Методи дослідження національної економіки.

Макроекономіка не може користуватися тими методами пізнання, що й природничі науки. Аналізуючи явища й процеси в національній економіці, не можна вживати ні мікроскоп, ні телескоп. Макроекономісти позбавлені також можливості проводити контрольований експеримент, як фізики чи хіміки. У макроекономіці дослідники широко застосовують метод наукової абстракції з його двома основними прийомами — індукцією та дедукцією. Суть цього методу полягає в тому, що, досліджуючи певний економічний факт або процес, відділяють його випадкові, швидкоплинні чи другорядні ознаки від усталених і типових. У хаотичному нагромадженні фактів економісти намагаються знайти певний порядок. Аби краще зрозуміти дійсність, вони абстрагуються, тобто умисно спрощують заплутані зв'язки, залишають поза увагою ті деталі, які вводять в оману.

Макроекономіка дає досить абстрактну картину національної економіки. Відтак дехто сприймає її висновки як щось непрактичне й нереалістичне. Насправді теорії макроекономіки саме тому й практичні, що вони абстрактні. Теорії, які ґрунтуються на фактах, є реалістичними. Теорії, що не узгоджуються з фактами, — неправдиві.

Звідки беруться факти? Основну суму фактів, або економічної інформації, дає національна й міжнародна статистика. Нерідко використовують дані бухгалтерського обліку, соціологічних обстежень тощо. У результаті збирання та систематизації фактів економічна діяльність стає відомою, але ще не пізнаною. Збирання фактів називають описовою, або емпіричною, макроекономікою.

Пізнання зв'язків у національній економіці, виведення законів і теорій з фактів становить суть макроекономічного аналізу. При цьому економісти можуть іти як від теорії до фактів, так і від фактів до теорії. Виведення теорії з фактів називається індукцією, або індуктивним методом дослідження. Нагромадження фактів, їх систематизація та аналіз дають змогу сформулювати закон чи теорію, які відбивають закономірності функціонування національної економіки.

Узагальнення в макроекономіці також можна вивести за допомогою дедуктивного методу. Використовуючи логіку або інтуїцію, дослідник може сформулювати попередню неперевірену теорію, тобто гіпотезу. Для перевірки її правильності потрібно багаторазово дослідити відповідні факти. Гіпотеза, яку не підтверджують факти, неправильна. Але якщо навіть гіпотеза спростована й відхилена, вона має позитивне значення, бо вказує шлях, яким іти не треба.

Індукція й дедукція — це взаємодоповнювані, а не протилежні методи макроекономічного аналізу. Сформульовані дедуктивним методом гіпотези слугують макроекономістові орієнтиром під час збирання й систематизації емпіричних даних. Певні уявлення про реалії національної економіки є передумовою формулювання змістовних гіпотез.

Філософи вважають, що всі науки емпіричні. Це означає, що вони ґрунтуються на фактах, тобто на динаміці певних даних або явищ. Фактичні дані, які використовують у фізичних науках, стосуються неживих предметів. Макроекономіка як суспільна наука досліджує поведінку економічних суб'єктів, що здійснюють виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг.

Закони й теорії макроекономіки — це змістовні твердження, виведені з фактів. Факти, тобто реальна поведінка економічних агентів у виробництві, розподілі, обміні та споживанні товарів і послуг, із плином часу можуть змінюватися. Ось чому макроекономіст має постійно звіряти теорії з наявним економічним середовищем.

Хоча макроекономісти часто досліджують політично забарвлені проблеми, вони намагаються аналізувати їх на підставі наукової методології. Основні принципи макроекономіки не змінюються упродовж десятиліть, і фахівці мають творчо й гнучко використовувати ці принципи відповідно до обставин, що змінюються.

 

Економічне моделювання.

Важливим напрямом наукового абстрагування є моделювання. Макроекономічна модель — це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактне узагальнення відповідних фактичних даних.

Макроекономічні моделі представляють у математичній, табличній і графічній формах. При цьому не так важливо, що саме використано: рівняння, графік чи таблицю. Найголовніше — схопити й відобразити реальний зв'язок між фактами.

Якщо залежності між макроекономічними змінними виражають за допомогою таблиць або графіків, то маємо табличні чи графічні моделі, якщо за допомогою рівнянь — економіко-математичні моделі.

