Освітня програма: правова природа.

Поняття, правова природа і структура освітньої програми. Поняття «освітня програма» загальновідомо, але при цьому його змістовне наповнення відрізняється нескінченним різноманітністю. Нижче ми спробуємо дати найпоширеніші визначення даного поняття:

Освітня програма - це:

· Документ, в якому фіксується і логічно, аргументовано представляється мета навчального процесу, тематичний план і навчальний плани, способи і методи їх реалізації, критерії оцінки результатів в умовах конкретного освітнього закладу;

· Нормативний текст, що визначає цілі, цінності освіти, навчальний план, навчальні програми, педагогічні технології і методики їх практичної реалізації і визначення результату;

· Індивідуальний освітній маршрут учня при проходженні якого він може вийти на той чи інший рівень освіченості, відповідно до стандарту, гарантованим цією програмою;

· Сукупність навчальних закладів дозвілля та інших програм, що відповідають освітнім потребам дитини, спрямованих на його самореалізацію, досягнення їм певного рівня освіченості, гармонійного розвитку та адаптації в соціальному середовищі;

· Організаційно-управлінське знання, що дозволяє реалізувати принцип особистісної орієнтації освітнього процесу через визначення умов, що сприяють досягненню учнями з різними освітніми потребами та можливостями встановленого стандарту освіти.

· Визначення «образу майбутнього» і організація власної діяльності в русі до нього.

У перекладі з грецької слово «програма» означає «розпорядження, оголошення». У Законі «Про освіту» немає прямого визначення освітньої програми, але їм встановлюється місце і значення її в системі освіти. Освітня програма визначає рівень документа про освіту або рівень освіченості особистості. Компетенція та відповідальність освітнього закладу, управління і регламентація його діяльності встановлюється в залежності від показників освітньої програми.

Отже, освітня установа називається таким, якщо воно здійснює освітній процес - реалізує одну або кілька освітніх програм. Зміст освітнього процесу в установі поділяється на навчальні курси, дисципліни і року навчання по ним, забезпечені в обов'язковому порядку навчальними планами і програмами курсів.

Таким чином, освітня програма - це той нормативно-управлінський документ, який разом з статутом служить підставою для ліцензування, сертифікації, зміною параметрів бюджетного фінансування та введення платних освітніх послуг відповідно до потреб та інтересів дітей і батьків.

Види освітніх програм. Існує кілька категорій освітніх програм:

· Зразкові освітні програми розробляються на основі державних освітніх стандартів.

· Основні і додаткові програми в структурі загальної та професійної освіти бувають певного рівня спрямованості змісту освіти.

· Додаткові освітні програми, як програми різної спрямованості, реалізуються:

а) в загальноосвітніх закладах державної і освітні установи професійної освіти за межами що визначають їх статус основних освітніх програм;

б) в освітніх установах додаткової освіти;

в) за допомогою індивідуальної освітньої діяльності.

Звернемо увагу, що поділ на основні освітні та додаткові освітні програми наводиться в рамках двох освітніх структур, де є обов'язковий мінімум змісту основної програми (загальноосвітньої чи професійної), встановленої відповідно до державних освітніх стандартів. Основна освітня програма має чітко встановлені терміни освоєння в освітніх установах, що затверджується Законом «Про освіту» та Типовим положенням про освітній установі, або освітнім стандартом.

Виходячи з цього, слід, що додаткові освітні програми загальної та професійної освіти розвивають, поглиблюють, змінюють, виправляють освітній стандарт і коректують терміни його освоєння.

Зміст діяльності освітньої установи в основному визначається педагогами з урахуванням зразкових навчальних планів і програм, рекомендованих державними органами управління освітою, а також авторських програм, Затверджених педагогічним чи методичним радою установи.

Поява інноваційних та альтернативних шкіл, визнання державою право на експеримент в освіті стали серйозними факторами підтримки педагогічної творчості.

Право на авторську програму мають всі педагогічні працівники. зміст, характер і особливості організації перетворюють це право спочатку в потреба, а потім в усвідомлену необхідність. Педагоги мають право самостійного вибору, можуть використовувати для своєї діяльності приблизні освітні програми різних рівнів і спрямованості загальної освіти або можуть розробити нову програму, відповідно до своїх професійних інтересів і творчими здібностями. Це може бути предметна учебная- програма однієї тематичної спрямованості або комплексна інтегрована програма, що поєднує різні тематичні напрямки, освітні області або області діяльності.

Великого поширення сьогодні отримали модифіковані освітні програми, В яких зберігаються основні параметри змісту предметних програм, але змінюються кошти, методики, способи, форми реалізації мети і завдань, що не вимагає від педагога великого творчого напруження.

