Участь ЄІБ в політиці ЄС і відносини з іншими інститутами Союзу.

Політичний контроль

Можливе висуненя вето Комісії. Приймається двома третинами депутатів, що приймають участь в голосуванні (500+1)

Комітети Парламенту обговорюють та заслуховують кандидатів на посади в ЄС (комісари…)

Комісія, Європейська Рада і Рада ЄС проходить заслуховування на сесіях Європарламенту кожного року.

- консультативні функції

В сфері ЗППБ Європарламент має консультативні повноваження

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Зрештою, парламент може створювати тимчасові комітети з розслідування, чиї повноваження не обмежуються вивченням діяльності інституцій Спільноти, а можуть поширюватись і на дії країн-членів із впровадження політики Спільноти.

 

Європейська Рада надає Союзові необхідні для його розвитку імпульси і визначає його загальні політичні орієнтири та пріоритети. Вона не виконує законодавчих функцій.

Входять представники держав-членів на найвищому рівні (голова держави або прем’єр-міністр)

До складу входять (30 осіб):

· голова Європейської Ради – без права голосу

· голова Європейської Комісії – також без права голосу

Європейська Рада обирає свого Голову кваліфікованою більшістю строком на два з половиною роки з правом переобрання на один строк. У разі виникнення перешкод або вчинення серйозного проступку Європейська Рада може припинити повноваження Голови згідно з тією самою процедурою.

Голова Європейської Ради:

· очолює Раду та керує її роботою;

· забезпечує підготовку й послідовність роботи Європейської Ради

Європейська Рада збирається двічі кожні шість місяців; її скликає Голова. Якщо того вимагає порядок денний, члени Європейської Ради можуть вирішити, що кожному з них мають допомагати в роботі міністри, а Голові Європейської Комісії – член Комісії. У разі потреби Голова скликає спеціальне засідання Європейської Ради.

Свої рішення Європейська рада приймає консенсусом. Установчі договори також передбачають ухвалення постанов Європейською радою одноголосно, кваліфікованою більшістю, простою більшістю.

На кожному засіданні Європейської ради виступає голова Європарламенту. У свою чергу, Європейська рада надає Європарламенту доповідь про хід кожного засідання і щорічний письмовий звіт про результати своєї діяльності. Голова Європарламенту може бути запрошений Європейською радою для заслуховування звіту.

Основні напрями діяльності Європейської ради стосуються стратегічного планування розвитку Союзу, зовнішньополітичної сфери, ухвалення постанов, а також урегулювання суперечок між державами-членами ЄС.

Для здійснення своїх функцій Європейська рада наділена широкими повноваженнями з ухвалення постанов. Більшість її постанов ухвалюється у формі рішень. Вони мають обов'язковий характер, проте не можуть бути законодавчими актами, ухвалюватись з метою уніфікації чи гармонізації внутрішнього законодавства держав-членів.

Європейська рада може виробляти загальні політичні пріоритети і орієнтири розвитку Союзу. Вони містяться у висновках, що не мають обов'язкової сили. їхній пріоритет обумовлений тим, що вони ухвалюються вищими посадовими особами держав-членів і тому мають бути імплементовані іншими інститутами ЄС.

Більшість повноважень Європейської ради зосереджена у зовнішньополітичній сфері. Своїми рішеннями вона встановлює стратегічні інтереси, фіксує цілі і визначає загальні орієнтири Союзу у сфері СЗППБ та інших сферах, які належать до зовнішньополітичної діяльності.

Європейська рада вирішує організаційні питання. Вона встановлює квоти держав-членів при виборах до Європарламенту, визначає порядок ротації держав-членів при призначенні членів Комісії, висуває кандидатуру на посаду голови Комісії, призначає Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки, поширює повноваження Європейської прокуратури на тяжкі злочини транскордонного характеру.

Європейська рада визначає критерії вступу до Союзу, а також орієнтири для переговорів про вихід з ЄС.

Рада ЄС виконує шість головних функцій:

§ приймає законодавство ЄС (у багатьох сферах політики разом з міжнародними організаціями)

§ координує економічну політику держав-членів

§ укладає міжнародні угоди між ЄС та третіми державами або міжнародними організаціями

§ приймає бюджет ЄС (разом з Європейським Парламентом)

§ розробляє спільну зовнішню політику та політику безпеки ЄС, керуючись стратегічними настановами Європейської Ради

§ координує співробітництво між національними судовими установами і силами поліції у кримінально-правовій сфері

Рада ЄС, до складу якої входить один представник від кожної держави-члена на рівні міністра, що може брати зобов’язання та голосувати від імені уряду держави-члена, яку представляє.

