Автор програм, баз даних та інформаційних систем

Правовий статус учасників у сфері інформаційних відносин.

Більшість цивілістів виходять з розуміння автора як особи, творчою працею якої створюються твори. За законом носіями авторських прав в більшості країн Європи, США та Японії, перш за все, є гро-мадяни-автори творів.

З цього витікає, що першою категорією суб'єктів в процесі створення програм, баз даних та інформаційних систем є їх творці, що € авторами результату такої творчої праці. Необхідно у зв'язку з цил вказати на те, що автори поняття «автор твору» і «суб'єкт авторсь кого права» не визнають тотожними як за значенням, так і за змістом. Це означає, що суб'єктом творчої діяльності може бути тільки людина або група (колектив) людей за умови їх персонального творчого внеску, а суб'єктами авторських відносин можуть бути як автор твору, так і інші фізичні та юридичні особи, для яких право може виникати в силу закону, договору або спадкування.

На визнання творця суб'єктом авторського права не впливає його вік. Автори віком від 15 до 18 років здійснюють свої авторські права самостійно, а за недієздатних авторські права здійснюють від їх імені батьки, усиновителі або опікуни. Це означає що теоретично створити нову інформаційну систему може один автор, навіть малолітній, тобто дієздатність суб'єктів цих відносин може бути дещо більшою за загальну.

Але практично важко уявити, щоб таке складне явище як інформаційна система стало результатом творчості дитини, або зусиль одного автора.

Важливим положенням є те, що громадянин є суб'єктом авторського права з моменту створення твору.

Для визнання особи суб'єктом авторського права у сфері інформаційних відносин непотрібна будь-яка реєстрація твору. На визнання творця суб'єктом авторського права не впливає й те, що твір створено ним в порядку виконання службового завдання. У цьому випадку може бути встановлений інший порядок використання твору й обмежені права автора на винагороду.

2. Роль роботодавця у сфері створення та використання програму баз даних та інформаційних систем

Свого часу союзне законодавство про інтелектуальну діяльність суттєво підняло роль роботодавця, який надав творцеві (або творцям) роботу, як суб'єкта права на результат творчої праці. Якщо твір виконувався в порядку службового завдання, авторське право належало громадянину — його творцеві. Організації в даному випадку не належало будь-яких правочинностей. Однак вона могла використати твір, і порядок такого використання встановлювався законодавством СРСР і постановами Ради Міністрів союзних республік. Створення цих творів у більшості випадків вважалося оплаченим за рахунок платні, яку автор отримував за місцем роботи. В деяких випадках припускалась виплата гонорару крім заробітної плати.

Сьогодні ситуація змінюється. Законодавство у сфері авторських прав, стаття 446 Проекту цивільного кодексу України передбачають наступне: права на об'єкт права інтелектуальної власності повинен мати її творець — автор. І тільки він може змінити це за своїм бажанням, уклавши відповідний договір.

3. Суб'єкти авторського права — творці програм, баз даних та інформаційних систем

Суб'єктом авторського права — творцями програм, баз даних та інформаційних систем може бути як громадянин України, так й іноземець. За громадянами України авторське право визнається незалежно від того, з'явився їх твір вперше на території України чи за кордоном.

Вочевидь, слід вести розмову про можливість охорони інформаційних систем на території України у випадках, якщо ці твори вперше вийшли в світ на території України або не випущені в світ, але знаходяться на території України в будь-якій об'єктивній формі і якщо вони охороняються відповідно двосторонніх угод, так само, як передбачено для програм і баз даних. Подібні угоди слід укласти між Україною та іншими країнами. Інформаційні системи авторів цих країн повинні охоронятися в Україні в межах встановлених термінів охорони незалежно від часу та місця їх появи, а використовуватися повинні тільки за згодою авторів або їх правонаступників.

4. Суб'єкти винахідницького права у сфері інформаційних відносин

Якщо при створенні інформаційної системи з'являються елементи технічної творчості, про що йшлося у попередній главі, то можливо говорити про суб'єктів винахідницького права. Не зупиняючись детально на питанні, яке вважається лише перспективним для вирішення, треба наголосити, що суб'єктами винахідницького права можуть бути їх автори, а також інші суб'єкти цивільного права в силу закону чи договору. їх склад аналогічний з тим, який зустрічається в авторському праві.