У дослідженні національної економіки особливе значення мають графічні моделі, які дають точне відображення кількісних залежностей. Слова стають дієвішими, якщо їх доповнити зображенням. Ще стисліше цю думку виражає китайське прислів'я: малюнок вартий тисячі слів.

У макроекономічних моделях використовують два види змінних — ендогенні та. екзогенні. Ендогенні — це змінні, які модель намагається пояснити. Екзогенні — це змінні, які модель бере як дані. Метою моделі є з'ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Інакше кажучи, значення екзогенних змінних вводять із зовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всередині моделі, вони є результатом побудови моделі.

До екзогенних змінних найчастіше відносять державні видатки, ставки оподаткування, величину пропозиції грошей та ін. До ендогенних змінних здебільшого належать обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції тощо.

Для пояснення макроекономічних явищ і процесів дослідники використовують різні моделі. Якість моделі залежить від вірогідності припущень. Якщо з аналізованого питання упущено важливі ознаки національної економіки, то модель веде до неправильних висновків.

Одним із важливих у макроекономічних моделях є припущення щодо швидкості, з якою ціни і заробітна плата реагують на зміну ринкових умов. У реальній дійсності одні види цін є негнучкими, інші — гнучкими. Більшість економістів уважають, що припущення про гнучкість цін є прийнятним для дослідження довгострокових явищ, таких як, наприклад, зростання національного обсягу виробництва, простежуване упродовж багатьох десятиліть. У короткостроковому періоді реальнішим є припущення про негнучкість цін.

У макроекономіці часто будують графічні моделі, які відображають залежності між різними змінними. Одним із важливих способів визначення зв'язку між змінними є нахил лінії:

де у — залежна змінна; х — незалежна змінна.

Отже, нахил показує, наскільки зміниться залежна змінна у відповідь на зміну незалежної змінної на одну одиницю.

Якщо між двома змінними існує пряма залежність, то нахил лінії, яка відображає цю залежність, додатний. І навпаки, від'ємне значення нахилу вказує на обернену, або зворотну, залежність між змінними.

Нахил прямої лінії однаковий у кожній її точці. Нахил висхідної лінії є додатним, а спадної — від'ємним.

Часто взаємозв'язки між різними змінними описуються нелінійними залежностями (кривими). Нахил кривої лінії змінюється, коли ми переміщуємося по ній від однієї точки до іншої. Для вимірювання нахилу кривої у певній її точці спочатку проводимо дотичну до кривої у точці, в якій хочемо виміряти нахил. Нахил кривої у певній точці вимірюють за нахилом дотичної.

Багато змінних не залежні одна від одної. Ми не можемо припустити, що ціна футбольного м'яча залежить від кількості куплених холодильників. Якщо ми відкладемо ціну футбольних м'ячів по вертикальній осі, а величину попиту на холодильники — по горизонтальній, відсутність залежності між ними опише лінія, паралельна до вертикальної осі. Ця лінія означає, що зміна в ціні футбольних м'ячів не впливає на купівлю-продаж холодильників. Нахил вертикальної лінії є безмежним. Так само, якщо виробництво автомобілів абсолютно не пов'язане з погодними умовами, і ми відклали би споживання по вертикальній осі, а опади — по горизонтальній, то ця непов'язаність була би зображена лінією, паралельною до горизонтальної осі. Горизонтальна лінія має нульовий нахил.

У математиці незалежну змінну (причину) завжди відкладають по горизонтальній осі, а залежну (наслідок) — по вертикальній. Економісти ж відкладають на графіках залежні й незалежні змінні довільніше. Так, незалежна змінна у графічних макроекономічних моделях нерідко міститься на вертикальній осі.

Усі моделі класифікують за періодами часу, стосовно яких їх використовують, і відносять до трьох часових груп — короткострокового періоду, довгострокового періоду і дуже тривалого періоду.

Короткостроковий — це період, в якому ціни є негнучкими, і тому ресурси можуть не повністю використовуватися у виробництві. Тривалість цього періоду — кілька місяців чи рік—два.

Довгостроковий — це період, в якому ціни є гнучкими, а ресурси повністю використовують у виробництві. У цьому періоді обсяги капіталу та праці є незмінними, як і рівень технології, яку використовують для перетворення ресурсів у готові вироби. Тривалість довгострокового періоду — кілька років або й ціле десятиліття.

Дуже тривалий — це період, упродовж якого обсяги ресурсів і наявна технологія змінюються. Протяжність цього періоду становить кілька десятиліть.