С.К. Нартова-Бочавер трактує психологічний простір особистості як комплекс істотних фізичних, соціальних і психологічних явищ, який переживається особистістю як тотожний їй самій.

С.К. Нартова - Бочавер вважає, що протягом всього життя людина створює навколо себе свій особливий світ: «це і особиста територія в фізичному просторі (свій куточок, кімната або будинок), і коло друзів, які поділяють наші інтереси, і речі, що відображають звички і захоплення людини».

Навіть немовлята, психологічний простір яких обмежується їх тілом, бурхливо реагують на порушення своїх тілесних кордонів, коли дорослі намагаються насильно нагодувати їх, залишають в незручному положенні або застосовують фізичні покарання.

Найважливішою характеристикою психологічного простору є, вважає С.К. Нартова-Бочавер, збереження його меж, дає людині переживання суверенності власного «Я», почуття впевненості, безпеки, довіри до світу.

 

 

Висновки до питання 1

потреба в особистісному просторі настільки ж важлива, як потреба в їжі, сні, безпеці і комфорті. Без них ми перетворюємося в хворих і сіпаються істот, нездатних ні на які продуктивні дії. Тому зберігайте свій простір цілим і неушкодженим і не соромтеся позначати його межі при спілкуванні з іншим людьми. Але не забувайте ставитися серйозно і з повагою до особистісного простору інших людей, і вони теж будуть вас поважати.

Особистісний простір людини — це всі ті речі і події, які ми виділяємо з усього багатства життя, як значущі для нас. У нього входять свої тіло, речі "територія", відносини з іншими людьми і час. Все це наповнюється особливим і тільки вашим особистісним змістом.

 

Питання 2. Суверенність як основна характеристика психологічного простору особистості

Суб'єктність і індивідуальність особистості може бути зрозуміла тільки через ядро, що становить її психологічний простір. Таким «ядром», на нашу думку, є «суверенність».

Психологічна (особистісна) суверенність по С.К. Нартова-Бочавер визначається як «здатність людини контролювати, захищати і розвивати свій психологічний простір, в основі якої - узагальнений досвід успішної автономної поведінки».

Також С.К. Нартова-Бочавер розглядає психологічну суверенність як «стан кордонів психологічного простору».

Психологічна суверенність, по С.К. Нартова - Бочавер:
- Розвивається в онтогенезі зі зміною змісту психологічного простору особистості, проходячи через сензитивні до його вимірах періоди і відповідаючи завданням дорослішання людини;

- Проявляється у формах психічної активності, відповідної всім рівням індивідуальності: індивідні, предметно-змістовного, духовно-світоглядному;
- Визначає благополуччя і продуктивність особистості в різних сферах життєдіяльності.

Рівень суверенності пов'язаний з індивідуально-особистісними особливостями (рисами особистості, акцентуацією характеру, особливостями міжособистісних відносин.

На думку психолога, найбільш важливою характеристикою є міцність кордонів психологічного простору, дає людині переживання суверенності власного "Я", почуття впевненості, безпеки, довіри до світу.

Можна виділити комплекс індивідуально-особистісних характеристик, що сприяють або перешкоджають отриманню суверенності, серед яких найбільш важливими виявляються темперамент, стать і екзистенціальна наповненість буття, що говорить про різні шляхи здобуття суверенності.
Таким чином, суверенність розглядається як необхідна умова нормального функціонування і розвитку особистості.

Вітчизняні психологи відзначають, що суверенність безпосередньо пов'язана з такими гостро затребуваними в соціальній практиці явищами як ненасильство, довіру і толерантність, що припускають повагу до суверенності інших людей.

Суверенність психологічного простору визначається як системна якість особистості, що дозволяє контролювати психологічний простір, що забезпечує успішність розв'язання життєвих завдань і, в кінцевому рахунку, яке встановлює почуття авторства по відношенню до життєвого шляху в цілому.

Ключове місце в феноменології психологічного простору займає стан його кордонів - фізичних і психологічних маркерів, що відокремлюють область особистого контролю і приватності однієї людини від іншого.

Виділяються шість вимірювань (секторів) ППЛ, що відображають фізичні, соціальні та духовні аспекти людського буття: це власне тіло, територія, особисті речі (артефакти), часовий режим, соціальні зв'язки і смаки (цінності).

Власне тіло. Людина відкриває власне тіло іншій реальності і навчається ним користуватись завдяки розвитку сенсорики і моторики. Насильство над тілом може виражатися у фрустрації базових потреб – в їжі чи комфорті, насильному годуванні, незручній позі,жорстокому поводженню-це все вторгнення в особистісний простір.

