Тема 2. Основні етапи розвитку екскурсійної діяльності. Виникнення і розвиток екскурсійної справи в Українф

 

Історія екскурсійної справи в Україні налічує понад 200 років. Вона є органічною частиною історії вітчизняної культури в цілому. Процес становлення екскурсійної справи можна поділити на 3 великих періоди і на 9 менших етапів.

Становлення екскурсії почалося з середини XVIII ст. і охоплювало період до середини XIX ст.

 

І період (кін. 18 – поч. 20 ст.)

Перший етап припадає на другу половину XVIII - першу половину XIX ст. Цей період характеризується зародженням екскурсій, першим впровадженням їх у практику роботи навчально-виховних закладів. В цей час в Російській імперії зароджувалось підприємництво, зміцнювались визвольні ідеї.

Саме в цей час починають проводитися перші екскурсі, екскурсійні прогулянки у природу для учнівських груп. Ініціаторами таких екскурсій-прогулянок виступали педагоги-просвітителі. Завдяки прогресивним педагогам і методистам рекомендації про проведення шкільних екскурсій знайшли відображення у "Статуті народних училищ" 1786 р. А "Шкільний статут" (1804 р.) рекомендував не тільки влаштовувати прогулянки (екскурсії) у природу, але й до поміщицьких мануфактур, майстерень ремісників та інших підприємств.

Другий етап (середина – кінець XIX ст.) відбувався в умовах пожвавлення суспільно-політичного руху, звернення інтелектуальних кіл до інтересів народу, його життя. Тому в цей період екскурсіям надавалось значно більшого значення, насамперед, науковим і освітнім. Поява ідей вітчизнознавства дала поштовх розвитку думки про предметність та наочність навчання, про вивчення рідного краю. Запровадженню освітніх екскурсій в Україні значною мірою сприяло вивчення демократичною українською інтелігенцією кращого досвіду у цій справі низки європейських держав: Німеччини, Франції, Швейцарії, Австро-Угорщини тощо, творів видатних просвітителів і педагогів минулого: Монтеня, Коменського, Руссо, Дістервега, Ушинського, які вваж прогулянки та екскурсії учнів важливою формою навчання. Так, основою педагогічної системи відомого російського педагога XIX століття Констянтина Ушинського була вимога демократизації народної освіти та ідея народного виховання, розвиток у учнів вміння спостерігати навколишню дійсність. Він рекомендував вихід за межі звичайного схоластичного уроку. Таким виходом стала екскурсія.

Третій етап (90-і рр. XIX ст. - 1918 р.). ознаменувався зародженням організаційних засад у розвитку екскурсійного руху. Велику роль у цей час відіграють перші краєзнавчо-туристичні сб'єднання, гуртки, клуби тощо. Особливою популярністю на той час користувалися спеціалізовані екскурсії - ботанічні, геологічні, археологічні. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в екскурсійному житті України та зокрема на Львівщині свою роль починають грати комерційні структури, створені приватними підприємцями. Зростає кількість кооперативів, які виконували культурно-освітні функції: фінансували українські свята ювілеї, зокрема роковини з дня народження Т.Г. Шевченка, організовували лекції, сприяли поширенню української книги, а також проводили екскурсії по визначних історичних місцях України.

У західноукраїнських землях інтерес до екскурсійної справи з’явилися туристично-краєзнавчі та спортивні товариства "Чорногора", "Пласт" 1911 р., "Сокіл", "Січ" 1900 р. У цей період набуває поширення організація екскурсій різного тематичного спрямування для учнів цивільних, військових та духовних навчальних закладів, проведення студентських екскурсій за фахом.

Екскурсії на природу були одними з самих популярних екскурсій не лише на Львівщині, але й по всій Україні, що організовувались у гімназіях та училищах під керівництвом учителів природознавства.

Величезне значення мали історичні екскурсії, здебільшого їх проводили вчителі історії. Привертали увагу учнів, насамперед, історичні пам'ятки великих міст, насамперед Києва, Львова, Ялти тощо.

