Кожний учасник є протагоністом латентного смислу.

Слід враховувати:

- структуру групи – сталі відносини в групі, пари;

- груповий процес – динаміка групи; полягає у взаємодії між учасниками групи;

- зміст – те про що говорить група.

В психоаналітичній групі більше приділяється уваги структурі і процесу групи. Зміст переважно і є зумовлений структурою і процесом.

Соціодинамічний розподіл функцій:

- альфа – виражає групові дії і групову волю (лідер);

- бета – “участь з обмеженнями” (“так, але...”);

- гамма – додаткові учасники, щось удосконалюють, бережуть норми; Супер Его;

- омега – анти-Альфа; козел відпущення, біла ворона.

11 терапевтичних факторів групової терапії: навіювання надії; переживання універсальності проблеми; передача інформації; пережиття альтруїзму і його необхідності; виправлена рекапітуляція первинної сім’ї; розвиток технік спілкування з іншими; поведінка наслідування; між особистісне навчання; переживання групової єдності (відносин в групі); катарсис (розуміння “екзистенцій них факторів” – життя несправедливе, люди інколи помирають...)

Групо-специфічні фактори:

1. Соціалізація – людина потрапляє в соціальне середовище, а це щось протилежне до соціальної ізоляції;

2. Дзеркальні феномени – за рахунок ідентифікації з іншими проблеми вирішуються;

3. Конденсаторні феномени – кожний симптом заряджений смислом для групи в цілому;

4. Обмін – інформація завжди є афектом, тому викликає ланцюжкові реакції. Декларація проблеми протагоніста стає фігурою в групі. Всі учасники втягуються в тему;

5. Група як підтримка – легше говорити про себе, коли є зразок поведінки. Група пом’якшує травматичність інтерпретації. Легше сприймати інтерпретацію один одного ніж ведучого;

6. Комунікація – розширення діапазону мовлення, патернів поведінки.

Роль психолога (терапевта):

1. Психолог (терапевт), спостерігаючи і осмислюючи ситуацію, орієнтується на групу вцілому;

2. Притримується 2 правил: свобідної взаємодії окремих членів групи між собою і мінімальної структурованості терапевтичної групи.

3. Спостереження терапевта спрямоване на розуміння групового процесу і власних актуальних емоційних реакцій; про свої почуття спостерігається після відповідної рефлексії.

Терапевт переймає на себе роль бети (спеціаліст, що дистанційовано спостерігає). Позиція учасниками гамми укріпляє захищеність, тоді як прийняття ролі омеги допомагає прояснити скритий стан більшості.

Терапевт вирішує 2 завдання: повинен об’єднати групу і в той же час гарантувати процес групової динаміки (збереження групи і групової динаміки). Ці цілі є конкуруючими. Повинен попередити фіксований розподіл ролей і зберегти можливість свобідної взаємодії між членами групи.

Не можна розглядати групу тільки в рамках переносу, бо є домішки реалію. Інакше – інфантилізуємо клієнтів.

Перенос – це не справжня чи несправжня емоція, а близька чи далека від реальності. Тестуємо реальність для перевірки чи це перенос чи ні (“Ви можете завтра одружитися” – “так”: не перенос; “ні”: перенос).

Питання групової динаміки восновному об’єднює напрямки, а не ділить їх.

Фаза розігріву (орієнтування) – “запитання-відповідь”, складання контракту, без розподілу ролей. Дізнаються щось про психолога – скільки має дипломів.

Фаза залежності – домінують теми цікаві для всіх, і загальні для групи; пошук правил і норм; псевдо згуртованість; часто безпомічність, невпевненість, мовчазне очікування, підсилюється напруга. Треба активізувати групу техніками, бо немає ще власних потреб. Терапевт не повинен відповідати патогенним очікуванням невротично хворих, повинен їх фруструвати; викликає агресивні і негативні реакції на себе, але члени групи починають шукати спільні рішення. Не слід форсувати події – необхідно вичекати (“Не треба штовхати річку, вона сама тече” Перлз).

Фаза активізації і реалізації (боротьба за владу і контроль) – активно розібратися з наростаючою незгодою і незадоволенням, виявити їх причину і перемістити на зовні, на аутсайдера групи чи терапевта. Якщо терапевт справився із незадоволенням групи, тоді і група вчиться. Боротьба за лідерство. Поставити лідера на місце, щоб він не претендував на роль терапевта. Наступає переломний перехід, ейфорія.

Фаза роботи – лише тут група представляє собою соціальний організм, члени котрої мають спільну ціль і координовану, кооперовану манеру поведінки. Лише тут можуть бути пропрацьовано конфлікти і страхи. Ціль – задовільнити індивідуальні потреби, особливо в контакті, впливі, впевненості, емоційній близькості. Учасники приймають інших. Терапевт прислухається до групи, а не структурує. Вважається, що на цій фазі не можна вводити нових членів, бо група регресує.

Заключна фаза (прощання і розформування) – на перший план виходить групова тематика, спільні теми; інколи терапевт сильніше демонструє свій вплив.

“Я пригадую тебе...”; “Моє перше враження про тебе...”

Якщо вчасно не попрощатися, то йде скачок на попередню фазу.

Оплата вирівнює стосунки терапевта і клієнта: зменшує непотрібні фантазії один щодо одного, зменшує почуття провини.

Висновок: перевагами роботи клієнта в групі є - відчуття, що люди в групі мають теж такі проблеми; питання, пропрацьовано в групі, діють краще в суспільстві, оскільки пропрацьовані в групі, яка є його моделлю; перенесення чужого досвіду на свій; можливість побачити себе у більшій кількості дзеркал.