Окрім міністрів, членами Ради можуть бути й заступники міністрів і навіть держсекретарі та їх заступники. Однак, право голосу на засіданнях Ради мають тільки члени Ради, котрі мають статус міністра. Держсекретар може замінити міністра, але без права голосувати.

Рада не проводить своїх засідань регулярно. Залежно від сфери політики, яка розглядається, національні уряди делегують на засідання відповідних міністрів. Якщо, наприклад, на порядок денний Ради виноситься питання охорони навколишнього середовища, то участь в його обговоренні братимуть міністри, які в своїх урядах відповідають за екологічну політику, а саме засідання буде мати конфігурацію «Рада з охорони навколишнього середовища». Відносинами ЄС з рештою світу опікується Рада загальних справ та зовнішніх відносин.

Найбільш загальними питаннями й питаннями політичного характеру займається Рада, яка скликається у складі міністрів закордонних справ або міністрів, до відання яких належать європейські справи. Тобто, фактично існує декілька Рад, кожна з яких займається окремою сферою.

Рада засідає в різних конфігураціях:

- Рада з загальних питань забезпечує послідовність роботи різних конфігурацій Ради. Вона готує та забезпечує виконання рішень засідань Європейської Ради, підтримуючи зв’язок з Головою Європейської Ради та Комісією.

- Рада з закордонних справ на підставі стратегічних напрямків, визначених Європейською Радою, розробляє зовнішню політику Союзу й забезпечує послідовність його дій. Раду по закордонним справам очолює Верховний представник ЄС і політики безпеки.

Комітет постійних представників урядів держав-членів відповідає за підготовку роботи Ради.

Головування в усіх конфігураціях Ради, крім Ради з закордонних справ, здійснюють представники держав-членів на засадах рівномірної ротації.

Склад Ради ЄС:

Голова Ради ЄС

Головування в Раді ЄС належить державу-члену, кожній 6 місяців. Діє «система трійки». Вона поширюється також на всі формації, окрім Ради по закордонним справам.

Голова Ради виконує такі завдання:

– підготовка та проведення всіх засідань Ради;

– забезпечення узгодженості й безперервності процесу ухвалення рішень;

– здійснення пошуку практичних рішень із різних проблем ЄС.

Слід зазначити, що Голова Ради ЄС не має яких-небудь привілеїв у повноваженнях порівняно з іншими представниками Ради ЄС.

Раду скликає її Голова за власною ініціативою або на вимо­гу одного з її членів чи Комісії.

2)Спеціалізований склад, до якого, залежно від предметної компетенції галузевої Ради та, відповідно, того, які міністри є його членами, входять різні спеціальні «формації», зокрема такі:

1.Рада з питань сільського господарства;

2.Рада з економічних і фінансових питань (Екофін);

3.Рада з питань навколишнього середовища;

4.Рада з питань транспорту і комунікацій та ін.

3) Генеральний секретаріат, який є адміністративним органом, допоміжним у роботі Ради Європейського Союзу. Генеральний секретаріат здійснює підготовку рішень Ради і контроль за їх виконанням.

Генеральний секретаріат є підрозділом Ради, який забезпечує організаційну та технічну сторони роботи цього інституту, а також може представляти Раду перед іншими органами Європейського Союзу (у тому числі в Суді ЄС).

4)Комітет постійних представників (Комітетом постійних представників, Комітет з питань політики та безпеки)

 

 

Європейської комісії

 

Період повноважень Комісії становить п’ять років.

Члени Комісії обираються на підставі їхньої загальної компетенції та відданості європейській справі з-поміж осіб, чия незалежність є поза сумнівом.

Під час виконання своїх обов’язків Комісія є абсолютно незалежною.

Починаючи з 1 листопада 2014 р., Європейська Комісія складатиметься з кількості членів (у тому числі й Голови, Верховного представника з питань закордонних справ і політики безпеки), яка відповідатиме/ кількості країн-членів ЄС. Термін службових повноважень членів Європейської Комісії становить п'ять років, після чого перебування їх на посаді може бути продовжене на наступний термін.

