М-ка роботи на географічному майданчику. Організація і обладнання шкільного географічного майдан­чика

Для географічного майданчика вибирається відкрита з усіх сторін ділянка без ям, горбів і будівель із природними умовами ґрунту і трав'янистою рослинністю. Якщо природного дернового покриву немає, то частину географічного майданчика, відведену для обладнання шкільної метеорологічної станції, треба засіяти багаторічною травою.

Розміри географічного майданчика можуть бути різними, але найкращою є ділянка 25 х 25 м. На ній можна розмістити всі необхід­ні прилади і влаштувати «зелений клас» під відкритим небом. Шкіль­ний географічний майданчик необхідно обнести парканом із штахети­ків висотою 1 м. Одну сторону паркана треба пофарбувати через метр в різні кольори (білий і зелений), щоб учні привчалися вимірювати віддаль на око і могли визначити середню довжину свого кроку. На географічному майданчику доцільно зробити такі відділи: 1) агрометеорологічний; 2) астрономічний: 3) геоморфологічний; 4) математичний; 5) «зелений клас».

Агрометеорологічний відділ повинен бути обладнаний такими приладами: флюгером, метеобудкою з термометрами і гігрометром, опадоміром, снігомірною рейкою, нефоскопом, ґрунтовим термомет­ром-щупом. У школі обов'язково мають бути барометр-анероїд, анемометр, бажано також мати прилади-самописці — барограф, гігрограф і термограф.

Астрономічний відділ має бути обладнаний найпростішими саморобними астрономічними приладами: гномоном-покажчиком Полярної зорі, сонячними годинниками — екваторіальним і горизонтальним, екліметром, румбічним кільцем, покажчиком сторін горизонту.

Геоморфологічний відділ має дати учням уявлення про типові форми рельєфу.

У математичному відділі встановлюють кубічний метр, квадратний метр, розбитий на дециметри, саморобні ростомір і нівелір.

«Зелений клас» використовується для занять з учнями на географічному майданчику. Його обладнують столами і стільцями (якірозміщують так, щоб сонячні промені падали збоку), невеликою, чорною дошкою для роботи на ній з крейдою, стендом «Яка сьогодніпогода», маленьким столиком і стільцем для вчителя.

Флюгер. Встановлюється на дерев'яному або металевому стовпі (металева труба) висотою десять і більше метрів. Чим вище постав­лений флюгер, тим краще показує він напрям і силу вітру. Стовп з флюгером для одержання правильних показників потрібно ставити на відкритому місці, так щоб вітер не затримувався високими дере­вами, будинками тощо. Стовп, на якому встановлений флюгер, одно­часно є і висотоміром, тому його потрібно пофарбувати через кожний метр у різні кольори (білий і червоний). Учні використовують стовп-висотомір для вироблення практичних навичок і порівнянь при виз­наченні висоти дерева, будинку та інших предметів.

Метеорологічна будка. Служить для встановлення в ній тер­мометрів і саморобного гігрометра. Виготовляється з дерева. Будку фарбують у білий колір і встановлюють на підставці висотою.

Опадомір. Його встановлюють на відкритому місці на стовпі. Верх опадомірного відра повинен бути на висоті 2 м. Снігомірна рейка. Виготовляється з дерева. її фарбують у темний колір з трьох сторін, а лицеву сторону — у білий і наносять поділки через кожний сантиметр.

Гномон. Основою для гномона є дощечка розміром 30x40 см. Для того щоб вона не деформувалась при різких змінах погоди, її потрібно оббити бляхою і пофарбувати в білий колір. За допомогою гномона визначається полуденна лінія — напрям місцевого меридіана, точний місцевий) час і висота Сонця над го­ризонтом.

