Орендні операції в зовнішньоекономічній діяльності

 

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р. покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва – щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, – щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Згідно вище вказаного закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендна операція здійснюється на основі орендного договору. На відміну від договору купівлі-продажу, при якому право власності на товар переходить від продавця до покупця, договір оренди зберігає за орендодавцем право власності на майно, здане в оренду, надаючи орендатору лише право на тимчасове користування цим майном.

Міжнародні орендні операції поділяються на експортні й імпортні. Орендна операція, в якій орендодавець купляє об’єкт оренди в національній фірми і віддає в оренду іноземному орендатору, вважається експортною орендною операцією.

Орендна операція, під час якої орендодавець купляє об’єкт оренди в іноземній фірми і здає в оренду національному орендатору, називається імпортною орендною операцією.

Особливим випадком є ситуація суборенди, коли виникає подвійна експортно-імпортна послуга оренди.

Таким чином, характерною рисою міжнародної орендної операції є участь в ній іноземного контрагента (чи орендодавця, чи орендатора, чи виробника-поставщика об’єкта оренди). Тобто, міжнародною орендною операцією є така операція, сторони якої знаходяться в різних країнах.

Користь орендного співробітництва полягає в:

- можливості одержати додаткові обсяги збуту в умовах жорсткої конкуренції;

- застереженні орендатора від морального старіння обладнання, що особливо важливо для малих і середніх підприємств;

- одержанні сучасного обладнання без попередніх великих витрат.

Згідно законодавства України об’єктами міжнародної оренди можуть виступати:

- обладнання загального промислового призначення;

- транспортні засоби;

- підйомно-транспортне й будівельне обладнання;

- засоби обчислювальної техніки й обробки інформації;

- офісне й поліграфічне обладнання;

- товари довготривалого споживчого призначення.

Залежно від термінів угоди розрізняють три види оренди:

- лізинг як довготривала оренда з терміном понад 3 роки;

- хайринг як середньотривала форма оренди з терміном від 1 до 3 років;

- рентинг як короткотривала форма – до 1 року.

Закон України «Про лізинг» від 16.12.1997 р. дає наступне визначення об’єкту лізингу – будь-яке нерухоме i рухоме майно, яке може бути вiднесене до основних фондiв вiдповiдно до законодавства, в тому числi продукцiя, вироблена державними пiдприємствами (машини, устаткування, транспортнi засоби, обчислювальна та iнша технiка, системи телекомунiкацiй тощо), не заборонене до вiльного обiгу на ринку i щодо якого немає обмежень про передачу його в лiзинг (оренду).

Хайринг – пов’язаний з використанням транспортних засобів, дорожньо-будівельних і сільськогосподарських машин, монтажного обладнання та інших засобів. Страхування і технічне обслуговування здійснюється за домовленістю сторін.

При рентингу експлуатуються транспортні засоби, туристичні й спортивні товари тощо. Страхування і технічне обслуговування здійснюється орендодавцем.

Тривалість терміну оренди змінюється від однієї доби до періоду зношення обладнання. Термін, який вказаний у договорі, є безвідзивним. Це дозволяє сторонам розірвати договір тільки у разі порушення зобов’язань. Термін орендного договору може бути продовжений тільки за зго­дою сторін. Після закінчення періоду угоди орендатор повинен або поверну­ти обладнання, або викупити його за кінцевою вартістю.

Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 р. визначено умови орендної угоди. Стаття 20. даного закону «Форми орендної плати» зазначає, що залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі.

У статті орендного договору «Про умови й форми винагороди» (орендної плати), повинні бути обговорені порядок встановленого платежу, його форми й терміни. В орен­дну плату включається повна ціна обладнання, мито і податки, а також витрати на технічне обслуговування і ремонт.

Орендна плата може мати дві форми:

- постійна ставка протягом терміну дії договору;

- прогресивно-понижувальна ставка у залежності від тривалості договору.

Особливо докладно повинна бути оформлена стаття «Обов’язки сторін». Орендодавець залишається власником об’єкта оренди й зацікавлений в його збереженні. Тому в договорі повинні бути вказані обов’язки власника у зазначений термін доставити обладнання в придатному для експлуатації стані, сприяти орендатору в навчанні персоналу, здійснити за свій рахунок ремонт або повне технічне обслуговування.

Орендатор зобов’язаний використовувати обладнання згідно з вимогами інструкцій. Він може застрахувати обладнання, але ця функція, як правило, на­лежить орендодавцю.