Тілесність у всіх своїх формах(харчова поведінка, секс, комфортність, пози, зручний одяг) виконує в онтогенезі різні функції.

Основні функції тілесності в житті людини:

Встановлення контакту з власними потребами і частинами тіла (саме прийняття)

Встановлення контакту з навколишнім середовищем (передбачення змін та отримання зворотного зв'язку)

Забезпечення базової довіри до світу

Розвиток суб'єктивності (незалежності від середовища і її змін)

Можливість дослідницької та конструктивної діяльності

Можливість освоєння території

Можливість встановлення тривалої надійної симпатії.

Територія. У психології частіше вивчається територіальність у вузькому сенсі слова: як та площа (зазвичай в домашньому середовищі), яку суб'єкт вважає особистої та безпечної для себе.

У фізичному просторі особиста територія, зазвичай, починає виділятися в міру розвитку локомоцій, коли людина може переміщатися з однієї кімнати в іншу, самостійно відкривати двері, встановлюючи, таким чином, межі.

Поняття територіальності було вперше введено XVIIстоліття англійським дослідником Дж. Реєм, який вивчав поведінку солов'я. В етології, науці про інстинктивних засадах поведінки (які не відміняються і у людини як біосоціального істоти), багато видів активності пояснюються поняттям територіальності: на додачу до того, що кожен вид розташовується в певному ареалі, окремі особини закріплюють за собою також "особисті" ділянки території, площа якої достатня для того, щоб забезпечити себе їжею. Всередині і поза особистої території особина веде себе по-різному: найбільш напруженими у взаємодії виявляються кордону, де відбуваються битви, які "ведуть до просторового розрідженню популяцій, забезпечуючи кожної особини володіння певним об'єктом або територією, необхідними для відтворення вигляду. У результаті попереджається спільне користування такими об'єктами які в багатьох випадках були б згубними або принаймні менш ефективними ".

Таким чином, межі відокремлюють індивідуальне життя особини (або приватне життя, як це прийнято говорити про людей) від життя видовий, громадської, причому це відділення еволюційно виправдано, забезпечуючи безпеку нормальної життєдіяльності живої істоти.

Реальне або передбачається, що зміна кордонів індивідуальної території служить сигналом для специфічної поведінки особи: або захисту шляхом агресивно-оборонного поведінки, або втечі до місця більшій безпеці. При цьому зоною особливої ​​психологічної напруженості є межа особистої і чужої території. На думку К. Лоренца і Н. Тінбергена, ці інстинктивно закріплені зразки поведінки, що склалися протягом тисячоліть, продовжують функціонувати і у людини, частково трансформувавшись у соціальні інстинкти, а частково проявляючись у динаміці внутрішнього світу особистості.

Функції територіальності в житті людини:

Позначення соціальної ідентичності (статус у групі)

Можливість контролювати інтенсивність соціальних контактів

Можливість контролювати потік інформації

Можливість захиститися від надсильної стимуляції середовища і вторгнень

Можливість конструктивної діяльності

Можливість психологічної реабілітації.

Особисті речі (артефакти). Дуже часто посилення контролю над світом особистих речей відкриває процес відновлення самоповаги у жінок, що пережили кризу розставання з чоловіком.

У чоловіків є також особливо інтимні предмети (зі спостереження в основному ліхтарі і ножики, у мріях рушниці та пістолет), нечасто використовувані знаки самовираження їх «внутрішньої дитини».

Предмети і у дорослих є текстом, алегоричним повідомленням іншим людям про себе. Речі відображають міру самоповаги і духовної розвиненості суб'єкта, і багато людей взаємодіють між собою саме мовою речей.

Основні функції особистих речей:

Знаряддя діяльності

Комунікативні послання

Засоби самопрезентації

Засоби підтримки особистої та соціальної ідентичності

Засоби встановлення контакту з діяльністю

Засоби заміщання соціальних об'єктів

Ресурс саме підтримки та стихійної психотерапії

Маркери особистої території

Часовий режим (звички, планування, першість)

Звички як тимчасова форма володіння простором також є предметом ідентифікації людини. В етології як гомолога звичок, мабуть, може розглядатися денний і нічний спосіб життя тварин на одній і тій же території, завдяки чому вони можуть уникнути суперництва і боротьби. Повага до звичок людини виражається в наданні йому можливостей завершити розпочату справу не перериваючи його.

