Розділ 1. Виникнення фотожурналістики як нового виду інформування суспільства».

Винайдення фотографії стало втіленням мрії про можливість зафіксувати і візуально зберегти будь-який предмет, подію, явище на певному історичному етапі.

Фотожурналістика – особлива форма журналістики, що використовує фотографію як основний засіб вирження. Фотожурналістика відрізняється від родинних жанрів фотографії (документальна фотографія, вулична фотографія, та фотографія знаменитостей) наступними властивостями: час зйомки, обєктивність, та оповідна властивість. Фотожурналісти повинні діяти, приймати рішення, носити фотографічне устаткування в тих же умовах, що й учасники подій (пожежа, війна, вуличні безлади), часто піддаючись однаковому ризику разом з ними. Фотожурналістика як описовий термін часто має на увазі певний узагальнений стиль або підхід до створення зображень. Підхід фотожурналістів до неупередженої фотографії стає популярним і особливим стилем комерційної фотографії. Наприклад, сьогодні багато весільних фотографів знімають в стилі «репортажу» неупереджені хроніки весільних подій.

Перш ніж розповідати про початок появи фотографій на шпальтах газет, варто зазначити, що фотожурналістика мала довгий шлях розвитку. Як і саме зародження журналістики розпочиналося з проголошень спеціальними людьми на багатолюдних площах інформації, від написів на пергаменті, шкірі, і пізніше на листівках, які розсилалися адресатам аж до сучасних засобів інформації. В теперішній час нам важко пов`язати тодішні способи передачі новин з сучасною журналістикою, але щось спільне все ж таки є. Будь-яка наука починалася з примітивного, а геніальне з простого.

Так виникнення фотожурналістики розпочалося з появою першого фотознімка в світі.

Країну фотографії вважають Францію, оскільки француз Нісофер Ньєпс 1822 року зробив перше фото в світі під назвою «вид з вікна», але, на жаль, цей фотознімок до наших часів не зберігся. Більше ніж через 10 років, 7 січня 1839 року в історії фотографії з`явилася ще одна постать – Жак Дагер. В цей час Французька академія офіційно оприлюднила і опублікувала його винахід одержання зображення на мідній пластині, покритої тонким шаром йодистого срібла, завдяки парам йоду. Варто зазначити, що і сам спосіб Жака Дагера одержання зображення, і якість знімку досить відрізнявся від першого винахідця Ньєпса. Фотографія цього періоду не вважалася великим винаходом, громадською думкою була віднесена до числа «цікавих дрібничок», її сприймали як забавку для вельмож. Вона не мала ні документального, ні інформаційного, ні смислового наповнення, ані вільнимими світловимим ракурсами, жодними з тих рис, які характеризують сучасну фотографію. На розвиток фотографії впливали суспільні потреби. Виникнення газетних видань сприяло появі фотографії-репортажу. В той час на основі фотографії з`вилися перші «рухомі картинки», що стали зародженням кіно. Це були кількасекундні ролики, коли швидка зміна кадрів один за одним, створювала ілюзію запису. Про винахід Дагера знали і в Україні, «Газета Львівська» друкувала його нотатки, що стосувалися техніки виготовлення фото. Вперше до нас фотографії завезли французи – Жак і Поль Гербсти, вони відкрили професіональні фотостудії, знімали краєвиди Харкова. Кількість фотостудій зростала, і лише в Києві 1914 року працювало вже 70 комерційних фотографів.

Цього ж 1839 року в світі з`явився перший фотопортрет в Нью-Йорку завдяки Джону Драперу, який сфотографував свого асистента.

Слідом за Францією Англія розкривала своїх дослідників фотографії. Так, Вільям Генрі Фокс Тальбот спростив і удосконалив спосіб Дагера, взявши замість пластинки папір, просочений хлористим сріблом – і отримав перший в світі негатив. За цим способом закріпилася назва - тальботинія. Англієць свою техніку виготовлення фотознімків називав калотипією. У своїх дослідженнях жоден із перших винахідників фіксування зображення - Ньєпс, Дагер, Табольт не користувалися поняттям «фотографія». Лише 1878 року термін узаконили тоді, коли ввели у «Словник Французької академії»

Інші дослідники історії фотографії схиляються до думки, що цим поняттям послуговувалися ще з 1839 року такі вчені як Д. Гершель, І. Мадлер.

