Першочергові слідчі дії при розслідуванні торгівлі людьми

Допит свідків. Показання свідка – це повідомлення, що походить від особи, яка не несе відповідальності за вчинення даного злочину, про фактичні обставини, які мають значення для справи, зроблене і зафіксоване відповідно до правил, встановлених процесуальним законом.

Предмет допиту свідка визначений у ст. 225 КПК України й охоплює будь-які обставини, що підлягають встановленню по даній справі, як ті, що входять до предмету доказування, так і ті, що необхідні для збирання і правильної оцінки доказів. Закон обумовлює і правомірність допиту свідка про обставини, що характеризують особу обвинуваченого.

Можна умовно згрупувати свідків у справах даної категорії у три групи:

1. До першої групи свідків можна віднести осіб, які можуть підтвердити вчинення певних дій підозрюваними (обвинуваченими) щодо підготовки або вчинення ними торгівлі людьми. Специфічність цієї групи свідків полягає в потенційно більшій інформованості їхніх показань порівняно з показаннями інших свідків, а також можливості перевірки процесу формування їхніх показань.

Зокрема, підлягають допиту працівники державних органів, організацій та установ, які причетні до оформлення закордонних паспортів, інших необхідних для виїзду за кордон документів та можуть у зв'язку з цим вказати на осіб, які зверталися до них з цього приводу чи прохали їх про прискорення такого оформлення або у разі використання підроблених документів - про підробку таких документів, і т. ін. Якщо при цьому йдеться про рядових працівників вказаних установ та організацій (які виконували обов’язки суто технічного характеру), під час їх допитів необхідно також з’ясувати: вказівки яких саме посадових осіб щодо видачі завідомо неправдивих документів вони виконували, а також роль кожної з таких осіб, що були причетні до цих подій.

У разі встановлення фактів отримання злочинцями грошей за вивезених за кордон людей через банківські установи, з використанням системи переказів “Western Union” і т. ін., в якості свідків можуть бути допитані з цього приводу працівники вказаних установ.

2. До другої групи належать свідки з числа осіб, які добре знають потерпілих (друзі, знайомі, співробітники, сусіди, деякі з родичів потерпілих тощо).

Важливе значення для доказування факту торгівлі людьми можуть мати показання родичів, знайомих потерпілих, яким зі слів останніх може бути відомо про те, що вони були вивезені за кордон обманним шляхом (наприклад, під виглядом працевлаштування), що їх примушували займатися проституцією шляхом застосування насильства, погроз, залучення до боргової кабали. Не виключена наявність у таких осіб переданих у зв’язку з цим потерпілими листів, записок з проханням про допомогу у поверненні в Україну, відшуканні коштів на погашення боргу тощо.

Оскільки останнім часом набули поширення випадки вивезення за кордон з метою сексуальної експлуатації жінок, які попередньо вже пройшли медичне обстеження щодо наявності у них венеричних захворювань (з видачею відповідних довідок), в якості свідків можуть бути допитані й працівники таких медичних установ.

3. Третя група – свідки з числа осіб, які добре знають підозрюваних (обвинувачених).

При допиті свідків цієї категорії варто враховувати деякі фактори, що негативно впливають на об’єктивність свідчень: родинні стосунки з підозрюваним (подружжя, батьки, брат, сестра та ін.); небажання псувати дружні стосунки (сусід, колега по роботі, близький знайомий); підкуп свідків; їх безпосереднє сприяння підозрюваному при підготовці до вчинення злочину.

Питання, що з’ясовуються при допитах осіб, що добре знають підозрюваних, мають бути спрямовані на отримання відомостей про подію злочину, дії підозрюваного, що передували вчиненню торгівлі людьми, особу підозрюваного.