З метою релігійно-морального виховання молоді в кінці XIX - на початку XX ст. застосовувались паломницькі екскурсії. Об'єктами таких екскурсій у Львівській області були: костел Пресвятої Діви Марії у місті Стрій церква Святого Юра у місті Дрогобичі та інші.

На початку XX ст. було зроблено перші кроки щодо організації та проведення літературно-мистецтвознавчих екскурсії; де екскурсоводами, як правило, виступали вчителі літератури та малювання.

У 1909 р. в українських гімназіях почала діяти " Самовиховна шкільна громада ", яка організовувала учням прогулянки та екскурсії.

Отже, екскурсії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. перетворилися на дійовий засіб освіти і виховання шкільної молоді. Також в кінці ХІХ ст. в розвитку екскурсій та туризму на західноукраїнських землях був пріоритетним саме народознавчий аспект.

 

В Російській імперії на 2-гу пол. 19 – поч. 20 ст. відбувається інтенсивний розвиток туристсько-екскурсійної справи. В той час різниці між туризмом і екскурсіями не бачили.

У 1885 р. в Петербурзі організовується перше в Росії " Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу " Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійної діяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі, Москві, Казані та інших містах імперії. Значної популярності набув гірський туризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі.

 

Шкільними екскурсіями опікувалися Мін-во освіти, педагоги-ентузіасти, земства. Своєрідним майданчиком стали Всеросійські вчительські з'їзди (1906–1916 рр.)

У 1889 р. вийшов Циркуляр МОН, який наказував усім навчальним закладам проводити навчальні екскурсій з географії, біології, природничої історії.

У 1896 р. в Москві при МНО була заснована Центральна екскурсійна комісія з бібліотекою, музеєм, видавничою базою.

Шкільний екскурсійний рух видавав журнал в Москве «Экскурсионный вестник» и несколько журналов в местах интенсивного посещения экскурсантами, например, «Русский экскурсант» (Ярославль) та «Школьные экскурсии и школьный музей» в Бендерах/Одесі, які можна було придбати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах України.

З 1900 р. в російських школах почалася робота з організації літнього відпочинку учнів з улюченням до нього цілого комплексу оздоровчих і просвітницьких екскурсій.

Значною подією в розвитку методики екскурсійної справи в цей період став вихід книги Б. Е. Райкова «Школьные экскурсии, их значение и организация» (1910). У книзі вперше були чітко зформовані основні принципы методики проведення шкільних екскурсій.

 

У 1895 р. в Криму було створено Ялтинське екскурсійне бюро, яке зіграло ключову роль у поширенні практики просвітницьких екскурсій. Ентузіастами й організаторами цієї діяльності були відомі педагоги К. Д. Ушинський, Η. П. Захаров, вчені Г. Ф. Лесгафт, Р. Лейцингер й народні вчителі земських шкіл.

Значну роль в становленні екскурсійнної справи в Росії зіграло й РТ-воТ, створене в 1901 р. на базі Російського туринг-клубу (товариство велосипедистів-туристів існувало з 1895). Воно мало відділення у Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Кам'янці-Подільському, Одесі та деяких інших містах. У перші ж роки своєї діяльності РТТ вступило до Міжнародної ліги туристських товариств. Воно вело дуже широку екскурсійну роботу. В 1909 р. у складі тов-ва зявилася окрема комісія екскурсій по Росії. Екскурсійні комісії діяли й у великих органиізаціях РОТ – у Москві, Петербурзі, Одесі та ін.

РТТ сприяло переростанню екскурсійного руху в России в країні XX в. в масовий просвітницький і освітній туризм. Екскурсії стали поділятися на одноденні й тривалі, до 22 днів. Фактично це були вже повноцінні туристські програми. Заснована при РОТ громадська комісія "Образовательные экскурсии по России" (1907) в 1910-ті рр. підготувала спеціальні керівництва для школярів і вчителів й здійснювали підготовку спеціальних інструкторів і керівників екскурсійних груп.

Крім Москви та Петербурга спеціальні екскурсійні комісії працювали в Харкові, Києві та ін.