17. Домашні завдання. Головним завданням сучасної загальноосвітньої школи є забезпечення умов для розвитку і саморозвитку кожного учня, що реалізується через оновлення змісту навчальних програм, інноваційних технологій організації навчально-виховного процесу, в тому числі й організації домашньої самостійної роботи.
Основною метою домашніх завдань є: закріплення, поглиблення і розширення знань, набутих учнями на уроці; підготовка до засвоєння нового матеріалу; формування в дітей уміння самостійно працювати; розвиток їх пізнавальних інтересів, творчих здібностей тощо.
Ефективність домашніх завдань визначається дотриманням певних вимог до їх організації:
- розуміння учнями поставлених перед ними навчальних завдань;
- врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей, специфіки кожного навчального предмета, складності матеріалу, характеру завдань та ін.;
- формування загальнонавчальних умінь і навичок (уміння правильно розподіляти час, встановлювати послідовність виконання завдань, виділяти головне, використовувати попередньо вивчений матеріал, застосовувати наявні знання тощо).
Раціональна організація виконання домашніх завдань сприятиме збереженню здоров'я учнів, високого рівня функціонального стану їх організму протягом дня.
При визначені форм, характеру, змісту, обсягу домашніх завдань, методів їх організації необхідно враховувати специфіку навчального предмета, пізнавальні можливості учнів, їх вольові якості та уподобання тощо.
Домашні завдання можуть бути як усні, так і письмові; індивідуальні, що заохочують, стимулюють школяра до навчання, пізнання, розвивають індивідуальні здібності та інтереси дитини; групові та парні, що направлені на дослідницьку. пошукову, аналітичну роботу, співпрацю, співдружність тощо; репродуктивного. конструктивно-варіативного та творчого характеру.
Домашні завдання можна диференціювати в залежності від підготовки учнів, їх індивідуальних особливостей сприйняття, пам'яті, мислення, урізноманітнюючи при цьому зміст домашніх робіт та їх характер.
Згідно з Державними санітарними правилами і нормами влаштування. утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01), у 1-му класі домашні завдання не задаються. Обсяг домашніх завдань з усіх предметів має бути таким, щоб витрати часу на їх виконання не перевищували у 2-му класі 45 хв; у 3 класі - 1 години 10 хв; 4 класі - 1 год. 30 хв; у 5-6-му класах - 2,5 години; у 7-9 класах - 3 години; у 10-12 класах - 4 години.
Звертаємо увагу на необхідність дотримання вимог Державних санітарних правил. При визначенні обсягів домашніх завдань необхідним є врахування темп) і ритму роботи учнів, навантаження їх навчальною роботою цього та наступного днів, стану їхнього здоров'я.
Домашні завдання не рекомендується задавати на канікули, на вихідні та святкові дні.
Добір завдань для домашньої роботи, інструктаж щодо їх виконання (повний, стислий, конкретний тощо) учитель продумує завчасно і фіксує в поурочному плані-конспекті уроку. Тісно пов'язані з уроками домашні завдання учнів. Вони можуть бути різними. Крім обов'язкового читання перед кожним уроком текста підручника, додаткової літератури, повторення відповідної теми для здійснення зв'язку з навчальним матеріалом наступного уроку, домашнє завдання повинно носити творчий характер — включати практичні роботи, елементи спостережень, моделювання, логічні висновки та ін. Наприклад, учні виготовляють гербарій квіткової рослини і визначають її органи, гербарії бур'янів, заготовляють і наклеюють листки місцевих дерев та кущів, заповнюють таблиці в зошитах, оформляють схеми, проводять зарисовки тощо.Важливими є домашні завдання, пов'язані з виконанням нескладних дослідів, а саме: перехід води з рідкого стану в твердий і навпаки, вимірювання температури, пророщування насіння, вирощування рослин і спостереження за ростом і розвитком їх, вивчення складу і властивостей ґрунту тощо.Домашні роботи експериментального типу підтверджують уявлення, одержані під час уроків, забезпечують повторення виконаного досліду в класі, виробляють впевненість в поводженні з матеріалом, приладами, обладнанням, зміцнюють досвід, підвищують культуру роботи.

Виходячи з характеру навчальних дій, які може виконувати учень, завдання поділяються на виконавські (повторення, відтворення матеріалу, вправи) і творчі (написання творів, проведення експериментів та ін.). Обидва види завдань відіграють надзвичайно важливу роль в успішному засвоєнні знань учнями.

Завдання можуть бути обов’язковими для всіх школярів чи обиратися ними за бажанням (з використанням додаткової літератури або інших джерел інформації).

За ступенем індивідуалізації завдання можуть поділятися на загальні, диференційовані (індивідуалізовані), індивідуальні. Основне призначення диференційованих завдань – забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи, а організація роботи на уроці дає можливість учителю одночасно працювати з усіма учнями. Сильніші учні поглиблюють свої знання, допомагають слабшим, а слабші міцно засвоюють програмний матеріал. Завдання добираються такі, щоб і слабші відчували, що вони можуть самостійно добувати знання.

Гігієнічне виховання.

