Види, рівні та механізми научіння.

Існують різні види учіння та научіння, що здійснюються на різних рівнях (сенсорному, сенсомоторному, когнітивному) та реалізуються через різні навчально-інтелектуальні та соціальні механізми.

Людині притаманні такі види научіння.

1) научіння за механізмом імпринтингу — швидкого, автоматичного, майже миттєвого пристосуван­ня організму до умов його життя з використанням готових під народження форм поведінки. Властиве воно всім істо­там, що мають розвинуту центральну нервову систему. Так, достатньо каченяті, яке щойно вилупилося з яйця, помітити матір-качку, що рухається у певному напрямку, воно що починає іти за нею. Це відбулося б і тоді, коли каченя побачило б інший предмет, який рухається. Або якщо торк­нутися твердим предметом до внутрішньої поверхні долоні новонародженого, у нього автоматично стискаються паль­чики руки. Як тільки немовля торкається губами грудей мами, у нього відразу спрацьовує ссальний рефлекс. Завдяки цьому механізму формуються численні вроджені інстинкти (рухові, сенсорні та ін.). Такі форми поведінки генетично запрограмовані і мало піддаються змінам. Однак для включення інстинктів потрібне елементарне зовнішнє научіння, яке б виконувало функцію «пускового» сигналу. Крім того, як свідчать дослідження, багато інстинктивних форм поведінки самі по собі достатньо пластичні;

2) умовно-рефлекторне научіння — виникнення нових форм поведінки як умовних реакцій на нейтральний стимул, який раніше специфічної реакції не викликав. Щоб спричинити умовно-рефлекторну реакцію організму, сти­мул повинен бути сприйнятий організмом, в якому запро­грамовані основні елементи майбутньої реакції. Завдяки умовнорефлекторному научінню реакції поєднуються у нову систему, що забезпечує реалізацію складнішої форми поведінки, ніж елементарні вроджені реакції. Засвоюю­чись, вони стають основою для становлення нових форм поведінки;

3) метод проб і помилок (оперантне научіння). Ситуа­ції, в яких опиняється людина, породжують у неї інстинк­тивні, безумовні, умовні реакції. Організм послідовно ви­пробовує кожну з них й автоматично оцінює досягнутий результат. Реакція чи їх поєднання, що забезпечує най­кращий результат (оптимальне пристосування організму до ситуації), виокремлюється серед інших і закріплюється у досвіді. Таким шляхом людина часто виробляє досить складні вміння та навички.

Описані вище види научіння є основними спо­собами набуття життєвого досвіду живими істотами. Люди­ні доступні й особливі, вищі способи научіння. Такими є:

а) вікарне учіння — учіння через пряме спостереження за поведінкою і діяльністю інших людей, в результаті чого людина переймає і засвоює форми поведінки тих, за ким спостерігає. За способом функціонування та його результа­тами воно нагадує імпринтінг у сфері вироблення люди­ною соціальних умінь і навичок;

б) вербальне учіння та научіння — набування людиною нового досвіду через засвоєння мови та спілкування. Зав­дяки йому людина має змогу передати знання, навички ін­шим людям, одержати необхідні знання, оволодіти умін­нями і навичками на основі їх словесного представлення. Таке научіння здійснюється у символічній формі через різ­номанітні знакові системи, однією з яких є мова (научіння через засоби масової інформації, телебачення, з викори­станням комп'ютера).

За характером того, чому навчається дити­на, виокремлюють рефлекторний (сенсорне, моторне, сенсомоторне), когнітивний та інтелектуальний рівні научіння.

Рефлекторне научіння характеризується засвоєн­ням певних стимулів і відповідних на них реакцій. Маючи неусвідомлюваний або малоусвідомлюваний ха­рактер, воно здійснюється через пошуки, спроби і по­милки. У його основі — генералізація, диференціація і систематизація чуттєвих сигналів рухів і дій через під­кріплення та винагороду.

Уже у ранньому віці дитина оволодіває здатністю розрізняти звуки, кольори, форми предметів, запахи, смакові властивості їжі тощо. Це — сенсорне научіння, внаслідок якого вона ознайомлюється із властивостями речей. У ньому відбувається формування розрізнень чуттєвих сигналів та сприймання й розвиваються про­цеси спостереження, узнавання і впізнавання. Водно­час у дитини розвивається моторне научіння: вона нав­чається схоплювати предмет, здійснювати з ним різні маніпулятивні дії, повзати, ходити, координувати рухи й орієнтуватися у навколишньому середовищі, оволоді­вати суспільно виробленими способами застосування предметів (користуватися ложкою, чашкою, тарілкою, зубною щіткою, з часом — володіти пензликом, писати літери тощо). При моторному научінню відбуваються відбір і об'єднання способів виконання рухів, освоєння доцільних рухових програм, їх розрізнення та об'єднан­ня в певні системи. На пізніших етапах розвитку дити­ни виникає сенсомоторне научіння як синтез сенсорно­го і моторного научіння (читання вголос, гра на музич­них інструментах), яке триває протягом усього життя людини.