Вказані обставини з’ясовуються за допомогою таких основних питань: 1) у яких відносинах знаходиться свідок з підозрюваним (родичі, сусіди, товариші по службі); 2) дані про особу підозрюваного: анкетні; фізичні (ріст, вага, особливі прикмети); психологічні (нахили, навички, характер); інтереси та спосіб життя; 3) взаємовідносини свідка з підозрюваним (дружелюбні, довірливі, неприязні та ін.); 4) що свідку відомо про характер вчинених дій підозрюваним; звідки це стало йому відомо; 5) період злочинної діяльності підозрюваного; 6) що свідкові відомо про коло осіб, які брали участь на всіх етапах злочинної діяльності; 7) чи збиралися в помешканні його товариші, обговорюючи при цьому плани і масштаби злочинних операцій; 8) з якими абонентами підозрюваний вів міжнародні телефонні переговори; як часто; 9) чи має підозрюваний приятельські, ділові зв’язки з працівниками відділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, правоохоронних органів, прикордонниками; якщо так, то які і з ким; 10) чи траплялися випадки давання будь-якій посадовій особі хабара для сприяння у вчиненні торгівлі людьми.

Допит потерпілих. За своєю процесуальною природою, предметом, особливостями формування показання потерпілого близько примикають до показань свідків і являють собою усні повідомлення про обставини, пов’язані зі злочином, яким особі, яка дає показання, заподіяні моральна, фізична або майнова шкода.

На відміну від свідка, потерпілий зацікавлений у відповідних наслідках вирішення справи, тому що йому заподіяна шкода. І, даючи показання, він не тільки сприяє розслідуванню, але й одночасно домагається задоволення своїх інтересів у кримінальному процесі.

Отже, особливістю показань будь-якого потерпілого є те, що вони виходять від людини, особисто зацікавленої у результатах розслідування справи. Ця зацікавленість має дві сторони: з однієї – прагнення потерпілого до розкриття злочину, а з другої – причина можливої його необ’єктивності.

Під час проведення допиту потерпілих необхідно враховувати їх психологічний стан і акцентувати увагу не тільки на обставинах вчинення злочинів відносно тих потерпілих, які допитуються, але й інших осіб, про яких їм відомо, що вони також постраждали внаслідок торгівлі людьми або іншої злочинної діяльності, зокрема, їх разом вивозили за кордон, примушували до зайняття проституцією тощо. Йдеться про встановлення не тільки анкетних даних таких осіб, як правило, потерпілим відомі лише ім’я або прізвище співвітчизниць, інколи – регіон України, в якому останні мешкали раніше до вивезення за кордон, а їх особистих прикмет, часу та способу перетинання державного кордону, місць, де вони вимушені зараз працювати, дані про їх “хазяїв”, як українських, так і іноземних тощо.

Департаментом юстиції США розроблений перелік питань, що мають бути з’ясовані під час допиту потерпілих у справах про торгівлю людьми:

1. Питання, що стосуються особових даних потерпілого: прізвище, ім’я, по-батькові; місце народження; вік; де виріс; якого розміру була родина; освіта; професія.

2. Питання, що стосуються вербування потерпілого: як дізнався про роботу; де; від кого; якого типу роботу думав буде виконувати; як переконали піти на цю роботу; чи обіцяли якусь певну заробітну платню; чи були якісь обіцянки щодо робочих годин, вихідних днів, відпусток; чи показували якісь фотографії (наприклад, знімків щасливих робітників чи вечірок); скільки було зустрічей для обговорення запропонованої роботи; з якими людьми; де; що було обіцяно на кожній з цих зустрічей; чи говорилося, що потерпілий будете винні якісь гроші на початку роботи; якщо так, то скільки; яким чином передбачалося виплати борг.

3. Питання, що стосуються переправлення потерпілого за кордон: як потрапив до місця призначення; хто приїхав з потерпілим; коли приїхав; хто оплачував квиток; при придбанні квитка використовувалася готівка чи кредитна картка; чи був паспорт у потерпілого; як він його отримав; чи мав змогу тримати паспорт при собі під час подорожування; якщо ні, то в кого він був; яким чином збиралися паспорти; коли збиралися паспорти; чи було забезпечення водою та харчуванням; чи робилися зупинки; чи зустрічали в аеропорту (на залізничному вокзалі, автовокзалі), якщо транспортування було літаком (поїздом, автомобільним транспортом); хто зустрічав; куди їхали звідти; в якому транспортному засобі; хто був за кермом; де розмішувалися.

4. Питання, що стосуються місця призначення: хто зустрічав; хто ознайомив з “місцевими правилами”; якими були ці правила; робочі години; оплата; місце ночівлі; чи говорили куди не дозволено ходити; чи говорили, що буде, якщо потерпілий піде без дозволу; чи говорили хто хазяїн; як його звали; чи забрали паспорт та гроші; чи забирали щось, що належало потерпілому; якщо так, то чи знав потерпілий, що це станеться.