Гігієна — практика підтримки чистоти з ціллю забезпечення доброго здоров'я. Для оптимальної побудови системи гігієнічного виховання педагогу необхідно володіти знаннями про специфіку психофізіологічного розвитку молодших школярів, а також про особливості розвитку його емоційно-вольової сфери. У цьому віці все більш глибокими і усвідомленими стають вищі почуття: моральні, інтелектуальні. Тому дуже важливо знати і вміти так побудувати процес гігієнічного виховання, щоб він включав в себе:
- По-перше, актуалізацію всіх джерел морально-інтелектуального досвіду вихованців. Такими джерелами є: діяльність (навчальна, суспільно корисна), відносини між дітьми у колективі, відносини вихованців з навчальними їх педагогами та батьками, естетика побуту, світ природи, мистецтва.
- По-друге, правильне співвідношення форм діяльності і освіти на даному віковому етапі.
- По-третє, включення критеріїв вихованості в оцінку всіх без винятку видів діяльності і проявів особистості вихованців. Відповідно до цього, на перший план виступає задача виховання в молодших школярів потреби в гігієні як життєво важливої ​​цінності, свідомого прагнення до ведення здорового способу життя, до "самотворення" і творення навколо себе здорового середовища проживання - формування валеологічної культури особистості як частини її загальної культури.Далі, на наступних етапах здійснюється розвиток гігієнічних навичок і звичок у процесі цілеспрямованого виховання. Відомо, що звички формуються з самого раннього віку дитини. Тому роль і значення виховання в цьому процесі важко переоцінити. Педагогам необхідно щодня, день у день, непомітно і неухильно вести виховання молодшого школяра, щоб він усвідомив необхідність зміцнення здоров'я і навчився цьому мистецтву. Щоб успішно впоратися з цим завданням, педагоги повинні мати певну теоретичну і практичну підготовку в питаннях гігієни.Не менш важливо для збереження здоров'я розвивати у вашої дитини здатність розглядати себе і свій стан з боку, розуміти свої почуття та причини їх виникнення. Самоспостереження і самоаналіз формуютьбажання самовдосконалюватися, дозволяють дитині бачити і розвивати свої особистісні можливості, підвищувати свій інтелектуальний потенціал.
Необхідно формувати у дитини моральне ставлення до свого здоров'я, яке виражається в бажанні і потреби бути здоровим, вести здоровий спосіб життя. Він повинен усвідомити, що здоров'я для людини найважливіша цінність, головна умова досягнення будь-якої життєвої мети і кожен сам несе відповідальність за збереження і зміцнення свого здоров'я.Однією з важливих завдання, яку педагог повинен вирішити, здійснюючи гігієнічне виховання, полягає у формуванні основ особистої гігієни: оволодіння навичками догляду за тілом, прийомами самомасажу, способами загартування і ін Розглянемо докладніше:
Якщо гігієнічне виховання проходить успішно, молодший школяр повинен освоїти такі знання, уміння і навички, що стосуються проблем гігієни та охорони здоров'я:
- Знати назви основних частин тіла і внутрішніх органів, їх розташування і роль в життєдіяльності організму людини;
- Розуміти значення здорового способу життя для особистого здоров'я, гарного самопочуття, успіхів у навчанні;
- Знати та дотримуватися правил особистої гігієни,
- Гігієни житлових і навчальних приміщень, одягу, взуття та ін;
- Вміти правильно будувати режим дня і виконувати його;
Основними формами виховання гігієни можна вважати практичні заняття.

Принцип сезонності.

Сезонності - у результаті вивч. Я і Укр.в 1 класі діти одержують пропедевтичні знання про зміни що відбуваються протягом року в природі. Природний матеріал курсу в 1 класі об’єднаний в теми:осінь, зима,весна, літо.У 3 класі вивч. Теми: поле, зернові рослини полів своєї місцевості, овочеві та технічні рослини полів,буряни поля…До змісту кожної з цих тем входить матеріал, який зустрічається в природі в ту пору року, коли вивч. тема. Протягом усіх років в ПК учні пров.спостереження (цілеспрямоване сприйняття об’єктів живої та неживої природи за допомогою різних видів чуття) за змінами, що відбув.в природі.

