На сцену виходить хлопчик Нечитайло.

Й учень.

Дорогі гості, мами й тата! В нас сьогодні Книжчине свято!

Будемо разом відзначати, книгу-друга шанувати.

 

Й учень.

„Свято книги!” – зазвучало серед школи, як сигнал.

Свято книжчине настало. Клас наш, мов читальний зал.

 

Й учень.

Дружба з книгою – це свято, не було б його у нас,

Ми б не знали так багато про новий і давній час.

 

Й учень.

В кожнім домі, в кожній хаті – у містах і на селі, -

Хто навчився вже читати, має книжку на столі.

 

Й учень.

Все ми в книзі знайдемо. Кращої не знаємо,

Доброї і вірної подруги малят.

 

Й учень.

Книгу зрозумілу, чесну, добру і сміливу

Хлопчаки й дівчата – хочуть всі читати!

 

Й учень.

Із малими читачами в хаті клопіт вечорами:

Від книжок, хоч треба спати, їх ніяк не відірвати.

 

 

Й учень.

Книга, друг ти наш незмінний, друг любимий з ранніх літ:

Пізнаємо Україну, пізнаємо цілий світ.

 

Й учень.

Як краплин у Дніпрі, Як зірок угорі,

Як листя на гіллі, - Стільки книг на землі!

Є великі й малі, Є легкі і важкі,

На полицях, в столі – Наші друзі – книжки.

 

Й учень.

В мене книжок багато – і новенькі, і старі.

Як піду до школи з татом, всі книжки віддам сестрі.

Хай вона сама читає про лисичку й журавля,

Хай вона тепер узнає, як багато знаю я.

 

Й учень.

Коли вмієш сам читать – не треба мамі докучать

І до бабусі вже не йти: „Ну прочитай, мовляв, хоч ти!”.

Сестру упрошувать не треба, щоб прочитала щось для тебе.

Ані благать, ані прохать, а просто взять і прочитать.

 

Й учень.

Книги дружать з дітворою. Полюби їх у житті –

І улюблені герої будуть друзями в путі.

 

Й учень.

Сторінки книжок завітних всіх нас доброго навчать –

Працювати і учитись, і Вітчизну шанувать.

(Слово шк. Бібліотекаря).

 

Ведучий. Сьогодні на наше свято завітають гості. Але хто вони – не скажу. Ви самі повинні їх впізнати.

(Звучить музика, заходить Попелюшка).

 

Попелюшка. Добрий день, любі мої! Ви впізнали мене? Правильно, я – Попелюшка з казки Шарля Перро. Я прийшла, щоб вас привітати зі святом.

(Чути крик „Допоможіть! Рятуйте!”. Вбігає Незнайко).

 

Незнайко. Ой, насилу врятувався!

 

Ведуча. Діти, у нас з’явився несподіваний гість. Ви впізнали його? Так, правильно, це Незнайко. Здрастуй, Незнайко!

 

Незнайко. Добрий день!

 

Ведуча. А чого це ти так репетував?

 

Незнайко. То я від злодія втікав.

 

Попелюшка. Від злодія? Від якого злодія?

 

Незнайко. Від звичайнісінького. Такий собі звичайнісінький злодій хотів вкрасти у мене капелюха.

 

Ведуча. Твій капелюх? А навіщо він йому?

 

Незнайко. Як навіщо? Ви хіба не знаєте? Чим більше капелюх, тим розумніша голова.

 

Попелюшка. Ой, Незнайко, не сміши. Та ти ж нічого не знаєш. Тому тебе й прозвали Незнайком. Ти ж зовсім книжок не читаєш.

 

Незнайко. Хто, я? Та я всі на світі книжки давним-давно перечитав.

 

Хто придумав, що Незнайко

Не читає зовсім книг?

Це неправда, так і знайте:

Жить не можу я без них.

Я читаю без зупинки

П’єси, вірші та казки.

Від картинки до картинки.

Ну, а потім навпаки!

Я про дідуся Мазая

Пам’ятаю назубок:

Він, заходячив трамваї,

Забував купить квиток!

Д’Артаньян ганяв ворону,

Колобок спав у норі

І збирали шампіньйони

Тридцять три богатирі.

Бармалей спіймав дельфіна,

Чорномор замерз в снігу,

А крилатий Буратіно

Покохав Бабу Ягу!

Я читаю без зупинки

П‘єси, вірші та казки.

Від картинки до картинки,

Ну, а потім навпаки!

 

Попелюшка. Ну й Незнайко! Ну й насмішив! Ти ж усе переплутав!

 

Незнайко. Ну от, знову ти з мене смієшся.

