Організаційні форми корпоративних структур

Одним із формальних елементів корпорації як об'єкта управління прийнято називати організаційну структуру. Стосовно корпорації організацію можна розглядати як цілісну сукупність виробничих та управлінських підрозділів, що об'єднуються єдністю мети, взаємопов'язаністю здійснюваних робіт, спільним використанням закріплених за ними матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів і наявністю єдиного апарату управління.

Основними групами, чиї інтереси впливають на функціонування корпорації і, отже, повинні враховуватися при проектуванні ринково орієнтованих структур, є:

• акціонери (власники) підприємства, котрі створюють і розвивають корпорацію;

• працівники, які забезпечують діяльність підприємства, створення й реалізацію продуктів і послуг;

• клієнти — покупці продукту підприємства, які віддають свої фінансові ресурси в обмін на запропонований продукт;

• ділові партнери, які перебувають у формальних і неформальних ділових стосунках, надають підприємству комерційні й некомерційні послуги та отримують послуги з боку підприємства;

• громадськість, що формує соціальне й екологічне середовище підприємства;

• державні (муніципальні) інституції, що взаємодіють з підприємством у політичній, правовій, економічній та інших сферах.

Організаційна політика в тій або іншій мірі повинна відбивати інтереси

всіх вищезгаданих суб'єктів. Найбільший вплив на формування й зміну будь якої організації мають інтереси власників, працівників (менеджерів) і замовників (покупців). Тому сучасні організаційні структури повинні подбати про узгодження інтересів цих трьох груп зацікавлених осіб.

Основною ланкою організаційної структури корпорацій стають стратегічні господарські одиниці, що функціонують відносно автономно (самостійний баланс, керування, вихід на ринок тощо) і кооперуються між собою в рамках однієї організації з будь-якою (виробничою, господарською чи фінансовою) метою.

Аналіз цілей і функцій корпорацій дає змогу зробити такі висновки:

1. Корпорація являє собою інтегрований інвестиційний інститут, спрямований на забезпечення розширеного відтворення капіталу за рахунок вкладень у великомасштабне виробництво конкурентоспроможної і, як правило, експортно орієнтованої продукції. Кінцева мета корпорації — експансія і закріплення на певному сегменті ринку.

2. Склад корпорації утворюється із двох тісно пов'язаних підсистем —

фінансово-кредитної та виробничо-технологічної. Кожна із цих підсистем включає такий перелік організацій, установ, підприємств тієї чи іншої форми власності (бізнес-одиниці), який забезпечує цілком замкнутий цикл розширеного фінансового й товарного відтворення — від первинного фінансування. Склад корпорації доцільно обмежити тими й тільки тими бізнес-одиницями, які беруть участь у виробництві й просуванні на ринок продукту корпорації.

3. Статус корпорації створює організаційні передумови для отримання достатньо високого ефекту, у тому числі й економічного, від прямої взаємодії фінансових і виробничих структур. Прикладом сучасної корпорації є дніпропетровська торговельно-промислова група «Rainford». Основними напрямами діяльності корпорації є виробництво хліба, молочних продуктів, ковбаси шоколаду, взуття, телевізорів, а також торговельні мережі.

Об'єднання дотримується стратегії вертикальної інтеграції. «Rainford» є

однією із небагатьох українських компаній, що поєднує під єдиним торговим

знаком свою продукцію та послуги і здійснює повний контроль за виробничо-збутовим ланцюгом. Систему управління корпорацією можна охарактеризувати як централізовану. Стратегічні рішення приймає рада засновників. Кожний із засновників керує своїм напрямом бізнесу. У кожного підрозділу є лінійний керівник — топ-менеджер, який бере участь у прийнятті стратегічних рішень та здійснює тактичне оперативне управління на місцях.