13.М-ка проведення практичних робіт. Практичні роботи відрізняються від лабораторних тим, що під час їх проведення учні не змінюють хід явищ, які вивчаються, а тільки фіксують факти спостережень у процесі практичних дій. Кожна прак­тична робота має свою дидактичну ціль і задачі, структуру й методику (технологію). Практична робота — це навчально-пізнавальна діяльність, у процесі якої учні вико­нують практичні дії з об’єктами в матеріальній або матеріалізованій формі. У ході виконання практичних робіт учні оволодівають практичними уміннями. Отже, їх основною метою є формування практичних умінь і навичок. Засобом організації практичної роботи є практичне завдання. Ефек­тивність його виконання учнями залежить: а) від чіткого визначення конкретних цілей практичної діяльності; б) відбору необхідних ма­теріальних об’єктів або їх матеріалізованих форм, приладів чи їх моде­лей; в) розробки прийомів виконання завдання. Види практичних робіт визначаються за різними ознаками. Так, ово­лодіння кожним передбаченим програмою практичним умінням відповідає загальним закономірностям формування. На цій основі бу­дується система практичних знань. Вона включає: 1.Завдання, які виконуються за зразком. 2.Завдання, які виконуються шляхом перенесення способу практич­ної дії в подібну ситуацію, тобто виконуються ті самі дії, але з новими об’єктами, які охоплюються об’ємом уявлення чи поняття, що склада­ють зміст ООД (орієнтовної основи дії). 3.Завдання, які виконуються шляхом перенесення способів практич­них дій і власне предметних знань у нові умови. Для виконання таких завдань (щодо усвідомлених цілей) відбираються засвоєні прийоми і з них конструюються нові способи практичної діяльності. Перші дві групи завдань носять репродуктивний характер. У змісті таких завдань указуються: мета, об’єкт (об’єкти) практичної діяльності, послідовність виконання дій або посилання на алгоритм, інструкцію, пам’ятку необхідного способу діяльності. Керівництво учитель здійснює через: а) спонукання дітей до обов’язкового поелементного коментування процесу виконання прак­тичної діяльності; б) актуалізації опорних знань і способів діяльності, необхідних для виконання завдання; в) пояснення результатів виконан­ня практичного завдання на основі опорних знань і застосованого способу діяльності. Третя група завдань — це творчі завдання, оскільки вони містять у собі проблеми. Зміст їх полягає у необхідності конструювання нового способу діяльності на основі засвоєних знань, умінь і навичок. Виконання проблемних практичних завдань може бути організоване двома методами:

а) евристичним. Діти під керівництвом учителя осмислюють зміст проблемної ситуації і проблеми, у співпраці з ним будують передбачен­ня, а шляхом самостійного виконання сконструйованого способу прак­тичної діяльності доводять його правильність;

б) дослідницьким, тобто проблема розв’язується самостійно під опо­середкованим керівництвом учителя. Практичні проблеми для са­мостійного виконання молодшими школярами будуються за аналогією. За часом виконання практичні роботи бувають різні, але більшість із них займає порівняно незначну частину уроку. Триваліші серед них ті, що виконуються на навчально-дослідній ділянці, географічному майдан­чику, на природі. Практичні завдання виконуються на різних етапах уроку, а отже, мають різні дидактичні цілі. Так, на етапі засвоєння вони використову­ються для актуалізації опорних знань та умінь, постановки проблеми, як джерело нових знань; на етапі застосування засвоєних знань і умінь — для їх закріплення; на відповідних етапах — для систематизації, уза­гальнення, а також перевірки засвоєних знань та умінь. Практичні роботи виконуються не тільки в класі, на уроці, а й у позаурочний час, зокрема під час виконання домашніх завдань. За способом організації діяльності школярів репродуктивні практичні завдання виконуються фронтально, групами й індивідуально. У процесі фронтальної практичної роботи учні одночасно виконують однакове за змістом завдання, що є доцільним на перших етапах формування пракчних умінь, тобто під час засвоєння зразка способу дії та по елементного коментування ходу виконання практичної діяльності. Групові завдан­ня за змістом й операційним складом можуть бути як однакові, так і різні для певних груп учнів.

 