Порядок обрання членів Європейської Комісії визначається кожною країною самостійно.

Обраним членом Єврокомісії може бути тільки особа, яка є громадянином однієї з держав-учасниць ЄС. Крім того, на посаду членів Єврокомісії, як правило, обираються особи з числа політиків високого рангу, які мають значний досвід управлінської роботи та високий професійний рівень.

Неофіційно призначений член Комісії називається «комісаром».

Процедура формування складу Комісії:

· уряди держав-членів домовляються щодо кандидатури нового Голови Європейської Комісії;

· кандидатура Голови Комісії затверджується Європейським Парламентом;

· новообраний Голова Комісії, після консультацій з національними урядами, добирає інших членів Комісії;

· Рада ЄС схвалює список кандидатів кваліфікованою більшістю голосів і передає його Європейському Парламенту на затвердження;

· Європейський Парламент на своєму засіданні проводить співбесіду з кожним кандидатом і голосує щодо складу Комісії в цілому;

· після затвердження Парламентом, новий склад Комісії офіційно призначається Радою ЄС, яка голосує кваліфікованою більшістю.

Голова Комісії:

§ встановлює керівні положення щодо роботи Комісії;

§ визначає структуру Комісії, забезпечуючи послідовність, ефективність та колегіальність її роботи;

§ призначає з-поміж членів Комісії заступників Голови, інших ніж Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки.

Член Комісії іде у відставку, якщо цього вимагає Голова. Беручи до уваги результати виборів до Європейського Парламенту та після проведення належних консультацій, Європейська Рада кваліфікованою більшістю подає Європейському Парламентові кандидатуру Голови Комісії. Цього кандидата обирає Європейський Парламент більшістю членів свого складу. Якщо кандидат не отримує необхідної більшості, Європейська Рада, діючи кваліфікованою більшістю, протягом одного місяця подає на розгляд Європейському Парламенту нову кандидатуру, яка проходить ту саму процедуру обрання.

Європейська Комісія складається з 24 Генеральних директоратів і 17 служб, які опікуються певною сферою політики і підпорядковуються одному з комісарів. Генеральні директорати, у свою чергу, поділяються на директорати та сектори, які відповідають за певні напрямки роботи. Кожен Генеральний Директорат очолює Генеральний директор, який є відповідальним перед одним або декількома комісари.

Кількість і коло повноважень Генеральних директоратів і служб не збігаються з кількістю та повноваженнями комісарів. Отже, один комісар може мати у своєму підпорядкуванні декілька Генеральних директоратів, а коло обов’язків Генерального директора може поширюватись на кількох комісарів. Комісар може взагалі не мати «свого» Генерального директорату.

Загальна координація діяльності директоратів і служб Комісії забезпечується Генеральним секретаріатом, який також організовує щотижневі засідання Комісії. Генеральний секретаріат очолюється Генеральним секретарем, який є безпосередньо відповідальним перед Головою Комісії, бере участь в офіційних засіданнях Комісії, а також головує на регулярних засіданнях Генеральних директорів.

Комісія обстоює загальний інтерес Союзу та висуває належні ініціативи в цьому напрямку. Вона забезпечує виконання Договорів та заходів, які ухвалюються установами на їх підставі. Комісія під контролем Суду Європейського Союзу наглядає за застосуванням права Союзу. Вона виконує бюджет та керує програмами. Вона здійснює координаційну, виконавчу та управлінську функції, як встановлено Договорами. Вона забезпечує представництво Союзу в зовнішніх відносинах, за винятком сфери спільної зовнішньої та безпекової політики та інших випадків, обумовлених Договорами. Вона ініціює щорічне та багаторічне планування діяльності Союзу з метою досягнення міжінституційних домовленостей.

Ухвалення законодавчих актів Союзу можливе лише на підставі пропозиції Комісії, якщо інше не передбачено Договорами. Ухвалення інших актів відбувається на підставі

пропозицій Комісії у випадках, передбачених Договорами

Європейська Комісія виконує чотири головні функції:

- ініціює нові законопроекти і подає їх до Парламенту та Ради ЄС

- здійснює керівництво та втілює політику і бюджет ЄС

- забезпечує дотримання європейського законодавства (спільно з Європейським Судом)

- представляє Європейський Союз на міжнародній арені.