З 1843 року перші дагеротипи з`являються на сторінках друкованих ЗМІ. Ілюстрований французький тижневик «I`llustration» опублікував першу фотографію з дагеротипу, яка висвітлювала політичні заворушення в Мексиці. Проте зображення було не чітким, на масляній основі чорнила, більшість газет друкувалася за допомогою недосконалих технологій, фотографія не набувала популярності серед читачів, та ще приходилось витрачати значні кошти на її публікацію, тож часто не використовувалася як засіб для підсилення інформації в статті. На той час фотографія була не дуже потрібним елементом журналістики. І хоч фотографія стала частиною друкованих засобів масової інформації, при публікації сенсаційних новин у журналах і газетах з 1897 року протягом десяти років жовта преса ілюструє матеріали гравюрами.

1862 року у Санкт-Петербурзі відкрили фабрику з виробництва фотопаперу. З того часу фотографія набуває популярності, починає швидко розповсюджуватися.

Вже з 19 століття використовують нові прийоми, які стають характерними лише для фотографії. Розповсюджується техніка натурного фотографування. Англійський письменник Люїс Керолл, автор «Аліси в країні чудес» був визнаний найкращим майстром дитячого фотопортрету. О. Рейландер змонтував алегоричну композицію «Два життєві шляхи» з 30 негативів. Представниками натурного фотографування, що розвивалося в дусі імітації живописного пейзажу були: Р. Ламар (Франція), Л. Міссон (Бельгія), А. Кейлі (Великобританія). У цей же період виникає зйомка репортажу. Р. Фентон фотографував епізоди з фронтів Кримської війни 1853-56 років., М. Бі Брейді, А. Гарднер – громадянської війни в США 1861-65 роки, А. І. Іванов, Д. Н. Никітін, М. Реввенській – російсько-турецької війни 1877-78 рр. Згодом вміння фотографувати рухомі об`єкти дало змогу і надалі удосконалювати репортажну фотографію.

Першим фотожурналістом вважають Керола Жатмарі, румуна за походженням. Відзняв події Кримської війни, та опублікував свої фотороботи на сторінках газет. Гостро постала потреба надавати реалістичні фотографії з місця подій. Це був початок розвитку фотожурналістики.

Важливим етапом у становленні фоторгафії став винахід мокроколодійного способу, винайденого 1851 року англійським скульптором і дослідником Ф. Арчером. Цей спосіб від дагеротипного відрізняєтьмя вищою світлочутливістю фотопластинок, завдяки чому його почали широко застосовувати. Р. Медокс запропонував інший спосіб отримання зображення, так розпочинається третій етап розвитку фотографії. Спосіб застосування броможелатинових шарів, але удосканалений, покладений в основу сучасної фотографії. Процес фотографії ділиться на промислове виготовлення і власне фотографію. Дані способи фіксації дійсності належать до чорно-білих фотографій.

Винахід кольорової фотографії належить англійському фізикові Джеймсу Максвелу 1861 року. Але кольрові фотознімки ще не скоро з`явилися на шпальтах газет.

Одним із фактів для підтвердження великої популярності фотографій в друкованих засобах масової інформації можна вважати наступне. У Франції чотири щоденні газети в умовах жорсткої конкуренції навколо використання фотографій на своїх сторінках створюють додатки. У 1880 році тираж цих газет складав 2 мільйони примірників, а в 1908 – 4 777 000. У Парижі набула популярності «Газета для тих, хто не вміє читати». У цьому виданні інформація передавалася лише у фотографіях та складалася приблизно з 20 сторінок. Фотографія більше поширювалася в газетах, ставала затребуванішою, від фотожурналістів читачі вимагали більше сенсаційності, ексклюзивності, новизни. Більшим попитом користувалися серед населення газети з фотографіями на першій сторінці з гарячих точок.