19.М-ка перевірки Д/З. СПОСОБИ ДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ ДОМАШНЬОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ. За змістом і основною функцією, яку виконують завдання у процесі навчання, виділимо такі їх види: Ті, що підготовлюють учнів до роботи, яка проводитиметься на наступному уроці. Це може бути і осмислення повідомлених нових знань учителем, і розв’язання задач, і проведення практичних робіт тощо. Завдання такого характеру даються у вигляді доручення: підібрати прислів’я і приказки, крилаті слова, рисунки на певну тему; подивитися передачу по телебаченню чи прослухати радіопередачу і підготуватися до відповідей на запитання чи написання твору; відібрати факти, провести спостереження; зібрати цифровий матеріал, який може бути використаний для складання і розв’язання задач на уроці; прочитати матеріал, що обговорюватиметься на уроці; знайти відповіді на питання, які розглядатимуться, і т.ін.Такі завдання забезпечують зв’язок навчання з життям, викликають в учнів пізнавальний інтерес, а головне — готують їх не тільки до свідомого й активного сприйняття нового матеріалу на уроці, а й до його обговорення, формують вміння давати відповіді на питання, які виникають, і ставити їх самостійно.Домашні завдання, які сприяють систематизації й узагальненню набутих знань, їх поглибленому осмисленню. Такі завдання даються після вивчення матеріалу уроку чи після закінчення розгляду теми. Дуже корисне зведення вивченого учнями матеріалу в схеми, таблиці, складання переліків і т.ін. Це допомагає наочно уявити вивчений матеріал у системі, яка складається з компонентів, певним чином пов’язаних один з одним. Вивчене постає перед учнями під іншим кутом зору, виявляються нові зв’язки.Цей вид завдань передбачає складання планів, підготовку відповідей на поставлені вчителем запитання, самостійну постановку запитань, придумування задач.Домашні завдання, що сприяють закріпленню знань і практичному оволодінню методами навчальної роботи. Це пропозиція вивчити напам’ять вірші, частини текстів, які збагачують мову учня, формули, необхідні при розв’язанні задач тощо. Однак основний їх вид — вправи, виконуючи які учень одночасно і закріплює знання, і оволодіває методами навчальної роботи.Під час виконання цього виду завдань школяр використовує різні прийоми запам’ятовування: багаторазові повторення, встановлення асоціативних зв’язків, поділ навчального матеріалу, що засвоюється, на частини, виділення яких-небудь ознак і т.ін. Домашнє завдання на застосування одержаних знань на практиці. Завдання даються після вивчення навчального матеріалу на уроках. Це нескладні досліди, пов’язані з використанням одержаних знань у домашньому господарстві, у навчально-виробничих майстернях, під час роботи учня у народному господарстві. Такі завдання пов’язують навчання з життям, підвищують пізнавальні інтереси учнів, формують практичну спрямованість їх мислення. Виділяють також репродуктивні, конструктивні та творчі домашні завдання. Деякі учні після пояснення вчителя можуть виконати тільки аналогічне завдання, яке розв’язувалось на уроці. Таким школярам пропонується на деякий час репродуктивні завдання, наприклад, прочитати і переказати статтю з підручника; вставити пропущені букви; розв’язати задачу за допомогою формули, провести дослідження згідно інструкції.Більш складнішими являються конструктивні (або реконструктивні) завдання, наприклад, виділити головне, скласти план, таблицю, схему, порівняти окремі положення, систематизувати матеріал. Давати учням такі завдання можна тільки після належної підготовки у класі, коли вони оволодівають основними прийомами розумової діяльності. Не рекомендується давати завдання на копіювання схем, малюнків, карт: кожна робота повинна вимагати нових зусиль, бути хоч невеликим, але кроком вперед в розумовому розвитку.Творчі завдання виконуються як окремими учнями, так і всім класом, вони сприяють розвитку пізнавальних потреб і творчого мислення школярів. Творчі завдання можуть даватися як перед вивченням на уроці певного матеріалу, так і після його вивчення. Обговорення творчих робіт, пропозицій, розробок завжди викликає інтелектуальне і емоційне піднесення, створює сприятливий грунт для вивчення навчального матеріалу, що відповідає інтересам учнів. Такі завдання вимагають, як правило, відповіді на такі запитання: "Як зробити, щоб…?” і "Чому це так?” Даються творчі завдання учням, які володіють достатніми знаннями і мислительними операціями, мають необхідний досвід творчої діяльності, час на їх виконання. До творчих робіт відносять написання творів, проведення самостійних експериментів, складання задач, знаходження нових методів їх розв’язання тощо.

 

