Загальна характеристика квалiфiкуючих ознак викрадення.

Поняття розкрадання державного, колективного або індивідуального (приватного) майна

У статтях 81–86 та 140–144 КК передбачена відповідальність за різні формі розкрадання державного, колективного та індивідуального (приватного) майна. В окремі статті чинного КК виділено розкрадання шляхом крадіжки; розкрадання шляхом грабежу; розкрадання шляхом шахрайства; розкрадання шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем; розбій з метою розкрадання майна; вимагательство майна. Із переліку цих злочинів видно, що законодавчий термін "розкрадання"1, зазначений кожного разу в назві певної статті, вживається як родове поняття. Це означає, що всім формам розкрадання майна притаманні загальні об'єктивні і суб'єктивні ознаки, визначення яких допомагає зрозуміти сутність кожної (норми розкрадання майна, надає можливість визначити саме поняття "розкрадання" та дозволяє відмежувати будьяку форму розкрадання майна від інших, схожих із розкраданням злочинів.

Об’єктом посягання при розкраданні майна є право власності як захищені законом відносини між людьми з приводу володіння, користування та розпоряджання майном.

Безпосереднім об'єктом посягання при розкраданні майна може бути право індивідуальної (приватної), колективної або державної власності.

Предметом розкрадання може бути майно (річ), яке має вартість, ціну і належить на праві власності приватній особі, колективу чи державі. Предметом розкрадання може бути як рухоме майно (гроші, монетарні метали, продукти харчування, худоба, засоби виробництва, вироблена продукція, твори літератури, науки, мистецтва тощо), так і нерухоме майно (будівлі, дерева тощо). Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. № 12 роз'яснив, що предметом посягань, передбачених главою V КК України, с "майно, належне громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Це майно може належати як одній, так і декільком особам за умови, що воно знаходиться у їх спільній сумісній чи частковій власності. і якщо їх об'єднання не є юридичною особою.

Майно, що є предметом розкрадання, має перебувати у володінні його власника або у віданні уповноваженої на це особи. Наприклад, розкрадання майна буде мати місце у разі обернення рибалками на свою користь зловленої у сіть риби з державного лову, касиром – грошей, одержаних у банку для того, щоб видати заробітну плату. Колективним чи державним майном визнаються також кошти, які були отримані від окремих громадян особами, уповноваженими колективом чи державою на отримання таких коштів від громадян, як плата за надані послуги чи перевезення пасажирів або вантажу тощо.

Будьяка річ, яка має матеріальну цінність, може бути предметом розкрадання, в тому числі цінні папери, які мають номінальну вартість, за якою вони реалізуються (облігації державних позик тощо), а також документи, що виконують роль грошового еквіваленту (наприклад, білети грошоворечової лотереї, транспортні квитки, талони на паливні чи мастильні матеріали та інші документи, що мають обмінну цінність).

Протиправне заволодіння документами, які надають лише право на одержання майна (квитанція на багаж, товарні чеки тощо), кваліфікується як готування до розкрадання.

До колективного чи державного майна прирівнюється у кримінальноправовому значенні індивідуальне майно громадян, яке було передано під матеріальну відповідальність колективної організації або держави. Наприклад, річ була здана для зберігання в автоматичну камеру чи гардероб або в поштове відділення для пересилки тощо. У цьому випадку розкрадання індивідуального майна треба кваліфікувати за відповідними статтями глави про злочини проти державної і колективної власності, оскільки відповідна організація чи держава за договором зберігання такого майна зобов'язані відшкодувати власнику вартість викраденого. Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови "Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна" від 25 вересня 1981 р. № 7 зазначив: "Враховуючи, що прийняті до перевезення від громадян транспортними підприємствами або організаціями ваьітажі та багаж перебувають иід охороною зазначених підприємств й організацій і Іюни носуть перєд власником відповідальність за їх збереження, заволодіння цими товарноматеріальними цінностями мнг розглядатися як розкрадання державного чи колективного майна"1.