5. Питання, що стосуються роботи потерпілого: який тип робіт виконував потерпілий; робочі години; перерви; вихідні; розмір оплати; чи надавалися будь-які записи щодо оплати; чи знімалося щось з зарплатні хазяїном; скільки; за що; чи надавалися будь-які данні про відрахування; умови праці; де працював потерпілий; скільки людей працювало разом з ним; чи потрібно було якось діставатися до місця роботи; куди; як часто; хто контролював роботу; як ця особа ставилася до робітників; чи говорила ця людина якісь жорстокі речі робітникам; що саме; чи примушувалися робітники взагалі працювати проти їх волі; організація робочого місця; якою була роль та обов’язки хазяїна.

6. Питання, що стосуються інших умов праці потерпілого: умови ночівлі (де спав); на ліжках чи на підлозі; коли лягав спати; коли піднімався; чи було дозволено спати довше; що б сталося, якби потерпілий спав довше ніж звичайно під час робочого дня; що б сталося, якби потерпілий сказав своєму хазяїну, що не хочете працювати якогось дня; чи оплачував проживання; скільки змінного одягу було; чи забирали будь-який одяг; чи дозволялося купувати собі власний одяг; чи додавалася вартість одягу до боргу; скільки разів в день їв; о котрій годині; чи дозволялося їсти в будь-який обраний потерпілим час; чи потрібно було платити за їжу; чи можна було придбати її у когось іншого, окрім хазяїна; брали за це гроші, чи вираховували їх з платні; чи потрібно було запитувати дозволу для того, щоб поїсти; в кого потрібно було запитувати; що відбувалося коли хтось їв без дозволу; чи доводилося приховувати їжу; чи давав хтось їжу таємно; чи хворів хтось коли-небудь; чи дозволялося хворим людям припиняти роботу; кого потрібно було про це запитувати; чи примушувався хтось до роботи, коли він хворів; чи бував потерпілий у лікаря; хто возив; як скоро після того як потерпілий просив, йому надавалася медична допомога; ім’я та місце знаходження лікаря.

7. Питання, що стосуються примушування потерпілого до роботи: чи говорилося щось хазяїном щоб завадити покинути роботу; що саме; чи погрожували потерпілому; якщо так, то яким чином; чи боявся потерпілий покинути роботу; чому; чи хтось допомагав хазяїну у залякуванні; чи казав хтось, що станеться, якщо потерпілий піде; чи погрожували зверненням до поліції та імміграційної служби у разі не підкорення чи при спробах піти; чи міг потерпілий піти до того, як він виплачував свій борг за його ввезення до країни призначення; що було б з ним; хто розповів потерпілому про це; що говорив хазяїн з цього приводу; чи існували якісь огорожі чи стіни в закладі, де утримувався потерпілий; розміри; висота вікон; чи змінювалися замки на будь-яких дверях; двері зачинялися зсередини чи ззовні; чи був ключ у потерпілого; хто мав ключа; двері трималися відчиненими, чи зачиненими; хто замикав потерпілого; чи пояснювали чому зводилися фізичні перешкоди; чи коли-небудь потерпілий думав про те, щоб зробити спробу піти; чому ні; чи коли-небудь просив дозволу припинити працювати; у кого; чи просив повернути паспорт; кого; якщо так, то що потерпілому відповідали; чи хтось інший намагався піти та не зміг; як це сталося; чи знає потерпілий де вони зараз; їх імена; чи хтось коли-небудь говорив щось робітникам, щоб відмовити їх та інших від того щоб залишити роботу; що говорилося, кому; чи хтось говорив про небезпеку назовні; чи погрожували робітникам зробити щось з їх сім’ями; якщо так, то хто; що саме говорилося; чи відповідав хтось за нагляд за робітниками щоб забезпечувати їх утримання; хто саме; чи були ці люди озброєними; чи когось били або застосовували насильство в закладі де утримувався потерпілий; били когось чи погрожували комусь за відмову виконувати ту чи іншу роботу; били когось, чи знущалися над кимось за спробу втечі; чи чув про випадки вбивств когось хазяїном; чи хто-небудь колись намагався погрожувати чи залякувати робітників якимось іншим чином; чи говорили, що потрібно говорити поліції, якщо потерпілий буде затриманий.