В даний час в російських школах використовується два види навчальних програм: типові та робочі навчальні програми. В окремих випадках практикуються особистісно-індивідуальні авторські програми, які складаються і застосовуються вчителями-новаторами, майстрами педагогічної праці.

Типові програми окреслюють лише найбільш узагальнений, базовий коло загальноосвітніх знань, навичок, умінь і систему провідних наукових світоглядних ідей, а також найбільш загальні рекомендації методичного характеру з перерахуванням необхідних і достатніх коштів і прийомів навчання специфічних для конкретного навчального предмета. типові програми служать підставою для складання робочих шкільних і індивідуальних навчальних програм. Вони затверджуються Міністерством загальної та професійної освіти РФ і носять рекомендаційний характер.

На основі типових складаються робочі програми, В яких, як правило, відбивається національно-регіональний компонент, локальний або шкільний, враховуються можливості методичного потенціалу вчительства, а також інформаційного, технічного забезпечення і, природно, рівень підготовленості учнів. Що ж стосується авторських програм, то вони відрізняються і логікою побудови курсу, і глибиною піднімаються в них питань, теорій, і характером їх освітлення автором програми. Вони найчастіше використовуються при викладанні спеціальних курсів за вибором, обов'язкових факультативів та інших навчальних предметів. Такі програми при наявності рецензій затверджуються радою школи.

Навчальна програма в структурному відношенні складається з трьох основних компонентів:

· пояснювальна записка або введення, В якій визначаються цільові направлення вивчення даного конкретного навчального предмета в системі навчальних дисциплін загальноосвітньої школи;

· зміст освіти - Навчальний матеріал, який включає основну інформацію, поняття, закони, теорії, перелік обов'язкових предметних навичок і умінь, а також перелік загально-навчальних навичок і умінь, формування яких здійснюється на межпредметной основі;

· методичний коментар про шляхи реалізації програми, що стосуються методів, організаційних форм, засобів навчання, а також оцінки знань, навичок і умінь, придбаних учнями в процесі вивчення даного навчального предмета. Особлива увага в програмах останнього десятиліття приділяється міжпредметних зв'язків, які в узагальненому вигляді подаються в кінці змісту основних розділів. Це дозволяє вчителю проявити творчий підхід до розробки робочої програми, до поурочного планування та реалізації міжпредметних зв'язків у реальній педагогічній дійсності.

Проблемою, відомим недоліком шкільної освіти було те, що учні повинні опановувати, запам'ятовувати різноманітну інформацію, яка не має для них ніякого особистого або життєвого сенсу. Культурні способи мислення і діяльності, вироблені минулими поколіннями людей і закріплені в цих знаннях для вирішення виключно практичних питань, залишилися невідомими випускникам середніх шкіл, технікумів. Засвоєння учнями навичок і вмінь зводилося до відпрацюванні і доведення відомого автоматизму простого набору спеціалізованих операцій в стандартній ситуації. Здатність імпровізувати, гнучко реагувати на нестандартні ситуаційні зміни, грамотно будувати свої дії і доводити рішення до кінця, практично не прищеплювалися на особистому рівні. Ця тенденція, на жаль, простежується, іноді, і сьогодні.

Для правильного визначення змісту освіти важливо перевести увагу з результатів діяльності на саму діяльність і піти далі - до визнання змісту освіти як засобу розвитку особистості.

Освітня програма, складена правильно, творчо - це засіб розвитку пізнавальної мотивації, здібностей дитини в процесі спільної добровільної діяльності з однолітками та дорослими. Засіб активного спілкування. Це не програмний документ, який складається один раз і обов'язковий для всіх, хто буде робити те, що в ньому зафіксовано.

Не менш значуще і таке призначення програми, як розвиток індивідуальності через створення середовища «народження і розгортання» особистості, через освоєння дитиною культури, її цінностей і визначення себе в цій культурі, конкретному історичному процесі. Це означає, що в навчанні, і вченні кожен оволодіває здатністю будувати різні типи діяльності, способи мислення і стилі поведінки при обліку відповідних норм і на основі рефлексії. Іншими словами, щоб чогось навчитися, важливо не тільки засвоїти, нагромадити у своїй пам'яті, який то обсяг інформації, умінь, навичок, але також необхідно опанувати засобами, способами мислення і дії, умінням використовувати, відтворювати їх у своєму житті, т. е. бути компетентним.

Спираючись на практику і сучасний стан програмної діяльності установи можна простежити тенденцію розуміння громадським свідомістю освітньої програми як альтернативної, що повертає утворення розвиваючу функцію.