Особа стає суб'єктом права на програми, бази даних та інформаційні системи як автор, як правило, за умови:

творчого технічного рішення;

кваліфікації цього рішення у встановленому порядку з боку держави у формі видачі авторського свідоцтва, патенту на винахід.

Особа, яка створила інформаційну систему, не може бути суб'єктом названого права до відповідного визнання з боку компетентного органу.

Це, одначе, не заважає вважати його автором відповідної ідеї, яка отримала зовнішнє вираження в описі і без визнання прав. Але подібне авторство ще не надає авторові всіх прав. Тільки винахідники, які отримали авторське свідоцтво, мають право на винагороду. А інші права і пільги, передбачені Законом про винахідництво, також належать лише авторам, які отримали зазначені документи. Складність охорони винахідницьким правом є основною вадою для застосування її до об'єктів інформаційних відносин, які потребують такої охорони відразу після їх появи. Тому ведеться розмова про суб'єктів винахідницького права лише у плані перспективного вирішення питання про створення ефективного механізму охорони інформаційних систем як за допомогою методів авторського, так і винахідницького прав.

5. Створення програм, баз даних та інформаційних систем у співавторстві

Тепер проаналізуємо більш реальний і поширений випадок, коли програму, базу даних, інформаційну систему створено не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. Тоді складаються відносини співавторства, що є характерним і для авторського і для винахідницького прав. Але це повинно стати не наданням простої технічної допомоги, а справді співпрацею творчого характеру. Такі відносини між повноправними авторами, безперечно, краще попередньо закріпити в угоді між ними, передбачаючи при цьому рівність прав всіх співавторів.

Це більше відповідає створенню такого об'єкту, як інформаційна система, однак угоду про участь тієї чи іншої особи в роботі над твором можна укласти на будь-якому етапі творчого процесу, в тому числі й після завершення роботи, коли виникає необхідність внести до твору зміни творчого характеру.

Сумісна творча праця по створенню колективного твору за загальним правилом ґрунтується на попередній угоді співавторів. Але у ряді випадків відносини співавторства можуть виникнути й за відсутності такої згоди. Так, співавторство може бути встановленим в судовому порядку, якщо і не було попередньої угоди.

У випадку створення серйозних розробок для державних потреб інформатизації доцільним буде виникнення відносин співавторства в результаті сумісної праці творчої групи, спеціально сформованої для розробки наукової проблеми.

Згідно з законодавством співавтори — це особи, які творчо приймали участь у створенні твору. Таким чином, під твором, створеним у співавторстві, слід розуміти твір, створений у співпраці двох або більше авторів, при якому вклад кожного автора є невід'ємним від вкладу іншого автора або авторів. У таких випадках твір охороняється в особі всіх його творців. У результаті сумісної творчої діяльності створюється інформаційна система, яка характеризується єдністю форми і змісту, або необхідним внутрішнім зв'язком двох або більше форм, обумовленим єдиним змістом (інформаційні ресурси та програмне забезпечення). Співавторство, як відомо, має місце як у випадку, коли твір є одним нерозривним цілим, так і в тому випадку, коли твір складається з частин, кожна з яких має самостійне значення. В першому випадку має місце нероздільне співавторство, у другому — роздільне. Останній більш притаманний інформаційній системі як об'єкту авторського права.

Особи, які визнаються співавторами, сумісно реалізують право на твір.

Особи, які надавали технічну допомогу, не визнаються співавторами. Зрозуміло, що як і раніше, при використанні ЕОМ для роботи інформаційної системи, а тим більше для такої, що працює в єдиній мережі (районній, міжрайонній, регіональній), необхідні спеціалісти для інформаційного аналізу матеріалу і запитів, механічного або традиційного відтворення їх змісту, для підтримки технічної працездатності системи. Це означає, що крім творчих осіб, авторів таких проектів, створення сучасної інформаційної системи неможливо уявити собі без інженерів, операторів та іншого технічного персоналу, який допомагає автору. Тому якість створеної інформаційної системи буде залежати від кваліфікації спеціалістів, їх оперативності й доброчинності.

