Основні методологічні підходи до визначення поняття управлінської діяльності та її суть

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ БУДІВЕЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Основні методологічні підходи до визначення поняття управлінської діяльності та її суть

Процеси управління мають місце там, де здійснюється спільна діяльність людей для досягнення певних результатів.

Сучасна система поглядів на управління сформувалася в 50-і рр. XX в. як кількісна школа науки управління, заснована на розумінні складних управлінських проблем, завдяки розробці й застосуванню моделей з використанням кількісних методів представниками сучасного менеджменту є Р. Акофф, С. Бир, А. Голдберг та іншими. Видатний американські вчений кібернетик в області системного підходу Р. Акофф, професор Пенсільванського університету, основоположник системного аналізу відомий не тільки своїми теоретичними розробками, але й блискучим застосуванням методів системного аналізу для вирішення економічних і виробничих завдань із врахуванням психологічних, соціальних й інших аспектів; саме він сприяв удосконалюванню господарської діяльності більше 300 організацій (фірм, державних установ тощо) [1, с. 94]. Стаффорд Бир, видатний англійський вчений в області дослідження операцій, кібернетики та науки управління, який першим використав кібернетику для управління, визначив управління як «науку ефективної організації». Впродовж 1960–х років він розробив модель життєдіяльності системи для діагностики несправності в любій існуючій організаційній системі [2, с. 103]. А. Голдберг, засновник та президент управлінської консалтингової компанії, присвятив свою діяльність розробці практичних кроків щодо управління та контролю за кадрами фірми, створення команди, якісного обслуговування клієнтів і підвищення продуктивності праці. З цього приводу в консалтинговій компанії розробляються спеціальні тренінгові продукти та методичні матеріали щодо управлінської діяльності на фірмі [1, с. 213].

За період незалежності України спостерігаються докорінні зміни у всіх сферах життя суспільства, в тому числі і в сфері економіки. Тому в умовах концентрації та глобалізації світової економіки, розвитку нових організаційних інфраструктур бізнесу важливу роль займають оновлені вимоги щодо управління суб’єктами господарювання, які базуються на перетвореннях в соціально-економічній системі країни та розвитком ринкових відношень. Процес управління суб’єктом господарювання базується на управлінської діяльності окремих менеджерів того чи іншого підприємства, або об’єднань підприємств, які мають багаж знань, навиків, життєвого досвіду та здібностей щодо організації діяльності різних структур суб’єкта господарювання задля виконання поставлених завдань для досягнення кінцевого результату діяльності.

До визначення поняття управлінської діяльності в наукових кругах є декілька підходів як українських вчених, так і закордонних. Так, більшість закордонних експертів в області менеджменту управлінську діяльність розглядають як процес управління, що пов’язаний з плануванням, організацією, мотивацією і контролем, необхідними для того, щоб сформулювати і досягти цілі організації [3, с.38].

Щодо українських вчених, то такі з них, як А.Ф. Мельник, О.Ю. Смоленський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко, О.П. Дзьобань, С.О. Руденко, визнають управлінську діяльність як сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління [4]. Підтверджує цю думку український вчений Малахай Г.А., який стверджує, що управлінська діяльність постає як результуюча різноспрямованих методів і засобів їх реалізації [5]. Л.Е. Орбан-Лембрик визнає, що управлінська діяльність — сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації [6]. Тобто, одні вчені визнають управлінську діяльність як набір методичних забезпечень і дій людини у сфері управління, інші визнають управлінську діяльність як процес, який забезпечує досягнення мети в межах організації. На нашу думку, під управлінською діяльністю слід розуміти сукупність дій і заходів менеджерів різних рівнів управління з метою прийняття певних рішень щодо виконання поставлених завдань і отримання бажаного результату діяльності суб’єкта господарювання.

Якість управлінської діяльності будь-якого суб’єкту господарювання залежить від набору факторів, серед яких можливо виділити:

- гнучкість щодо змін напрямів бізнесу певного суб’єкта господарювання та можливість швидко реагувати на зміни в економічному середовищі регіону;

- наявність ефективних методів регулювання управлінської діяльності та оцінки її результатів;

- якість інформаційного забезпечення щодо прийняття певних рішень;

- рівень економічної підготовки фахівців з управління та мотивація управлінського персоналу тощо.

Крім того, для здійснення якісної управлінської діяльності, результати якої принесуть бажані результати, необхідно визначити особливості організаційної структури суб’єкта господарювання, особливо якщо суб’єкт господарювання є об’єднанням підприємств.

Управління здійснюється по загальних законах у всіх складних динамічних системах (соціальних, психологічних, біологічних, технічних, економічних, адміністративних і ін.) і засновано на одержанні, опрацюванні і передачі інформації. Головною ознакою управління в соціальних системах являється виробітка рішення на основі аналізу й оцінки інформації суб'єктом управління (керівником). Об'єктом соціально-психологічної теорії управління являють форми взаємодії людей у структурах, групах і колективах, що реалізують правоохоронні, економічні, політичні, виробничі задачі.

