Фінансова політика та фінансова безпека, як сфера діяльності держави.

 

Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Під фінансовою безпекою слід розуміти такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Фінансова безпека, у свою чергу, містить такі складові:

- бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів;

- валютна безпека - це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках;

- грошово-кредитна безпека - це такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення;

- боргова безпека - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи;

- безпека страхового ринку - це такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування;

- безпека фондового ринку - це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому.

Фінансова безпека держави визначається конкретними показниками функціонування економічної системи держави за певний проміжок часу: величина внутрішнього та зовнішнього боргів; рівень інфляції; стійкість національної валюти; сальдо платіжного балансу. рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України; рівень монетизації ВВП; дефіцит Державного бюджету; ступінь доларизації національної економіки; швидкість обігу готівки; процентна ставка за банківській кредит; ставка рефінансування НБУ; відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту; валютний курс; питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів; питома вага податків в обсязі ВВП; відношення суми власних оборотних коштів підприємств до суми залучених оборотних коштів.

13. Зміст і принципи програмно-цільового планування бюджетних видатків.

 

Програмно-цільовий метод складання бюджету було запропоновано у США в середині 1960-х років. Вперше його було застосовано в Міністерстві оборони міністром Робертом Макнамарою.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетним програм.

Видатки бюджету класифікуються за:

1. бюджетними програмами (програмна класифікація видатків);

2. функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

3. економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

4. ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація).

Після впровадження програмно-цільового методу до формування бюджету функціональна класифікація видатків бюджету буде застосовуватися виключно в аналітичних та статистичних документах (складання показників зведеного бюджету, макроекономічний аналіз тощо). Аналіз видатків, який проводиться на основі функцій, може служити основою для формуванням галузевої політики на рівні держави. Таким чином, залишивши роль головної класифікації бюджетних видатків, у форматі якої затверджувався бюджет до 2002 року, функціональна класифікація буде використовуватися для:

1. здійснення міжнародних порівнянь видатків за функціями;

2. формування показників зведеного бюджету;

3. макроекономічного аналізу;

4. формування державної політики у різних галузях економіки.

Економічна класифікація. При впровадженні програмно-цільового методу акцент аналізу повинен зміститися на програмні категорії (цілі, завдання та показники результативності). Наприклад, якщо дотепер робився акцент на тому, що певна бюджетна установа має визначену кількість працівників, яких необхідно забезпечити зарплатою, то при програмному підході до формування бюджету наголос повинен ставитися на тому, як найефективніше використати обмежені ресурси для досягнення поставлених програмою цілей та завдань, тобто, мабуть, треба поставити питання: "А чи необхідна нам ця кількість працівників? Чи є менш затратний спосіб досягнення цілі?"

Відомча класифікація. Ця класифікація теж відіграє важливу роль при програмному підході до формування бюджету. Саме вона встановлює структуру головних розпорядників, на основі якої визначаються підрозділи, відповідальні за виконання програм. Як уже говорилося, існування одного відповідального виконавця програми є ключовою вимогою застосування програмно-цільового методу до формування бюджету. В той же час один організаційний підрозділ головного розпорядника може відповідати за здійснення кількох програм, що дозволяє здійснювати групування споріднених програм.

Таким чином, відомча класифікація виконує такі головні функції:

1. забезпечує ведення реєстру усіх розпорядників бюджетних коштів;

2. дозволяє групувати споріднені програми в межах одного розпорядника коштів;

3. дозволяє чітко розподілити відповідальність за виконання програм. Отже, із впровадженням програмно-цільового методу до формування бюджету класифікація видатків набуває нового змісту, і розуміння її призначення є суттєвим для цілісного сприйняття цього методу.

ПЦМ передбачає, що будь-які бюджетні видатки мають бути спрямовані на цілі, що відповідають середньо- або довгостроковій стратегії розвитку країни або територіальної громади. Існуюче нині планування бюджету на один рік стримує ефективне управління бюджетом та прийняття стратегічних рішень щодо розвитку як окремого міста, так і держави в цілому. Програмно-цільовий метод є інструментом, що забезпечує планування бюджету на середньострокову перспективу та перехід від контролю за цільовим використанням бюджетних коштів до контролю за фактичними результатами від наданих бюджетних послуг громадянам.