Освітні програми також різноманітні і становлять в кожному конкретному закладі унікальну ієрархічну структуру і певний тип зв'язку (модульний, комплексного об'єднання, інтеграції, автономності) між окремими її ступенями.

Крім основних освітніх програм в освітньому закладі можуть функціонувати і додаткові освітні програми. У Типовому положенні термін додаткові освітні програми використовується і як вираз допомоги педагогічним колективам інших освітніх установ в організації дозвільної, позаурочної діяльності, а також дитячим та юнацьким громадським об'єднанням і організаціями за договором з ними. В даному випадку додаткові освітні програми - це вид тимчасової або постійної послуги, яку може надавати установа. У розділі, що характеризує основи діяльності установи, вводиться поняття програма діяльності. Це самостійно розробляється установою програма, що враховує запити дітей, сім'ї, освітніх установ, різноманітних громадських організацій, особливості соціально-економічного розвитку регіону і національно-культурних традицій. Очевидно, зовсім інше змістове наповнення цього поняття в порівнянні з поняттям «освітня програма», і воно потребує спеціального пояснення. Для освітньої програми першорядне значення має визначення мети і завдань освітньої діяльності. Програма діяльності - це продумана, планомірно організована інструментальна, технічна частина забезпечення реалізації концептуально обгрунтованих цілей і завдань. Взаємозв'язок освітньої програми і програми діяльності установи очевидна.

Кожна школа розробляє свою освітню програму, під якою Закон України «Про освіту» розуміє нормативно-управлінський документ освітнього закладу, що характеризує специфіку змісту освіти і особливості організації освітнього процесу. Освітня програма показує, як з урахуванням конкретних умов створюється в освітній установі власна модель навчання, виховання і розвитку учнів. Освітня програма школи є суто індивідуальною, так як покликана враховувати потреби конкретних учнів їхніх батьків. Саме тому освітня програма повинна мати творче начало.

Порядок розробки і затвердження авторських і складальних навчальних програм. Під технологією розробки освітньої програми загальноосвітнього закладу треба розуміти наступне:

· Спеціально організовані способи і процедури оптимізації діяльності освітнього закладу в умовах наростаючої взаємозв'язку, динаміки і оновлення суспільних процесів.

· Спосіб розробки освітньої програми на основі її раціонального розчленування на процедури і операції з їх подальшою координацією і синхронізацією вибору оптимальних засобів і методів їх виконання.

Освітня програма повинна чітко і ясно представляти своєрідні особливості педагогічної системи і ті освітні можливості, які цікаві або можуть стати в майбутньому привабливими для дітей і батьків. Зміст освітньої програми установи не може залишатися в незмінному вигляді і бути тим «відстороненим документом», який створюється формально раз і назавжди. Зміна в суспільстві, в системі освіти у зв'язку зі становленням його варіативності, появи інноваційних педагогічних систем і нових видів закладів освіти. Однак у змісті цього документа завжди повинні зберігатися ті основи, які відповідають його головному призначенню - місії.

Спрямованість освітньої програми - Це узагальнене, ідеальне визначення результату - результату (мети) реалізації освітньої програми, від якого залежить її зміст, методи, технології, форми організації освітнього процесу. Обов'язковий мінімум змісту кожної основний освітньої програми встановлюється відповідним освітнім стандартом.

Професійні освітні програми спрямовані на вирішення завдань послідовного підвищення професійного і загальноосвітнього рівнів, підготовку фахівців відповідної кваліфікації (ст. 9).

Результати освоєння учнями змісту освітніх програм залежать від ступеня навчання, але в будь-якому випадку це певний, уніфікований обсяг предметних знань, навичок, який убезпечить особистості соціальну адаптацію і профілізацію.

У Законі України «Про освіту» сформульовані загальні вимоги до змісту освіти. Вони зобов'язують всі установи освіти в своїй програмній діяльності орієнтуватися не тільки на цілі збереження і відтворення цивільно-професійного потенціалу суспільства, а й на такі цілі:

· Забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її самореалізації;

· Розвиток суспільства;

· Зміцнення і вдосконалення правової держави.

При цьому зміст освіти має забезпечувати:

· Адекватний світовому рівень загальної та професійної культури суспільства;

· Формування в учнів адекватної сучасному рівню знань картини світу;

· Формування людини і громадянина, інтегрованого в сучасне йому суспільство і націлене на вдосконалення цього товариства;

· Інтеграцію особистості в національну та світову культуру;

· Розвиток кадрового потенціалу суспільства.

Зміст освіти має сприяти взаєморозумінню і співпраці між людьми, народами, незалежно від расової, національної, етнічної, релігійної та соціальної приналежності, враховувати різноманітність світоглядних підходів, сприяти реалізації права учнів на вільний вибір думок і переконань.