Культурна політика держави в умовах глобальних трансформаційних змін

Якою в умовах глобальних трансформаційних змін має бути політика держави?. Адже у глобальному культурному просторі національні уряди не завжди здатні регулювати соціокультурні процеси. З одного боку вони зазнають руйнівного впливу від інститутів глобального і місцевого управління, а з іншого, відбувається розширення глобальних інфраструктур комунікації, усвідомлення спільності інтересів, зростають перспективи формування «глобального громадянського суспільства».

За такої ситуації варто звернути увагу на три такі важливі моменти. По- перше, відповідальність держави перед суспільством за розвиток і підтримку комунікацій, які виконують інтеграційну функцію, значно зроста є. Головним її завданням стає узгодження взаємних прав і обов’язків національних урядів і засобів масової комунікації (ЗМК). Вона може бути досягнута при дотриманні принципів відповідальності, через пошук компромісних рішень, при відповідному дискурсі з метою збереження національної ідентичності у глобальному світі. Відтак культурна та інформаційна політика держави спрямована на досягнення співрозмірності культурної практики новим надійним феноменам. Принцип співрозмірності передбачає, що держава, підтримуючи символи і образи, які сприяють духовній консолідації країни, не буде знижувати конкуренції в засобах масової комунікації, здійснюючи політику демонополізації. За таких умов розвиток державності, формування простору культурно-ідеологічної взаємодії будуть сприяти процесу ціннісно-культурного самовизначення країни в умовах глобалізації.

По-друге, адекватну сучасним реаліям культурну політику доцільно будувати на основі системи гнучкої і відкритої взаємодії різноманітних суб’єктів – інститутів і індивітумів. Це організації глобального, національного і регіонального рівнів; уряди, державні організації і суспільні обєднання, місцеві співтовариства; бізнес-структури; навчальні заклади; вчені і спеціалісти різних сфер культури, а також «споживачі населення» (відвідувачі музеїв, туристи та ін.). В результаті взаємодії суб’єктів культурної політики визначаються цілі цієї політики, корегуються стратегія і тактика її реалізації.

По-третє, основними принципами сучасної державної культурної політики є корегентність (узгодженість) і транспарентність (прозорість), які дозволяють розглядати координацію культурних та інформаційних потоків як складний процес формування системи ціннісно-змістовних основ, які сприяють зростанню рівня взаєморозуміння і міжкультурної компетенції. Інструментом координації виступає не лише держава, а й інші інститути громадянського суспільства, а також міжнародні організації гуманітарного спрямування.

Отже, культурна політика має базуватися на принципах відкритості, толерантності й діалогу, міжкультурної компетенції і комунікації, нової раціональності. При цьому скоординовані дії спрямовуються не на зняття альтернативних проектів, а на підтримку ідей культурного плюралізму і демократичних цінностей, на збереження національно-культурної різноманітності в контексті глобалізації.

Глосарій до теми:

1. Взаємодія культур – а) особливий вид відносин і зв’язків, які виникають між культурами, а також взаємовплив і зміни, які утворюються в результаті таких відносин; б) базовий принцип функціонування культур в умовах глобалізації; в) форма прояву і наслідок інтеграційних процесів у культурі. Ключовими сферами, які забезпечують тісні культурні зв’язки, стають сфери масмедіа і туризму.

2. Гібридизація культури – а) результат універсалізації і взаємодії культур, пов'язаний зі зміною характеру і динаміки міграційних процесів, зростанням кількості змішаних шлюбів, посиленням соціальної неоднорідності і невизначеності, формуванням змішаної (невизначеної) ідентичності; б) гібридизація як результат цілеспрямованої культурної політики, метою якої є формування колективної національної ідентичності, яка вибудовується над багатокультурним середовищем.

3. Ідентичність – складний соціокультурний феномен під яким розуміють самовизначення індивіда (групи) у суспільстві з точки зору сформованих уявлень про свою групу, культуру, мову, історичне минуле і спосіб життя. Зміцнення національно-культурної ідентичності може виступати фактором консолідації населення.

4. Культура масова – а)сукупність соціокультурних явищ на різних історичних етапах як результат процесів соціальної диференціації культури; б) особливий пласт сучасної культури, який сприяє поширенню стандартизованих культурних форм, норм і зразків, формуванню транснаціональної культури.

5. Соціокультурна зрілість – критерій рівня поступального освоєння людством оточуючого світу і створення ним умов для своєї життєдіяльності.

6. Цивілізація – визначальне поняття комплексу соціально-гуманітарних наук, яке означає певну стадію всесвітньо-історичного розвитку. В ході розвитку поняття «цивілізація» стало розглядатися, з одного боку, як синонім культури, а з іншого, як ознака деградації і упадку культури (О. Шпенглер).

7. Цивілізація знань – майбутня епоха, яка перебуває у стадії формування і потребує економічних, матеріально-технологічних і культурологічних передумов. В епоху Ц. з. у життєдіяльності людей пріоритет буде надаватися переважно застосуванню нових знань.

Література:

1. Астафьева О. Н. /Глобализация как социокультурный процесс [Электронный ресурс] / Астафьева О. Н. – Режим доступа: http: //

Spkurdyumov.narod.ru/D45stapheva.htm

2. Глобализация: Учебник / Под общ. ред. В. А. Михайлова и В. С. Буянова. – М.: РАГС, 2008. – с. 165-193.

3. Бек У. Влада і контр влада у добу глобалізації. Нова світова політична економія/ Ульріх Бек; пер. з нім. О. Юдіна. – К.: Ніка Центр, 2011. С. 9-35.

4. Глобалистика. Энциклопедия. / Гл. Ред.. И. И. Мазур, А. Н. Чумаков. М.: 2003. – 1328 с.

5. Культура на рубеже ХХ-ХХІ веков: глобализационные процессы. СПб.: Нестор-История, 2009. – 632с.

6. Чумаков А. Н. Глобализация. Контуры целостного мира: монография. – 2-е изд., переб. и доп. – М.: Проспект, 2009. –с. 301-304.