Організація або держава звільняються від майнових зобов'язань, коли таке майно було видано за відповідним документом, икий було викрадено у власника майна, або за відгіовідною квитанцією чи накладною, якщо в обов'язки особи, котра видала майно, не входила перевірка особи одрржувача Останній у такому разі буде відповідати за розкрадання індивідуального майна громадян. Аналогічно треба кваліс|:лкувати випадки розкрадання індивідуального майна з «штомсітичної камери зберігання, якщо проникнення розкрадача до камери стало можливим з вини самого власника майна (наприклад, власник розголосив иіифр камери).

Предметом розкрадання може бути і майно об'єднань громадян, ппдїтичних партій, релігійних організацій.

Предметом розкрадання не можуть бути природні багатства в їх природному стані (земля, її надра, ліс на пні2, ди

чина у лісі, риба у воді). Порушення правил охорони або порядку використання природних багатств тягне відповідальність у залежності від конкретних вказаних у законі обставин за статтями 160, 161, 1621, 162, 1631, 163, 165, 199 КК. Однак незаконне обернення на свою користь плодів землі, які вирощені працею людини або які вже були видобуті з природи, є розкраданням (наприклад, врожаю засіяного поля, саджанців розсадника, лісопродукції на лісовій ділянці, риби і водних тварин, що вирощуються у спеціально створених або пристосованих водоймах, диких тварин та птахів, які знаходяться у вольєрах).

Розкрадання вогнепальної зброї, крім гладкоствольної мисливської, бойових припасів до неї або вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, наркотичних засобів або психотропних речовин, а також розкрадання прекурсорів з метою збуту віднесено до злочинів проти громадської безпеки (статті 223, 2283) та народного здоров'я (статті 2292, 22919 КК). При цьому треба мати на увазі, що розкрадання складових частин або окремих деталей вогнепальної зброї для виготовлення придатної до стрільби зброї слід кваліфікувати залежно від способу розкрадання за відповідною статтею глави про злочини проти власності, а за наявності вказаних у законі підстав – і як готування до злочину, передбаченого ч. 1 ст. 222 КК.

За статтями, що стосуються злочинів проти власності, настає відповідальність за розкрадання мисливських (гладкоствольних) та пневматичних рушниць, сигнальних, стартових та газових пістолетів, ракетниць, вибухових пакетів та інших імітаційнопіротехнічних і освітлювальних засобів, що не містять в собі вибухових речовин і сумішей, а також за розкрадання бойових припасів до гладкоствольної мисливської зброї.

Не може вважатися колективним або державним те майно, яке було одержане особою від колективної чи державної організації як позика, аванс, спецодяг або обмундирування, чи за трудовою угодою, оскільки таке майно з моменту його одержання особою стає її власністю або переходить у постійне індивідуально користування. Тому використання особою такого майна не за призначенням (розтрата або неповернення позики тощо) не може вважатися розкраданням. Викрадення такого майна у окремої особи утворює злочин проти індивідуальної власності громадян.

Незаконне володіння чужим майном особою, яка тимчасово правомірно володіє таким майном (перенесення майна пасажира носієм, примірювання речі її покупцем тощо), утворює залежно від способу заволодіння означеним майном ту або іншу форму розкрадання.

Предметом розкрадання може бути майно, що перебуває на труні або при ньому. При цьому не має значення, де і за яких обставин настала смерть людини, скажімо, при аварії потяга, судна, літака, автомашини тощо. Відповідальність за такий злочин настає за ст. 140 КК. Спеціальний склад злочину утворює викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих і поранених (мародерство – ст. 260 КК), а також викрадення предметів, або знаходяться в могилі чи на могилі (ст. 212 КК).

