Використанню прибутку передує його розподіл. Це важливий економічний важіль, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта ринку, його трудового колективу. Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, формами власності й організаційно-правовим статусом підприємства.
Формування ринкових відносин в Україні і як наслідок цього загострення конкуренції на споживчому ринку обумовлює необхідність корінних змін у діяльності підприємств. За цих умов велике значення для підприємств має забезпечення їх конкурентоспроможності, що вимагає нових підходів до поведінки на споживчому ринку, підвищення рівня взаємовідносин з постачальниками товарів та споживачами, організації господарської діяльності, управління підприємствами тощо.
В умовах ринкової економіки для підприємства важливими питаннями є розширення чи скорочення виробництва та реалізації продукції, зростання норми прибутковості, складності податкового, фінансового та бухгалтерського обліку, що викликають потребу в дослідженні вказаних проблем.
Поява прибутку безпосередньо пов¢язана з появою категорії “витрати виробництва”. Прибуток – це та частина вартості, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигляді витрат, виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.
Прибуток виступає основним критерієм ефективності підприємницької діяльності, основною метою капіталістичного способу виробництва. Ця мета є дещо іншою на «народних» підприємствах (тобто підприємствах, викуплених трудящими), де основним є не максималізація прибутку, а максималізація чистого прибутку на одного зайнятого. Прибуток виступає одним з важливих джерел накопичення капіталу, розширення масштабів діяльності підприємств. Тепер у розвинутих країнах Заходу дрібні та середні підприємства отримують в основному середній прибуток, а крупні фірми – монопольний прибуток. В Україні найбільші прибутки привласнюються великими комерційними банками та гігантськими підприємствами – монополістами.
Рис.2 – Схема формування прибутку
Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел:
1) продаж (реалізація) продукції;
2)продаж іншого майна;
3)позареалізаційні операції.
У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.
Рис. 3 – Схема використання прибутку
Механізм впливу фінансів на господарство, на його економічну ефективність знаходиться не в самому виробництві, а в розподільних грошових відносинах. Характер їх впливу на виробництво залежить від того, наскільки конкретна система розподілу, форми і методи її організації відповідають об’єктивним потребам суспільства, рівню розвитку виробничих сил, економічним інтересам держави, підприємств і кожного робітника. При порушенні цієї відповідності процес підвищення ефективності виробництва починає стримуватись.
Розподіл прибутку являється складовою та невід’ємною частиною загальної системи розподільних відносин підприємств.
Конкретні форми і методи розподілу прибутку постійно видозмінюються і розвиваються з розвитком суспільного відтворення і з зміною задач і цілей, що стоять перед економікою. Кожний етап в взаємовідносинах між бюджетом і підприємством з приводу розподілу
прибутку породжує нові форми і методи цього розподілу.
По суті розподіл прибутку слід розглядати в трьох напрямках. Він розподіляється між державою, власниками підприємства і самим підприємством. Пропорції цього розподілу в значній мірі впливають на ефективність діяльності підприємства як позитивно, так і негативно.
Взаємовідносини підприємства і держави з приводу прибутку будуються на основі оподаткування прибутку. Розподіл балансового (валового) прибутку між державою і підприємством є першим етапом його розподілу.
У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.
Цей розподіл залежить від багатьох факторів. В період технічного переоснащення і модернізації виробничих фондів, освоєння нових видів продукції і нових технологій підприємства потребує найбільше фінансових ресурсів, і надати їх повинні в першу чергу власники підприємства. Однак це не означає, що вони повинні відмовитись від своїх очікувань і не отримувати дохід на вкладений капітал. Ці очікування мають бути відкладені і тоді власники зможуть отримати свої дивіденди після виходу виробництва на проектну потужність, коли підприємство почне отримувати прибуток в достатньому розмірі. Дивіденди за період очікування повинні бути не менше процентної ставки на банківський вклад за цей же період, але меншими ставки за кредит.
Другий етап розподілу прибутку – це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет і виплати дивідендів. З цього прибутку також сплачуються деякі податки в місцеві бюджети і стягуються економічні санкції.
Розподіл цієї частини прибутку відображає процес формування фондів і резервів підприємства для фінансування потреб виробничого і соціального розвитку. В умовах ринкового господарства держава не втручається в процес розподілу прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Тим не менше за допомогою надання податкових пільг вона стимулює спрямування прибутку на капітальні вкладення виробничого призначення і будівництва житла, на благодійні цілі, на проведення науково-дослідних робіт. Законодавчо затверджений мінімальний розмір резервного капіталу для акціонерних товариств, регулюється порядок створення резерву по сумнівним боргам та під знецінені цінні папери.