(Звучить мелодія пісні Червоної Шапочки).

 

Ведуча. Годі вам сперечатися. Давайте краще зустрічати ще одну гостю.

(Заходить Червона Шапочка).

 

Червона шапочка.

Якщо довго, довго, довго,

Якщо довго по доріжці,

Якщо довго по стежинці

Бігать, тупать і стрибать,

То напевно, то напевно,

То звичайно, то звичайно,

То можливо, то можливо,

Можна в школу нам прийти.

 

А-а, вчаться там діти великі й малі.

А-а, знань їм багато дають вчителі.

А-а, там навчаються читати,

А-а, і писати, й рахувати

А-а, там цікаво всім завжди.

 

Ведуча. Діти, впізнали, хто це? Правильно, це наша улюблена казкова героїня Червона Шапочка. Здрастуй, Червона Шапочко!

 

Червона Шапочка. Привіт усім. Я дуже рада побувати у вас на святі. У мене для вас є сюрприз. Відгадайте що у мене в кошику?

 

Незнайко. Відомо що: пиріжки несеш бабусі!

 

Червона Шапочка. А от і не вгадав! Ніякі там не пиріжки, а загадки для дітей.

 

Незнайко. О! Я так люблю відгадувати загадки. Це для мене дрібниці. Можна я теж буду відгадувати твої загадки?

 

Червона Шапочка. Гаразд. Але слухай уважно!

Не кущ, а з листочками,

Не сорочка, а зшита,

Не людина, а розповідає. (Книга)

 

Незнайко. Що ж це таке? А я здогадався. Не кущ – значить дерево. Так на дереві... що ж на дереві? А на дереві торбинка, зшита з клаптиків, а у торбинці... О! А у торбинці радіоприймач. Правильно? Все підходить. Ну як, я вгадав? Правда, я – молодець?

 

Червона Шапочка. Ой, Незнайко, ну й нагородив! Діти, що це?

(Відповіді дітей).

 

Незнайко. Ти диви і правда! А може ще одну?

 

Червона Шапочка. Добре, слухайте всі.

Невеличкий мокрий птах

Ходить дзьобом по грядках.

 

Незнайко. Знаю, знаю. Це сусідчине курча після дощу черв’яків по грядках шукає.

 

Червона Шапочка. Неправильно. Діти, що це?

(Ручка)

Ти, Незнайко, краще помовчи, а діти хай відгадують.

Білий зайчик стрибає по чорному полю.

(Крейда по дошці)

 

Тіло жовте, серце чорне, тіло мовчить, а серце говорить.

(Олівець)

Стоїть дім: увійдеш у нього сліпим, а вийдеш зрячим.

(Школа)

 

Незнайко. Ой, які молодці. І звідки вони про все знають?

 

Ведуча. Це тому, Незнайко, що вони люблять читати книжки.

 

Незнайко. Знаєте, що я вирішив? Я теж буду багато читати – і тоді стану розумним.

 

Ведуча. Молодець, Незнайко! Всі казкові герої повинні бути грамотними і розумними, щоб їм не було соромно перед дітьми. А зараз я дякую вам за загадки. Проходьте до залу і будьте нашими почесними гостями. А ми продовжуємо наше свято.

(Заходить Буратіно).

 

Буратіно. Здрастуйте! А мене ви впізнали? Хто я? Я вітаю вас зі святом, та тільки здається мені, що на вашому святі нема найголовнішого гостя. Діти, а чи хочете ви познайомитися із Королевою книг?

 

Діти. Хочемо.

(Звучить тиха мелодія, з’являється Королева книг).

 

Королева. О! Мої маленькі друзі! Я дуже рада зустрічі з вами. Я – Королева книг, а це – моє королівство. Чи хочете ви стати читачами мого королівства?

 

Діти. Так.

 

Королева. Тоді вирушаймо у путь. А щоб не заблукати, ви повинні назвати пароль або чарівне слово. Нехай цим чарівним словом будуть вірші про книгу.

(Діти читають вірші про книгу).

 

1. Книжка – добрий мудрий друг, Книжка знає все навкруг:

Про старі й нові країни, космос та морські глибини.

 

2. Усе, чим ви цікавитесь, ви знайдете в книжках,

На всі питання – відповіді на їхніх сторінках.

 

3. Бачить – не бачить, чути – не чує.

Мовчки говорить, дуже мудрує.

Часом захоче – правди навчає,

Люба розмова – будемо діти,

З нею довіку жити – дружити.

 

4. Поле письменник – агроном засіяв буквами – зернами,

Отож, читачу, поспішай зібрати мудрий урожай.