Предметом розкрадання може бути лише майно, що не належить винному, є для нього чужим. Тому таємне вилучення своєї речі із чужого володіння не є крадіжкою. Водночас таємне заволодіння своїм власним майном, яке перебувало згідно з угодою між сторонами в чужому правомірному володінні, з метою подальшого затребування з особи, яка тимчасово володіла майном, вартості такого майна треба розглядати як шахрайство. У цьому випадку матеріальна шкода завдається боржнику, оскільки він, будучи введеним кредитором в оману, виконав майнове зобов'язання перед кредитором відповідно до угоди між сторонами.

Предметом розкрадання може бути майно, яке було забуте власником у відомому йому місці (річ була випадково залишена в купе вагона або в приміщенні установи тощо). Таємне заволодіння таким майном у випадку, коли винна особа розуміла, що власник повернеться за своїм майном, утворює склад злочину – крадіжка майна.

Не буде розкраданням привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, цінного майна, яке завідомо належить колективній чи державній організації. Таке привласнення утворює злочин, описаний у ст. 88 КК. Не є розкраданням і обманне ухилення особи від передачі відповідно до закону, договору або інших зобов'язань у колективну чи державну власність індивідуального майна, наприклад, ухилення від сплати податку або від сплати комунальних послуг. Такі діяння охоплюються ст. 87 або ст. 1482 КК.

За відсутністю майнових ознак не може бути предметом розкрадання електрична або теплова енергія. Незаконне використання цих видів енергії кваліфікується за ст. 87 КК.

Не вважаються предметом розкрадання авторство на літературні, мистецькі та художні твори, а також ідеї, погляди та інформація. Привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва (плагіат) утворює злочин, передбачений ст. 136 КК.

Майно, що є складовою загальної спільної власності громадян, не може бути предметом розкрадання з боку одного із таких власників.

Об'єктивна сторона розкрадання полягає в тому, що особа певним способом (таємно, відкрито, шляхом обману, протиправного утримання, шляхом насильства або погрозою насильства особі, у віданні або під охороною якої перебуває майно) обертає індивідуальне (приватне), колективне чи державне майно на свою чи іншої особи користь.

Закон визначає відповідальність за 8 форм розкрадання майна: крадіжку; грабіж; шахрайство; привласнення; розтрату; розкрадання шляхом зловживання посадовою особою своїм посадовим становищем; розбій; вимагательство. Для кожної форми розкрадання обов'язковою ознакою є притаманний лише їй спосіб дії винної особи. Однак розкрадання як родове поняття передбачає також наявність загальної об'єктивної ознаки (критерію), яка характерна для всіх форм розкрадання. Це положення є загальноприйнятим у теорії кримінального права. Розходження в поглядах вчених пов'язані з назвою (терміном) такої ознаки і визначенням її змісту. Одні автори вважають, що об'єктивна сторона розкрадання – це обернення винним державного або колективного майна у свою власність. Це твердження, як неодноразово зазначалося в юридичній літературі, є безпідставним, оскільки право власності є завжди правомірним, тому що воно включає певні правомочності, надані власнику майна законом. Неправомірної власності не існує. Поняття "власність" завжди передбачає, що майно знаходиться у особи на законних підставах. Тому твердження про наявність при розкраданні майна такої загальної об'єктивної ознаки, як обернення викраденого майна у власність винного, є невиправданим і неприйнятним.

Деякі вчені пропонують визначати об'єктивну сторону всіх форм розкрадання за критерієм заволодіння майном. Ця ознака певною мірою відображає сутність об’єктивної сторони розкрадання, але не вичерпує її змісту. Тільки для деяких форм розкрадання (наприклад, крадіжки, грабежу, розбою) характерним є заволодіння майном; ця ознака відсутня при розкраданні майна у формі привласнення і розтрати та розкрадання майна шляхом зловживання посадовою) особою своїм посадовим становищем. За цих форм розкрадання мас місце не заволодіння майном, оскільки винна особа володіє таким майном і розпоряджається ним правомірно, а вчиняється протиправне обернення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні, на свою користь.

