Договори, спрямовані на передачу майна в тимчасове володіння і користування (усі види договорів оренди, у тому числі лізингові).

Договір оренди є договором майнового наймання, за яким орендодавець (наймодавець) надає орендарю (наймачу) майно за плату в тимчасове володіння і користування або в тимчасове користування. У оренду можуть бути передані земельні ділянки, підприємства, будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби та ін. Особливою формою договірних майнових відносин є лізинг (більш детально його розглянуто в п. 2.11).

Характеризуючи економічні відносини між партнерами, необхідно більш детально зупинитися на відповідальності сторін за порушення умов договору. Укладаючи договори, сторони повинні застосовувати правові засоби, що гарантують у тій чи іншій мірі виконання договірних зобов’язань. При невиконанні або неналежному виконанні договірних зобов’язань у потерпілої сторони виникають збитки, які боржник повинен відшкодувати кредитору.

Штраф встановлюється у відсотковому вираженні або певній грошовій сумі за невиконання або неналежне виконання того чи іншого договірного зобов’язання.

Неустойка (одноразовий платіж) стягується з постачальника за прострочення постачання або недопоставку товарів у відсотковому вираженні до вартості не поставлених вчасно товарів за окремими найменуваннями асортименту.

Пеня – неустойка, що наростає; вона нараховується за прострочення виконання зобов’язань (наприклад, пеня в розмірі 0,03% за кожний день прострочення оплати рахунку). Крім стягнення санкцій, кожна зі сторін вправі вимагати від іншої сторони відшкодування заподіяних порушенням договору збитків у частині, що не покривається цими санкціями.

Свої витрати посередник може покрити тільки з винагороди, отриманої ним від продавців чи покупців. До того ж він хоче ще дістати прибуток на вкладений капітал, що був б не нижчим середньої норми прибутку в країні збуту.

Угоди можуть містити такі зобов’язання посередників:

l здійснювати передпродажну доробку товарів;

l здійснювати монтаж і пуск машинно-технічної продукції в експлуатацію і її технічне обслуговування.

Посередник прагне, щоб його виробничі витрати за цими зобов’язаннями були не вище, ніж у посередників фірм, що конкурують. Припустимо, що товар, який поставляється українськими виробниками, за якісними характеристиками і технічним рівнем поступається подібній продукції інших фірм. Отже, витрати на його передпродажну доробку будуть вищими, ніж у конкурента, і перевищення це не завжди можна компенсувати ціною реалізації товару. Єдиним джерелом покриття додаткових витрат може бути збільшення величини винагороди посереднику, а це знижує ефективність збуту, іншими словами, знижується прибуток.

Способи винагороди. Існує кілька основних способів нарахування і виплати винагороди посередникам. Спосіб винагороди обов’язково фіксується в угоді.

1. Посередники залишають собі різницю між цінами реалізації товарів на ринку збуту і цінами виробників, що стимулює посередника до розширення обсягів збуту, однак не створює в нього зацікавленості в збільшенні цін, що зумовило б зростання ефективності операцій. Виробник же при цьому способі повинен добре знати ціни реалізації на товари, щоб заздалегідь прогнозувати різницю цін, яка покриває витрати посередника, і сприяти одержанню посередником оптимального прибутку.

2. На користь посередника можуть нараховуватися узгоджені відсотки з ціни реалізації, що стимулює посередника до збільшення обсягу збуту та підвищення цін і в результаті приводить до росту ефективності ­продаж.

3. Змішана форма винагороди у вигляді відсотків з фактурної ціни і різниці цін досить поширена в торгівлі. Ця форма відповідає інтересам виробників, якщо вони мають можливість оперативно контролювати ­фактичний рівень цін реалізації товарів на ринку. При виконанні посередником окремих послуг виробнику доцільніше встановлювати винагороду у твердій, заздалегідь узгодженій сумі. Такими послугами можуть бути дослідження ринків нових товарів, рекламні кампанії, правові консультації і т.д.