Протилежні твердження базуються на занадто високій оцінці можливостей технічних засобів і нехтуванні незалежною роллю спеціалістів, які беруть участь у створенні та експлуатації інформаційних систем. Але висока оцінка діяльності таких спеціалістів не є підставою для її ототожнення з творчою працею автора.

Не має творчого характеру і не вважається творчістю запозичення, перенесення і використання чужого, навіть позитивного досвіду або використання за ліцензією. З цього приводу також можна зробити певний висновок: творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто те, що відрізняє цю діяльність від інших видів діяльності.

Слід зазначити, що для заповнення бази знань, складання програми потрібен також спеціаліст, який вміє узагальнити знання експерта і перевести їх на доступну ЕОМ мову — когнітолог. У цьому випадку висловлюється думка про те, що необхідне визнання сумісної однакової творчої праці двох повноправних суб'єктів, і тому обидва вони повинні розглядатись як співавтори колективного твору, що охороняється авторським правом. Відносини між співавторами слід визначити у договорі (домовленісті, угоді) і встановити порядок розподілу винагороди між співавторами за створення експертної системи, порядок і способи визначення її назви як за авторський твір. Автори висловлюють думку, про те, що й експерту і ког-нітологу має належати весь комплекс прав на створену експертну систему.

Від співавторства слід відрізняти співпрацю. Наприклад, об'єднання творів різних авторів і в той самий час новий твір як результат творчої роботи з добору і систематизації матеріалу як єдиного твору. У цій творчій роботі окремі автори не беруть участі, і по відношенню до такого твору вони є лише співробітниками, а авторське право на єдиний твір належить відповідній організації.

6. Інші суб'єкти права на програму, бази даних та інформаційні системи

У теорії права поняття «суб'єкт права», пов'язане з творчою діяльністю (зі створенням програми, бази даних, інформаційної системи) — стосується як автора, так і його правонаступників — будь-яких фізичних чи юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результат своєї творчої праці. Такими правонаступниками можуть виступати, наприклад, громадяни — спадкоємці автора, юридичні особи або держава.

При цьому необхідно пам'ятати, що суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, до яких суб'єктивні права авторів перейшли за договором, за заповітом, чи за законом. Саме в цьому випадку авторське право автора називають первинним, а авторське право правонаступників — похідним.

Слід звернути увагу, що до спадкоємців переходить не весь обсяг авторських правомочностей, а лише право на опублікування, відтворення і поширення твору, а також право на винагороду за використання твору іншими особами в межах, встановлених законом. Автор може в заповіті вказати на конкретну особу, на яку він покладає охорону недоторканності творів після його смерті. Ця особа здійснює повноваження охорони довічно. Якщо таке розпорядження автором не зроблено, то правомочність охорони недоторканності твору виникає у спадкоємця одночасно з переходом до нього прав спадкування. Якщо ж спадкоємців немає або авторське право припинилося, то охорону здійснюють державні організації, на які законом покладена охорона авторських прав.

За життя автора суб'єктами похідного авторського права на інформаційні системи слід визнати організації. Похідне авторське право організацій виникає лише на підставі авторського договору, пре що йшлося вище, крім випадків, зазначених в законі.

Якщо автор укладає з організацією договір, у неї виникають не тільки обов'язки перед автором, але і права, наприклад, право вимагати від автора своєчасної передачі твору для використання: протягом строку дії авторського договору не передавати твір іншим організаціям.

7. Позначення авторських прав на програми, бази даних та інформаційні системи

З метою охорони твору в усіх країнах — учасницях Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року організація наділена правом ставити на виданих творах особливий знак (©), наявність якого означає, що без дозволу першовидавця ніхто не має права перевидавати твір. Таким правом слід користуватися і для позначення такого твору як інформаційна система. В законі можуть бути встановлені права організації на використання творів, створених в порядку виконання службових завдань.

8. Юридичні особи як суб'єкти авторського права у сфері інформаційних відносин

Не можна не відмітити, що носіями авторського права при створенні програм, баз даних, інформаційних систем можуть бути юридичні особи. Однак юридичні особи, враховуючи їх спеціальну правоздатність, визнаються суб'єктами авторського права не на загальних підставах, а лише у випадках, встановлених законодавством.

