Проблема перекладу іноземних термінів на українську мову

Реферат

з дисципліни “Мовознавство”

на тему:

ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ українськОЇ термінологіЇ

 

План

1)Історія виникнення українських термінів

2) Вимоги щодо термінів та їх вживання

3) Проблема перекладу іноземних термінів на українську мову

4) Кількість «чужих» термінів в українській термінології

5) Характерні ознаки української мови

а)Вимоги до слова

б)Вимоги до мови

6) Аналізування та його результати

7) Висновок (результати аналізу матеріалів Інституту мовознавства)

 

Історія виникнення українських термінів

 

Сучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках. Зросійщеність основних термінів і термінних слів термінологи й філологи пов’язують передусім з термінологічними бюлетенями Інституту мовознавства 1934–1935 років, які вилучили з ужитку 14,5 тисяч українських термінів і замінили їх термінами, нашвидкуруч створеними на зразок російських.

На початку 90-х років минулого століття ніхто не сумнівався, що для утвердження державності треба відроджувати українську мову в усіх сферах суспільного життя, бо внаслідок кількавікового чужомовного панування її понівечили та перетворили в суржик, а сферу вживання обмежили побутом, красним письменством і піснями.

У 1992–1994-х роках термінологію розробляли (і фінансували) у межах “Державної програми розвитку української мови”, далі ця тема та згадка про відродження поступово зникли, а проблем не вирішували, чому сприяли, зокрема, двомовні (російсько-українські) та чисто російські стандарти.

Напрями діяльності Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ), оперті на засадах відродження української науково-технічної термінології та розвитку фахової мови, не втратили своєї актуальності й сьогодні – в розрізі вимог Конституції України (статті 10, 11) та Постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 998 про “Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови”, бо “Нині мовна ситуація в Україні характеризується низкою негативних явищ і тенденцій. Українська мова як державна ще не дістала належного застосування в галузях права, освіти, культури, науки, інформатики, військової справи, судочинства тощо” (цитата зі згаданої Постанови).

Вимоги щодо термінів та їх вживання

У своїй праці ТК СНТТ керується настановчими документами Держстандарту – спочатку КНД 50-011-93 [1. КНД], а тепер ДСТУ 3966-2000 [2. ДСТУ], в яких виразно зазначено основні вимоги до терміна:

1) однозначна відповідність терміна до поняття (термін повинен означати тільки одне поняття);

2) умотивованість терміна, тобто відповідність лексичного значення терміна (прямого, безпосереднього, внутрішнього значення слова чи словосполуки) до позначеного ним поняття;

3) системність;

4) раціональна стислість;

5) словотворча (дериваційна) здатність;

6) мовна правильність.

 

Цілком зрозуміло, що згадані вимоги найкраще виконує термін, складений з питомо українських мовно правильних і стислих слів із великою словотворчою здатністю. Коли в термін уводять чужі слова (терміноелементи), то виникає додаткова проблема правильного (у межах певної сфери застосовування) їх перекладу на українську мову, унаслідок чого такий термін не доступає до широкого загалу (з економічного погляду це невигідно!).

Проблема перекладу іноземних термінів на українську мову

У ДСТУ [2] передбачено ”змогу в нормативних документах вживати дієслова на правах застандартизованих термінів, оскільки для української мови дієслівний спосіб позначання процесів природніший за іменниковий”. Чуже слово в українській мові переважно не утворює дієслова та повноцінного гнізда і має малу словотворчу здатність – так, із 30-ти гнізд орфографічного словника (щонайменше з 2-х чужих слів) від абажур до авіа лише 7 містять дієслова (аблактувати, абонувати, абордувати, абортувати, абсолютизувати, абсорбувати, авансувати), а інші гнізда складаються лише з іменників і прикметників (абажур, абажурний, абажурчик; аберація, абераційний; абревіатура, абревіатурний, абревіація тощо).

Практично завжди дієслова від чужих слів та відповідні віддієслівні іменники довгі, бо містять суфікс -ува- (а питомо українські дієслова переважно цього суфікса не мають – натискати, натиснути; робити, зробити; виконувати, виконати тощо).

Із погляду раціональної стислості та вмотивованості терміна завжди доцільно проаналізувати значення складників кожного чужого слова й унаслідок цього вилучити зайві суфікси. У теперішній українській термінології надзвичайно багато чужих слів недосконалої побудови зі зовсім семантично зайвими і здеорієнтівними суфіксами (- аль -, ‑ ир -, - из - тощо), що лише деколи можна виправдати милозвучністю. Дуже багато мовно необґрунтованих і зайвих прямих запозичень з російської мови, а також цілком невдалих кальок. За 12 років незалежності України не помітно вислідів мовознавчої праці, які б усували мовні та мовно-термінологічні недоліки.