Поняття, предмет та принципи трудового права

СХІДНОУКРАЇНСЬКИй нацІональнИй унІверсИтет

ІменІ ВОлОдимира даля

Кафедра ГОСПОДАРСЬКого права

Курс Правознавство

ЛЕКЦІЯ № 8

Основи трудового права України

 

 

Розробила:

доцент кафедри, к.ю.н. Кутова І.Е.

 

Луганськ

ЛЕКЦІЯ № 8

Основи трудового права України

План

1. Поняття, предмет та принципи трудового права

2. Суб’єкти трудового права

3. Джерела трудового права

4. Поняття, зміст і сторони трудового договору

5. Підстави припинення трудового договору

6. Робочий час та час відпочинку

7. Дисциплінарна відповідальність за трудовим правом

 

Мета лекції: розкрити сутність і соціальне значення трудового права, виокремити предмет трудового права, проаналізувати поняття й умови укладення трудового договору, підстави його припинення, охарактеризувати основні види робочого часу та відпочинку, визначити особливості дисциплінарної відповідальності

 

Основні поняття: трудове право, трудові правовідносини, працівник, роботодавець, трудовий договір, робочий час, час відпочинку, дисциплінарна відповідальність

 

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. — Харків: Консум, 2003. – 832 с.

3. Основи трудового права України: Курс лекцій / За ред. доктора юридичних наук, професора П. Д. Пилипенка. - 3-тє вид., виправл. і доп. - Львів: «Магнолія плюс», 2004. - 238 с.

4. Правознавство: Підручник / В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред. В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко. – К.: КНЕУ, 2003. ­­– 767 с.

5. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, 3. Я. Козак та ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 544 с.

Поняття, предмет та принципи трудового права

Загальна декларація прав людини у ст. 23 закріплює право людини на вільне обрання праці або вільне погодження на неї. Таким чином, кожній людині належить виключне право розпоряджатися своїми здiбностями до працi. Разом з тим право на працю означає, що людина має вільний вибiр не тiльки професiї, роду заняття, а й право iгнорувати будь-яку трудову дiяльнiсть.

Предмет трудового права — це насамперед трудовi вiдносини, тобто суспiльнi вiдносини, що виникають у процесi застосування людиною своїх здiбностей у виконаннi певної трудової функцiї.

Слід відрізняти трудові відносини від подібних відносин, які є предметом регулювання інших галузей права. Наприклад, договір підряду є цивільно-правовим договором, хоча так само, як і трудовий договір, передбачає виконання роботи. Проте є певний ряд ознак, за якими ці договори належать до різних галузей права (сторони, предмет, порядок вирішення спорів, оплата праці та ін.).

Предметом правового регулювання трудового права є також вiдносини, які не є трудовими, але тiсно пов’язанi з ними: вiд­носини стосовно участi профспілок та інших громадських організацій, трудових колективів і працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини з працевлаштування громадян; відносини з професійної підготовки і підви­щення кваліфікації працівників на виробництві; відносини щодо застосування дисциплінарних санкцій і відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої у процесі праці; відносини з нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю; процесуальні відносини з розгляду трудових спорів. Такі відносини також називають похідними від трудових.

Отже, трудове право — це окрема галузь права України, яка регулює трудові відносини робітників і службовців і тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини, що складаються з приводу організації праці. Як і кожна галузь права, трудове право, крім предмета, має метод правового регулювання.

Метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів, за допомогою яких відбувається правове регулювання праці.

Методи трудового права визначають за кількома критеріями.

За нормативним регулюванням трудових відносин розрізняють дозвіл, наказ і заборону.

При застосуванні дозволу сторони самостійно встановлюють для себе права і обов’язки в межах, наданих державою (наприклад, за погодженням сторін може встановлюватися режим неповного робочого часу). Наказ має місце, коли держава встановлює конкретні умови, обов’язкові для всіх учасників відносин (наприклад, держава встановлює обмеження нічних робіт). Заборона — це встановлення державою категоричних умов поведінки в конкретній ситуації (наприклад, держава забороняє звільняти вагітних жінок за ініціативою власника, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації).

За способом впливу на поведінку людей розрізняють авторитарний та автономний методи.

Авторитарний методполягає у виданнідержавою законів і підзаконних актів (наприклад, Закону України «Про оплату праці»). Автономний метод має місце, коли держава санкціонує (тобто дозволяє) прийняття і дію джерела правового регулювання праці. Такі джерела розробляються та приймаються суб’єктами трудового права і діють у межах одного підприємства, установи, організації.

Крім предмета та методу, кожна галузь права має принципи. Принципи трудового права — це правові засади, ідеї і тенденції, спрямовані на регулювання трудових відносин і закріплені у законодавстві про працю

Загальноправові принципи, які належать до трудового права, закріплені у Конституції України. Це принципи гуманізму, закон­ності, демократизму та ін.

До спеціальних принципів трудового права належать: свобода праці; рівноправність у трудовому праві; договірний характер праці; визначеність трудової функції; стабільність трудових відносин; матеріальна зацікавленість в результатах праці; безпека праці; участь трудових колективів і професійних спілок у вирішенні питань установлення умов праці і здійснення контролю за додержанням законодавства про працю; свобода об’єднання для здійснення і захисту прав і свобод; матеріальне забезпечення у разі непрацездатності, при хворобі і у зв’язку з материнством.

 

Суб’єкти трудового права

Суб’єкти трудового права — це учасники індивідуальних і колектив­них трудових відносин, які мають трудові обов’язки відповідно до законодавства.

