Показники правової культури

1. відповідність права вимогам справедливості та свободи;

2. рівень правосвідомості громадян та посадових осіб;

3. рівень правотворчої та правореалізаційної культури;

4. рівень якості роботи правоохоронних органів;

5. якість системи законодавства;

6. правові знання, що охоплюють розуміння конкретних норм права;

7. дані про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства;

8. престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки;

9. участь громадян в управлінні державою;

10. форми і методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів.

Норми права:

 

1) Поняття ознаки і види соціальних норм

2) Структура норми права

3) Місце норм права в системі соціальних норм

1) Поняття ознаки і види соціальних норм

Но́рма соціа́льна — система уявлень, що становить певний шаблон поведінки, що розділяється членами соціальної групи і необхідний для здійснення сумісних узгоджених дій.

Соціальні норми - це правила вироблені суспільством, чи групою людей у процесі їхньої життєдіяльності. Соціальні норми поділяються на моральні, правові, релігійні, корпоративні, сімейні, естетичні. Також до соціальних норм відносять звичаї та традиції.

Види норм

1. Норми права — загальнообов'язкові, формально визначені певні правила поведінки, які встановлені або санкціоновані, а також охороняються державою.

2. Норми моралі (моральності) - правила поведінки, які склавшись у суспільстві, виражають уявлення людей про добро й зло, справедливість й несправедливість, борг, честь, достоїнства. Дія цих норм забезпечується внутрішнім переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного впливу.

3. Норми звичаїв - це правила поведінки, які, склавшись у суспільстві в результаті їхнього багаторазового повторення, виконуються в чинність звички.

4. Норми громадських організацій (корпоративні норми) - це правила поведінки, які самостійно встановлені громадськими організаціями, закріплені в їхніх уставах (положеннях і т.п.), діють у їхніх межах і ними ж охороняються від порушень за допомогою певних заходів суспільного впливу.

Крім зазначених, серед соціальних норм розрізняють:

• релігійні норми - регулюють відправлення релігійних культів, ставлення людей до Бога і навколишнього світу;
• політичні норми - регулюють політичні відносини між різними суб’єктами і ними встановлюються(статут політичної партії);
• естетичні норми - регулюють ставлення людей до порядку оформлення і оцінки предметів матеріальної і духовної культури з позицій краси зручності якості;
• моральні - такі правила поведінки, що встановлюються різними суб’єктами і виражаються в категоріях "добра і зла", "справедливості і несправедливості" і можуть регулювати майже всі суспільні відносини(християнська мораль).
• Норми культури та інші

2) Структура норми права

Структура норми права - це її внутрішня будова. До структурних елементів норми права ставляться:

гіпотеза - частина норми, що вказує на фактичні обставини, при настанні яких варто виконати встановлене правило;

диспозиція - частина норми, що містить саме правило поведінки, що вказує на права та обов'язки сторін у регульованому відношенні;

санкція - частина норми, що передбачає заходи примусового впливу, застосовувані до порушників даного правила поведінки.

У статтях нормативно-правових актів звичайно зустрічаються норми, що мають два структурних елементи: гіпотезу й диспозицію або гіпотезу й санкцію. "Гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - санкція" - це парні структурні елементи норми, при наявності яких вона взагалі може відбутися як регулятор суспільних відносин. Норма права, що має структуру "гіпотеза- диспозиція", називається регулятивною нормою. Норма права, що має структуру "гіпотеза- санкція", називається охоронною нормою.

Дія регулятивних норм доповнюється дією охоронних норм. Іншими словами, при порушенні диспозиції регулятивної норми гіпотеза відповідної їй охоронної норми може розглядатися як ланка, що поєднує їх у єдине ціле, тобто в так звану логічну норму, у структурі якої можна розрізняти три елементи, логікові взаємозв'язку яких виражає схема: "якщо - те - інакше" (гіпотеза - диспозиція- санкція). Наприклад, згідно п. 3 ст. 2 Закону України "Про власність", "кожний громадянин в Україні має право володіти, користуватися й розпоряджатися майном особисто або разом з іншими". Право володіти, користуватися, розпоряджатися майном охороняється, зокрема, дією норм Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти індивідуальної власності громадян.

Таким чином, гіпотеза, диспозиція, санкція - це взаємозалежні структурні елементи норми права, при наявності яких вона (норма) є повноцінним регулятором суспільних відносин у плані її забезпеченості охороною державою від порушень. Наприклад, що зобов'язує диспозицію регулятивної норми юридично безвідповідально можна не виконувати, якщо немає норми, що передбачає санкцію, застосовувану у випадку невиконання цього обов'язку.

Однак відносна самостійність, самодостатність дії охоронних норм припускає, що питання про залучення правопорушника до юридичної відповідальності може вирішуватися правоприменителем винятково в рамках порушеної охоронної норми, без пошуку її зв'язку з відповідною регулятивною нормою.

3) Місце норм права в системі соціальних норм

Особливим видом соціальних норм є норми права, які є “елементарною часткою” права.