Соціальні зв'язки (референтна група, родичі, друзі)

Смаки і цінності (цінності, світогляд, смаки, уподобання)

Смаки ми розуміємо як вираз упередженості по відношенню до об'єкта, не життєво важливого, але необхідного для підтримки ідентичності. Прагнення наполягти на своїх смаках не може бути пояснено одночасно в контексті виробленого людиною дій, воно передбачає індивідуалізовану інтерпретацію: наприклад, маленька дитина не може аргументувати свою нелюбов до манної каші її шкідливим впливом на здоров'я, воно просто її не любить і хоче їсти вівсянку. Якщо батьки все ж таки стануть наполягати на своєму, це буде як насильство над психологічним простором дитини

Психологічний простір розвивається в онтогенезі при появі нових вимірів і перенесення своїх кордонів у рамках вже існуючих вимірів.

Звертаючись до даних дитячої психології, можна виявити факти, що свідчать про те, що СПП у дітей виникають під кінець дошкільного віку, зміцнюються в молодшому шкільному і досягають найвищого розквіту в підлітковому віці. Простір з цілісними кордонами ми будемо називати суверенною, тому що його володар може підтримати свою особистісну автономію, а простір з порушеними кордонами - депривованих. У широкому сенсі слова депрівіруется потреба в приватності, тобто можливості керувати взаємодією зі світом.

До суб'єктним прояви (властивостям) особистості, що виділяються різними авторами відносяться: активність, відповідальність, креативність, рефлексивність, цілепокладання, саморегуляція, самоконтроль, тимчасова організація діяльності, внутрішня свобода, гідність, особистісні смисли, цінності, самовизначення, самодіяльність, самооцінка, самовиховання, самоідентифікація, і багато інших.

• суверенність фізичного тіла;

• суверенність території;

• суверенність особистих речей;

• часового режиму (звичок);

• соціальних зв'язків;

смаків і цінностей.

 

 

Суверенні особи мають:

високі показники по соціально - психологічної адаптованості в оточуючої їх дійсності, чудово орієнтуються в подіях, що відбуваються.

• орієнтовані на сьогодення, переживають справжній момент свого життя у всій його повноті; відчувають нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачать своє життя цілісної; депривованих орієнтовані лише на один з відрізків тимчасової шкали (минуле, сьогодення або майбутнє) і (або) мають дискретне сприйняття свого життєвого шляху.

• мають високий рівень суб'єктивного контролю над будь-якими значущими ситуаціями, вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті є результатом їх власних дій, що вони можуть ними управляти, і, таким чином, вони відчувають свою власну відповідальність за ці події і за те, як складається їхнє життя в цілому.

• незалежні у своїх вчинках, прагнуть керуватися в житті власними цілями, переконаннями, установками; вільні у виборі, не схильні до зовнішнього впливу («зсередини направляється" особистість); депривованих залежні, несамостійні ("ззовні направляється" особистість), мають зовнішній локус контроль.

• здатні до швидкого встановлення глибоких і тісних емоційно-насичених контактів з людьми, до суб'єкт-суб'єктним спілкуванню;

• прагнуть до домінування і відчувають емоційну комфортність в будь-яких ситуаціях; цінують свої достоїнства, позитивні властивості характеру, поважати себе за них, приймають себе такими, які вони є.

У психологічного просторі людини існують свої межі. Саме вони охороняються нами від спроб вторгнення, допомагають нам відокремитися від усього того, що складає наш природний життєвий фон. Так ми підтримуємо власну безпеку, свободу і незалежність. Межі особистісного простору визначають наше ставлення до суспільства та інших людей.

Межі простору диктують ставлення до малого й великого соціуму — родини й друзів, соціальної групи, етносу, людства, і сприйняття соціуму як «свого» або «чужого», визначають можливості для прояву конструктивних, життєтворчих тенденцій, що проводять людину через прозорі для неї соціальні межі. У протилежному випадку ці межі можуть блокуватися, обмежуючи поле само-актуалізації особистості за допомогою виникнення ксенофобії різного масштабу — від життєвої агресивності до нетерпимості в масштабах соціально-етнічних груп. Міра переживання «свого» і «чужого» визначає здатність особистості до діалогу й спільної творчості в будь-яких сферах життєдіяльності. Формування психологічних меж особистості відбувається в ранньому дитинстві, а особливості їх функціонування відображають сутність дитячо-батьківських стосунків та середовища розвитку особистості.