 

Королева. Ви виконали моє завдання. Настав час познайомити вас із мешканцями мого королівства.

(Стукають в двері).

А хто це так стукає? Що там?

 

Ведуча. Скринька. (Віддає Королеві).

 

Королева. Ой! Яка краса! А хто ж це надіслав? Відкриємо?

(Виймає лист).

Хтось хоче вас привітати. Цікаво, хто це? (Читає).

„Здра-здуй-те ребйонкі!

Надіслаю вам пісемцо з порадами що робить, щоб стать „гарним” читачем, а щоб вас похвалі лі. Ось мої поради для вас!

Прокидайтеся вранці якомога пізніше, тоді ви обізятільно запізніться на урокі. Портфель ще з вечора готуй.

Спочатку поклади туди підручника, до них додай відро води!

Дрібненько зошити поріж. Гарненько розмішай... Але все це сам не їж – товаришу віддай”.

Ні, діти! Ні! Ми з вами знаємо, що книги і зошити – наші друзі й помічники. А хіба можна так поводитися з друзями?

 

Діти. Ні!

 

Королева. Ось і підпис!

„Цілую. Ваша найкраща подруга

Старушка Шапокляк”.

 

Буратіно. Шановна Королево! Ви не бійтеся за своїх підданих. Ці діти ніколи не скривдять книги, бо вони люблять читати і знають правила поводження з книгою.

 

Ведуча. Діти, розкажіть ці правила Королеві.

1. Книгу потрібно брати тільки чистими руками.

 

2. Коли перегортаєш сторінку, не можна слинити пальці, бо від цього псується папір, а іще це негігієнічно.

 

3. Для кращого збереження книги необхідно обгорнути її обкладинкою.

 

4. Щоб з книги не випали листочки, не перегинай її.

 

5. Бережи книгу від води та сонячного проміння – вони шкодять їй.

6. Під час читання не загинай кутики аркушів, а користуйся закладкою.

 

7. Не читай під час їжі.

 

Королева. Молодці, діти! Ви добре пам’ятаєте правила. А що буває з книгами, якщо правил не дотримуватися?

НЕЧИТАЙЛО

Діти виконують пісню про книжки.

На сцену виходить хлопчик Нечитайло.

Нечитайло. Ой, і знову та книжка, де вона взялася на мою голову? Чого я такий нещасний? Треба було мені народитися ще до того, як вийшли ті книжки. От тоді було добре! Ніхто дітей не змушував читати, ніхто не примушував уроки вчити… Бігай собі, гуляй із раннього ранку до пізнього вечора і ніхто не кричав: «Читай! Вчи уроки!». От щасливчики ті хто народився тисячі років тому – свобода була, воля, бігай собі, як вітер у чистому полі і ніяких книжок, ніяких уроків… А то… просто життя не дають з тими уроками.

Ведуча. Ти хто? Чого голосиш на цілий двір?

Нечитайло. Та хто-хто … Я вже свого справжнього імені не пам»ятаю, лише прізвисько, яким мене всі називають. Так звик, що на інше і не відзиваюся. Нечитайло я. Ось хто. Нехай собі так кажуть, бо я і справді не люблю читати, ненавиджу книжки, від них лише голова болить. Нащо їх тільки придумали?

Ведуча. Нечитайло …Оце так! Треба ж такому статися! Як ти до цього дожився, щоб такого гарного хлопця і погано так обзивали.

Нечитайло. А, не люблю я книжок. Нащо вони? Про все, що треба, я й так знаю, а більше мені й не треба знати. А то «Читай! Пиши! Вчи! Читай! Читай!» Аж вуха болять за цілий день. А я не хочу …Не хочу і не буду. Отак!

Ведуча. Нечитайло… Це ж, мабуть, тебе Михайликом спочатку звали, чи не так? А тепер – Нечитайло. Погано, що таке прізвисько дали… Та все ж, чому ти так настроєний проти книжки? Адже народна мудрість каже: «Вчення – світло, а не вчення - пітьма». Це свята правда. Хіба не так?

Нечитайло. Ну, нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина може все на світі знати?

На сцену тихо виходить Королева слухає розмову дітей.

Ведуча. Звичайно,ні, але треба прагнути знати більше, бо ж наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Що більше людина знає, то мудріша стає. Книжка якраз і допомагає в цьому. Так що ти подумай над цим.

Нечитайло. Не хочу і не буду. Я вже сказав: не хочу і не буду.

Королева. Я знаю, як з цим лихом впоратися. Сказати?

