Проституція як один із тяжких видів ґендерного насильства

Проституція, як і домашнє насильство та торгівля жінками, визначається як один із тяжких видів ґендерного насильства над жінками. Наразі в Україні час від часу точаться розмови про легалізацію проституції. Деякі українські ЗМІ активно розгорнули кампанію, спрямовану на формування у населення позитивного погляду на цю проблему.
Проте варто згадати, що Україна підписала Конвенцію ООН 1949 року «Про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами». Легалізуючи проституцію, держава порушуватиме першу статтю цієї Конвенції, в якій говориться, що держава зобов’язується піддавати покаранню кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи зводить, умовляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть за згодою цієї особи. А легалізуючи організацію та утримання будинків розпусти, наша держава свідомо порушуватиме другу статтю Конвенції, відповідно до якої сторони зобов’язуються карати кожного, хто утримує будинок розпусти або бере участь у його фінансуванні.
Дуже важливо звернути увагу на це принципове положення Конвенції – про покарання експлуатації проституції третіми особами, незалежно від того, як відбувається експлуатація – за згодою чи без згоди експлуатованої особи. В основі цього положення лежить глибоко гуманістична думка про те, що проституція є протиприродним станом людини, і по своїй суті завжди є вимушеною. Добре було б, якби ті, хто виступає за легалізацію проституції, прочитали цей ратифікований нашою державою міжнародний закон, у преамбулі якого зазначено: «Проституція і супроводжуюче її зло, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з достоїнством та цінністю людської особистості й загрожують благополуччю людини, сім’ї та суспільства».
Україна ратифікувала й інший міжнародний правовий документ – Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, шоста стаття якої проголошує: «Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, щодо припинення всіх видів торгівлі жінками та використання жінок у проституції».
Необхідно також розглянути пропозиції захисників легалізації проституції з точки зору захисту прав людини. Скажімо, захисники легалізації проституції пропонують реєструвати проституток державними установами з наданням медичних довідок про стан здоров’я, але від клієнтів секс-бізнесу цього чомусь не вимагається! Якщо держава дійсно дбає про здоров’я населення своєї країни, то виходить, що проститутка автоматично втрачає статус громадянки і на її здоров’я можна не зважати? Турботи держави потребує тільки клієнт? Тобто винною визнається тільки жінка, яку проблемна сім’я, злидні, зґвалтування, інцест, наркотики, відсутність підтримки від оточення, відсутність спеціальних державних програм та інші причини ґендерного характеру змусили стати проституткою (тут перераховано визначені світовими фахівцями найбільш характерні причини того, що штовхає дівчат на шлях проституції). Чому тільки на неї покладено всю провину за проституцію, не зважаючи на те, що проституція включає три складові: клієнт, продавець/посередник секс-послуг і проститутка. Всі ці три конкретні особи є задіяними у проституції, але суспільство (і держава, якщо вона прийме подібне законодавство) чомусь звинувачує тільки жінку, натомість захищаючи права і здоров’я клієнта. Тобто чоловіки-користувачі чомусь виключаються із поля зору правоохоронців, хоча це люди, які активно задіяні в секс-бізнесі, стимулюють його і задля задоволення потреб яких власне й набуло поширення це соціальне зло. З ґендерної точки зору, тільки тому, що суспільство сприймає жінку як товар, тільки тому, що існують клієнти, які активно шукають послуг проституток і готові заплатити за це гроші, й існує таке ганебне явище як проституція!
Варто врахувати й те, що чоловіки завжди вільні у своєму виборі – користуватися чи ні послугами проституток, а для значної частини жінок, задіяних у проституції, сутенери, господарі, потреба в наркотиках й безвихідь такого вибору не залишають. Вже не кажучи про примусову проституцію, про яку найчастіше йдеться в контексті торгівлі жінками.
Варто наголосити, що саме з легалізацією проституції, яка змінює мораль суспільства, яка узаконює його деградацію, потрібно пов’язати торгівлю людьми. Фахівці чітко простежують такий зв’язок у Європі ХІХ ст., коли європейські держави, легалізувавши проституцію, викликали не тільки стрімке поширення статевих хвороб, а й розповсюдження торгівлі жінками та дітьми. Виходячи з цього, у світі було скасовано ліцензування борделів державою. Проведення легалізації проституції в декількох штатах Австралії також підтвердило істину: така легалізація призводить до значного збільшення торгівлі жінками. Відповідно збільшилися також торгівля дітьми та сексуальне насильство над дітьми, оскільки значна кількість клієнтів будинків розпусти надають перевагу дуже молодим проституткам.
Саме тому в більшості розвинутих країн кримінальний кодекс спрямовано на викоренення проституції. Так, у Швеції проституція та пошук клієнта не забороняються законом, але в державі піднімається питання про заборону продажу порнографічної продукції в громадських місцях, а не стосовно того, щоб брати податки з використання чийогось сплюндрованого життя (саме таку назву слід дати проституції, а не «найдревніша професія»!). Навпаки, велику хвилю громадських дискусій у Швеції викликала пропозиція притягати клієнта до кримінальної відповідальності, так само як і проститутку. Більшість шведського населення висловилася за те, що в першу чергу слід оголосити поза законом саме клієнтів секс-бізнесу. І наприкінці 1998 року такі вимоги були законодавчо затверджені. Може, саме тому в Швеції немає проблеми з торгівлею жінками, на відміну від Нідерландів, де є значна кількість проституток, причому більшість з них є жертвами торгівлі жінками, які фактично живуть в умовах рабства.Що дасть легалізація проституції сучасній Україні, нашому суспільству з усіма економічними та моральними проблемами? Адже це явище, як правило, передбачає використання жінок чоловіками. Таким чином розповсюджується сприйняття того, що людську істоту, як річ, можна використовувати, купувати та продавати. Тому українській державі слід рішуче зробити глобальні серйозні кроки, щоб зупинити це страшне соціальне зло – як один із найнебезпечніших видів ґендерного насильства над жінками.

