П с и х і к а і с в і д о м і с т ь.

С т р у к т у р а с в і д о м о с т і. Н е с в і д о м і п с и х і ч н і я в и щ а.

Психіка як відображення об’єктивної дійсності в мозку людини характеризується різними рівнями розвитку. Нижчий ступінь розвитку – несвідоме, а вищий ступінь, характерний тільки для людини – свідомість.

Актуальність і значущість вивчення свідомості не потребує аргументації. Проблема свідомості досліджувалась вченими М.М.Бахтіним, Л.С.Виготським, А.В.Запорожцем, В.П.Зінченком, О.М.Леонтьєвим, М.К.Мамардашвілі, С.Л.Рубінштейном, Г.Г.Шпетом та ін.

Категорія свідомості, так як і категорії діяльності, суб’єкта, особистості, належать до числа фундаментальних у психології. Завдання будь-якої науки, яка претендує на вивчення свідомості, полягає в тому, щоб наповнити її конкретним онтологічним змістом і смислом. Адже свідомість не тільки народжується в бутті, не тільки відображає його, а значить і містить його в собі, правда в відображальному, зміненому вигляді, але й творить його. (На жаль далеко не завжди розуміючи (ведая), що творить). Лише після такого наповнення свідомість виступає в якості об’єкта експериментального дослідження.

Свідомість часто ідентифікується з такими феноменами, як чітко усвідомлюваний образ, поле чіткої уваги, зміст короткотривалої пам’яті, очевидний результат мисленнєвого акту, усвідомлення власного Я і т.п.

Узагальнюючи думки вчених можна дати найбільш поширене визначення свідомості:

С в і д о м і с т ь - це вища, якісно нова форма відображення об.дійсності, яка виникла як результат суспільно-історичного розвитку особистості в трудовій діяльності, при постійному спілкуванні з іншими людьми.

Ф у н к ц і ї свідомості: відображальна, породжуюча (творча чи креативна), регулятивно-оціночна і рефлексивна. Остання функція, звичайно, є основною, вона характеризує сутність свідомості. Завдяки рефлексії свідомість шукає сенси буття, життя, діяльності: знаходить, втрачає, помиляється, знову шукає, створює новий і т.д. Мудра свідомість знає, що основною причиною крахів є її свобода по відношенню до буття, але відмовитися від свободи означає те ж саме, що відмовитись від самого себе.

В якості об’єкта рефлексії виступають і відображення світу, і мислення про нього, основи і способи регуляції людиною власної поведінки, самі процеси рефлексії і власна свідомість. Для того, щоб розібратися в предметній ситуації, корисно піднятися над нею, відбудуватися від неї, подивитися з боку.

Якщо така предметна галузь, як свідомість, не дана безпосередньо, її необхідно прийняти як задану, сконструювати (хоча б намалювати крейдою на дошці). Ми пропонуємо варіант достатньо простої структури. За кожним її компонентом стоїть багатий феноменологічний і предметний зміст, великий досвід експериментальних досліджень. Все це накопичено в різних напрямках і школах психології.

Структура свідомості.

Одні з перших уявлень про структуру свідомості належать З.Фрейду. Її ієрархічна структура: підсвідомість, свідомість і надсвідомість. Фрейд досліджував найбільш детально підсвідомість. Підсвідомість описана ще до Фрейда як вестибуль чи погріб свідомості. Як відмічає В.П.Зінченко, в теоретико-пізнавальному плані підсвідомість стала ємкістю, в яку поміщають все незрозуміле, невідоме, загадкове, наприклад, інтуїція, приховані мотиви поведінки, нерозгадані смисли і т.п.

 

В структуру свідомості входять:

1. Ідеї, поняття, життєві і наукові знання. Цей світ співвідноситься з рефлексивним рівнем свідомості. Знання (со-знание) (с-відомість) про оточуючий світ, які здобуває людина за допомогою пізнавальних психічних процесів. Чим глибші і повніші знання людини і чим більше вона використовує їх у своїй діяльності, тим більш свідоміша ця діяльність. До структури свідомості входять пізнавальні психічні процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява). Розлад одного з цих психічних процесів веде до розладу свідомості.

2. Самосвідомість це відображення особистістю власного внутрішнього світу. Це усвідомлення людиною з допомогою мови самої себе, свого ставлення до своїх дій і вчинків, своїх думок, переживань та інших різноманітних психічних явищ. Самосвідомість створює людині можливість ставитись до самої себе критично, відокремлювати себе (своє психічне життя) від всього оточуючого. Відокремлення “Я” від “не-Я” – це індивідуальний шлях, який відбувається з кожною людиною у процесі формування самосвідомості. Мірилом ставлення людини до себе є перш за все інші люди. Кожний новий соціальний контакт змінює уявлення людини про себе і поступово у неї формується ціла система таких уявлень. Пізнаючи навколишню природу та інших людей, людина пізнає саму себе. Усвідомлення себе як стійкого суб’єкта є основою внутрішньої цілісності, постійності особистості, яка, незалежно від змінюючих умов, залишається сама собою. Дитина спочатку не виділяє себе з оточуючого середовища. Вона однаково маніпулює, наприклад, іграшкою і пальцем своєї руки. Відокремлення себе від власних дій закріплюється в засвоєнні дитиною власного імені (спочатку говорить “ Коля пішов”, “Коля вмивається”, а після трьох років – “я пішов”, “я вмиваюся”). Поступово, вона відокремлює себе, свої органи і тіло в цілому від оточуючих предметів. Особливо бурхливо самосвідомість розвивається у підлітковому віці. Самосвідомість проявляється в самооцінці, саморегуляції, самоконтролі, рефлексії.