Злиття фінансового капіталу з промисловим і торговим та створення на

цій основі фінансово-промислових груп відображає об'єктивні тенденції сучасного індустріального розвитку економіки. Фінансово-промислові групи утворилися й функціонують як базис економіки зарубіжних країн та інтеграційного співробітництва між ними Промислово-фінансову групу Закон України «Про промислово-фінансові групи» визначив як об'єднання промислових, сільськогосподарських підприємств, банків, наукових і проектних установ та організацій усіх форм власності. Промислово-фінансова група створюється рішенням Уряду України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки й структурної перебудови економіки України, у тому числі і програм, передбачених міжнародними договорами, виробництва продукції й

одержання прибутку. Головне підприємство промислово-фінансової групи виготовляє кінцеву продукцію, сплачує податки, не має пільг в оподаткуванні, крім звільнення від експортно-імпортного мита й митних зборів у разі експорту чи імпорту проміжної продукції. Виробництво кінцевої продукції — мета, заради якої і створюється промислово-фінансова група.

Закон гарантує збереження за банками — учасниками промислово-фінансової групи придбаних ними прав власності й інших майнових прав після реорганізації або ліквідації промислово-фінансової групи. Вибір промислово-фінансової групи як форми інтеграції організаційних структур обумовлює активний вихід таких об'єднань на первинний ринок цінних паперів.

Холдингова компанія — це така організаційна структура, яка контролює одну чи декілька дочірніх фірм. Дана структура може утворитися двома шляхами: по-перше, її можуть заснувати державні органи приватизації

самостійно чи разом з іншими засновниками; по-друге, вона може бути заснована в результаті поглинання одного суб'єкта господарювання іншим у процесі приватизації. Нині холдинги в економіці розвинених країн є фінансовим центром і мозком будь-якої великої корпорації; усі стратегічні рішення з розвитку компанії приймає керівництво холдингу. Утворення холдингу дає змогу отримати так званий ефект синергізму, який полягає в тому, що нове утворення може коштувати більше, ніж сума вартостей окремих частин до об'єднання. Ця додаткова вартість, що з'являється в разі об'єднання компаній, може виникнути в результаті прояву позитивних впливів кожної частини за умови вертикальної та горизонтальної інтеграції,

використання фінансових можливостей, посилення потоку коштів, диверсифікації.

Приклад організаційної структури управління холдингом є в Компанії «Болтік Беверіджіз Холдинг». Наприклад, організаційна структура управління ПБК «Славутич» має функціональний характер. Холдинг широко використовує можливості для диверсифікації власної діяльності, а саме: має ексклюзивне право на розлив і реалізацію в Україні безалкогольних напоїв «Pepsi-cola», «Mirinda», «7 Up», започаткувало розробку та інсталяцію комп'ютерних програм «QualityWindows».

Форми та принципи діяльності банківських корпоративних структур визначено в Законі України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. Згідно із Законом банки можуть утворювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, а також можуть бути учасниками промислово-фінансових груп. Оскільки метою створення таких об'єднань є забезпечення гарантованого доступу до фінансово-кредитних ресурсів та надійне й прибуткове розміщення капіталу, вони здебільшого не мають якоїсь певної формально закріпленої структури. В українській практиці згідно із законодавством (Класифікація організаційно-правових форм господарювання // Класифікатор Держкомстату України із стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.94 р. №288) як корпоративні форми об'єднання промислових підприємств використовуються концерн, асоціація, консорціум.

Учасники корпоративних структур зберігають юридичну й фінансову самостійність: вони самостійно закуповують сировину й матеріали, проводять маркетингові роботи (рекламну кампанію), мають власний адміністративний апарат.

Загальним для всіх розглянутих форм об'єднань є здійснення єдиного стратегічного керування за допомогою створення відповідного центру керування — ради директорів, ради правління, координаційного центру тощо.

Чим ширша сфера спільної діяльності виробничих і фінансових структур, тим більшим є перелік питань стратегічної й оперативної діяльності, розв'язуваних у рамках спільного керування. Сфера спільної діяльності учасників корпоративних об'єднань, створених за принципом кооперації на тимчасовій основі, з часом може розширюватися, а зв'язки між ними ставати глибшими й міцнішими. Такі тенденції у сфері корпоратизації промислово-фінансового сектора зумовлюють необхідність створення систем керування, що відповідають їхнім особливостям.

Зростання ефективності виробництва при створенні корпоративних структур забезпечується за рахунок раціонального використання всіх видів ресурсів, комплексної переробки сировини й матеріалів, скорочення витрат на реалізацію наукових розробок, організацію маркетингових програм і сервісного обслуговування продукції.