8. Питання, що стосуються втечі потерпілого: як вдалося втекти; з ким зв’язався; чи намагався отримати допомогу до цього; якщо так, то що сталося; що змусило втекти; чи намагався хазяїн знайти потерпілого; чи отримував потерпілий якусь звістку від тих, хто залишися; чи є якийсь зв’язок з ними; чи є ще щось щоб потерпілий хотів розповісти про хазяїна.

Безумовно, особливою проблемою для розслідування кримінальних справ про торгівлю людьми є небажання потерпілих свідчити під час досудового слідства, тому що без дачі потерпілими показань і ідентифікації ними особи торгівця для визнання його причетності до злочину, успішне розслідування неможливе.

Потерпілі не бажають, щоб іншим стало відомо про те, що з ними сталося, особливо у випадках торгівлі людьми з метою проституції, тому що:

- вони відчувають сором або вважа­ють себе винними;

- вони побоюються громадського засу­дження з боку сусідів чи родичів;

- потерпілим або їх рідним чи дітям погрожують підозрювані;

- між першим зверненням до правоохоронних органів та судовим розглядом справи минає досить багато часу, щоб потерпіла втратила мотивацію свідчити;

- потерпілі бажають забути, що з ними сталося;

- в інших випадках потерпілі проживають занадто далеко від місця проведення досудового слідства;

- потерпілі не вірять правоохоронним органам, наприклад, через по­передній досвід спілкування з жорстокими та корумпо­ваними поліцейськими тих країн, де вони перебували;

- потерпілі не бажають давати свід­чення слідчим-чоловікам;

- вони не впевнені, що з ними будуть поводитися гідно та будуть поважати недотор­канність їх особистого життя;

- вони не впевнені, що їх свід­чення будуть використані належним чином та ефектив­но.

Для кожної з цих причин мають розроблятись заходи для їх вирішення, оскільки торгівля людь­ми – це дуже серйозний злочин, що вже як такий може виправдовувати поліпшення становища потерпілих та засто­сування відповідних заходів.

Висновок, що жертви не схильні давати свідчення слідчим-чоловікам, в той час, як більшість слідчих – це чоловіки, має спонукати до того, щоб призначати більше жінок для розсліду­вання справ такого типу.

В той же час, треба мати на увазі, що, особливо у ви­падках торгівлі людьми з метою примусової проститу­ції, найважливішим аспектом є відсутність осуду стосов­но потерпілих з боку працівників правоохоронних органів, не­залежно від того, чи є вони чоловіками, чи жінками.

І особливу увагу необхідно приділяти заходам, спря­мованим на покращення можливостей забезпечення без­пеки та недоторканності особистого життя жертв.

Практика розслідування справ аналізованої категорії свідчить, що в основі конфліктної ситуації з несуворим суперництвом лежить побоювання потерпілого за себе і за своїх близьких з боку злочинців. Подолання такої конфліктної ситуації можливе у випадку ізоляції потерпілих від впливу на них злочинців.

Обшук – одна з найважливіших першочергових слідчих дій, яка регламентується кримінально-процесуальним законом та спрямована на примусове обстеження приміщень, прилеглих до них територій (ділянок місцевості) та окремих громадян для виявлення і вилучення знарядь злочинів, майна і цінностей, здобутих злочинним шляхом, інших предметів і документів, що мають значення для розслідування, а також для викриття і затримання злочинців.

Метою проведення обшуку при розслідуванні торгівлі людьми, виходячи з визначення є виявлення і вилучення предметів і документів, що мають доказове значення. Це передусім трудові договори (контракти) з потерпілими та іншими особами, боргові розписки, закордонні та громадянські паспорти потерпілих та інших осіб тощо, а також інші предмети, що можуть служити речовими доказами і будуть використані для встановлення істини по справі.