4. Винагорода за системою «кост плас» – посередник подає виробнику (продавцю) документи, що підтверджують понесені витрати. Продавець відшкодовує посереднику витрати, збільшені на узгоджені відсотки, які й становлять прибуток посередника. Цей спосіб застосовується, коли заздалегідь важко визначити витрати посередника.

Способи винагороди вибираються залежно від виду посередників. Повір­никам винагорода нараховується у відсотках до суми контрактів. Додаткові зобов’язання оплачуються у твердих сумах або за системою «кост плас». Комісіонерам виплачується комісійна винагорода, агентам – агентська; для них і для збутових посередників можуть використовуватися всі способи винагороди. Послуги рекламного характеру звичайно оплачуються за системою «кост плас».

Безпосередньо в торгівлі застосовуються два способи виплати ­винагороди:

l посередник утримує належні йому суми з платежів виробникам за поставлені товари;

l здійснюється зворотний переклад продавцем винагороди з отриманих від посередника платежів за поставлені товари, що надає можливість контролювати і регулювати виплати залежно від виконання посередниками своїх зобов’язань.

2.10. Роздрібна торгівля

Кінцевою ланкою, що замикає ланцюг господарських зв’язків у процесі руху товарів від виробника до споживача, є роздрібна торгівля – діяльність суб’єктів товарного ринку з продажу товарів і послуг безпосередньо споживачу. При роздрібній торгівлі матеріальні ресурси переходять зі сфери обігу до сфери колективного, особистого, індивідуального споживання, тобто стають власністю покупця. Відбувається це за допомогою купівлі-продажу, тому що споживачі здобувають потрібні їм товари в обмін на грошові кошти.

У роздрібній торгівлі знайшли своє відображення процеси, що відбуваються в країні. Результатом ринкових перетворень у першу чергу стала повна демонополізація роздрібної торгівлі, яка сприяла формуванню класу власників, розвитку конкурентного середовища. Різноманіття завдань торговельних підприємств на споживчому ринку об’єктивно вимагає формування відповідної інфраструктури торгівлі, здатної розв’язувати ці завдання.

Роздрібна торгівля здійснює продаж товарів:

l населенню для особистого та індивідуального споживання;

l підприємствам, організаціям, установам для колективного користування.

У загальному вигляді роздрібна торгівля здійснює ряд функцій:

l дослідження кон’юнктури товарного ринку;

l визначення попиту та пропозиції на конкретні види товарної продукції;

l пошук товарів, необхідних для роздрібної торгівлі;

l пошук постачальників і раціональних шляхів руху товарів;

l оплата товарів, прийнятих від постачальників;

l відбір, приймання, сортування, збереження, пакування, маркування ­товару;

l формування раціонального товарного асортименту;

l надання відповідних послуг постачальникам, посередникам, споживачам;

l надання покупцям інформації про реалізовані товари.

Залежно від особливостей організації торговельних підприємств і методів обслуговування населення в роздрібній торговельній мережі виділяють такі підприємства: стаціонарні, пересувні, підприємства, що здійснюють посилкову торгівлю.

Найбільш поширеною є стаціонарна торговельна мережа. Вона містить у собі як сучасні, великі, технічно обладнані магазини, так і ларьки, намети, кіоски, торговельні автомати. Вважають, що в роздрібній стаціонарній торговельній мережі основними, найбільш надійними торговельними підприємствами є магазини.

На відміну від магазинів намети, кіоски, ларки не мають торговельного залу, товари продаються через вікна. Однак такі торговельні об’єкти не потребують великих витрат на будівництво й експлуатацію.

У наш час одержали поширення також магазини-склади, де товари не викладаються на вітрини і полиці, їх перелік і ціни вивішують на видному місці. У цих магазинах значно нижчі витрати з навантаження, розвантаження, укладання, що дозволяє продавати товари за порівняно низькими ­цінами.

У роздрібній торговельній мережі країни з’являються магазини, що торгують товарами за каталогами з попереднім добором покупцями потрібної товарної продукції. Каталоги видаються потенційним покупцям, що відвідали даний магазин, або розсилаються поштою.