 

«Неполітичні інституції ЄС: Рахункова палата, Європейський центральний банк, Суд ЄС»

Рахункова палата здійснює аудит Союзу.

До складу Рахункової палати входить по одному громадянину від кожної держави-члена. Її члени є цілком незалежними у виконанні своїх обов’язків в загальних інтересах Союзу.

Члени Рахункової палати добираються з-поміж осіб, що належать або належали у своїх відповідних державах до органів зовнішнього аудиту або мають спеціальну кваліфікацію для таких посад. Їхня незалежність має бути поза сумнівом.

Члени Рахункової палати призначаються строком на шість років. Рада після проведення консультацій з Європейським Парламентом ухвалює особовий склад членів, сформований згідно з пропозиціями кожної держави-члена. Строк перебування на посаді членів Рахункової палати може поновлюватись. Члени Рахункової палати обирають зі свого складу Голову строком на три роки. Голова може бути обраний повторно.

Члени Рахункової палати під час перебування на посаді не можуть займатися будь-якою професійною діяльністю, оплачуваною або неоплачуваною.

Крім звичайної заміни або смерті, обов’язки члена Рахункової палати закінчуються, коли він іде у відставку або коли його примусово звільняють за рішенням Суду.

Рахункова палата перевіряє звітність про всі надходження та видатки Союзу. Вона також перевіряє звітність про всі надходження та видатки усіх органів, служб та агенцій, заснованих Союзом, тією мірою, якою відповідний установчий документ не виключає таку перевірку.

Рахункова палата надає Європейському Парламенту та Раді висновок про достовірність звітності та правомірність і правильність всіх трансакцій, що є основою звітності, і який публікується в Офіційному віснику Європейського Союзу. Цей висновок може доповнюватися окремими оцінками кожної основної діяльності Союзу.

Рахункова палата перевіряє, чи всі надходження отримано та чи всі видатки здійснено законно та правильно, а також чи було управління фінансами раціональним. При цьому Рахункова палата звітує окремо по кожному випадку невідповідності.

Функції Рахункової палати:

· перевірка звітів про доходи і витрати Європейського союзу і всіх його інститутів і органів, що мають доступ до фондів Європейського союзу;

· контроль якості управління фінансами;

· складання доповіді про свою роботу після завершення кожного фінансового року, а також представлення Європарламенту і Раді укладення або зауваження з окремих питань;

· допомога Європарламенту в контролі виконання бюджету Європейського союзу.

З метою виконання покладених на Рахункову палату функцій, аудитори здійснюють виїзні інспекції в інші інститути ЄС, держави ЄС чи інші держави, які отримують фінансову допомогу від ЄС. Однак Рахункова палата не має реальних повноважень. Якщо аудитори виявлять порушення вони інформують про них Європейський антикорупційний офіс.

Персонал Рахункової палати налічує близько 800 осіб, у тому числі перекладачів, менеджерів, і, звичайно, аудиторів, які входять до складу «аудиторських груп». Ці групи готують проекти звітів, на основі яких Рахункова палата приймає рішення.

Аудитори часто виїжджають з інспекторськими перевірками в інші інститути ЄС, держави-члени та будь-які треті країни, які отримують допомогу ЄС.

Європейський інвестиційний банк є автономним інститутом у рамках Європейського Союзу, створеної з метою фінансувати інвестиційні проекти, які стимулюють збалансованого розвитку Союзу. Банк заснований в 1958р. чинності п.129 Римського договору. є частиною рішення про створення Європейського Співтовариства, ЄІБ проводить свої операції в якості банку, що набирає більшу частину своїх фінансових коштів на ринках капіталів.

ЄІБ є власністю країн-учасниць ЄС, які беруть участь у формуванні його статутного капіталу. Банк - фінансово незалежний інститут, не отримує коштів з бюджету Союзу. У створенні банку в 1958р. взяли участь наступні країни: Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург. У 1973р. приєдналися: Об'єднане королівство, Данія та Ірландія; в 1981р. - Греція, і в 1986 - Іспанія і Португалія. Банк має власної адміністративної структурою, апаратом прийняття рішень, а також контрольними органами.