Розподіл прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства, регламентується внутрішніми документами підприємства, як правило, в звітній політиці. Деякі аспекти розподільного процесу фіксуються в уставі підприємства. В відповідності до уставу чи до рішення керуючого органу на підприємстві можуть створюватися такі фонди: фонд нагромадження, споживання, соціальних потреб та інші. Якщо ж фонди не створюються, то в цілях забезпечення планових витрат коштів складаються кошториси витрат на розвиток виробництва, соціальні потреби трудового колективу, матеріальне заохочення робітників і благодійні цілі.
Якщо прибуток не витрачається на споживання, то він залишається на підприємстві як нерозподілений прибуток минулих років і збільшує розмір власного капіталу підприємства. Наявність нерозподіленого прибутку збільшує фінансову стабільність підприємства, свідчить про наявність
джерела для майбутнього розвитку.
Важливу роль в забезпеченні фінансової стійкості підприємства відіграє і розмір резервного капіталу. В ринковому господарстві відрахування в резервний капітал носять першочергове значення. Наявність і приріст резервного капіталу забезпечує збільшення акціонерної власності, характеризує готовність підприємства до ризиків, з якими пов’язана вся підприємницька діяльність, забезпечує можливість виплати дивідендів по привілейованим акціям навіть при відсутності прибутку в поточному році, покриття непередбачених витрат і збитків без ризику втрати фінансової стабільності.
Проте, прибуток що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні також сплачувати ще і штрафи в різних випадках (за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання, за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди, за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків, за невиконані квоти зі створення робочих місць для інвалідів та ін.). З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують у різних сферах економіки, можуть стягуватись за рахунок прибутку досить широке коло штрафів. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток – це частина прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків і штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).
Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати через попереднє формування цільових фондів. Існує також і більш простий варіант використання прибутку, коли не утворюються планові фонди, а кошти спрямовуються безпосередньо на фінансування витрат. Однак на великих
підприємствах наявність фондів допомагає раціонально розподіляти фінансові ресурси і здійснювати контроль за їх ефективним використанням. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.
У розподілі чистого прибутку принципове значення має досягнення оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання. Нині використання чистого прибутку і співвідношення між фондами підприємства визначається і здійснюється самостійно кожним суб’єктом господарювання.
Отриманий підприємством прибуток направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентується, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств) (рис. 1).
Діючий порядок розподілу прибутку підприємства
Рис. 1. Діючий порядок розподілу прибутку підприємства
Планування розподілу прибутку здійснюється в такому порядку:
1. Визначення потреби у прибутках за напрямами його використання.
2. Формування цільової структури розподілу прибутку.
3. Визначення пріоритетності у використанні прибутку за окремими напрямами використання.
4. Збалансування потреби в прибутку за напрямами його використання з можливостями отримання прибутку при здійсненні господарсько-фінансової діяльності підприємства.
Розрахунок потреби в прибутках за напрямами його використання здійснюється за окремими елементами його складових:
—фінансуванням розвитку матеріально-технічної бази підприємства (авансування основного капіталу);
—фінансуванням приросту власних оборотних коштів (авансування власного оборотного капіталу);
—фінансовим резервом (фонд розвитку чи фонд регулювання цін);
—погашенням довгострокових і середньострокових кредитів банків;
— погашенням інших видів кредитних зобов'язань підприємства і виплатою відсотків з них;
—придбанням кредитних зобов'язань, акцій інших підприємств;
—фінансуванням діяльності об'єднань, асоціацій, концернів й інших господарських структур, членом яких є підприємство;
—здійсненням соціального розвитку і заохоченням трудового колективу;
— виплатою дивідендів власникам підприємства;
—сплатою податків, інших обов'язкових платежів і внесків, передбачених законодавством.
Остаточне рішення про плановий розподіл прибутку приймається після затвердження плану формування прибутку підприємства. Якщо прийнятий план формування прибутку менший за сумарну потребу в прибутку за окремими напрямами його використання, то слід переглянути розміри його використання на різні потреби з урахуванням визначення пріоритетів у розвитку підприємства.