Досить зручна форма організації роздрібного продажу товарів – використання стаціонарних торговельних автоматів, установлюваних усередині магазину або за його межами (на вулицях, у кафе, вестибюлях готелів, навчаль­них закладах, вокзалах, аеропортах, на пристанях тощо). Предметом роздрібної торгівлі при цьому служить коло споживчих товарів повсякденного попиту (напої, бутерброди, шоколад, сигарети, жувальна гумка, листівки, поштові конверти, канцелярські приналежності, газети, журнали і т.ін.).

Пересувна торговельна мережа сприяє наближенню товарів до покупців і оперативному торговельному обслуговуванню. Підприємства роздрібної торгівлі здійснюють розвізну торгівлю (з використанням автокрамниць, вагонолавок, прилавків на водних судах), а також розносну (з використанням лотків та інших нескладних пристроїв).

Посилкова торгівля використовується підприємствами роздрібної торгівлі для забезпечення населення, середніх і малих підприємств, організацій запасними частинами, інструментом, підшипниками, гумовотехнічними виробами, канцтоварами, книжковою продукцією, аудіо- і відеозаписами, радіо- і телеапаратурою, а також деякими видами продуктів харчування, лікарськими засобами.

Залежно від пропонованих товарів підприємства роздрібної торгівлі підрозділяються за асортиментною ознакою.

Універсальні магазини (універмаги, універсами, маркети, супермаркети, автокрамниці, прилавки на водних судах) продають продукцію багатьох товарних груп.

Спеціалізовані магазини реалізують товари однієї конкретної товарної групи (одяг, взуття, головні убори, меблі, радіотовари, господарські товари, електротовари, молоко, хлібобулочні, кондитерські вироби та ін.).

Вузькоспеціалізовані магазини продають товари, що складають частину товарної групи або підгрупи (чоловічий, дитячий, робочий одяг, трикотажні вироби, насіння і т.ін.).

Комбіновані магазини реалізують товари декількох груп або підгруп, що відображають спільність попиту, а також задовольняють потреби відповідного кола споживачів (культтовари, книги і плакати тощо).

Змішані магазини продають товари різних груп (як продовольчі, так і непродовольчі), що не утворюють спеціалізовані секції.

Основними правилами роботи підприємства роздрібної торгівлі є такі:

l кожне підприємство повинно мати ліцензію на право торговельної діяльності, якщо такий порядок установлений на даній території;

l підприємство повинно мати вивіску із зазначенням його найменування, профілю, режиму роботи, організаційно-правової форми (приналежності), юридичної адреси;

l торговельний зал і складські приміщення повинні відповідати технічним, санітарним, протипожежним та іншим вимогам, установленим для підприємств відповідного типу;

l устаткування й інвентар повинні утримуватися у зразковому санітарному і технічному стані;

l режим збереження товарів (температура, вологість, освітлення, терміни збереження, санітарні правила, принципи товарного сусідства, вимоги протипожежної безпеки) має суворо відповідати вимогам і стандартам, зазначеним у нормативно-технічних документах;

l до моменту відкриття підприємству необхідно підготувати до роботи інвентар, пакувальні матеріали; контрольно-касові машини повинні бути в належному стані, а товари звільнені від тари, очищені від змащення, протерті, нарізані, розфасовані, відпрасовані;

l на всі реалізовані товари підприємство торгівлі повинно мати сертифікати, видані або визнані уповноваженим на те органом;

l продаж товарів здійснюється всім громадянам на загальних засадах, а пільги в торговельному обслуговуванні окремим групам населення надаються на підставі законодавчих актів України, а також на підставі рішень місцевих органів виконавчої влади.