У якості одного з основних міжнародних позичальників, який завжди отримував вищий рейтинг кредитоспроможності (ААА), ЄІБ в змозі мобілізувати великі кошти на оптимальних умовах. Ці кошти банк надає на неприбутковій основі, при цьому визначає незначну надбавку до позикового відсотку на покриття адміністративних витрат.

Участь ЄІБ в політиці ЄС і відносини з іншими інститутами Союзу.

Створювався спільно з іншими інститутами союзу, ЄІБ функціонує за основними напрямками досягнень економічних цілей Союзу, а також виконує допоміжну функцію у здійсненні політики ЄС у галузі надання допомоги третім країнам. ЄІБ виконує свої виключні завдання, що вимагають суворий контроль за операціями, а також орієнтується при проведенні своєї політики на положення Римського договору, на основі якого був створений банк.

Отже, ЄІБ визначається двома параметрами, які характеризують його як специфічного інституту: по-перше в якості інституту ЄС банк здійснює "громадські послуги", а по-друге в якості власне банку має прямий доступ на фінансові ринки. Ступінь його незалежності, яка визначається Статутом банку, є свідченням про його унікальному становищі серед інститутів ЄС.

Фінансова незалежність банку припускає наявність здорової фінансової структури, яка в даному випадку визначається капіталовкладеннями країн-учасниць ЄС і резервами (обов'язковими резервами, у розмірі 10% від статутного капіталу, та додатковими резервами). Це дозволяє банку займати кошти на самих вигідних умовах на ринках, де в основному набираються ресурси банку.

Ця незалежність в оперативній діяльності та в структурі, яка поєднується з дуже чітко визначеною роллю, що стосується цілей, але гнучкою в відносин засобів їх досягнення, дозволяє ЄІБ концентрувати свою діяльність на тих напрямках, в яких розвиваються мети Європейського Союзу та реалії економічної ситуації в Європі.

У той час як ЄІБ незалежна в процесі прийняття рішень та у фінансових аспектах суті своєї діяльності, то його роль як інституту ЄС вимагає тісну координацію з економічною політикою Союзу та підтримання тісних зв'язків з іншими його інститутами. Однак ця співпраця не позбавляє ЄІБ незалежності, наданої Римським договором: жодне рішення ЄС не може бути нав'язано банку.

Триланкова судова система ЄС:

- Суд;
- Трибунал;
- спеціалізовані судові палати.

1) Суд має статус найвищого судового органу ЄС.

За ним в основному зберігається преюдиціальна юрисдикція (тлумачення та застосування Договорів). Він виконує функції касаційного та конституційного судів.

До складу Суду входить один суддя від кожної держави-члена. Судові допомагають Генеральні адвокати.

2) Трибунал розглядає в межах своєї юрисдикції справи по першій інстанції. Або в касаційному порядку справи, дозволені спеціалізованим судом.

До складу Трибуналу входять 28 суддів.

Члени Трибуналу можуть залучатися до здійснення функцій генерального адвоката.

Роль генерального адвоката полягає в тому, щоб публічно, з повною неупередженістю і повною незалежністю, представляти вмотивовані висновки по деяких справах, внесеним на розгляд Трибуналу, в цілях сприяння останньому у виконанні його завдання.

Член Трибуналу, залучений до здійснення функції генерального адвоката в якій-небудь справі, не може брати участь в ухваленні рішення по цій справі.

3) спеціалізовані трибунали – розглядають окремі категорії правових спорів (службові, у сфері інтелектуальної власності та ін.).

Трибунал у справах публічної служби Європейського Союзу

До складу Трибуналу по справах публічної служби входять 7 суддів. На запит Суду Рада може збільшити число суддів.

Судді призначаються на шестирічний термін. Судді, чиї повноваження закінчилися, можуть бути призначені знову.

Суд Європейського Союзу згідно з Договорами:

- приймає рішення у справах за позовами, які подають держава-член, установа, фізична або юридична особа;

- на звернення судів або трибуналів держав-членів виносить попередні рішення щодо тлумачення законодавства Союзу або чинності актів, ухвалених установами;

- приймає рішення в інших справах, як встановлено в Договорах.

 

Суд Європейського Союзу — орган, створений у 1952 р. Договором про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, який забезпечує дотримання права в ЄС. Оскільки Суд ЄС має надзвичайно великий обсяг обов'язків, Єдиний європейський акт (1987 р.) передбачив створення Суду першої інстанції — додаткового судового органу, покликаного "розвантажити" і максимально допомогти Суду ЄС виконувати його основну функцію. Отже, Суд ЄС та Суд першої інстанції втілюють судову гілку влади Євросоюзу.

