Банкрутство та ліквідація підприємств

Реструктуризація підприємства

 

Одним із засобів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація.

Реструктуризація підприємств - це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правової форми, з метою фінансового оздоровлення підприємства, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва.

Види реструктуризації за терміном: оперативна та стратегічна.

При оперативній реструктуризації підприємство розв’язує поточні проблеми: забезпечення ліквідності та поліпшення результатів діяльності. Зазвичай триває три-чотири місяці і охоплює заходи зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту капіталу.

Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує його довготермінову конкурентоспроможність. Тому спочатку аналізується і оцінюється стан підприємства, потім визначається його стратегічна мета, розробляється стратегічна концепція розвитку, а також напрями її реалізації.

За повнотою: часткова та повна (комплексна).

Часткова реструктуризація здійснюється для досягнення встановлених значень окремих показників (переоформлення боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо).

Комплексна реструктуризація включає зміну фінансової, трудової, технічної та технологічної політики, менеджменту тощо.

За об’єктами змін:

Управлінська реструктуризація пов’язана з підготовкою та перепідготовкою персоналу підприємства з орієнтацією на конкурентоспроможне його функціонування, зміну організаційної структури, менеджменту, інноваційної та маркетингової політики.

Технічна реструктуризація спрямована на досягнення високого рівня виробничого потенціалу, технології, застосування ноу-хау, технічних інновацій, що дає змогу підприємству вийти на ринок з конкурентоспроможною продукцією.

Економічна реструктуризація спрямована на підвищення рівня рентабельності, що залежить від його капітальних та поточних витрат (собівартості) на виробництво продукції, обсягів продажу, а також ефективної цінової політики.

Фінансова передбачає формування такої структури балансу, за якої показники ліквідності й платоспроможності задовольнять вимоги ринку, підприємство позбудеться проблем з виплатою кредитів, відсотків на них тощо.

Організаційно-правова реструктуризація характеризується процесами корпоратизації, зміни організаційної структури та власника.

За метою:

Санаційна – при кризі.

Адаптаційна – для подолання негативних тенденцій та пристосування до нових ринкових умов

Інноваційна – стабільно діючі підприємства застосовують її для здійснення якісних змін.

Випереджувальна – для успішних підприємств, які прагнуть посилити свої позиції.

Можливі такі варіанти виконання реструктуризації:

- об’єднання (злиття) підприємств з утворенням нової юридичної особи;

- перепрофілювання підприємства;

- виокремлення певних структурних підрозділів з метою подальшої діяльності;

- виокремлення певних структурних підрозділів з утворенням нових юридичних осіб;

- передання виокремлених структурних підрозділів у сферу управління іншого органу управління;

- створення холдингової компанії з дочірніми підприємствами.

 

Санація підприємства

 

Санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді.

Джерелами фінансування санації можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Рішення про проведення санації приймається в таких, ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі,

2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство

3. З ініціативи фінансово-кредитної установи.

4. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства.

5. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%.

7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку.

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основні функціональні блоки:

1. Розробка плану санації.

2. Санаційний аудит.

3. Менеджмент санації.

Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації.

До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема - фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е)контроль;

є) аналіз відхилень.

Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:

· ліквідність та платоспроможність;

· прибутковість;

· додаткова вартість, створена в результаті санації;

· конкурентні переваги.

Якщо за основу брати критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою:

Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку/ Розмір вкладень на проведення санації,

У програмі санації можливі такі заходи: реструктуризація, перепрофілювання, закриття нерентабельних виробництв, відстрочка, розстрочка або погашення боргів, продаж частини майна, переведення боргів на інвестора і т.д.

 

Банкрутство та ліквідація підприємств

Банкрутство - неспроможність підприємства задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт та послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди.

Неплатоспроможність — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати. Поточна неплатоспроможність може мати місце (на певний момент). Критична неплатоспроможність – потенційне банкрутство, якщо і на початку, і в кінці звітного періоду (кварталу) має місце поточна неплатоспроможність, коефіцієнти нижче їх нормативних значень.

Існують багатофакторні моделі (3-факторна модель Альтмана, 5-факторні) за допомогою яких розраховується ймовірність банкрутства.

Фіктивним банкрутством називається завідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою.

Умисним банкрутством є стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалось у двох принципово різних напрямках — так звані британська та американська моделі. За британською — банкрутство розглядалось як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок коштів боржника, та його ліквідації як суб'єкта господарювання. Суттю американської моделі є здійснення санації підприємства з метою його реабілітації та відновлення платоспроможності. Нині державне регулювання в розвинутих ринкових країнах інтегрує ці дві моделі.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором, ДПА, КРУ.

Етапи справи про банкрутство:

1. Встановлення факту неплатоспроможності боржника.

2. Документальне підтвердження вимоги кредитора, який ініціював порушення справи про банкрутство.

3. Визначення майнових активів боржника.

4. Виявлення всіх можливих кредиторів.

5. Обґрунтування можливості реструктуризації або санації.

6. Реструктуризація або санація, якщо такі можливі.

7. Визнання боржника банкрутом.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна.

Розпорядник майна — фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство.

Розпорядження майном боржника — система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища.

До боржника може бути застосована така процедура банкрутства, як мирова угода.

Мирова угода — це домовленість між виробником і кредиторами про відстрочки та розстрочки, а також списання кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Ліквідація — припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Призначення ліквідатора здійснюється постановою про визнання боржника банкрутом у тому порядку, який передбачено для призначення керуючого санацією. Ним може бути особа, яка виконувала функції розпорядника майна або керуючого санацією боржника. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії.

 

Створюється ліквідаційна комісія, до складу якої входять представники зборів кредиторів, банків, державних органів. Комісія приймає рішення про продаж майна банкрута для погашення боргів.

Ліквідатор подає до господарського суду звіт про свою діяльність разом з ліквідаційним балансом, забезпечує належне оформлення та зберігання фінансово-господарських документів банкрута.

 

ЧЕРГОВІСТЬ ЗАДОВОЛЕННЯ ВИМОГ КРЕДИТОРІВ

Перша черга	— вимоги, забезпечені заставою; — виплата вихідної допомоги звільненим працівника банкрута, в тому числу відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі; — витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії (державне мито, публікація інформації, витрати господарського керуючого, проведення аудиту, оплата праці господарських керуючих тощо)
Друга черга	— зобов'язання перед працівниками банкрута (крім внесків до статутного фонду); — зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; — вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників)
Третя черга	— вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)
Четверта черга	— вимоги кредиторів, не забезпечені заставою
П'ята черга	— повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства
Шоста черга	— інші вимоги