Під нормою права розуміється загальнообов'язкове формально-визначене правило поведінки, встановлене і забезпечене державою, закріплене й опубліковане в офіційних актах, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їхніх учасників.

До ознак норми права належать наступні:

1. Норма права закріплює міру свободи волевиявлення і поведінки людини.

Філософське трактування права означає, що право є не що інше як міра свободи. Це сила парадокса свободи. Незважаючи на те, що право – обмеження свободи, це – благо, тому що є парадокс свободи, який полягає в тому, що нічим не обмежена свобода перетворюється у свою протилежність. Якщо людям дати необмежену, не урізану свободу, тоді кожен зустріне людину, що буде перевершувати його або розумом, або силою, або везінням і тоді він обов'язково стане її рабом; у той же час він знайде інших людей, яких він перевершує за вищезгаданими показниками, і він стане над ними паном. Згідно з філософським трактуванням права як міри свободи, саме воно закріплює межі цієї свободи у конкретних правилах поведінки.

2. Це форма визначення і закріплення прав і обов'язків.

Норма права – це, насамперед, правило поведінки, що регулює відносини між людьми через наділення одних людей правами і покладанні на інших людей обов’язків. Норма права надає, наприклад, власнику свободу дій задля задоволення своїх законних прав: право власника розпоряджатися приналежній йому власністю як він того забажає – зокрема, він може її продати, подарувати, програти, здати у оренду і, при цьому, ніхто не вправі посягати на права власника.

Однак водночас норма права зобов’язує власника здійснити певні дії, обмежуючи, таким чином, його свободу. Якщо це власник землі, який вирощує на ній наркотичні речовини, а потім продає їх, то його права власника у цьому випадку обмежуються, оскільки своїми діями він несе шкоду здоров’ю інших людей.

3. Норма являє собою правило поведінки загальнообов'язкового характеру.

Її загальнообов’язковість виражається у тому, що вона є державно-владним приписом, що створений для усіх людей та уособлює державну волю. Норма права визначає загальнообов’язкові межі можливої, необхідної і забороненої поведінки. Вона вказує, яким чином, у якому напрямку, протягом якого часу слід діяти людині.

Крім того, норма права виступає у якості загального масштабу, однакового ступеня свободи для всіх і для кожного, хто опинився у сфері її дії. Її загальнообов’язковість також виражається і у тому, що вона охоплює найбільш типові, неодиничні соціальні процеси та зразки поведінки, що найчастіше повторюються.

По суті, норма права відрізняється неперсоніфікованістю, тобто вона звертається на до конкретної особи, а до кожного громадянина. Вона не вказує конкретних виконавців тих приписів, що містяться у ній. Норма права розрахована на невизначене коло правомочних та зобов’язаних осіб.

4. Це формально-визначене правило поведінки.

Зазначене правило поведінки закріплюється у офіційному документі держави - джерелі права у формальному сенсі. На відміну від моральних норм, які, як правило, не фіксуються у актах держави, норма права являє собою деталізоване і мітко виражене у письмовій формі правило поведінки і чіткі вказівки на наслідки його порушення.

Формальна визначеність норми права дозволяє не лише прояснити її внутрішню структуру, але й не допускає існування різних її змістів, запобігає можливій підміні букви закону духом закону, що тлумачиться як заманеться.

Стародавні римляни казали: „Хай торжествує закон (тобто юстиція), навіть якщо загине світ”. Формально визначене правило поведінки дозволяє оперувати правом з метою упорядкування і цілеспрямованого впливу на розвиток суспільства.

5. Норма права є правило поведінки, гарантоване державою.

Право регулює найважливіші з точки зору держави суспільні відносини. Відповідно норма права – це правило поведінки людей, що стосується інтересів держави, а тому й гарантується її примусовою силою. Це відрізняє її від інших соціальних норм і забезпечує її ефективність. У даному випадку мова йде про можливість державного примусу, а не про примусовий характер норм права. Самі норми не є примусовими, вони не нав’язуються за допомогою насильства, оскільки є значною мірою компромісом, виразом згоди соціальних груп, класів. І тільки у результаті порушення встановлених нормою правил є можливим державний примус.

6. Вона має якість системності.

Щоб зрозуміти особливості, які притаманні нормам права, слід враховувати, що кожна норма існує і діє у суспільстві не ізольовано, а у зв’язку з іншими нормами. Системність норм права – важлива характеристика, без якої не можна прояснити риси, що притаманні правовим нормам відповідного типу права. Не кожна одинична норма зможе охарактеризувати принципи, що притаманні нормам певної правової системи, висвітлити відмінні риси, але у системі норм ці риси виступають значно яскравіше.

Системність норм права виявляється і при їх реалізації. Норми регулюють суспільні відносини не ізольовано, а у єдності. Навіть окрема сторона суспільних відносин регулюється не окремою нормою, а цілою низкою норм.

Відповідно, говорячи про ознаки норми права, ми виходимо не з рис якої-небудь окремої норми, а з усієї системи норм.