Психологічні основи навчання.

При організації навчання у вищій школі важливо враховувати не тільки методологічну, але психологічну його основу, яку складає вчення про нервову діяльність людини. Особливе значення при цьому мають положення про пластичність нервової системи, динамічний стереотип, сигнальні системи. Вчення про нервову діяльність людини дає можливість викладачеві будувати навчання студентів з урахуванням їх індивідуальних особливостей, а знання закономірностей руху нервових процесів (збудження і гальмування) дозволяє правильно організувати учбовий-пізнавальну діяльність майбутніх фахівців.

У педагогічній літературі питання про своєрідність студентського віку досліджене недостатньо. Багато з учених при розробці теорії навчання вищої школи механічно переносять всі закони і закономірності з практики загальноосвітньої школи. Такий підхід до теорії: вузівського навчання значно знижує ефективність; вузівської практики. Проти такого підходу виступав Б.Г. Ананьєв, визнаючи своєрідність студентського віку. Він вважав, що «перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнтації, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у зв’язку з професіоналізацією – з іншою, виділяють цей вік якості центрального періоду становлення характеру и| інтелекту» (Ананьєв Б.Г. К психофизиологии студенческого возраста // Современные психолого-педагогические проблемы выстей школы. Л.: ЛГУ, 1974. – С.1-14). У учбовому процесі в найбільшій мірі повинні реалізуватися індивідуальні можливості кожного студента, створюватися передумови для формування особи педагога, особи творчою, такою, що саморозвивається соціально відповідальною.

Результативність вузівського навчання багато в чому залежить від своєчасного урахування специфіки розвитку Особи студента і специфіки їх навчання на різних курсах. Кожен курс навчання має свою специфіку.

Перший курс вирішує задачі залучення вчорашнього школяра до вузівського навчання. Поведінка студентів відрізняється високим ступенем Конформізму, у них відсутній диференційований підхід до своїх учбових ролей.

Суть позиції першокурсника полягає в адаптації і практичному залученні до професії, формуванні світоглядних і етично-професійних якостей особи майбутнього фахівця. Першокурсник по статусу вже студент, але він ще не цілком повірив в себе, основна його потреба – закріпитися в ролі студента. Цим визначаються мотиви формування ведучих ціннісних орієнтації, самооцінки, характеру діяльності і поведінки його. Для першокурсника важлива не стільки учбовий-пізнавальна функція, скільки учбова: оволодіння основними прийомами і видами навчальної роботи, характерними для вищої школи. Для них значуща і орієнтація на професію.

Другий курс – період самої напруженої навчальної діяльності студентів. У життя другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання. Вони отримують загальну підготовку, формують широкі культурні запити і потреби. Процес адаптації до вузівського життя завершений.

Третій курс – початок спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової роботи як віддзеркалення подальшого розвитку і поглиблення професійних інтересів студентів. Настійна необхідність в спеціалізації часто приводить до звуження сфери різносторонніх інтересів особи. Форми становлення особи в учбовому процесі в основних рисах визначаються чинником спеціалізації.

Четвертий курс – перше реальне знайомство із спеціальністю в період проходження навчальної виробничої (педагогічною) практики. Для поведінки студентів характерний інтенсивний пошук раціональніших шляхів і форм спеціальної підготовки, відбувається переоцінка і мі багатьох цінностей.

П’ятий курс – перспектива швидкого закінчення вузу формує чіткі практичні установки на майбутній вид діяльності. Виявляються нові, такі, що стають все більш актуальними цінності, пов’язані з матеріальним і сімейним станом, місцем роботи, перспективами подальшого професійного зростання і т.п. Студенти поступово відходять від колективних форм життя вузу.

При організації вузівського навчання важливо зважати на j специфіку соціальної ситуації розвитку студента, що припускає становлення особи-професіонала, накопичення і зростаючу суб’єктну реалізацію потенцій майбутньої професійної діяльності.

Особливістю соціальної ситуації студентського віку є вимога негайного включення студентів в нову діяльність, прояв різних форм самостійності, розвиток нових професійно значущих якостей особи.

Успіх процесу навчання залежить і від відповідного настрою студентів, їх відношення і мотивів Учіння. Тому викладачеві важливо враховувати можливості студентів, а також психологічні особливості протікання учбового процесу, його основних стадій: сприйняття, розуміння, запам’ятовування і застосування в практиці.

Організуючим началом у вузівській учбовій роботі є визначення чітких характеристик професійної зовнішності сучасного вчителя-професіонала, набору професійних функцій, які він повинен творчо виконувати в самостійній діяльності, і постановка на цій основі мети і завдань.

В умовах формального відношення до освіти, інтенсифікації необґрунтованих вимог до сучасного вузівського процесу підвищуються вимоги до інтелекту, психіки і здоров’я викладачів і студентів, оскільки зростає небезпека нервово-психічних перевантажень, що визначає негативне відношення до учбового процесу.

Завдання при організації навчання полягає в тому, щоб забезпечити умови для здійснення принципів і діяльності конкретного студента, для прояву індивідуальності його особи, прояви творчості і тих, хто навчає, і тих, кого навчають.