Роздрібна торгівля в системі маркетингу виконує такі функції:

l забезпечує реалізацію маркетингової стратегії;

l бере участь у процесі сортування, акумулює асортимент товарів від великої кількості виробників та пропонує їх для продажу з орієнтацією на запити покупців;

l надає інформацію покупцям за допомогою реклами, інших засобів комунікації, а також через персонал;

l надає допомогу в маркетингових дослідженнях іншим учасникам каналів збуту, зберігає товари, встановлює на них ціну, розміщує в торговельних приміщеннях та здійснює інші операції з товарами;

l здійснює кредитну політику;

l надає різні послуги.

Для роздрібної торгівлі характерні динамічні зміни, зумовлені її кругообігом. Концепція кругообігу роздрібної торгівлі полягає в тому, що нові види роздрібних торговців починають свою діяльність з торговельних операцій нижчого рівня, які характеризуються низьким прибутком і низькою ціною, а згодом здійснюють торговельні операції з більш високими цінами і великим набором послуг, становлячись, по суті, традиційними роздрібними торговцями. Це явище отримало назву «колесо роздрібної торгівлі», що означає появу внаслідок циклічних змін нових фірм.

Маркетингові рішення в роздрібній торгівлі приймають у таких напрям­ках: стосовно вибору стратегії, визначення цільового ринку, стосовно комплексу маркетингу – товар і послуги, ціна, просування, розподіл.

Одним із найважливіших чинників успіху магазину є його внутрішня атмосфера: планування, загальний вигляд, оформлення інтер’єру, що неодмінно впливає на його імідж і поведінку споживачів. Цьому сприяє мерчандайзинг, тобто планування і здійснення діяльності з активізації продажу і створення зручностей для покупців.

Комплекс заходів і засобів мерчандайзингу спрямований на забезпечення оптимальної експлуатації торгової площі і високої рентабельності. Так, у сучасних магазинах самообслуговування успіх торгової діяльності залежить від того, наскільки правильно той або інший товар включений в асортимент роздрібного підприємства, де і як він викладений, де розташована товарна секція, як спланований потік покупців в торговому залі, а також від знання психології покупців. Зрештою мова йде про постійне підвищення ефективності використання кожного квадратного метру торгової площі або кожного погонного метру викладення товарів, а також всього магазину в цілому.

Традиційно роздрібна торгівля здійснюється через магазини. Існує два основних види магазинної торгівлі – традиційна торгівля з прилавка і торгівля з відкритим доступом до товару.Самообслуговування є особливим методом продажу з відкритим доступом. Це система продажу без продавця. Покупець вибирає, бере з полиці і сам несе товари до каси, яка розташована на виході з магазину, де й відбувається розрахунок за покупки.

Примітка

Перший магазин самообслуговування було відкрито в 1915 році Каренсом Сандерсом у Мемфісі (США). Магазин називався «Cila», a сама система дістала назву cash and carry, що можна перекласти як «плати готівкою і забирай».

 

Магазини самообслуговування поділяють на кілька видів:

l мінімаркети, торговельна площа яких менша за 120 м2і в яких продаються майже винятково продовольчі товари;

l універсами, площа яких складає від 120 до 400 м2і в яких торгують переважно продовольчими товарами, проте є невеличкий відділ непродовольчих товарів;

l супермаркети, площа яких становить від 400 до 2,5 тис. м2, торгують будь-якими товарами і мають у своєму розпорядженні асортимент ходових товарів загального призначення;

l гіпермаркети, площа яких понад 2,5 тис. м2, мають дуже різноманітний асортимент продовольчих товарів і товарів загального призначення.

У розвинених капіталістичних країнах останнім часом дуже поширена посилкова торгівля, або торгівля під замовлення. Така форма «шопінгу» вигідна, зручна для споживача, заощаджує його час.

 

Розглянемо класифікацію роздрібних підприємств-посередників за кількома вихідними параметрами: рівень обслуговування, пропонований товарний асортимент, відносна увага до цін, характер торговельного приміщення, приналежність магазину і різновид концентрації магазинів.

