Психологічні особливості научіння.

Лекційне заняття № 6, 7

Змістовий модуль 2. Учіння як феномен педагогічної психології

Тема 5. Характеристика учіння. Концепції учіння

Кількість навчальних годин: 4 год

Мета: з’ясувати співвідношення феноменів «учіння» та «научіння», їх прикладні аспекти в практиці педагогічної діяльності; визначити види, рівні та механізми учіння та научіння;проаналізувати основні концепції учіння.

Завдання: Здійснення організації педагогічного процесу в дошкільних навчальних закладах.

Студенти повинні вміти: З метою комплексної реалізації завдань навчально-виховного процесу у дошкільному закладі уміти проводити роботу по засвоєнню дітьми людського досвіду (говорити, лічити, майструвати, малювати і т.п.), керуючись положенням Л.С.Виготського про “зону найближчого розвитку”, ураховуючи, що навчання формує розвиток, створює нові психічні утворення, розвиває вищі психічні процеси.

Уміти трансформувати ігрові та практичні дії в учбові, з метою психічного розвитку дитини, зокрема для формування довільності психічних процесів (уваги, сприймання, запам’ятовування й відтворення, уяви, мислення), здатності усвідомлювати свої психічні процеси і можливості керувати ними.

Ключові поняття й терміни: учіння, научіння, зовнішня, внутрішня активність, первинні та вторинні учіння, рефлекторне на чіння. сенсорне, моторне, сенсомоторне на учіння, когнітивне на учіння. інтелектуальне научіння; механізм імпритингу, умовно-рефлекторне научіння. оперантне научіння, вікарне, вербальне на учіння

План лекційного заняття

1. Психологічні особливості научіння.

2. Види, рівні та механізми научіння.

3. Загальна характеристика процесу учіння.

4. Концепції учіння.

 

Література:

1. Выготский Л. С. Развитие высших психических функций. - М, 1960.

2. Власова О. І. Педагогічна психологія: Навч. посібник /О. І. Власова – К.: Либідь, 2005, - с. 29 – 38.

3. Ильясов И.И. Структура процесса учения. - М., 1986.

4. Кабанова-Меллер Е. Н. Учебная деятельность и развитие обучения. - М: Знание, 1981.

5. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения. - Т. 2. -С. 290.

6. Лисянська Т. М. Педагогічна психологія: Навч. Посіб. / – 2-ге вид. випр. і доп. – К.: Каравела, 2012, с. 26 – 46.

7. Логвинов И., Сарычев С., Симаков А. Педагогическая психология в схемах и комментариях. - К.; X.; Минск, 2005.

8. Савчин М.В. Педагогічна психологія: Навч. пос. / М. В. Савчин – К., Академвидав, 2007. – с. 39 – 58.

9. Скрипченко О. В., Кривов'яз О. І., Скрипченко Л. О. Атлас з психо­логії навчання і дидактики. - К., 1995.

10. Степанов О.М. Педагогічна психологія: Навч. пос. / О. М. Степанов– К., Академвидав, 2012. – с. 79 – 86.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ:

Психологічні особливості научіння.

Для характеристики процесу і результату набуття людиною індивідуального досвіду у педагогічній психології часто послуговуються поняттям «научіння», яким позначають різні доцільні зміни у зовнішній і внутріш­ній діяльності людини.

Научіння — процес і результат набування біологічною системою певного індивідуального досвіду.

Не всі зміни у діяльності чи поведінці правомірно на­зивати научінням. Іноді вони не є його наслідком, а зумовлені дією інших причин. Так, до нього не зарахову­ють зміни у поведінці та діяльності людини, викликані втомою, адаптацією до нового середовища, одержаними травмами, дією різних хімічних речовин, фізіологічним дозріванням організму тощо. За визначенням російсько­го психолога Лева Ітельсона (1926—1974), научіння — стійка доцільна зміна діяльності, яка виникає завдяки попередній діяльності і її безпосередньо не зумовлюють вроджені фізіологічні реакції організму.

У загальному розумінні научіння властиве людині і тваринам, проте відбувається у них по-різному. Спіль­ність фізіологічних процесів вищої нервової діяльно­сті і механізмів научіння не суперечить якісній відмін­ності психічної діяльності та його природи у людини і тварин.