До суб’єктів трудового права належать: працівники; власники підприємств, установ, організацій; уповноважені власниками органи чи фізичні особи — роботодавці; трудові колективи; підприємства; установи; організації; державні органи та ін.

Громадяни виступають суб’єктами трудового права, оскільки Конституція України проголошує, що кожен має право на працю. Після укладення трудового договору громадянин стає працівником (службовцем або робітником), тобто суб’єктом трудового права. Працівники мають ряд прав і обов’язків, передбачених законом: право на відпочинок, безпечні умови праці, об’єднання у професійні спілки, обов’язок сумлінно працювати, додержуватися трудової та технологічної дисципліни тощо. Громадянин може стати суб’єктом трудового права з 16 років, але за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює, як виняток, — з 15 років; учні у вільний від навчання час також за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює, — з 14 років.

Іноземці згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців» від 04.02.94 також мають право займатися трудовою діяльністю в Україні. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають трудові права і обов’язки нарівні з громадянами України. Для інших категорій іноземних громадян для працевлаштування в Україні потрібен дозвіл.

Крім цього, громадяни можуть виступати як фізичні особи-роботодавці, адже згідно зі ст. 21 КЗпП України вони мають право на використання праці інших громадян на договірній основі. Таке саме право Законом України «Про власність» від 07.02.91 надане власникам підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органам. При цьому власник зобов’язаний забезпечити найманому працівникові соціальні та економічні права і обов’язки, передбачені законом.

Власник може здійснювати управління процесом праці безпосередньо або за допомогою уповноваженого ним органу. Уповноважений власником орган може бути одноособовим (директор, президент або інші посадові особи) або колегіальним (рада, правління, комітет тощо). Структура органів управління визначається статутними документами підприємства.

Підприємство, установа, організація також є суб’єктами трудового права. Згідно із Законом України «Про підприємства в Україні» підприємство — це самостійний господарюючий статут­ний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Відповідно до законодавства України підприємство самостійно встановлює форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови введення і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, режими робочого часу і часу відпочинку.

Учасниками багатьох відносин, які виникають у процесі реалізації права громадян на працю, є профспілки — добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). В Україні профспілки здійснюють свою діяльність відповідно до Конституції, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.99, Закону України «Про об’єднання громадян» від 16.06.92, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів. Профспілки незалежні у своїй діяльності і підпорядковуються тільки закону. Вони є юридичними особами. Мета їх діяльності — захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Деякі державні органи також іноді виступають суб’єктами трудового права. Наприклад, Міністерство праці та соціальної політики управляє діяльністю інших суб’єктів трудових і похідних від них відносин. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про працю.

Суб’єктом трудового права є і трудовий колектив. Він складається з усіх громадян, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства, установи, організації на підставі трудового договору. Права та обов’язки трудового колективу визначені Кодексом законів про працю України, Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», Законом України «Про підприємства в Україні», статутом підприємства чи положенням про нього та іншими нормативними актами. До основних функцій трудового колективу належать економічна, соціальна, політична, виховна.

 

Джерела трудового права

Нормативно-правове регулювання трудових та похідних від них відносин відбувається на підставі норм, які формують джере­ла трудового права.

Джерело трудового права — це форма (спосіб) державного виразу та закріплення норм права, що приймаються компетентними органами держави і регулюють відносини, які є предметом трудового права.

Головним джерелом трудового права є Конституція України. Особливість його полягає у тому, що норми Конституції мають найвищу юридичну силу. Вона забезпечує єдність правового регулювання праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях; закріплює рівність перед законом у трудових відносинах, право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових прав та інтересів, рівне право доступу до державної служби, право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, право на працю та належні безпечні і здорові умови праці, на зарплату, не нижчу від визначеної законом, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на відпочинок, право на соціальний захист при безробітті, тимчасовій непрацездатності тощо (ст.ст. 24, 36, 38, 42—46).

Другим за важливістю нормативним актом у галузі регулювання праці є Кодекс законів про працю України (КЗпП). Це кодифікований закон, затверджений Верховною Радою УРСР 10.12.71 і введений у дію з 01.06.72. За роки дії Кодекс зазнав багато змін. Сьогодні він складається з преамбули та 18 глав, які містять 265 статей.

Крім Конституції та КЗпП, трудові відносини також регулюються іншими законами. Це — Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про державну службу», «Про зайнятість населення», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про пенсійне забезпечення», «Про відпустки», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та ін.

Велику роль у регулюванні трудових і пов’язаних з ними відносин відіграють підзаконні акти — Рішення Конституційного Суду України, Укази Президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів тощо.

Особливістю системи джерел трудового права є наявність так званих локальних норм права — норм, які приймаються на підприємствах, в установах, організаціях власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом або профспілкою. Ці норми не повинні виходити за межі законів і підзаконних актів. Найважливішими локальними документами є колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про структурні підрозділи підприємства, установи, організації та ін.

Джерелом трудового права є також мiжнароднi договори. До них насамперед відносять належним чином ратифіковані або схвалені Конвенції та Рекомендації спецiалiзованого органу ООН з питань працi — Мiжнародної органiзацiї працi (МОП). Україною ратифi­ковано близько 50 конвенцiй МОП. Крiм того, iснують мiжнароднi акти загального значення, якi певною мiрою теж регулюють трудовi вiдносини. Це, наприклад, Загальна декларацiя прав людини, Пакт про економiчнi, соцiальнi та культурнi права.