Рівень обслуговування. Є чотири типи торговельних підприємств із різ­ним рівнем пропонованих споживачам послуг обслуговування: роздрібні магазини самообслуговування, роздрібні торговельні підприємства з вільним добором товарів, роздрібні торговельні підприємства з обмеженим обслуговуванням і роздрібні торговельні підприємства з повним обслуговуванням.

Роздрібні магазини самообслуговування. У наш час їх послугами користуються представники всіх прошарків суспільства, особливо при придбанні товарів повсякденного попиту і деяких товарів попереднього вибору.

Роздрібні торговельні підприємства з вільним добором товарів мають продавців, до яких при бажанні можна звернутися по допомогу.

Роздрібні торговельні підприємства з обмеженим обслуговуванням забезпечують покупцю більш високий рівень допомоги з боку торговельного персоналу, оскільки в таких магазинах продають більше товарів поперед­нього вибору і покупцям потрібно більше інформації.

Роздрібні торговельні підприємства з повним обслуговуванням, такі, як фешенебельні універмаги, мають продавців, що згодні особисто допомогти покупцю на всіх етапах процесу пошуку, порівняння і вибору товару.

Пропонований товарний асортимент. За пропонованим товарним асортиментом розрізняють такі торговельні заклади: бакалійні, гастрономічні, винні, меблеві магазини тощо.

Спеціалізовані магазини пропонують вузький асортимент товарів значної насиченості. Прикладами спеціалізованих роздрібних підприємств можуть бути магазини одягу, спорттоварів, меблеві, квіткові і книгарні. Останнім часом поширення спеціалізованих магазинів пов’язане із бумом торгових центрів, що звичайно складаються з одного-двох універмагів і безлічі спеціалізованих магазинчиків.

Універмаги пропонують кілька асортиментних груп товарів – звичайно одяг, предмети домашнього побуту, господарські товари. Кожною асортимент­ною групою займається спеціальний відділ універмагу на чолі із своїми закупниками або торговцями.

Примітка

Деякі фахівці вважають, що універмаг виріс на основі магазину змішаних товарів (оскільки в ньому торгують товарами кількох асортиментних груп). На думку інших, універмаг – спадкоємець магазину текстильних товарів (оскільки багато засновників універмагів у минулому були власниками магазинів текстильних товарів). Першим в історії універмагом вважається «Бон марші», заснований у Парижі в 1852 р. Він увів у практику торгівлі чотири новаторських принципи:

1) низькі націнки і прискорений обіг товарів;

2) визначення і виставлення на загальний огляд цін товарів;

3) заохочення покупців до спокійного огляду товарів без будь-якого тиску на них або зобов’язання здійснення покупки;

4) ліберальне ставлення до розбору скарг.

 

Універсами – це порівняно великі підприємства самообслуговування, розраховані на повне задоволення потреб споживачів у продуктах харчування, миючих засобах і товарах для утримання будинку.

Магазини товарів повсякденного попиту знаходяться у безпосередній близькості від житлового району, відкриті допізна всі сім днів на тиждень і пропонують обмежений асортимент ходових товарів повсякденного попиту.

 

Відносна увага до цін. Більшість магазинів пропонують товари за серед­німи цінами зі звичайним рівнем послуг для споживачів. Ряд магазинів пропонує товари і послуги підвищеної якості за більш високими цінами. І навпаки, магазини знижених цін продають товари за цінами, нижче звичайних, оскільки організують свою діяльність з мінімальними витратами і пропонують менше послуг і менш високої якості.

Характер торговельного приміщення. Хоча переважну більшість товарів і послуг дотепер продають у магазинах, позамагазинна роздрібна торгівля набагато випереджає магазинну за темпами зростання. У даний час спостерігається зростання заочної роздрібної торгівлі, коли споживачі замовляють товари за допомогою своїх персональних комп’ютерів і одержують покупки, не заходячи в магазин.

Належність магазину. Роздрібні торговельні заклади класифікуються також за їх належністю. Більшість магазинів є незалежними, однак існують і інші форми власності: корпоративні мережі, добровільні мережі, кооперативи роздрібних торговців, споживчі кооперативи, організації власників привілеїв і роздрібні конгломерати.