Самосвідомість самий високоорганізований психічний процес. Людина – єдина серед живих істот, яка зуміла спрямувати свою психіку на пізнання самої себе.

Останнім часом, крім Я духовного психологи виділяють Я тілесне. Сфера тілесного впливає на свідомість і самосвідомість особистості часто в значно більшій мірі, ніж сфера духовна. Описані випадки, коли самосвідомість, яка працює в пошуках смислу життя, долі чи причин краху, замикається чи занурюється в тілесність власного Я. Наступає зміщення центру свідомості. Вона шукає смислу не в зовнішньому середовищі, не в діяльності, а в переживаннях власної тілесності. Свідомість і самосвідомість покоряються тілу, позбавляються свободи в своєму розвитку. Наука далека від розв’язання питань про те, як самоусвідомлююче Я живе і орієнтується в широкому світі свідомості, як потенційно нескінченна свідомість стискається до точки фізичного Я індивіда. Ф.Фукуяма вважає, що свідомість – це причина, а не наслідок, і вона може розвиватися незалежно від матеріального світу.

Будуючи образ свого Я, людина усвідомлює себе двояко. З одного боку, вона усвідомлює своє Я пізнавально націленим ззовні в середину, і разом з тим, дивлячись з середини, усвідомлює вненаходимость? Я. Звезхпарадокс: в самовідображенні Я, стає не-Я, не перестаючи бути Я.

3. Цінності, переживання, емоції співвідносяться зі смислом як наступною складовою рефлексивного рівня свідомості. Переживання людиною її ставлення до оточуючого є важливою складовою свідомості. Якщо є розлади в почуттях людини, наприклад, душевно хвора людина ненавидять своєї матері, із злобою говорить про близьких людей, сміється чи плаче, коли для цього немає причини, ми говоримо, що в неї є відхилення у свідомості.

4.Цілеспрямований характер предметно-практичної діяльності, який співвідноситься з біодинамічною тканиною, як складовою побутового рівня свідомості.

За допомогою цілеспрямованості людина передбачає події, програмує діяльність, активно змінює оточуюче середовище. Всяке порушення в результаті хвороби здійснювати цілеспрямовану діяльність, свідчить про розлади в свідомості. (Навести приклади про архітектора і бджолу, ткалю і павука).

Звичайно, свідомість не можна звести ні до одного з виділених світів. Але в той же час свідомість народжується і існує у всіх цих світах. Вона може занурюватись в один з них, змінювати, перетворювати його і себе, порівнювати, оцінювати, страждати і т.д.

Несвідомі психічні явища.

Людина, яка наділена свідомістю, в змозі виконувати мотивовані дії, досягати поставленої цілі чи виконувати певну роботу, тому що вона усвідомлює і контролює свою поведінку чи стан. Але для психіки людини характерна наявність двох велих груп психічних явищ, які відрізняються ступенем їх усвідомлення самим суб’єктом. Частина психічних явищ усвідомлюється людиною, але є значна їх частина, яка не усвідомлюється. Ці явища відносяться до несвідомого.

Несвідоме особливо активно вчені розпочали вивчати на початку ХХ століття. Уже тоді вчені зрозуміли, що несвідоме настільки має величезний обсяг, що свідомість – це лише видима частина айсбергу – його верхівка. Невидима частина за обсягом відповідає несвідомому.

Психічні явища (свідомі, несвідомі) зв’язані між собою. Якщо думки чи почуття виявляться незв’язаними між собою, значить зв’язки знаходяться в несвідомому. Якщо ці несвідомі зв’язки з’ясовуються, вдавана незв’язність розв’язується.

Несвідоме – це таке відображення об’єктивної дійсності, під час якого немає повного звіту виконуваним діям, втрачається повнота орієнтації в просторі і часі, порушується мовна регуляуія поведінки.

Всі несвідомі психічні явища вчені поділяють на три групи: неусвідомлювані механізми свідомих дій, неусвідомлювані спонукання свідомих дій і надсвідомі процеси.

До неусвідомлюваних механізмів свідомих дій відносять автоматичні дії, установки, неусвідомлювані супроводження свідомих дій і ін. Наприклад, навики – це дії, які в результаті багаторазового повторення доведені до автоматизму. Вони проходять спочатку з участю свідомості, а пізніше без участі свідомості. В цих випадках говорять про “механічну роботу”, про роботу, під час якої “голова залишається вільною”. Це, наприклад, гра на музичному інструменті, доведена до автоматизму, автоматичне закривання (відкривання) дверей, вимикання праски, вішання рушника. Це приклад набутих автоматичних дій. До природжених дій належать, наприклад, смоктальні рухи немовляти, кліпання очей, хватання предметів тощо.

Установка на думку Дмитра Миколайовича Узнадзе, - це неусвідомлювана готовність особистості до здійснення певної дії чи реагування в певному напрямку. Моторна установка – готовність до виконання конкретної дії, інтелектуальна установка – готовність розв’язувати інтелектуальні завдання, перцептивна установка – готовність сприймати те, що ви очікуєте побачити, і т.д. (Приклад зі смаком каші. Коли дитина чекала своєї черги попробувати кашу, в її свідомості сформувалась установка про те, що каша солодка). Це приклад часткового усвідомленої установки. Дитина в певній мірі усвідомлено дає неправильну відповідь.

До неусвідомлюваних механізмів також відносять неусвідомлювані супроводження свідомих дій. Наприклад, людина, яка слухає музику, в такт похитує головою, оперує ножицями і рухає щелепами, вираз обличчя співчуваючого неусвідомлюється ним. Тобто, до неусв. супроводу свідомих дій належать мимовільні дії, міміка і пантоміміка, вегетативні дії і ін. Всі ці супроводжуючі дії можуть розглядатися як додаткові засоби комунікації між людьми.