В 1902 р. – спец. здешевлений тариф на залізниці для учнівських груп, а для молодших учнів – безкоштовний проїзд на відстань до 50 км.

Участь земств в організації екскурсій - маловивчена.

Підготовка кадрів: у 1915 р. в Київське орнітологічне товариство організувало 20-денні курси з підготовки керівників природничо-історичних екскурсій з дітьми. Записалося 400 осіб. Навчання 50 вчителів оплатила міська управа. По завершенню створили консультаціне бюро.

Екскурсії в музеях і на виставках:

Перші музеї: в Миколаєві, Феодосії, Керчі, Одесі; Харкові, Києві

В 1872 рг. в Москві з ініиціативи наукових товариств була організована політехнічна виставка, на якій проводилися перші музейні позашкільні екскурсії – бескоштовні «воскресные объяснения коллекций”.

Промислові і сільськогосподарські виставки (Київ 1913, Одеса 1910)

Виставки на археологічних зїздах з 1874 по 1917 (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав, Чернігів – 6) та ін.

А в Україні в цей час С. Ф. Русова переконливо доводила, що природознавство можна визнати за першу науку малих дітей.

 

Отже, екскурсійна справа з кінця XVIII ст. до 1917 пройшла складний шлях від часу виникнення до свого становлена розвитку певних організаційних форм, на повний голос заявивші про своє існування в колі інших напрямів суспільного руху. Екскурсії із епізодичних перетворилися в постійні і обов’язкові форми навчання. Екскурсійна справа була тісно пов'язана з розвитком культурно-освітнього суспільно-політичного руху цього непростого періоду вітчизняної історії, ускладненого революційними подіями, національними змаганнями тощо.

Про екскурсії не забувають і в роки революції. Так, у циркулярі від 16 листопада 1917 р. за підписом генерального секретаря народної освіти, а з січня 1918 р. першого міністра освіти УНР Івана Стешенка були поставлені завдання перед директорами шкіл всіх відомств, підрозділами про національне виховання у школах, підкреслено необхідність організації екскурсій та подорожей, де б учні на власні очі змогли побачити видатні пам'ятки нашої славної минувшини. Українська інтелігенція дбала про піднесення національної свідомості й одним з найдієвіших засобів у цій справі було визнано так званий екскурсійний метод. Екскурсійною справою в УНР займалися й профспілки, які ставили собі за мету сприяти культурному розвитку своїх членів.

ІІ період (1919–1991)

Четвертий етап (1919–1927 рр.) деякі дослідники історії туризму називають "золотим десятиріччям" розвитку екскурсознавства і краєзнавства, тому що в цей час розгортався масовий науково-екскурсійний рух, що сприяв розвитку вітчизняних традицій екскурсійного обслуговування.

По-перше, була створена норативна основа екскурсійної діяльності:

1) в Кодексі законів про народну освіту УСРР (22.11.1922) екскурсійна справа була виділена окремим розділом. Чітко визначалася її мета і завдання, а також мережа екскурсійних закладів: екскурсійні комуни, екскурсійні бази, екскурсійні пункти.

2) Важливими були документи Першої Всеукраїнської екскурсійної наради, яка відбулася 27-30 вересня 1928 року. Прийняте нею “Положення про екскурсійну базу Українського мішаного пайового екскурсійного товариства”, постанова наради “Організація екскурсійних баз та їх взаємини з місцевими організаціями”, регламентували важливі сторони краєзнавчо-екскурсійної справи.

Керівництво екскурсійною справою здійснювали:

У 1919-1922 рр. екскурсійною справою опікувався екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР, а зі створенням у 1922 р. Головполітосвіти НКО УСРР - ця установа. Туристично-екскурсійна робота стала одним з найбільш пріоритетних напрямів діяльності регіональних органів освіти.

З 1917-го й до кінця 20-х рр., екскурсіям відводилася значна роль у ліквідації неписьменності широких народних масс.

 

З 1921 р. почали проводитися конференції з проблем екскурсійної справи.

Розширюються масштаби екскурсійної роботи. Екскурсії набувають Масового характеру.