Научіння полягає у формуванні центральною нер­вовою системою відображення певних стимулів і про­грам реакцій на них. Таке його тлумачення розкриває не лише схожість, а й суттєві відмінності у самому про­цесі научіння у різних тварин, тим паче у тварин і лю­дини. Предмети зовнішнього світу, які слугують сти­мулами, можуть бути однаковими, але відображаються твариною і людиною за різними схемами. У тварин на­учіння відбувається на інстинктивній основі у процесі вдосконалення або перебудови вроджених програм по­ведінки відповідно до конкретних умов життя. У них виробляється певний поведінковий акт, у якому поєд­нані природні генетично закріплені та індивідуально набуті елементи. Тварини научаються виявляти і вико­ристовувати у своїй поведінці тільки ті зовнішні фізичні властивості предметів і зв'язки між ними (наприклад, схожість і відмінність), які безпосередньо представлені у їх відчуттях. У психіці людини відображаються насамперед об'єктивні властивості речей, які підляга­ють класифікації за ознаками якості, форми, величи­ни, призначення та ін. У тварин цього не відбувається, оскільки у них не існує діяльності, для якої ці ознаки були б необхідні.

Для виконання трудової діяльності людині доводить­ся научуватись відображати і враховувати, крім фізич­них, ще й функціональні та логічні відношення між предметами й явищами світу. Це потребує використання нею абстрагування, узагальнення, визначення причин-но-наслідкових зв'язків та інших мисленнєвих опера­цій. Із цією метою людство у процесі свого суспільно-іс­торичного розвитку виробило особливу форму відобра­ження — поняття, яке відсутнє у тварин. Для їх фіксації у людей історично склалася і розвинулась спеціальна знакова система — мова, яка звільняє їх научіння від безпосередньої причетності до чуттєвого досвіду чи кон­кретно сприйманих речей і дає змогу враховувати у ньо­му загальні зв'язки й відношення між предметами. Тому научіння поняттям — це оволодіння конкретною люди­ною тими знаннями, які нагромадило людство у процесі свого культурно-історичного розвитку.

Научінняє результатом дидактичних впливів вчителя та влас­не учбової діяльності учнів. Научіння полягає у набутті людиною нового сенсомоторного та інтелектуального досвіду, а також но­вих форм поведінки.

Гі Лефрансуа, автор популярного посібника для вчителів на Заході та в США «Прикладна педагогічна психологія» (2005 р.), пише про научіння, що це набуття інформації і знань, навичок і звичок, а також ставлень і переконань. Воно зазвичай включає зміни в одній з даних областей, зміни як наслідок досвіду учня. Це всі відносно стабільні зміни в потенціалі поведінки, викликані досвідом, але не пов'язані з втомою, біологічним процесами в організмі, лікувальними засобами, травмами чи хворобами [15].

Якщо навчання впливає на учнів таким чином, що їх поведінка (дії) після навчання помітно відрізняється від поведінки до такого навчання, то можна зробити висновок, що відбулось научіння. Нау­чіння часто включає зміни в здібностях і в схильностях, які ніяк не виявляються в діях до того часу, поки учні не потраплять в ситуацію, що вимагатиме від них відповідних дій.

Учіння є особливою формою активності людини, її взаємодії з об'єктами дійсності, регуляції різних його си­стем відповідно до певної програми, потреб індивіда. Ре­зультатом учіння є навченість школяра, яка виявляється у розвитку його особистості, інтелекту, засвоєння ним знань, оволодіння вміннями і навичками. Вона виникає завдяки діяльності, безпосередньо не зумовленої вродже­ними фізіологічними реакціями організму.

Результат учіння відрізняється від змін, зумовлених фізіологічними властивостями організму, його дозріван­ням, функціонуванням, станом тощо. Наприклад, люди­на, зайшовши у темну кімнату, спочатку нічого не бачить, поки не відбудеться зорова адаптація завдяки вродженій фізіологічній властивості зорової системи. Таку зміну діяльності не можна назвати учінням.

Спонтанне учіння є непродуктивним для систематич­ного, ефективного і швидкого засвоєння дитиною суспіль­ного досвіду. Воно вимагає багато часу і зусиль, сприяє за­своєнню лише того, що безпосередньо пов'язане з її потре­бами, інтересами та прагненнями. Тому результатом такого учіння є розрізнені, безсистемні знання, неопти­мальні способи діяльності. Ефективне і повноцінне засвоєння знань, вироблення умінь і навичок відбуваються лише у навчальній діяльності.

Учіння залежне від дозрівання. Воно завжди опосередковане певним рівнем біологічної зрілості організму і без неї не може здійснюватися. Так, не можна навчити дитину роз­мовляти доти, доки у неї не дозріють необхідні для цього голосовий апарат, відповідні відділи головного мозку.

Між процесами учіння і дозрівання є і зворотна залежність. Так, учіння певною мірою впливає на дозрівання організму. Проте учіння сильніше залежить від дозрівання, ніж дозрівання від научіння, бо можливості зовнішнього впливу на генетично зумовлені процеси і структури в орга­нізмі досить обмежені.