Суд розглядає суперечки між державами-членами, між Союзом і країнами ЄС, між інститутами, фізичними особами або спільними органами і Союзом; готує експертні висновки і відповідає за попередні рішення (за клопотанням національного суду); висловлює свою думку щодо міжнародних угод. Хоча суд не наділений примусовими повноваженнями, в переважній більшості випадків сторони виконують рішення суду, спираючись на концепцію дотримання спільних інтересів.

«Дорадчі органи Європейського Союзу: Економічний і соціальний комітет, Комітет регіоній, Євроомбудсман»

Європейський економічний і соціальний комітет — інституція, що представляє інтереси держав — членів ЄС в економічній і соціальній сферах і здійснює дорадчі функції. Функція Комітету полягає у наданні Комісії та Раді своїх висновків щодо запланованих до ухвалення правових актів у випадках, передбачених договором, тобто тоді, коли консультації з ним є необхідною передумовою законності ухваленого правового акта, але не мають обов'язкової юридичної сили. Крім того, Комісія і Рада можуть ухвалювати рішення про додаткові консультації з Економічним і соціальним комітетом, що виходять за межі потреб, зазначених у Договорі. Європейський Парламент також може консультуватись із комітетом. Економічний і соціальний комітет має повноваження надавати висновки з власної ініціативи, які проте не можуть набувати правової чинності. На вимогу Європарламенту, Комісії і Президії Ради Комітет здійснює постійний контроль за внутрішнім ринком з метою виявлення порушень. Двічі на рік він організовує форум Спільного ринку країн-членів для аналізу поточного стану.

Членів комітету пропонують національні уряди і формально призначає Рада міністрів. Склад комітету має забезпечити належне представництво всіх держав — членів різних груп, які діють в економічній і соціальній сферах суспільного життя. На практиці для забезпечення широкого спектра представлених інтересів члени комітету поділяються на три групи, що є приблизно однаковими за чисельністю:

1) підприємці, з яких лише менша половина є представниками промисловості; інші — переважно від державних підприємств, комерційних організацій, банків, страхових компаній тощо;

2) наймані працівники; переважна більшість у цій групі є членами національних профспілок;

3) різноманітні організації, що здійснюють представництво за інтересами (спілки споживачів, торгові палати, об'єднання сільськогосподарських виробників тощо).

Групи працюють дещо подібно до політичних груп у Євро парламенті: проводять регулярні зустрічі (приблизно 90 засідань щорічно), на яких розглядаються питання спільних інтересів, обговорюється щоденна робота Комітету, погоджуються позиції під час голосування стосовно пропозицій і проблем, що мають розглядатися на пленарних засіданнях.

Основна робота Комітету зводиться до надання фахових висновків з питань економічного і соціального розвитку ЄС у розрізі таких напрямів:

— сільське господарство та його розвиток у розрізі регіонів;

— економічний та грошово-кредитний розвиток;

— зайнятість, соціальна політика і громадянство;

— зовнішні відносини;

— формування єдиного ринку, виробництво та споживання;

— розвиток транспорту, енергетики, інфраструктури й інформаційного суспільства.

Пленарні засідання проводяться в Брюсселі впродовж двох днів приблизно дев'ять або десять разів на рік.

Комітет регіонів — консультативний орган, створений у 1993 р, у рамках Маастрихтського договору, який забезпечує представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень ЄС. Завдяки створенню Комітету регіонів регіональні та місцеві органи отримали можливість брати участь у діяльності ЄС, щоб просувати спільні інтереси та за необхідності представляти і лобіювати їх врахування на рівні Союзу.

Комітет регіонів, який є за своєю суттю дорадчою інституцією, здійснює систематизацію та концентроване представництво регіональних і місцевих інтересів у законотворчому процесі ЄС. Комітет регіонів функціонує як допоміжна інституція, з якою мають консультуватись Рада, Комісія та Європейський Парламент насамперед з питань, які безпосередньо зачіпають інтереси регіонів. Без консультацій з комітетом не вирішуються питання освіти, культури, охорони здоров'я, фондів регіонального розвитку, проектування транс'європейських мереж. Консультативні повноваження Комітету регіонів було поширено на подальші напрями політики Співтовариства, зокрема питання, пов'язані із забезпеченням зайнятості, а також на соціальну й екологічну політику після укладення Амстердамського договору.