Процес розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи відбувався на міцному підґрунті таких важливих галузей як краєзнавство, охорона пам’яток історії.

Важливою умовою розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи стало піднесення в 20-х роках ХХ ст. краєзнавства. В діяльності краєзнавчої комісії ВУАН екскурсійна справа розглядалася як окрема галузь. До чергових завдань краєзнавчих досліджень засобами екскурсій входило обстеження головних економічних та природних районів України. Для екскурсантів були розроблені спеціальні схеми проведення екскурсійно-краєзнавчих досліджень. Український комітет краєзнавства активно підтримував всі починання, спрямовані на розвиток екскурсій.

Сприяла розвиткові краєзнавчо-екскурсійної справи пам’яткоохоронна робота, адже пам’ятки історії, культури, природи становили основний фонд об'єктів для екскурсій і подорожей. Серед них потрібно виділити пам’ятні місця, пов’язані з життям і творчістю видатних діячів науки і культури. В 1922 р., в зв’язку з 200-річчям з дня народження Г. Сковороди, під охорону було прийнято його могилу в селі Пан-Іванівка. В 1923 – 1924 рр. були взяті під охорону церква Богдана Хмельницького в Суботові, бійниці XVII ст., Замкова гора в Чигирині з руїнами замку колишньої резиденції гетьмана Богдана Хмельницького, церква Медведівського монастиря. Ці пам’ятки увійшли до екскурсійного маршруту Шевченківського округу: Черкаси – Бужин – Чигирин – Суботово – Жаботин– Кам’янка – Сміла – Черкаси. В 1924 р. Черкаський окружний комітет охорони пам’яток мистецтва зберіг від знесення церкву в місті Кам’янка, як пам’ятку історії, пов’язану з рухом декабристів. В 1927 р. Харківський краєвий комітет доклав значних зусиль для збереження від руйнування будинку декабристів Муравйових-Апостолів на Лубенщині.

Регіональному розгалуженню екскурсійних маршрутів сприяла робота краєвих, окружних та місцевих пам’яткоохоронних комісій, одне з головних завдань яких полягало у складанні першого зведеного реєстру пам’яток. З цією метою, територія Української РСР була поділена відповідно до географічно-природних та історичних ознак. Зокрема, Київська інспектура на 16 округів, Харківська – на 12, Одеська – на 9, Дніпропетровська – на 5. І саме через екскурсії планувалося здійснювати інформаційно-популяризаторську роботу комісій.

Краєзнавчо-екскурсійна справа займала важливе місце в процесі навчання, підготовки і перепідготовки компартійних кадрів у партшколах, на факультеті політосвіти Харківського інституту народної освіти. Масовість у політосвітній роботі вийшла на перший план і тому особливого значення набували краєзнавчі та іншого типу екскурсії, кількість яких зростала.

Запроваджувалися агітаційні екскурсії в процесі відзначення жовтневих, першотравневих та інших дат.

За рекомендацією Головполітосвіти починають розроблятися "науково-революційна та виробнича" тематика екскурсій з метою підвищення ідейного змісту всіх заходів у сфері туризму та екскурсій.

Науковці-краєзнавці мм. Києва, Львова, Харкова, Одеси, Катеринослава, Херсону, інших адміністративних і культурних центрів України наполегливо працювали над створенням спеціальної літератури: путівників, нарисів з історії тощо.

Екскурсії проводилися диференційованно, с урахуваннім вікового складу, освітнього рівня, професії, культурних запитів екскурсантів.

Основний напрям розвитку краєзнавчо-екскурсійної справи полягав у створені центрів краєзнавчо-екскурсійної роботи – екскурсійних баз, які організовували проживання, харчування екскурсійним групам, проводили краєзнавчі екскурсії, забезпечували методичними матеріалами екскурсійну діяльність, здійснювали підготовку керівників екскурсійних груп і випускали рекламно-інформаційну продукцію.

Відбувалося піднесення екскурсійної роботи й на Галичині.