З періоду Другої Світої війни фотографія розвивається у жанрі репортажу, наближається до документалістики. В цей час відомі фотожурналісти А. Айзенштадт, Е. Саломон з Німеччини та У. Еванс, Д. Ланге, Би. Шан з Америки створювали воєнні фоторепортажі, створили узагальнені образи різних прошарків суспільства. Фоторепортер, американець Ю. Сміт говорив: «Мені хотілося, щоб мої фотографії стали не просто освітленням подій, а перетворилися б на акт звинувачення війні – цьому страшному і жортсокому злу, яке калічить розум і тіло людини» (13). Фотодокументалістика періоду війни – це зафіксовані факти гибелі мільйонів невинних людей, свідчення несправедливості, безглуздого вчинку однієї людини, через яку страждає весь світ, це доказ жорстокості війни, яка не має повторитися.

У багатьох жанрах розкривалася публіцистична сила мистецтва. Основоположниками публіцистичного фоторепортажу стали А. Стігліц з Америки, М. П. Дмітрієв. Фотопубліцистиці, яка розробляла гострі соціальні теми, поступилася місцем картина, що походила з живопису та графіки.

«Золота ера» фотожуралістики настає з випуском 35-міліметрової камери 1925 року. Багато журналівв період «золотої ери» підняли свій авторитет серед інших журналів, завдяки фотографії. Цікаві роботи для публікації надавали Роберт Капа, Ейджен Сміт, Маргарет Йорк-Вайт, В Бішофа, Д. Сеймура. (22).

Багато політичних безладів 60-70 років певним чином допомогли розквіту фотожурналістиці. Фотографи, як їх називали тоді concerned photographers, мали можливість мандрувати по всьому світу, фіксувати події в гарячих точках, таким чином залишати для людства свої роботи як факт цікавих моментів в історії суспільства. З однієї сторони працюючи в масштабах всієї планети мали можливість бути учасниками історії, подорожувати та удоскуналювати професійні навички, стаючи все більш відомими у своїй справі.Одночасно в різних кінцях світу працювали Ентоні Сво, Крістофер Моріс, брати Тернлі, та інші фотожурналісти з агенств. Великі замовлення «Time», «Life», «National Geographic», «Geo»..,відіграли особливу роль в історії фотожурналістики. Це було її золоте століття.

Появі глянцевих журналів сприяла мода на фотографії знаменитостей. Новий напрям у фотожурналістиці виник одночасно з розквітом кіномистецтва. Телебачення, яке все частіше екранізувало улюблених героїв кіно, стало замало. Тоді естафету перехопили журнали, вони не просто подавали фотокартки акторів, але й відображали їх приватне життя. Це захоплювало читачів й піднімало рейтинг глянцевих журналів, на відміну від тих видань, що передавали соціальні, економічні, політичні проблеми, в той час, як гортаючи кольорові сторінки з щасливими обличчями акторів, можна забути про державні негаразди і уявити цікаве життя відомої зірки.

З`являється два поняття фотожурналістики: американська та європейська. Основи першої фотографії закладаються в американських університетах, та Міжнародному центрі фотографії в Нью-Йорку. Її значення полягає в тому, що фотожурналістика – це «історичне свідоцтво». Фотороботи створюють для нас візуальний образ історії, віддзеркалюючи події соціального, історичного, економічного життя, покликані бути «документом» кожного дня, доказом того, що сталося. Фотографія як безпосереднє документування події робить очевидною вміння фотографа зафіксувати сутність події, її наявність. Європейська фотографія має тенденцію відображати історію не так прямолінійно.

Розвивається і удосконалюється прикладна фотографія, комерційні завдання переплітаються з мистецькою творчістю, тяжіє до створення засобами фотомонтажу рекламного фото, і своєрідних фрагментів гротесково-сатиричних літописів того часу. Наразі документальна фотографія збагачується жанрами і творчими манерами. З появою нової техніки виникають нові напрями у фотожурналістиці, прихильниками яких стають все спеціалізованих майстри фотомистецтва.