Корпоративні мережі магазинів – один з найбільш важливих і значних феноменів роздрібної торгівлі XX ст. Мережа магазинів – це два або більше торговельних закладів, що знаходяться в спільному володінні та контролі, продають товари аналогічного асортименту, мають загальну службу закупівель і збуту, а можливо, і аналогічне архітектурне оформлення. Спільність володіння і контролю – основна риса, що відрізняє корпоративну мережу. Успіх корпоративних мереж базується на їх здатності домагатися цінових переваг порівняно з незалежними торговцями завдяки збільшенню обсягу продажів і зниженню розмірів націнок. Мережі забезпечують свою рентабельність кількома способами. По-перше, їх розміри дозволяють їм закуповувати великі партії товарів, отримуючи максимальні знижки за кількість, і одночасно заощаджувати на транспортних витратах. По-друге, вони здатні створювати дієві організаційні структури, наймаючи гарних керівників і розробляючи спеціальні методики у сфері прогнозування збуту, управління товарно-матеріальними запасами, ціноутворення і стимулювання. По-третє, мережі здатні поєднувати функції оптової і роздрібної торгівлі, тоді як незалежні торговці змушені співпрацювати із безліччю оптовиків.­­
По-­четверте, мережі заощаджують на витратах із стимулювання збуту, закуповуючи рекламу, вигідну для своїх магазинів, і відносячи витрати з неї на велику кількість товарів. І, по-п’яте, мережі дають своїм магазинам певну свободу дій, щоб ті могли врахувати місцеві споживчі переваги та успішно вести конкурентну боротьбу на місцевих ринках.

Споживчий кооператив – це будь-яке підприємство роздрібної торгівлі, що знаходиться у володінні власних споживачів. Споживчі кооперативи виникають, коли жителі тієї чи іншої громади доходять висновку, що вони не одержують належного обслуговування з боку місцевих роздрібних торговців або торговці встановлюють занадто високі ціни чи пропонують товар низької якості. У цьому випадку жителі збирають гроші на відкриття власного магазину, спільно визначають принципи його діяльності і вибирають членів правління. Магазин може або встановлювати низькі ціни, або торгувати за звичайними цінами, виплачуючи членам кооперативу дивіденди залежно від обсягу покупок. Багато успішних кооперативів сформовані за ідеологічною ознакою, існують кооперативи у студентських громадах.

Організації власників привілеїв – це договірне об’єднання між власником привілеїв (ними можуть бути виробник, оптовий торговець або організація, що надає послуги) і покупцями привілеїв (це незалежні підприємці, що купують право володіння однією або рядом об’єктів системи, яка функціонує на основі цього привілею). Договір передбачає порядок фінансових взаємин, а також обов’язки власника привілеїв і їх власників. Основна відмінність організацій власників привілеїв від інших договірних об’єднань (добровільних мереж і кооперативів роздрібних торговців) полягає в тому, що в основі подібних організацій звичайно лежить якийсь унікальний товар, унікальна послуга, метод підприємницької діяльності, торговельна назва, репутація або патент власника привілеїв.

Роздрібний конгломерат – це корпорація вільної форми, що поєднує кіль­ка підприємств різнорідних напрямків і форм роздрібної торгівлі під єдиним володінням з частковою інтеграцією функцій розподілу і ­управління.

Різновид концентрації магазинів. Останній принцип класифікації роздрібних торговельних закладів – кількість магазинів, з якими стикається споживач, – з одним або з групою. На сьогодні більшість магазинів концентруються в торговельних районах як унаслідок розпорядження місцевих органів про зонування сфер діяльності, так і прагнення надати споживачам більше можливостей зробити всі необхідні покупки «за один заїзд». Сконцентровані в одному місці магазини вирішують те саме завдання, що й універсами та універмаги. Вони заощаджують час і сили споживача при пошуках потрібних йому товарів. Основними типами концентрації є: центральний діловий район, регіональний торговий центр, районний торговий центр і торговий центр мікрорайону.