20.Структура підручника. Підручник - це навчальна книга, яка вміщує систематичне викладення певного обсягу знань, які відображають сучасний рівень досягнень науки і виробництва, призначений для обов'язкового засвоєння учнями. Підручники складаються з певних структурних компонентів.Структурний компонент - це необхідний елемент шкільного підручника, який має певну форму, здійснює тільки йому властивими засобами активне функціональне навантаження і перебуває в тісному взаємозв'язку з іншими елементами даного підручника. Структурні компоненти згру повуються у два відділи: 1. Текст. 2. Позатекстові компоненти.Текстовий компонент складається із: основного тексту; додаткового тексту; пояснювального тексту. Позатекстовий компонент ділиться на: апарат організації засвоєння знань; ілюстративний матеріал: апарат орієнту вання. Текст. Залежно від змісту і використання в навчальному процесі розрізняють основний, додатковий і пояснювальний. Кожний має свої особливості.Основний текст підручника відображає систему головних понять курсу. Додатковий текст — це звернення до учнів, документально-хрестоматійні матеріали та матеріали необов'язкового вивчення. Пояснювальний текст містить допоміжні елементи: примітки і роз'яснення, словники, абетки та інше. Позатекстові компоненти складаються з апарата організації засвоєння, ілюстрацій і апарату орієнтування. До складу апарату організації засвоєння входять запитання, завдання, таблиці, покажчики (бібліографічні,предметні), відповіді.До ілюстрацій відносяться малюнки (науково-прикладні, технічні, інструктивні креслення, карти, схеми, плани, діаграми), фотографії, комбіновані ілюстрації, фотомонтажі, фотосхеми, репродукції. Апарат орієнтування включає вступ, передмову, зміст, рубрикації і виділення (шрифтові і кольорові), символи орієнтування, колонтитул. Позатекстові компоненти містять важливі відомості, які допомагають учням користуватися підручником. Так, титульний лист - перша сторінка підручника - знайомить учнів з прізвищами авторів, його назвою, роком і місцем публікації. За цими даними книгу легко знайти в бібліотеці. Завдання передмови - полегшити розуміння основного тексту, розкрити задум підручника, користування ним. Часто в передмові автори розкривають завдання книги, описують особливості шрифтових виділень (назви розділів, тем, абзаців, термінів тощо), роз'яснюють умовні позначення. У змісті відображається загальний план підручника, основні рубрики, співвідношення різних частин. Колонтитул - це рядок над текстом сторінки. Як правило, на лівому боці дається назва більш великих рубрик, а на правому - більш дрібних. Колонтитул полегшує користування книгою, допомагає швидко знайти потрібний матеріал.

 

 

19. Домашні завдання, як правило, виконуються індивідуально. Іноді практикуються групові завдання, які виконуються кількома учнями по частинах.

Перевірка домашньої роботи може здійснюватися вчителем різними шляхами: усним опитуванням чи побіжним ознайомленням з письмовими роботами на уроці або переглядом зошитів після уроку. Перевірка завдань в основному проводиться на початку уроку, однак може здійснюватися і в кінці, і протягом його у поєднанні з роботою над новим матеріалом. Деякі вчителі замість перевірки домашнього завдання дають учням вправи, аналогічні завданню, і на основі їх виконання роблять висновок про якість домашньої роботи.

Найбільш поширена фронтальна перевірка виконання завдання на уроці. Учитель перевіряє, чи всі виконали завдання, ставить всьому класу запитання щодо його змісту, учні дають стислі відповіді, відзначають труднощі, з якими зустрілися. Педагог виявляє й усуває помилки, робить узагальнення. Більш глибока індивідуальна перевірка передбачає опитування одного-трьох учнів, протягом якого інші учні стежать за відповідями, доповнюють, виправляють помилки.

Якщо школяр не виконав завдання, то вчитель повинен з’ясувати причини цього. Вони бувають найрізноманітнішими — від несприятливих умов для занять удома до небажання систематично працювати. У випадках, коли виявиться, що завдання складне для учня, слід з’ясувати, в чому полягає утруднення і допомогти його подолати. Якщо школяр лінивий, то потрібно посилити контроль за його роботою, вимагаючи виконання учнівських обов’язків, привчати доводити почату справу до кінця. Якщо учень не встигає виконувати домашні завдання — допомогти йому оволодіти прийомами раціональної організації праці.

Важливою формою контролю є взаємна перевірка виконаних робіт учнями з виявленням помилок, їх усунення і виставлянням оцінки, а потім у окремих випадках обгрунтуванням оцінки перед усім класом. Залучення всіх учнів класу до перевірки домашніх завдань, до обговорення помилок, шляхів їх подолання дуже доцільне, бо дає кожному школяреві додаткові уявлення про процес засвоєння й можливі труднощі. Залучити учнів до участі в перевірці можна ще таким чином: учитель викликає одного з учнів, який демонструє виконане завдання (записуючи на дошці, читаючи і т.ін.), а інші звіряють його з своєю роботою. Якщо вчитель виявляє у викликаного учня помилку, то запитує, у кого зроблено інакше і з допомогою класу з’ясовує, як повинно бути правильно.