Отож термін "заволодіння майном" невиправдано звужує поняття розкрадання, а тому не може розглядатися як загальна ознака об'єктивної сторони розкрадання.

Об’єктивним критерієм усіх форм розкрадання є обернення індивідуального (приватного), колективного або державного манна на свою або іншої особи користь.

Поняття "обернення майна на свою або іншої особи користь" означає одержання матеріальної вигоди, наживи за рахунок матеріальних цінностей приватної особи, колективу або держави без оплати їх вартості та відшкодування їх еквіваленту. Однак і цей критерій сам по собі не г, єдиною об'єктивною підставою відповідальності за розкрадання майна. Лише в поєднанні з конкретним, зазначеним у законі способом дії винного та предметом злочину цей критерій надає будь-якій формі розкрадання специфічну характеристику.

Розкрадання вважається закінченим злочином з моменту обернення винним чужого майна на свою або іншої особи користь (розбій вважається закінченим з моменту нападу за наявності такої мети, а вимагательство – з моменту вимагання майна з відповідною погрозою потерпілому або з насильством щодо нього). Для цього необхідно встановити, що винний вилучив майно із володіння приватної особи, колективу чи держави і мав реальну можливість розпоряджатися таким майном – сховати, винести, передати іншим особам тощо.

Суб'єктивна сторона розкрадання характеризується наявністю прямого умислу. Суб'єкт злочину усвідомлює, що майно, яке він викрадає, є або може бути державним, колективним або приватним, і що він вчиняє розкрадання такого майна, а також бажає так вчинити.

Розкрадання – це корисливий злочин. В основі його лежить бажання протиправно збагатитися за рахунок чужого майна та спеціальна мета – безоплатно обернути його на свою або іншої особи користь. Обертаючи викрадене на свою користь, злочинець таким чином одержує особисту наживу. Розкрадання не перестає бути корисливим злочином і в тому випадку, коли злочинець обертає викрадене на користь іншої особи, оскільки мотивом такого розкрадання є також корисливий інтерес – незаконно збагатити іншу близьку йому особу.

При вчиненні розкрадання кількома особами корисливий мотив є завжди у виконавця злочину. У інших його співучасників можливі інші мотиви (особисті добрі стосунки, підлабузництво, сподівання на приязне ставлення тощо).

При вчиненні розкрадання винний усвідомлює, що він обертає на свою чи іншої особи користь майно, яке належить державі, колективу або окремій (приватній) особі. При цьому не має значення, знаходилося таке майно у правомірному чи протиправному володінні тієї особи, в якої воно було викрадено (наприклад, крадіжка краденого).

Помилка особи щодо об'єкта злочину розглядається залежно від спрямованості умислу. Якщо особа, обертаючи на свою користь майно, не знала, кому конкретно воно належить, і при цьому допускала, що воно може належати як державній чи колективній організації, так і окремому громадянину, то вона підлягає відповідальності за розкрадання в залежності від фактичної належності майна. "Якщо ж, помиляючись щодо фактичної належності майна, винний звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти чи заволодіти державним чи колективним майном, або звернув на свою користь державне чи колективне майно, бажаючи викрасти приватне майно чи заволодіти ним, його дії належить кваліфікувати як замах на той злочин, який винний бажав вчинити".

Суб'єктивна сторона розкрадання передбачає також, що винний, обертаючи майно на свою користь, робить це всупереч волі власника і знає, що він не має права власності на це майно. Тому заволодіння державним чи колективним майном, здійснене всупереч встановленому законом порядку реалізації свого дійсного або гаданого права на таке майно, не може розглядатися як розкрадання. У цих випадках самовільно утримання майна, яке було ввірене винному чи було в його віданні, як розрахунок за борг або як розрахунок за невиплачену заробітну плату, а також протиправний відпуск товару в кредит тощо утворять за наявності всіх необхідних для того ознак склад злочину зловживання посадовим становищем (ст. 165 КК) або самоуправство (ст. 198 КК).