Торгівля жінками

Торгівля жінками є ще одним із найбільш ганебних і трагічних проявів ґендерного насильства щодо жінок. Статистика свідчить, що існуюча трудова міграція, зокрема відтік молодих жінок і дівчат з України, має згубний вплив на демографічну ситуацію в країні. Збільшення її рівня означатиме, що населення України скорочуватиметься дедалі загрозливішими темпами, особливо зважаючи на тенденцію до збільшення кількості людей, які, мігруючи з України, назавжди залишаються в країнах, куди вони виїхали на заробітки, і більша частина з них – саме жінки. Залишаючись самою по собі гострою та болючою проблемою, торгівля жінками тягне за собою породження ще цілої низки негативних явищ, таких як розпад сімей, дитяча бездоглядність та жебрацтво, зростання кількості захворювань, що передаються статевим шляхом, алкогольна та наркотична залежність, небажання або неможливість народжувати дітей тощо. Враховуючи масштаби її поширення, проблема торгівлі жінками є надзвичайно болючою й актуальною для України і становить загрозу для національної безпеки нашої держави. Продаж жінок закладає матеріальний фундамент поширенню організованої злочинності у нашій державі, спричиняючи погіршення й криміногенної ситуації. Значна частина жінок, які повертаються, конче потребують всебічної підтримки та допомоги у відновленні свого фізичного й психічного здоров’я. Необхідні для цих жінок реабілітаційні програми, безкоштовні медичні, соціальні та психологічні послуги, створення Кризових центрів і т ін. – все це вимагає значного цільового державного фінансування. Варто враховувати й міжнародні наслідки міграції жінок з України. Боротьба з торгівлею людьми є одним із ключових питань порядку денного у відносинах із міжнародною спільнотою. Масовий вивіз жінок з України наносить велику шкоду авторитету нашої держави на міжнародному рівні, адже нашу державу світовим співтовариством вже визнано постачальницею жінок і дівчат в інші країни з метою сексуальної та трудової експлуатації.
Торгівля жінками, як це не дивно, бере витоки з такої ґендерної проблеми як домашнє насильство. Адже однією з причин масової жіночої міграції з України стало насильство в українських родинах. Це підтвердили дослідження, проведені в Україні організацією «Правозахисники Мінесоти», яка займається захистом прав людини на міжнародному рівні і має Спеціальний консультативний статус при Організації Об'єднаний Націй. Дослідження виявили, що багато хто з опитаних жінок відзначив насильство в сім’ях як одну з причин, через яку так багато молодих українських жінок готові поїхати з країни в пошуках роботи. Звичайно, не тільки домашнє насильство спонукає жінок до виїзду за кордон. Найголовнішими є економічні негаразди в нашій країні. Проте за всіма цими причинами слід бачити головне: те, що жінки їдуть шукати щастя за кордоном і стають жертвами торгівців людьми, є наслідком нерівності жінок в українському суспільстві. Тільки визнання цього факту та усунення причин, що сприяють високому рівню жіночого безробіття й дискримінації жінок на національному ринку праці, захист жінок від насильства в родинах тощо, зможе зняти проблему торгівлі жінками.

Підсумки

Право на свободу від насильства – одне з основних прав людини. Хоча насильство супроводжує всю історію людства, але зараз, на початку третього тисячоліття, цивілізація має усвідомити безперспективність насильницького шляху і змінитися. В серці кожної люди є резерви добра і справедливості, які розкриваються при свідомому прагненні до ненасильства. Ненасильницьку практику міжособистісного спілкування не створять мітингові заклики до ненасильства. Для формування ненасильницької етики та ненасильницьких норм поведінки необхідно переорієнтувати всю виховну систему в напрямку формування ненасильницької особистості, а також звернути особливу увагу на ЗМІ, де насильство стало популярною темою. Засоби масової інформації також показують дуже ретельно, якими мають бути жінка і чоловік. У газетах і журналах пропагується, що жінка має бути сексуальна, повинна завжди подобатися чоловікові. Фільми й різноманітні ток- і реал-шоу на телебаченні вчать чоловіків, що розв’язувати конфлікти слід виключно за допомогою сили. 90% телевізійних передач і телефільмів містять сцени насильства. Таким чином формується чоловічий стереотип: «Я – сильніший, тому жінка повинна підкорятися мені». Отже ЗМІ не тільки продукують «гарячі факти» насильства, вони його мало не санкціонують. Стереотипи насильницької чоловічої поведінки хлопчики засвоюють із художньої літератури, підручників, кінофільмів тощо.
Тому поняття ґендерної рівності має стати наріжним каменем державної політики в усіх сферах життя, щоб в українській спільноті врешті запанували розуміння та підтримка рівності жінок і чоловіків. Тільки таким чином можна усунути ґендерне насильство – як із суспільного, так і особистого життя.