У 1980-90 роках фотожурналістика зазнала великих змін. Їм передували дві події, що змусили фотомайстрів подивитися по-новому на свою роботу, і фотографію загалом. Економічна криза, що посилилася після війни в

Персидській затоці, поява і розвиток «нових технологій» (виробництво і дистрибуція зображень за допомогою основних систем – стали головною проблемою для фотографів. З 1992 року економічна криза вдарила майже по всіх великих фотожурналістських агенств, так само зазнали шкоди неспеціалізовані та середні агенства. Після чого сталася жахлива розкоординація їх роботи, втратили авторські права, понизилися ставки фотографа за один робочий день, знизилися ціни на фотозображення з основних фондів, не підписувалися довгострокові контракти.

В цей час компанії Getty і Corbis протягом останніх років придбали великі колекції фотографій. Агенства, що займалися виробництвом і дистрибуцією у сфері фотожурналістики прагнули одержати якнайбільше замовлень від періодичних видань. Якщо замовлення не надходили у великих масштабах, то агенства пробували себе у книговидавництві, галерейному бізнесі чи інвестуванні засобів в розвиток нових технологій. З іншої сторони неможливим продаж фотографій стався через появу французьких і американських глянцевих журналів (National Geographic). Крім того «Image cataloguys» (каталоги зображень) надавали можливість журналам без жодних зусиль та фінансових витрат вільно отримувати в систематизованому вигляді будь-яку картинку на тему, проблему, що порушує видання. Професійної та інформаційної цінності фотографії не мали, таке їх використання лише пропагувало стереотипне і шаблонне бачення світу. Естетичну функцію фотографії знизило використання зображень у малому форматі. Фоторепортаж у таких новинних виданнях ставав незрозумілим. Так, до статті про війну в Косово могли подаватися кілька невеликих фотографій різних авторів.

Використання «безкоштовних» фотографій призвело до конкуренції професійних фотографів. Хоч зростав попит на фотороботи, що не потребують виплати авторського гонорару, і дешево обходяться виданням, проте непрофесійні, не ексклюзивні фото швидко втрачають свою значимість, цінність, стають простою ілюстрацією, не мають місця на ринку, оскільки є матеріалом одноразового використання, а не шедевром фотожурналістики. В сучаних ЗМІ високо оцінюються якісні фотографії, надається їм важлива роль, мають цінність однакову із друкованим текстом.

Слід зауважити, що Україна мала свою історію розвитку і становлення фотографії як мистецва.

Першим львівським фотографом вважають Йогана Голйснера, хоч фотороботи його не збереглися.

Як і англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот, професор анатомії львівського університету Йозеф Беррес, теж працював над удосконаленням дагеротипів.

Мав можливість надрукувати позитивні резуьтати свого винаходу у «Віденській газеті», та видати окрему брошуру у Відні. Відбитки дареготипів

Берреса зберігаються у колекції Моравської галереї у Брно. Беррес впровадив у німецьку мову термін «Lichtbild», що означає в перекладі «світлова картина», його значення в українському розумінні – «світлина». Ширше поняття «фотографія» охоплює сфери науки, техніки й культури, та присв`ячена розробці методів і засобів отримання шляхом реєстрації оптичних сигналів у світлочутливому середовищі, яке за відповідної обробки забезпечує одержання стійкого зображення, здатного до зорового сприйняття та відтворення.

Інший відомий в Україні фотограф Ж. Х. Рауль на всесвітній виставці фотографій у 1878 році отримав золоту медаль.

Микола Петров, голова київської організаціх фотографів-любителів «Дагер», опубліковував статті з питань техніки, мистецтв, фотографії, про шляхи її розвитку та роботу в області фотопортрету.

Йосип Хмелевський, талановитий фотограф родом з Полтави. За свої фотороботи був нагороджений в Москві, золотою медаллю і спеціальною відзнакою французького уряду на всесвітній паризький фотовиставці.

На Буковині мала свій розвиток фотожурналістика. Відомого на той час чернівецького фотографа Георгія Бахриновича роботи публікувалися на сторінках українських, російських, німецьких та румунських видань. Зроблений ним фотопортрет письменника Василя Стефаника на міжнародному фотоконкурсі в Брюселі у 1888 році отримав перше місце. Бахринович 1889 року відкрив власне фотоательє у Чернівцях. Тому його роботи можуть знаходитися у приватних колекціях.