Когнітивне научіння характеризується засвоєнням дитиною певних знань і дій. На цьому рівні якісно змі­нюється характер умов научіння. Крім реальних сигна­лів, тобто впливу самих речей, на вищу нервову діяль­ність людини впливають уже і сигнали другої сигналь­ної системи — слова, які заміняють дію речей. Слово стає і засобом підкріплення.

Найвищим рівнем розвитку научіння є інтелекту­альне научіння — рівень когнітивного научіння, за яко­го людина відображає не певні чуттєві конкретні відно­шення речей і дій, а власне загальні об'єктивні зв'язки, структури і відношення реальності. Відношення такого типу не є чуттєвими, для їх відображення людство ство­рило нову особливу форму — поняття, що не притаманно тваринам. Засобом реалізації понять є мова — система словесних знаків, яка звільняє пізнання від прив'яза­ності до реальних речей і дає змогу віддзеркалювати за­гальні зв'язки, структури та відношення речей безпосе­редньо. Слова утворює суспільство, тому в них сконцен­тровано його досвід і знання. Отже, освоєння понять, виражених словами, є одночасно й освоєнням знань. Научіння знанням на цьому рівні є научінням понять.

Із появою слова реальні дії з предметами поступово замінюються ідеальними діями з поняттями — розумо­вими діями, або мисленнєвими операціями. Перенесен­ня реальних дій і операцій у внутрішній ідеальний план та оперування в ньому уявленнями і поняттями назива­ють мисленням. Отже, на цьому рівні є необхідним ще один вид научіння — научіння мисленню.

Оскільки кінцевою метою інтелектуальної діяльності є успішне розв'язання різних складних практичних зав­дань, то для її досягнення ідеальні рішення, одержані через оперування знаннями, прийнято реалізовувати у практичних діях над конкретними предметами або ситуа­ціями. Для цього слід володіти певними уміннями. Це оз­начає, що інтелектуальне научіння у вищій формі можна вважати повним, якщо воно містить і научіння вмінням.

Отже, інтелектуальний рівень научіння проявляєть­ся у здатності дитини оволодівати поняттями, оперува­ти ними, розвивати увагу, уяву і мислення.

Штучно виокремлені дослідниками види і рівні на­учіння у людини не існують ізольовано. У процесі научіння вони взаємодіють і перебувають у певній взає­мозалежності. Сенсорне, моторне і сенсомоторне на­учіння є генетичними етапами у розвитку научіння. Од­нак із переходом дитини в іншу вікову категорію не від­бувається заміни одного етапу іншим. Попередні рівні научіння не зникають безслідно і навіть не втрачають свого значення, а тільки перебудовуються і входять у структуру наступного рівня. Так, на інтелектуальному рівні научіння у старшокласників також спостерігають­ся відображення певних властивостей предметів і явищ, формування нових образів сприймання (сенсорне нау­чіння) і вироблення нових моторних диференціювань у вигляді креслення графіків, вправляння у складанні різних електро- і радіосхем (моторне і сенсомоторне на­учіння) тощо.

Процеси учіння та научіння реалізуються через такі пізнавально-інтелектуальні та соціальні механізми:

1. формування асоціацій (встановлення тимчасових звязків між окремими фрагментами знання чи досвіду);

2. наслідування (відтворення рухів, вчинків інших людей);

3. розрізнення і узагальнення (об'єднання предметів і пнищ за їх спільними істотними ознаками), що пов'язані переважно з формуванням понять;

4. здогад (безпосереднє сприймання нової інформації, чогось невідомого в уже відомому, знайомому з минулого досвіду). Він (інсайт) є раціональною основою для розвит­ку інтелекту дитини;

5. творчість (створення нових знань, нових предметів, вироблення умінь і навичок, не представлених у готовому вигляді для засвоєння через наслідування);

6. зворотний зв'язок (зворотна інформація про учіння і навченість: діагностика і самодіагностика);

7. підкріплення (фіксування індивідом своїх успіхів і невдач, створення різних видів мотивацій учіння);

8. закріплення (фіксація досвіду).

Для ефективного учіння та научіння важливо задіяти всі механізми. їх успіх залежить від багатьох факторів, пе­редусім від психологічних. Ними є: мотивація учіння, до­вільність пізнавальних процесів, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, довільність уваги і мовлення, володіння необхідними вольовими та іншими якостями особистості (наполегливість, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість, свідомість, акуратність та ін.), вміння взаємодіяти з людьми у спільній діяльності.