Роботу комітету забезпечують вісім постійних комісій і чотири підкомісії.

Комісія 1: Регіональний розвиток, економічний розвиток, місцеві та регіональні фінанси (підкомісія 1: Місцеві та регіональні фінанси).

Комісія 2: Просторове планування, сільське господарство, полювання, рибальство, лісництво, морське навколишнє середовище та гірські райони (підкомісія 2: Туризм і сільські райони).

Комісія 3: Транспорт і системи комунікацій (підкомісія 3: Телезв'язок).

Комісія 4: Міська політика.

Комісія 5: Планування та використання землі, довкілля й енергетики. Комісія 6: Навчання й виховання.

Комісія 7: Громадянство Європи, дослідження, культура, молодь і споживачі (підкомісія 7: Молодь і спорт).

Комісія 8: Економічна і соціальна єдність, соціальна політика й охорона здоров'я.

Правова основа діяльності Євроомбудсмана зосереджена у ст. 138 "є" Римської угоди від 25 березня 1957 р. Зокрема, нею передбачені такі характеристики: призначення його Парламентом, розгляд ним скарг на неналежну організацію діяльності органів та посадових осіб Союзу, реагування в разі виявлення таких фактів шляхом повідомлення Європарламенту та установи про свою думку з цього приводу, виступ з щорічною доповіддю про результати своїх розслідувань в Європейському парламенті тощо. Поряд із загальними для усіх інститутів рис є й специфічні:
1) розгляд ним скарг як фізичних, так і юридичних осіб. Така специфіка викликана першочерговим призначенням Європейського Союзу (а в минулому Європейського економічного співтовариства) — створення на теренах Європи єдиного економічного простору з розвиненою інфраструктурою тощо. А це неможливо без надання широких гарантій суб'єктам підприємницької діяльності різних країн, для забезпечення ширшої взаємодії яких і створюються різні організації та посади в структурі апарату ЄС.
2) передбачена можливість дострокового усунення омбудсмана від займаної посади не тим органом, що його призначив — Європарламентом, а головним правоохоронним органом — Судом європейських співтовариств, але за поданням Європарламенту. Вбачається, що це може стати додатковою гарантією у функціонуванні даного інституту, бо в разі поділу повноважень щодо існування омбудсмана між представниками різних гілок влади зменшується ступінь залежності останнього від цих органів.
3) серед інших колег європейський омбудсман також виділяється наданою йому можливістю самостійно врегульовувати питання процедури звернень до нього зі скаргами, коли вони (питання) не регламентовані чи такі, які потребують більш детальної врегульованості. Зазначимо, що до нормативної бази функціонування цього інституту, крім згаданої вище статті Римської угоди, входить також і Статут омбудсмана, затверджений рішенням Європарламенту 94/262 від 9 березня 1994 р. (ст. 14 його надала право нормотворчості обмбудсману), а також правила 159—161 Правил процедури Європарламенту, які регулюють відносини між Парламентом та євроомбудсманом.
Керуючись названими нормативними актами, європейським омбудсманом 16 жовтня 1997 р. прийняті Виконавчі положення, що переважно усунули прогалини у регулюванні процедури прийняття та розгляду ним скарг. Дане явище має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, надання права нормативного регулювання процедурних питань дозволить закріпити більш виважені положення, бо в них омбудсман зможе відтворити правила, які були вже перевірені на практиці. З іншого, — з приходом нової особи на цю посаду вказані правила на її розсуд можуть бути змінені, а це є недоцільним, оскільки процедура звернення до омбудсмана та розгляду скарг повинна бути не тільки простою, чіткою, а й стабільною.
4) іншою особливістю слід вважати нормативне закріплення взаємовідносин євроомбудсмана зі своїми колегами з країн-учасниць ЄС (ст. 12 Виконавчих положень). Однак ця співпраця має специфічний характер. Йдеться не про міжнародну спільну роботу інституту євроомбудсмана із закордонними колегами, а саме про спільну працю в рамках ЄС, бо як і євроомбудсман, так і омбудсмани країн-учасниць працюють у одному правовому полі, але на різних рівнях. Якщо завданням євроомбудсмана є недопущення "неналежного управління" органами та посадовими особами ЄС, то національні інститути омбудсманів покликані стежити.

