Лекція 18. Фіскальна політика держави. Монетарна політика.
1. Зміст фіскальної політики: цілі та інструменти.
- Фіскальна політика й державний бюджет.
- Центральний (національний) банк як суб’єкт монетарної політики.
- Суть монетарної політики.
Зміст фіскальної політики: цілі та інструменти.
Основною частиною фінансової політики держави є фіскальна політика.
Фіскальна політика – це політика уряду в галузі оподатковування, державних витрат, державного бюджету, спрямована на забезпечення зайнятості і запобігання інфляційним процесам. Фіскальна політика буває дискретна і недискретна.
Фіскальна політика будується на використанні державою двох економічних регуляторів: податків і державних витрат. Вони можуть застосовуватися в різноманітних поєднаннях, що дає безліч варіантів впливу на реальний обсяг національного виробництва і його структуру, на зайнятість і інфляцію.
Порівняння ступеня впливу важелів фіскальної політики на зміни розміру ВНП відбувається на основі зіставлення мультиплікатора державних витрат і податкового мультиплікатора.
Мультиплікатор державних витрат показує зміни ВНП, викликані змінами державних витрат.
М G = Δ ВНП / Δ G
Приріст державних витрат збільшує розміри споживання населення і розміри сукупних інвестицій, тому що до приватних вкладень у виробництво додаються і державні кошти.
Податковий мультиплікатор відображає зміни в економіці, викликані змінами податкових ставок.
М т = Δ ВНП / Δ Т
Податковий мультиплікатор відображає зворотні зв'язки, тому що динаміка податків у ВНП відбувається в різних напрямках: якщо податки зростають, то відбувається зменшення ВНП, при скороченні податків ВНП зростає.
Дискретна фіскальна політика проводиться державою безпосередньо і полягає в маніпулюванні податковим пресом і держвитратами на суспільні і квазісуспільні блага, а саме: держконтракт і держзамовлення, державні інвестиції, фінансування державних програм, суспільних робіт.
На характер дискретної фіскальної політики впливає фаза економічного циклу. Вона може носити або стримуючий, або стимулюючий характер.
У період спаду в економіці фіскальна політика носить стимулюючий (або експансіоністський) характер і спрямована на розвиток виробництва. При цьому уряд збільшує державні витрати, інвестиції, а також знижує податки, або поєднує ці заходи. Проте більш переважне збільшення державних витрат, тому що мультиплікативний ефект їхньої дії більший, ніж від зниження податків. Все це непрямим шляхом стимулює сукупний попит. Стимулююча фіскальна політика робить вплив і на сукупну пропозицію, а отже, і на рівень цін та ріст реального виробництва. У довгостроковому періоді політика зниження податків може призвести до розширення пропозиції чинників виробництва і зростання економічного потенціалу. Проте зсування кривої сукупної пропозиції мають довгостроковий характер, тоді як вплив на сукупний попит відчувається в економіці набагато швидше.
 | |||
 | |||
Р АД1 АД2 АS1 АS2
 | |||
 | |||
Р2
Р1
Q 
Q1 Q2
Рисунок 6.1 – Стимулююча фіскальна політика
Стримуюча (або рестрикційна) фіскальна політика проводиться в умовах інфляції, викликана надлишковим попитом. Вона полягає в зменшенні державних витрат, збільшенні податків, поєднанні того й іншого. Результатом є стримування сукупного попиту. Така політика сприяє припливу фінансових коштів у держбюджет і створює позитивне сальдо.
| |||
| |||
Р АД2 АД1 АS2 АS1
 | |||
 | |||
Р1
Р2
Q
Q2 Q1
Рисунок 6.2 – Стримуюча фіскальна політика
Недискретна фіскальна політика, або система умонтованих стабілізаторів – це економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічного становища без необхідності прийняття будь-яких кроків з боку уряду. Умонтовані стабілізатори підтримують економічну стабільність на основі саморегуляції. Це пасивна фіскальна політика.
Як автоматичні стабілізатори виступають прогресивний прибутковий податок, допомога по безробіттю, по бідності, субсидії фермерам, а також система участі в прибутках. Майже всі податки дають збільшення податкових надходжень по мірі зростання економіки, і навпаки, податкові надходження будуть знижуватися при зменшенні обсягу національного продукту.
За допомогою умонтованих стабілізаторів у залежності від економічної кон'юнктури змінюються податкові надходження і державні трансферти, і таким чином вони згладжують циклічні коливання, але не усувають їх.
У період спаду в економіці податкові надходження автоматично скорочуються, і це збільшує частину прибутків, що залишається у підприємств і населення, і це забезпечує мінімальну купівельну спроможність. Це дозволяє стримувати падіння сукупного попиту і пом'якшувати економічний спад. Крім того, у період економічного спаду автоматичне скорочення податкових надходжень збільшує бюджетний дефіцит, що робить стимулюючий вплив на подолання спаду. У період зростання при заданих податкових ставках податкові надходження автоматично збільшуються, стримують сукупний попит і протидіють інфляції попиту. Зростання податкових надходжень сприяє скороченню і ліквідації бюджетного дефіциту, а іноді появі "надлишку".
 |
Р
Т
Е бюджетний надлишок
G
бюджетний дефіцит
Q 
Q0
Рисунок 6.3 – Недискретна фіскальна політика
Нахил кривої податків буде тим більшим, чим більша прогресивна система оподаткування і тем більше буде умонтована стабільність національної економіки.
Проте умонтована стабільність тільки згладжує, але не виправляє небажані зміни. У зв'язку з цим на практиці її доповнює дискретна фіскальна політика.