Одним із важливих завдань розвитку інфраструктури роздрібної торгівлі є розвиток різноманітних видів і типів підприємств і розроблення нових методів роздрібної торгівлі.

Різноманіття типів роздрібних торговельних підприємств зумовлено масштабами діяльності, розмірами торговельної площі, товарною спеціалізацією, методами обслуговування населення на певному сегменті ринку товарів народного вжитку (цей сегмент багато в чому визначається високою диференціацією доходів населення). Останній фактор почав ураховуватися під час типізації торговельних підприємств нещодавно. У торгівлі відбувається процес становлення і розвитку торговельних підприємств, спеціально орієнтованих на категорії покупців, диференційованих за розмірами доходів.

В умовах становлення ринкової економіки, загострення конкуренції окрес­лилися нові підходи до розвитку роздрібних підприємств. Відповідні концепції будуються з урахуванням ідеї формування асортименту й обслуговування населення. Звичайно концепція розвитку роздрібної торгівлі містить такі розділи: асортиментні переліки товарів; схеми розміщення устаткування і товарів; вказівки з організації розрахункових вузлів; визначення зон самообслуговування і продажу деяких товарів через прилавок; переліки додаткових послуг; порядок формування цін; надання знижок на окремі товари тощо.

Перед внутрішньою торгівлею стоїть завдання визначити концепцію розвитку окремих типів торговельних підприємств, включаючи принципи формування оптово-роздрібних і роздрібних «торговельних ланцюгів» у місь­кій та сільській місцевості, створення різних типів магазинів. Тепер важливо розробити і запровадити реєстр торговельних підприємств різних форм власності. При цьому необхідно забезпечити оптимальне поєднання різних організаційно-правових форм підприємств внутрішньої торгівлі, адекватних процесу розвитку багатоукладної ринкової економіки (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, виробничі та споживчі кооперативи, малі підприємства, державні і муніципальні унітарні підприємства тощо).

Усі підприємства повинні керуватися загальноприйнятими в ринковій економіці принципами функціонування з орієнтацією на підтримку вітчизняних товаровиробників (формування замовлень, надання вітчизняним товарам, що відповідають певним вимогам, відомої торгової марки, знаку якості, застосування гнучкої системи цін тощо).

Поки що недостатньо розвинутою є торговельна мережа в сільській місцевості, а також необхідним є диференційований підхід.

У сільських поселеннях основним типом роздрібної торговельної мережі повинні стати магазини для торгівлі товарами повсякденного попиту, які одночасно мають бути організаторами посилкової торгівлі, торгівлі за каталогами, телефонними замовленнями тощо.

У районних центрах і невеликих містах, великих сільських поселеннях торговельна мережа може бути представлена універмагами, мінімаркетами, магазинами «Продукти» і «Непродовольчі товари», оптово-роздрібними підприємствами з торгівлі лісобудівельними матеріалами тощо.

Певну увагу сьогодні слід надавати корпоративному управлінню торговельними підприємствами. Йдеться про таку модель ведення господарської діяльності, яка покликана забезпечити найбільш ефективне вираження інтересів власників, керівників (менеджерів) і найманого персоналу. Особливістю цієї форми управління торгівлею є прагнення втягнути в корпоративні інтереси також покупців, зробити їх постійними відвідувачами підприємств даної корпорації. Для цього для постійного контингенту покупців вводять пластикові картки (що є зручною формою розрахунків) і передбачають різного роду знижки і бонуси.

Приклад 2.16

За схемою використання пластикових карток у Росії (Москва) організовано роботу «народних магазинів». Потенційні покупці роблять грошові внески у створення таких магазинів, а після введення в дію підприємств одержують право отримувати в них товари з 5-відсотковою знижкою.

Корпоративні магазини використовують добре організований менеджмент, керуються в торговельній діяльності даними маркетингу, домагаються ефективної орга­нізації праці, економії витрат обігу і високого рівня обслуговування покупців.