«Агенції Європейського Союзу: Європейськтй інвестиційний банк, Європол, Євроюст,Європейське оборонне агенство»

Європейський інвестиційний банк створено у 1958 р. відповідно до Договору про Європейське економічне співтовариство. Відповідно до ст. 267 Договору основне завдання Банку полягає у сприянні за допомогою своїх власних ресурсів і доступу на ринок капіталу збалансованому та стійкому розвитку спільного ринку. Це означає, що Банк переважно має діяти як джерело інвестиційних ресурсів для проектів, які сприяють досягненню певних цілей ЄС. Банк працює на некомерційній основі, уповноважений давати позики та гарантії для полегшення фінансування трьох типів проектів у всіх секторах економіки:

1) проектів для розвитку найменш розвинутих регіонів ЄС;

2) проектів для модернізації або конверсії підприємств, розвитку підприємницької діяльності в нових галузях, які є пріоритетними з огляду на прогресивне функціонування спільного ринку;

3) проектів, що мають спільний інтерес для декількох країн-членів (підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики).

Фінансові ресурси Банку складаються з оплаченої частини статутного капіталу, накопичених резервів, а також запозичених коштів. Проекти, в які Банк вкладає гроші, мають відповідати певним критеріям, а саме:

— сприяти виконанню завдань ЄС, зокрема підвищувати конкурентоспроможність європейської промисловості та малих підприємств, стимулювати розвиток інформаційних технологій;

— здійснюватись переважно на користь найвідсталіших регіонів;

— залучати інші джерела фінансування.

Приблизно 90 % від банківських позик Європейського інвестиційного банку призначаються для реалізації проектів у межах держав-членів, а решта — для проектів поза їх межами. За межами Європейського Союзу Банк здійснює фінансові операції як за рахунок власних коштів, так і (за умови одержання відповідних повноважень) за рахунок бюджетних коштів ЄС або окремих країн — учасниць Союзу. Крім країн — членів ЄС, Банк надає кредити країнам, які підписали з Європейським Союзом угоди: учасникам Ломейської конвенції; країнам, що підписали угоди про співробітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС (наприклад, країнам — членам Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ)). Із країн, які не входять до складу ЄС, найбільш численною є група з країн, що розвиваються (зокрема Африки, Карибського басейну і Тихого океану, які свого часу в місті Ломе (Тоголезька Республіка) підписали відповідні конвенції, що передбачають досить широку кооперацію між цими країнами і ЄС, у тому числі надання учасникам Ломейської конвенції фінансової допомоги і кредитів).

Банк надає кредити як державним, так і приватним позичальникам у промисловості, сільському господарстві, екологічній та енергетичній інфраструктурі, сфері послуг, комунікацій. Кредити надаються для особливих типів проектів, що мають особливе значення для ЄС.

Банк може здійснювати фінансування інвестиційних програм спільно зі структурними фондами, що функціонують під керівництвом Європейської Комісії (Європейським фондом розвитку, Європейським соціальним фондом, Європейським фондом сільськогосподарської орієнтації і гарантій). Європейський інвестиційний банк фінансує не більше 50 % вкладених у проект коштів (строк надання кредитів: 7—12 років для проектів у сфері промисловості; 20 і більше років для проектів з розвитку інфраструктури).

Європол заснований в 1992 році, перебуває в Гаазі, Нідерланди. Мета Європола - поліпшити ефективність роботи й співробітництво правоохоронних органів у країнах - членах ЄС у боротьбі з організованою міжнародною злочинністю.

Євроюст (Eurojust) Заснований в 2002 році, перебуває в Гаазі, Нідерланди. Основне завдання полягає в допомозі слідчим і прокурорам у країнах ЄС у спільній боротьбі із транскордонною злочинністю. Євроюст відіграє головну роль у питаннях обміну інформацією та екстрадиції.

Європейське оборонне агентство (EDA) Агентство засноване в 2004 році, перебуває в Брюсселі, Бельгія. Завданням агентства є надання допомоги країнам - членам ЄС в удосконаленні європейських оборонних можливостей і кризового управління, підтримка європейської політики в сфері оборони й безпеки