 

П'ятий етап (1928-1941). Цей період можна назвати добою становлення пролетарського туризму й екскурсій. Він пов'язаний з утворенням перших радянських туристичних організацій: Українське мішане пайове екскурсійне товариство (1928-1930), Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій (Укртуре, 1930-1936), – продовжувач справи УМПЕТ, ВАТ „Інтурист" (1929 р.), Центральна дитяча екскурсійно-туристська станція (1930), ТЕУ ІЦРПС (1936-1941), Об'єднане екскурсійне бюро НКО РСФРР (1926-1928). Його замінило акціонерне товариство "Радянський турист" ("Рад-тур"), яке остаточно витіснило приватні туристичні контори й бюро.

Екскурсії з Іноземними робітничими делегаціями проводили УМПЕТ, ВАТ „Інтурист".

Ширше використовуються різні види громадського транспорту для проведення масових екскурсій. Набувають розвитку екскурсії-масовки. Удосконалюються питання методики організації екскурсійної справи. Так, один з активістів Укртуре В. С. Клігман наголошував на необхідності укладання договорів на екскурсійне обслуговування. Між екскурсійними організаціями та підприємствами, установами, школами тощо. "Договори дають змогу екскурсійній організації мати під собою тверду виробничу та фінансову базу," - вважав він.

Пільги: На становлення і подальший розвиток екскурсійної справи, на її матеріальне зміцнення значний вплив мала державна пільгова політика. Для організаційно-структурної діяльності одного з керівних органів екскурсійною справою в 20-х роках ХХ ст. в Україні УМПЕТ велике значення мало прийняття ВУЦВК і РНК УСРР постанови від 28 серпня 1928 року “Про увільнення від республіканських і місцевих податків Українського мішаного пайового екскурсійного товариства”. Пільги поширювалися на всі філії, представництва, агентства, екскурсійні бази товариства, на організовані ним їдальні закритого типу, транспорт, кіоски при екскурсбазах для продажу краєзнавчої і методичної літератури.

Особлива увага в пільговому забезпеченні приділялася школам, середнім і вищим учбовим закладам.

 

У західноукраїнських землях у 20-30-х рр. XX ст. спостерігалась дещо інша ситуація, пов'язана з перебуванням їх у складі інших держав.

Тут інтерес до екскурсійної справи виявили туристично-краєзнавчі товариства "Чорногора", "Пласт", Подільське туристично-краєзнавче товариство, спортивно-пожежні товариства "Луг", "Січ". У 1921 р. у Львові почав діяти "Кружок любителів Львова" засновником якого був відомий історик І. Крип'якевич. Спочатку його члени організовували екскурсії, або так звані проходи по Львову, згодом маршрути екскурсій пройшли через околиці Львова У 1932 р. побачив світ путівник І. Крип'якевича "Історичні проходи по Львову". Сам І. Крип'якевич неодноразово виконував обов'язки екскурсовода, гіда. З утворенням товариства "Плай" у 1924 р., одним з засновників якого був І. Крип'якевич, 24 листопада 1924 р. починає діяти й екскурсійна комісія при товаристві. На першому засіданні комісії були розглянуті плани організації прогулянок Львовом там його околицями.

Велика увага приділялась екскурсіям й у спортивно-пожежному товаристві "Луг". Інтерес до екскурсій виявляла й дитячо-юнацька організація скаутського напряму "Пласт".

 

Події Другої світової війни на певний час загальмували розвиток туризму та екскурсій. Тільки після завершення війни Туристично-екскурсійні установи починають відновлювати свою діяльність.

Починається шостий етап (1946-1968.), для якого характерні:

– відбудова екскурсійних установ,

– зростання їхньої матеріально-технічної бази,

– розширення мережі екскурсійних об'єктів (будівництво нових міст, реконструкція історичних міст, відбудова міст після Другої світової війни, будівництво житлових, громадських і промислових споруд, створення меморіальних комплексів, пам'ятників революційної, бойової слави тощо).

Удосконалюється законодавство: 30 травня 1969 ЦК КПРС, Рада Міністрів СРСР і ВЦСПС прийняли постанову "О мерах по дальнейшему развитию туризма и экскурсий в стране", що передбачала масовий розвиток туризму та екскурсій, розширення мережі й удосконалення діяльності туристсько-екскурсійних установ, перетворення туристсько-екскурсійної справи на велику галузь обслуговування населення.