Розкрадання відсутнє також у тому разі, коли особа заволоділа майном однієї державної чи колективної організації не на свою користь, а виключно для того, щоб використати таке майно в інтересах іншої державної чи колективної організації. Відповідальність у таких випадках можлива за наявності певних ознак за ст. 165 або ст. 198 КК.

Угон транспортних засобів без певної мети їх викрадення, але якщо така мета або мета викрадення вузлів, деталей, агрегатів виникла у винного після угону транспортного засобу і була здійснена, утворює сукупність злочинів – угон транспортних засобів і розкрадання.

Суб'єктом крадіжки, грабежу і розбою може бути особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 14 років; суб'єктом шахрайства, привласнення, розтрати, розкрадання шляхом зловживання посадової особи своїм посадовим становищем, а також вимагательства – особа, яка досягла до вчинення злочину 16 років.

Загальними ознаками, які притаманні будь-якому розкраданню майна:

1) об'єкт та предмет розкрадання;

2) знаходження майна, що викрадається, у віданні його власника або у віданні уповноваженої на те особи;

3) наявність певного способу вчинення розкрадання;

4) наявність спеціальної мети – обернути чуже майно на свою або іншої особи користь;

5) наявність у винної особи корисливих мотивів – збагатитися за рахунок викраденого або збагатити близьких осіб;

6) наявність вини у вигляді прямого умислу.

Отже, розкрадання майна – це умисне протиправне обернення винною особою певним способом чужого майна на свою або іншої особи користь із корисливих спонукань.

При з'ясуванні юридичної природи конкретного складу злочину розкрадання стосовно загального поняття "розкрадання" в кримінально-правовій літературі вживаються різні терміни. В одних джерелах конкретний склад злочину: крадіжка; грабіж; розбій; шахрайство; привласнення; розтрата; розкрадання шляхом зловживання посадової особи своїм посадовим становищем; вимагательство, – тлумачаться як форми розкрадання, а в інших – як види розкрадання. Іноді поняття "форма розкрадання" і "вид розкрадання" вживаються в однаковому значенні. Деякі автори до форм розкрадання відносять перелічені вище склади злочинів, а до видів – вчинення розкрадання в значних, великих або особливо в великих розмірах.

Хоча питання про вживання цих термінів не має принципового ототожнення, однак не слід допускати їх ототожнення або наповнення одного і того ж терміна різним змістом.

При погодженні кримінально-правових норм треба розрізняти такі поняття: зміст кримінально-правової норми, форма вираження кримінально-правової норми, вид кримінально-правової норми. В Особливій частині КК кримінально-правовою нормою є заборонене законом суспільно небезпечне діяння, описане або зазначене в диспозиції статті як правопорушення (склад злочину) з відповідною санкцією за його вчинення.

Під змістом конкретного складу злочину (певного правопорушення) слід розуміти сукупність найбільш загальних і типових його ознак, які виписані у диспозиції відповідної статті закону або випливають із змісту такої диспозиції.

Форма конкретної кримінально-правової норми (конкретного складу злочину) – це термінологічне закріплення її основних ознак в самій назві складу злочину. Тобто якщо змістом того або іншого складу злочину є сукупність його об'єктивних і суб'єктивних ознак, то формою такого складу злочину буде назва самого злочину в рубриці тієї чи іншої статті Особливої частини КК пом'якшуючих або обтяжуючих обставин. Наприклад, у чинному КК визначено чотири види крадіжки: 1) крадіжка без обтяжуючих обставин — простий її вид (ч. 1 ст. 81 та ч. 1 ст. 140 КК); 2) крадіжка за наявності обтяжуючих обставин — три її види (відповідно частини 2, 3, 4 ст. 81; частини 2, 3, 4 ст. 140 КК). До спеціальних складів злочинів віднесено законом розкрадання в будь-який формі державного або колективного майна в особливо великих розмірах (ст. 86 КК).