Ведуча. Скажи, треба ж якось допомогти хлопцеві, зовсім пропадає…

Королева. Можна його відправити в минулий час, коли люди ще не письменними були, а своїм потом, щоденною важкою працею з ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисток над головою, щоб їх вночі не роздерли хижі звірі…. Ну, як?

Ведуча. Ні, гадаю, що це надто жорстоко. Адже він ще дитина і не справиться з такою ситуацією, він же не пристосований до такого життя. Може, щось ліпше є… Є ще якийсь варіант?

Королева. Що ж, можна його на кілька днів у ліс самого відправити. Хай набігається без їжі, без житла, страху натерпиться, може порозумнішає…

Ведуча. Ну, що, Нечитайле, хочеш туди, де немає книжок?

Нечитайло. Звісно! З радістю!

Королева. Тоді відправляйся! (Накриває чорним покривалом і виходить).

Ведуча. Не знаю я, що станеться з Нечитайлом, але вірю, що Королева допоможе йому. Ми продовжуємо наше світле і радісне свято.

Бо книжка – це вже свято! Недарма ж народ каже, що у Землі супутник – Місяць, а у людини – книжка.

А зараз перевіримо, чи знають казки наші наймолодші гості – першокласники. Назвіть, любі першокласники, хто це?

Я по коробу метений,

Я на яйцях спечений,-

Я від баби утік,

Я від діда втік,

То й від тебе утечу.

Котику- братику!

Несе мене лиска,

За кленові ліси,

За крутії гори,

За бистрії води-

Порятуй мене!

Ловись, рибко, та все велика!

Ловись, рибко, велика та все велика!

Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята,

Та несіть до батечка…

Ой ви, діточки, козеняточка!

Відімкнітеся, відгукнітеся!

Ваша матінка прийшла,

Молочка вам принесла.

Не полечу з вами:

Як була я в лужку,

Виламала ніжку,

А ви поминули,

Мене покинули.

Посадив мене у землю

Дід весною у дворі

Кілька днів мене тягнули-

Аж попадали усі.

Я знесла яєчко не просте,

А золоте

І ніхто не міг розбити-

Мишка справилась.

Я з моторчиком на спині

Так варення я люблю.

Друга я знайшов в оселі-

Сам під дахом я живу.

Королева Книги. Молодці! Ви дуже розумні, кмітливі і добрі діти. Ви мені сподобались. І тому я надаю вам право користуватися книгами з мого книжкового королівства. Але, як кожен громадянин цієї країни, ви повинні дати обіцянку. (Читає урочисту обіцянку).

Я, вступаючи у ряди читачів, урочисто обіцяю:

- Поважати книгу.

- Виконувати всі правила користування книгою.

- Не рвати, не бруднити, не малювати на її сторінках, не розфарбовувати її!

Всі діти: Обіцяємо!

- Ніколи не проходити спокійно повз тих, хто «ображає» книгу.

Всі: Обіцяємо! Цінувати книгу – джерело знань!

Всі: Обіцяємо!

(Отримують посвідчення читача).

Бібліотекар. Любі першокласники! Ми дуже раді, що наша шкільна бібліотека поповнилась новими читачами. Від сьогоднішнього дня, ви стали постійними користувачами бібліотеки. Вона завжди відкрита для вас. Кожному першокласнику Королева Книг дарує закладку для книжки, яка буде вам нагадувати про правила користування книгою.

Звучить «Маленькая страна».

Королевва. От молодці, діти. Ви знаєте так багато, бо читаєте щодня. Що вже стали справжніми читачами. Що робити з нашим Нечитайлом? Де то він зараз пропадає, може вже нагулявся? То, може, заберемо його додому?

Діти. Давай заберемо.

Королева. Будь по – вашому. Тари бари разтабари, розступіться чорні хмари, сонечко сюди впустіть, Нечитайла принесіть. Діти хмари приводять Нечитайла. Він обідраний, в лахмітті, замурзаний).

Хмара

Ось ваш хлопець непутящий,

Нечитайло ваш ледачий.

Думав вік без книг прожити,

Довелось його провчити.

Хмара

У минуле завели,

Де ще книги не знайшли.

Жив в печері кам»яній

І ховався він у ній.

Хмара

То ж: не все було так тихо,

Там зазнав він горя й лиха.

Сам свій голод тамував,

Корінці в землі шукав.

Хмара

Був голодний більш, як ситий,

Звірами не раз побитий.

Його страх такий скував,

Що хлопчина не гуляв.

Хмара

А від звірів все ховався,

Дуже хлопець налякався.

Ще й від холоду дрижав,

Сам додому забажав.