Що ж таке управління? Існує багато визначень цього поняття, які дещо відрізняються за формулюванням, але співпадають за сутністю. Так, за словами А. Файоля “Керувати – значить вести підприємство до його мети, максимально використовуючи наявні ресурси” [21, c.5]. П. Друкер вказував, що “управління – це особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу”[67, c.39]. Якщо ж розглядати управління з функціональних позицій, то воно є процесом “планування, організації, мотивації і контролю, який необхідний для формування й досягнення цілей організації”[67, c.38].

В останні роки в Україні поряд з терміном “управління” широко вживається термін “менеджмент”. Нині це означає “керувати, управляти, стояти на чолі, завідувати, бути здатним впоратись з чимось, якоюсь проблемою.

Управлінська діяльність передбачає виконання певних функцій. Кожна функція націлена на вирішення специфічних і складних проблем, з якими стикається організація у своїй діяльності. На сьогодні в теорії управління існують досить великі розбіжності у визначенні функцій, їх диференціації та класифікації. Найчастіше в основу класифікації кладеться ступінь прояву тієї чи іншої функції в управлінській діяльності. За цією ознакою виділяють загальні та часткові (окремі) функції. До загальних відносять функції прогнозування, планування, організації, мотивації, контролю і координування (регулювання). Загальні функції визначають тільки вид управлінської діяльності незалежно від місця його виникнення. Вони властиві управлінню будь-якою організацією і будь-яким процесом в організації і у своїй сукупності складають управлінський цикл:

- прийняття управлінського рішення;

- реалізація прийнятого рішення;

- контроль за реалізацією рішення.

Управлінська діяльність - специфічний вид трудового процесу. Управлінська праця має свої особливості порівняно з працею продуктивною, внаслідок якої створюються матеріальні цінності. Управління - це перш за все робота з людьми, а їхня трудова діяльність є об' єктом управлінського впливу. Це праця творча, переважно розумова, яка здійснюється людиною у вигляді нервово-психічних зусиль. Процес розумової праці складається з таких елементарних дій або операцій, як слухання, читання, мовлення, контактування, спостереження за дією, мислення, умовивід тощо.

Управлінська праця - праця непродуктивна. Участь у створенні матеріальних благ відбувається опосередковано, через працю інших осіб. Продуктом управлінської праці є рішення, а не товари та послуги, предметом - інформація.

 

Рис 1.1 Характеристика змісту управлінської праці

Соціально-психологічні методи управління засновані на використанні соціального механізму управління (система взаємовідносин у колективі, соціальні потреби і т.п.). Специфіка цих методів полягає в значній частці використання неформальних факторів, інтересів особистості, групи, колективу в процесі управління персоналом.

По характеру впливу на виконавців виділяють методи прямого (безпосереднього) і непрямого (опосередкованого) впливу: адміністративні, матеріального і морального стимулювання роботи.

По масштабах застосування методи управління підрозділяються на загальні (наприклад, інтерв'ю, аналіз діяльності, тести та ін.) і спеціальні (організація службової діяльності і т.д.).

При виконанні управлінських рішень, програм широко застосовуються методи колективної та індивідуальної матеріальної мотивації. Засобами такої мотивації служать посадовий оклад, заробітна плата, винагорода і т.п.

Для надання стійкості організаційним зв'язкам у системі управління в процесі виконання управлінських задач застосовується метод розпоряджень. Він виявляється у виді наказів, планів, інструкцій, інших документів, що називаються актами управління.

Одним із видів розпорядницьких методів є адміністративні методи, тобто методи владної мотивації. Вони засновані на підпорядкуванні закону, правопорядку, старшим посадовим особам, мають обов'язковий характер. З їх допомогою діють механізми примусу, що формуються для захисту інтересів товариства, держави, особистості, реалізуються права і обов'язки керівників, підтримується службова дисципліна, забезпечуються умови виконання співробітниками їх обов'язків.

Як і будь-який інший процес, управлінська діяльність складається з таких основних елементів: предмет праці (те, що підлягає впливу, обробці), засоби праці (те, за допомогою чого здійснюється вплив), сам процес - цілеспрямована діяльність і результат. Ці елементи дозволяють визначити характер і особливості управлінської праці незалежно від посади управлінського працівника, галузі діяльності тощо. Спрощено схему її можна подати як систему, на вході якої інформація (предмет - те, на що спрямована праця), що підлягає в середині системи опрацюванню інтелектом людини за допомогою технічних засобів управління - обчислювальної та організаційної техніки (засоби праці), а на виході - якісно нова інформація, або управлінське рішення (результат праці) (рис. 1.2).

Рис 1.2 Предмет, засоби об’єкт та результат управління

Прийняття управлінських рішень визначається складною сукупністю факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, які постійно створюють нестандартні ситуації. Саме ці обставини вимагають від людини, яка займається управлінською діяльністю, певних якостей. Рішення, які приймаються управлінцями, залежать від їх знань і досвіду, інтуїції, особистісних властивостей. Якщо при прийнятті рішень застосовується вся ця сукупність якостей, тоді мова йде про мистецтво управління.