Безпосередньо перед проведенням обшуку слідчий повинен ретельно підготуватися до нього. Якісно проведена робота по підготовці до проведення обшуку визначає успіх цієї слідчої дії. Підготовка до проведення обшуку включає:

1. Збирання та аналіз необхідної інформації, що характеризує особу, яку обшукують (професія та рід занять; навички, звички, нахили; спосіб життя, звичний розпорядок у родині; склад сім’ї, відносини в родині та з сусідами; наявність дачі, гаража, автомашини та їх місцезнаходження; зв’язки і знайомства тощо); місце обшуку (адреса будівлі, її планування; розміри і стан; можливість прихованого підходу; характер ділянки місцевості); шукані предмети і документи (найменування, кількість, форма, осяг, відмінні ознаки, найбільш типові місця їх приховування, можливі прийоми маскування тощо).

Обрання певного періоду проведення цієї слідчої дії визначається такими обставинами:

- встановлення особи, причетної до торгівлі людьми;

- затримання цієї особи;

- наявність інформації (слідчої, оперативної) про знаходження певних предметів і документів у осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

2. Розробку тактичного плану (вибір часу проведення обшуку і способу проникнення в помешкання, що підлягає обшуку; підбір учасників обшуку, розподіл між ними обов’язків та їх інструктаж; заходи безпеки; забезпечення охорони місця обшуку; підготовка транспортних засобів тощо).

3. Забезпечення групи необхідними технічними засобами (щупи, ультрафіолетові освітлювачі, слідча валіза, засоби фото-, відеозйомки, засоби упаковування вилучених предметів тощо). Приготування технічних засобів проведення обшуку та їх застосування залежить від умов обшуку: у житлі, службовому приміщенні тощо.

Розглянемо тактичні особливості окремих видів обшуку.

Особистий обшук найчастіше проводиться після затримання особи. Метою особистого обшуку є можливе виявлення прихованих предметів та документів, які можуть мати доказове значення: записні книжки, проїзні квитки, білети, чорнові записи тощо.

Обшук приміщень у тактичному плані є більш складним та трудомістким у порівнянні з особистим обшуком. Як свідчить практика, у справах про торгівлю людьми об’єктами обшуку виступають житлові та службові приміщення, що мають відношення до підозрюваних, співучасників торгівлі людьми, їх знайомих чи родичів.

Почавши обшук з виконання відповідних положень України, слідчий стикається з ситуаціями, коли:

- документи, речові докази надаються на його вимогу особами, які обшукуються, без виникнення будь-яких конфліктів;

- особи, які обшукуються, активно протидіють проведенню обшуку, відмовляються від спілкування зі слідчим і не виконують його законні вимоги.

При наданні з боку особи, яка обшукується, певних документів і предметів, майна, здобутого злочинним шляхом, слідчий робить про це відповідну відмітку протоколі обшуку. У цьому випадку відсутня конфліктна ситуація проведення обшуку. Однак було б помилковим на даній стадії його припинити, бо нерідко зустрічаються ситуації, коли добровільна видача предметів і документів, що є об’єктом пошуку супроводжується:

- прагненням видати частину матеріалів, що компрометують особу, перешкодивши викриттю основної, більш важливої частини;

- видачею необхідних предметів або документів запобігти вилученню значних сум грошей чи цінностей, нажитих злочинним шляхом;

запобігти викриттю слідів і речових доказів по іншому або інших злочинах

 

 

Типові версії розслідування торгівлі людьми

 

Типова версія має орієнтуюче значення і, базуючись на незначному обсязі інформації, допомагає у формуванні розумової моделі, яка пояснює передбачувану, з різним ступенем імовірності злочинну подію або окремі її обставини.

Типові версії повинні створювати найкращі умови для прояву творчих здібностей працівників правоохоронних орагнів, правильної оцінки вихідних даних, а потім побудови достатньо обґрунтованої конкретної версії. Враховуючи загальнотеоретичні положення криміналістики про систему слідчих версій і результати проведеного нами дослідження система типових версій у справах про торгівлю людьми, на наш погляд, має містити два структурні рівні:

а) загальні версії як припущення щодо події злочину в цілому;

б) окремі версії, пов’язані з припущенням щодо інших, більш окремих (детальних) обставин вчинення торгівлі людьми.