Хмара

А від стразху неземного,

Зрозумів – книжки для чого.

Він тепер усім поклявся,

Що уже за розум взявся.

Нечитайло.

Ой, нічого не питайте…

Краще книжку, книжку дайте!

Був я дуже необачний,

Я не знав, що там так лячно.

Люди ті ще зовсім темні,

Зовсім, зовсім неписьменні.

У страху живуть, страждають,

Нічогісінько не знають.

Нічогісінько не вміють,

Про добробут тільки мріють.

Ні, не хочу я так жити,

Краще буду вчитись,вчити

І писати, і читати,

Розум буду розвивати.

 

Йому дають книжки, він бере їх, притискає до себе.

Королева. Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?

Нечитайло. Так. З них люди дізнаються про все на світі, книжки розвивають людей, допомагають їм поліпшити своє життя. Я зрозумів, що люди йшли до книжки тисячі довгих років, щоб зібрати і записати у них всі свої досягнення, винаходи, традиції. Я зрозумів, яку силу має книга. Я тепер буду читати, вчитися, бо вчення – це світло. А книга – це ключ до знань. Правду каже мама, що золото добувають із землі, а знання – з книги.

 

Королева. Ну, що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти істину. Але то нічого, я рада, що ти зрозумів і тепер візьмешся за книжку

 

Нечитайло. Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв. Це корисно було для мене, бо допомогло зрозуміти істину. Дякую! А вам, діти, не бажаю того, що пережив сам. Ох і страшно було, жах!

Ведуча. Усе пізнається у порівнянні. От і наш Нечитайло, тобто – Михайло, теж зрозумів, яку силу має книжка, лише тоді, коли відчув на собі те життя, коли люди були неписьменні. Тепер його вже не хочеться називати Нечитайлом, він знову для всіх нас – Михайлик, а точніше – Михайлик – читайлик. Правда, діти? Все добре, що добре закінчується. Тож продовжимо наше свято.

 

Діти. Хто знає, скільки і у світі є книжок? Цього ніхто вже не знає, бо так їх багато. Є художні книжки, у яких розповідається про історії людського життя. Є наукові, у яких описані винаходи і досягнення науки. Яку є ще книжки?

1учень. Є багато підручників за якими діти вчаться.

2 учень. Є науково – фантастичні книжки.

3 учень. А ще є найрізноманітніші енциклопедії для дорослих і дітей.

4 учень. Є книжки для дорослих, а є спеціально для дітей.

5 учень. Є багато різних словників, які допомагають вчитися.

6 учень. Є словники синонімів, словники антонімів.

7 учень. А ще є словники за допомогою яких ми вивчаємо іноземну мову.

8 учень. Ще є словник слів іншомовного походження.

9 учень. Ви забули сказати про тлумачний словник, який дає пояснення словам, тобто тлумачить їхній зміст. Це дуже важливий словник бо пояснює значення слова.

Учень.

Книжок на цілім світі є багато І кожна щось розкаже нам.

І от сьогодні в наше свято –

Складемо славу всім книжкам!

Діти виконують пісню про книгу.

 

Королева. Спасибі вам, діти, що запросили мене на свято. Я вірю, що ви всі любите і шануєте книгу, адже книга – це ваш порадник, вчитель, це ваш друг.

А тепер я хочу, щоб ви дали мені обіцянку. Повторюйте за мною.

Обіцяю не лінитись, добросовісно трудитись,

Педагогів поважати і оцінки гарні мати,

Книги й зошити любити, берегти, а не губити,

Акуратним завжди бути, щоб нічого не забути.

На уроках не жувати, не дрімати і не спати,

І домашні завдання добре готувати.

Буду вчитись я сумлінно і поводитись відмінно,

Щоб батьки могли радіти, що такі в них гарні діти!

Клянусь! Клянусь! Клянусь!

Нагородження переможців конкурсів.

Ведуча. Ось і закінчилось наше свято. Пам»ятайте, діти, що книга – наш друг і порадник. Тож ставтеся до неї з повагою, шаною і любов»ю – і вона віддасть вам усі ті знання, які люди накопичували протягом тисячоліть.

В школі зазвучало

«Свято книжки», як сигнал

За годину школа стала,

Як один читальний зал.

Приспів:

Всі читають урочисто

І безвусі, й вусачі,

Скільки мешканців у місті,

Скільки в ньому й читачів.

У тролейбусах читають,

Щось мугикають під ніс,

Сторінки перегортають

Під ритмічний стук коліс.

Приспів.

За це свято в нашій школі

Так сподобались книжки,

Що кладуть донині діти

На ніч їх під подушки.

Приспів.