Можна передбачити, що авторське право на інформаційну систему буде належати відповідним організаціям, які здійснюють роботи з формування випуску в світ цих творів, як збірник, який є об'єднанням творів різних авторів за відповідною системою (принципом). Автори творів, включених в такі видання, не отримують авторських прав на інформаційну систему в цілому, а організація не набуває авторського права на твори цих авторів. В усіх вказаних випадках авторське право, яке належить організації, виникає на самостійний об'єкт як результат її творчої діяльності. При цьому юридична особа не привласнює чиє-небудь авторське право. Ці твори є результатом творчої діяльності організації як відповідним чином організованого колективу людей, тому що він виконав творчу роботу, необхідну для об'єднання самостійних творів окремих авторів в цілісний твір. Тому й авторське право на нього визнається за юридичною особою.

Сучасний період розвитку інформаційних систем характеризується необхідністю комплексного підходу до вирішення проблем охорони даного об'єкту авторським правом і правом промислової власності.

З урахуванням цієї особливості закономірно виникає потреба розглянути в схематичному вигляді суб'єктний склад відносин, які є результатом творчої діяльності по розробці інформаційних систем.

Перш за все, обидва правові інститути регулюють відносини, які складаються у зв'язку з творчою діяльністю людей, тому і в авторському праві і в патентному законодавстві підкреслюється, що творцем може бути тільки людина, тобто суб'єктом творчої діяльності в сфері створення інформаційних систем може бути тільки людина або група (колектив) людей, а не організації (юридичні особи). Проте суб'єктами авторських відносин і відносин промислової власності (прав і обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Спільним є те, що надання будь-якої технічної допомоги автору інформаційної системи чи винахіднику не має творчого характеру і не відповідає поняттю «творчість», тому така допомога не може вважатися за творче співавторство, а запозичення, перенесення і використання чужого досвіду не вважаються за творчість.

Однаковими виявляються підходи обох інститутів у питаннях захисту авторських прав громадян України на території іноземних держав, визначення дієздатності суб'єктів творчого процесу, можливість держави бути суб'єктом зазначених прав.

Але при вирішенні питання про доцільність застосування норм права промислової власності до відносин у сфері створення і використання інформаційних систем не слід забувати й про значні відмінності цих інститутів, про які йшлося при дослідженні інформаційних систем як об'єкта цивільно-правового регулювання. Значна кількість відмінностей знаходиться у сфері прав і обов'язків суб'єктів цих відносин, у процедурі оформлення прав на винаходи, яка докорінно відрізняється від авторсько-правової, а не в самому суб'єктному складі.

9. Держава як суб'єкт авторських прав у сфері створення і використання програм, баз даних та інформаційних систем

Слід зазначити, що держава може стати суб'єктом зазначених прав на програми, бази даних, інформаційні системи у чітко визначених законом випадках.

Держава є суб'єктом первісного права у випадку примусового викупу авторського права у автора та його спадкоємців. Такий викуп припускається у випадку суспільного інтересу до використання твору, його охорони, що не забезпечує чи не може забезпечити сам автор (автори) або його спадкоємці. Для викупу в кожному випадку приймається постанова Уряду.

Особливе право держава набуває на авторські твори, які проголошено її здобутком.

Це право не може бути віднесено до первісних, оскільки твір не тільки створений заздалегідь до оголошення його здобутком держави (інакше воно могло бути тільки викупленим у автора чи його спадкоємців), але й термін дії авторського права по відношенню до нього закінчився. Це право не може бути віднесеним і до похідного права, оскільки тут немає ніякого правонаступництва. Зміст проголошення твору здобутком держави полягає в тому, що цим підкреслюється віднесення твору до переліку видатних, епохальних творів людського генію. Органи держави забезпечують особливу охорону їх недоторканності, видання та відтворення.

Держава може визначати долю доходів, що отримуються від його використання.

10. Користувач (або споживач) інформації як учасник відносин у сфері використання інформаційних систем

Не слід забувати, що сьогодні йдеться про те, що інформаційна система є не тільки продуктом інтелектуальної діяльності, але й продуктом матеріального виробництва і може безпосередньо використовуватись в процесі ринкових відносин. У попередньому розділі вже висловлювалася пропозиція щодо об'єднання всіх положень, які характеризують цей бік проблеми в єдиний закон, визначивши суб'єктний склад відносин власності, володіння і користування у сфері використання інформаційних систем.