При цьому слід враховувати, що основою типових версій виступає типова слідча ситуація як певний стан розслідування, який характеризується співвідношенням відомого та невідомого у справі, що дозволяє висунути обґрунтоване припущення щодо невідомих обставин – особи злочинця, характеру слідів, способу вчинення торгівлі людьми тощо. Результати узагальнення кримінальних справ про торгівлю людьми дозволяють запропонувати наступну систему типових версій з урахуванням типових слідчих ситуацій.

Стосовно першої групи типових слідчих ситуацій коли є інформація про вчинення торгівлі людьми і відома особа, яка її вчинила, висуваються загальні версії, що за своїм змістом дають одне з можливих пояснень суті і характеру вчиненої події в цілому та її елементів.

У розглядуваній ситуації типовими загальними версіями можуть бути: 1) вчинене діяння є торгівлею людьми (ст. 149 КК України); 2) має місце торгівля людьми, сполучена зі скоєнням інших злочинів; 3) торгівля людьми відсутня, скоєно інший злочин; факт вчинення злочину відсутній.

Другим структурним елементом (рівнем) побудови системи типових версій в названій типовій слідчій ситуації, як і взагалі при розслідуванні торгівлі людьми, є висунення окремих версій (за конкретними елементами складу злочину, передбаченого ст.149 КК України), а також детальних вер- сій (припущень про розвиток обставин, які переважно мають криміналіс- тичне значення і прямо пов’язані із розкриттям злочину та встановленням особи (осіб), яка його вчинила). Найбільш широке коло версій виникає, як правило, щодо об’єктивної сторони торгівлі людьми. У цьому випадку висування версій спрямовано на з’ясування обставин, що характеризують спосіб вчинення торгівлі людьми, місце, час обстановку вчинення злочину, а також причинний зв’язок між діянням особи та злочинними наслідками, що настали.

Типові версії значною мірою визначаються способами вчинення торгі- влі людьми. Так, для розкриття і розслідування торгівлі людьми, що вчи- няється представниками фірм, які пропонують працевлаштування за кор- доном, можуть бути висунуті наступні типові версії:

При вчиненні торгівлі людьми шляхом переміщення поза місцями мит- ного контролю:

1) торгівлю людьми вчинено виконавцем, а організатор знаходиться в іншому місці;

2) торгівлю людьми вчинено при сприянні працівників правоохоронних органів (співробітників національної поліції, митної служби, МВС тощо);

3) торгівлю людьми вчинено організованою групою осіб.

Висування версій за елементами суб’єктивної сторони торгівлі людьми передбачає формування припущень про вину, мотиви та мету вчинення злочину. Як правило, вони очевидні і пов’язані з характером дій злочинця (підробка документів, введення потерпілих в оману тощо). Проте в деяких випадках мета та мотив недостатньо чітко характеризують психічне ставлення особи до скоєного діяння. Працівникам органів досудового слідства при висуванні версій слід враховувати, що торгівля людьми характеризується наявністю тільки прямого умислу, тобто винний усвідомлює обставини та характер незаконного переміщення та здійснення незаконної угоди щодо потерпілих. Вивчення матеріалів кримінальних справ засвідчує, що мета та мотив вчинення торгівлі людьми у більшості випадків має корисливий характер.

Висунені версії про суб’єкт торгівлі людьми можуть бути двох видів:

1) версії персонального характеру, що, як правило, мають місце в аналізованій ситуації, коли вчинена торгівля людьми і відома особа, яка її вчинила, тобто в даному випадку висуваються припущення про винність конкретної особи;

2) версії загального характеру, засновані на даних, що містяться в ма- теріалах конкретної кримінального провадження, але не вказують на конкретних осіб.

Вони більш характерні для другої та третьої груп типових слідчих си- туацій, коли отримана інформація про особу, якій притаманні певні влас- тивості – професійні навички, фізична сила, зріст, розмір взуття, малюнок папілярних візерунків на руках тощо. На основі цих та інших даних конструюються та висуваються версії про коло осіб, серед яких може знаходитись підозрюваний. Потім у процесі перевірки версій висуваються припущення про конкретну особу, на якій і зосереджується перевірка.