 

У повоєнний період екскурсійною справою опікувались ТЕУ ВЦРПС (з 1962 р. Республіканська рада з туризму), ВАТ "Інтурист", Республіканська дитяча екскурсійно-туристична станція (РДЕТС), товариство "Знання", Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. З 1958 р. подорожі та екскурсії для молоді та учнів по СРСР, в тому числі й в Україні, починає організовувати БММТ "Супутник" ЦК ВЛКСМ, а з 1972 – "Супутник" ЦК ЛКСМУ.

До екскурсій включався показ історико-революційних пам'ятників і меморіалів, дошок пошани передовиків п'ятирічок і переможців соціалістичного змагання, показувалися здобутки радянської влади, внесок комсомольців та молоді у ииконання завдань п'ятирічок тощо. Екскурсійний матеріал доповнювався політичним змістом, включивши розповідь і показ первістків вітчизняного машинобудування, заводів, ударних комсомольських будов, вищих навчальних закладів, науково-дослідних та проектних установ, організацій охорони здоров'я, культури тощо. Існували певні обмеження на тематику та об'єкти показу, особливо для інтуристів.

На допомогу гідам-перекладачам при проведенні екскурсій створювались методичні посібники, розроблялись методичні поради та рекомендації. Значну допомогу методактиву структурних підрозділів „Інтуристу" надавала створена у 1979 р. республіканська школа методиста.

Продовжувався розвиток шкільних екскурсій. Видатний український педагог В. О. Сухомлинський (1918-1970) організував школу під голубим небом для реалізації виховного потенціалу природного оточення. Він проводив прогулянки в ліс, поле, на луки, де діти ходили босоніж, дихали цілющим повітрям, захоплювалися простором і неповторною красою природи.

В книзі „Серце віддаю дітям” В. О. Сухомлинський писав, що прагнув до того, щоб перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги - книги природи.

Шестирічки, з якими працював В. О. Сухомлинський, в кожну осінню днину подорожували босоніж і вдень проходили по 6-7 кілометрів. Кожну подорож у природу В. О. Сухомлинський називав уроками мислення, уроком розвитку розуму. У школі під голубим небом велася підготовка до цікавого і доступного навчання. Думки В. О. Сухомлинського особливо актуальні у наш час, позначені гуманізацією навчально-виховного процесу у дошкільних навчальних закладах.

 

Отже, у післявоєнний період продовжилася робота з удосконалення нормативної, матеріальної та методичної бази екскурсійної діяльності.

Сьомий етап (1969-1986) – це період посилення екскурсійної роботи, що було викликано умовами суспільно-політичного життя України, в якому відбуваються серйозні зміни. У 60-х рр. XX ст. з'являється інакодумство, похитнулась ідейна монолітність, якої протягом останніх років так домагалися державно-політичні структури. Зміцнюються зв'язки Радянського Союзу, в тому числі й України, з Заходом. Послаблюється ізоляція Радянського Союзу і України в світі. Радянська молодь, яка виїжджала за кордон, знайомилася з життям людей інших країн.

Для посилення екскурсійної роботи у 1969 р. приймається постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС "Про заходи по подальшому розвитку туризму та екскурсій у країні". Згідно з цією постановою й іншими директивними документами в системі профспілкового туризму утворюються ради з туризму та екскурсій, а в Центральній раді з туризму та екскурсій на початку 1970-х рр. був створений спеціальний структурний підрозділ. З реорганізацією Української республіканської ради з туризму на Раду з туризму та екскурсій посилюються вимоги до здійснення екскурсійної діяльності. До справи залучаються найкращі фахівці: Є. Я. Архипець, В. І. Харчиладзві Л. Г. Нечипорчук та ін. Організаційні заходи, що проводилися в сфері екскурсійної діяльності, сприяли зростанню обсягів екскурсійного послуговування. Тематика пропонованих туристичних маршрутів та екскурсій була досить різноманітною, але заідеологізованою.

Восьмий етап (1987-1990-ті). Цей період визначається як перехідний. Екскурсійні установи переходять на самофінансування та госпрозрахунок. У нових умовах господарювання визначаються нові тенденції в організаторській і економічній роботі. Вишукуються резерви екскурсійного обслуговування, застосовуються традиційні та впроваджуються нові форми обслуговування. Починається скорочення екскурсійних кадрів, згортання роботи екскурсійно-методичних служб. 1987 р. виявився особливо складним, переламним для екскурсійних служб. Більшість екскурсійних організацій почали переорієнтовуватись на якісне змінення змісту екскурсійно-фінансового плану, вишукування резервів по наданню додаткових послуг населенню. При організації масового екскурсійного обслуговування у дні галузевих свят, вихідних днів, в екскурсійні дні сімейного відпочинку передбачались святкові обіди у ресторанах.

Починаючи з 1991 року екскурсійна справа переживала «велику руїну». Все це продовжувалося близько п’яти років. В таких умовах професійні кадри, що пішли в новостворені турфірми, намагалися налагодити роботу по екскурсійному обслуговуванню насамперед школярів. Вони й стали основним контингентом екскурсій. Екскурсійна справа починає будуватися на інших засадах. Змінюється й тематика екскурсій. Відбувається повний відхід від історико-революційної, ленінської, партійно-комсомольської, атеїстичної тематики до історико-краєзнавчої, релігієзнавчої; в останній намітились такі напрями, як світська та богословська, значно скорочується й попит на воєнно-патріотичну тематику. З'являються екскурсії про маловідомі або невідомі сторінки вітчизняної історії.

У 1992 р. було створено Державний комітет України з туризму. До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це збільшило можливості виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи. Але вихід із кризи відбувся не відразу.

 

Девятий (сучасний) етап. Наприкінці 90-х рр. XX - на початку XXI ст. в Україні відбувалися певні зрушення і в сфері екскурсійної діяльності. Активізував екскурсійну діяльність правонаступник УРРТЕ - ЗАТ "Укрпрофтур", створений у 1991 р. Це, практично, єдина туристична структура, яка спромоглася певним чином зберегти деякі традиції екскурсійно-методичної школи в системі профспілкового туризму, в той час як Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді (правонаступник РДЕТС), АТ „Супутник-Україна" (правонаступник БММТ „Супутник" ЦК ЛКСМУ) втратили свої пріоритети в цій справі. Виходячи із завдань, визначених правлінням, ЗАТ "Укрпрофтур" на початку 2002 р., більшість обласних закритих акціонерних товариств, дочірніх підприємств та їх філій здійснили змістовні практичні кроки щодо відродження та активізації екскурсійно-методичної діяльності. Урізноманітнюються організаційні засади підготовки та підвищення кваліфікації екскурсоводів.

Із зростанням національної свідомості, інтересу до минулого й сьогодення своєї Батьківщини, до її памятників знову почався рост попиту на екскурсії як джерело знань. Були відновлені добре знайомі маршрути по святим місцям, старовинним замкам і маєткам дворян.

Создание разнообразных экскурсионных программ, удовлетворяющих культурно-познавательные запросы туристов и экскурсантов, включение в маршруты новых объектов, качественное экскурсионное обслуживание в целом невозможно без профессиональных кадров – экскурсоводов, подготовка которых становится первоочередной задачей.

Екскурсійна діяльність стала переважно справою приватного бізнесу, яка потребує ліцензування.

 

 

ВСЕУКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ "АСОЦІАЦІЯ ЕКСКУРСОВОДІВ УКРАЇНИ" (2006)

 

Новим видом навчальних екскурсій, які зараз поширилися в шкільній практиці, є кіно- і телеекскурсії по континентам, країнам і містам світу, по залам різних музеїв, виставок, галерей. На жаль, таких телепередач для дошкільників у нас в Україні зараз не існує.

На даному етапі важливе місце займають екскурсії в системі підготовки спеціалістів різних професій: особливо геологів, географів, біологів, архітекторів, істориків, педагогів.