Тому особливого значення набувають типові слідчі версії про суб’єкт торгівлі людьми, коли вихідні дані про нього мінімальні або вкрай обмежені. У другій типовій слідчій ситуації, коли вчинена торгівля людьми, однак особа, яка її вчинила, невідома, поряд із типовими загальними версіями, характерними для першої групи типових ситуацій, висуваються окремі версії, перевірка яких спрямована насамперед на визначення кола осіб, серед яких слід провадити розшук підозрюваного.

У цій ситуації зусилля учасників розслідування мають бути спрямовані на невідкладне вирішення двох ключових проблем, а саме:

збір інформації про злочинця та місце його перебування;

реалізацію зібраних відомостей з метою розшуку, встановлення та викриття злочинця.

У цьому зв’язку значний практичний інтерес має встановлення ознак, що вказують на групову належність особи злочинця, тобто отримання орієнтуючої інформації про те, до якої групи (статевої, вікової, національної, фахової тощо) він належить.

При конструюванні і висуненні версій про особу злочинця насамперед слід враховувати спосіб вчинення і приховування злочину, характер слідів, час, індивідуальні особливості предмета посягання (діти, жінка). Поряд з особистим досвідом необхідно використовувати дані, що містяться у криміналістичній характеристиці злочинця, оскільки спосіб вчинення даного злочину часто вказує на особу злочинця. З урахуванням вихідних даних, конкретних обставин справи та даних криміналістичної характеристики торгівлі людьми у розглядуваній ситуації можуть бути сконструйовані і висунуті такі типові версії щодо кола осіб, серед яких може знаходитися особа, яка вчинила торгівлю людьми:

а) особа належить до обслуговуючого персоналу даного транспортного засобу (провідники, машиністи, капітани суден, бортпровідниці літака тощо);

б) особа мешкає у прикордонному районі;

в) торгівля людьми вчинена однією особою або групою осіб.

При висуненні і побудові версій про особу, винну у вчиненні торгівлі людьми, необхідно враховувати, що вищеназваний перелік типових версій не є вичерпним і може бути значно розширений з урахуванням конкретних обставин справи та слідчої ситуації, яка склалась. У таких випадках необхідно розглядати всі можливі і найвірогідніші припущення про осіб, причетних до вчинення даного злочину.

У третій типовій слідчій ситуації, коли має місце вчинення торгівлі людьми, злочинець відомий, але зник з місця події, висуваються загальні версії про подію злочину та її найважливіші обставини. Вони аналогічні версіям, визначеним у першій ситуації, однак при їх висуненні і перевірці необхідно враховувати відсутність, як правило, пояснень ймовірного злочинця, який зник.

У розглядуваній ситуації конструювання окремих версій зорієнтовано на максимальний збір даних, що характеризують особу злочинця, який зник, встановлення його зник, встановлення його можливого місцезнаходження або появи у певному місці, а також на затримання винного. Тому для успішного розв’язування такої ситуації важливого значення набувають розшукові версії. Маючи специфічний характер, розшукова версія служить базою для цілеспрямованої діяльності з виявлення знарядь та засобів вчинення злочину, встановлення механізму слідоутворення, затримання особи, яка переховується від розслідування.

Особливості розшукових версій при розслідуванні злочинів, у тому числі й торгівлі людьми, на відміну від інших слідчих версій визначаються тим, що:

1) процес висунення та перевірки розшукових версій не обмежений термінами розслідування, а може продовжуватися і після припинення прова- дження по справі;

2) розшукові версії поряд з ретроспективними мають і прогностичний характер, тобто будуються для з’ясування місця перебування злочинця, який зник, та інших розшукуваних об’єктів як в даний час, так і в майбутньому;

3) розшукові версії завжди є окремими, оскільки вони належать не до всієї події, а лише до окремих її елементів.

З урахуванням типової слідчої ситуації при розслідуванні даної катего- рії кримінальних справ можуть бути висунуті наступні розшукові версії:

1) злочинець переховується у своїх рідних, друзів, знайомих;

2) розшукуваний залишився на легальному становищі або перейшов на нелегальне;

3) злочинець виїхав за кордон.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що система типових версій по справах про торгівлю людьми являє собою певну структуру, яка склада- ється з загального і окремого рівнів, що знаходиться у прямій залежності від слідчої ситуації як динамічної інформаційної системи, що відбиває співвідношення між встановленими і ще не відомими обставинами справи.