Революційні події 1918 р. в західноукраїнських землях.

Лютнева революція 1917 р. і утворення Центральної Ради: внутрішня та зовнішня політика.

 

23 лютого 1917 року в Петрограді,почалися масові страйки.завершились падінням монархії у Російській імперії

4 березня 1917 у Києві було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського

· 10 червня 1917р. 1 універсал

· 3 липня 1917 2 універсал

· 7 листопада 1917 3 універсал

· 24 січня 1918

Уряд не виявив послідовності в діях

Усупереч 3 універсалу поступово Рада відмовилася від негайного розв’язання аграрного питання

29 квітня 1918 за підтримкою німецьких військ відбувся переворот, який проголосив генерала П.Скоропадського гетьманом Української Держави.

 

Держава гетьмана П.Скоропадського: внутрішня та зовнішня політика.

Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів.Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат.У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:- союз із Німеччиною, - встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною,- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.Внутрішня політика гетьманату була скерована на стабілізацію ситуації в Україні. Але заходи П. Скоропадського привели до народної боротьби проти окупантів і самого гетьманського режиму.

Утворення Директорії, її склад, соціальна база та політика.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

.Володимир Винниченко — голова Директорії,Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії

Політика: непослідовна

Влада на місцях належала трудовим радам селян, робітників

Прагнули встановити в укр.. національний варіант радянської влади

Селяни були незадоволені неповним вирішенням аграрного питання

Не відбулося об’єднання укр..суспільства

Опинилася без підтримки спеціалістів

Агресія з боку росії, не підтримка антанти

 

Революційні події 1918 р. в західноукраїнських землях.

наслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії.
18–19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з’їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об’єднання всіх західноукраїнських земель. Група членів УНРади 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р. вони зайняли Львів. У зверненні до українського населення Галичини говорилося про утворення нової Української держави, в якій вся повнота влади належить Українській Національній Раді.
Але в розвиток подій втрутилися поляки. 28 жовтня 1918 р. у Кракові була створена ліквідаційна комісія, котра заявила про намір перебрати владу в Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складалися з поляків, присягнути на вірність Польщі. Ситуація у Львові, де перебували і українські, і польські підрозділи, швидко загострювалась. Між ними сталися зіткнення. Розпочалася польсько-українська війна 1918-1919 рр., в якій поляки та українці боролися за життєвий простір, за визначення кордонів своїх держав, які зароджувалися на розвалинах Австро-Угорської імперії. Маючи чисельну перевагу, краще озброєнні, очолювані достатньою кількістю офіцерів (в українців відчувався гострий дефіцит не лише озброєння, але й командних кадрів) польські війська досить швидко опанували ситуацію і розпочали планомірний наступ на українські формування.
За таких умов 9 листопада 1918 р. був сформований уряд – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким. 13 листопада був виданий Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії, за яким усі вони входили до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом новоствореної держави став голова УНРади Є. Петрушевич.

У січні 1919 р. перша сесія Української Національної Ради у Станіславі проголосила об’єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. Важливою подією на цьому шляху стало укладення 1 грудня 1918 р. у Фастові договору між Директорією і делегацією Державного секретаріату ЗУНР про злиття УНР і ЗУНР. Акт злуки був урочисто виголошений у Києві на Софійському майдані 22 січня 1919 р. У відповідності до нього ЗУНР користувалася цілковитою автономією, збройні сили обох держав об’єднувались, усім громадянам гарантувалися демократичні права і свободи. Цей документ, однак, залишився декларацією. З урахуванням обставин, що склалися на той час, його не вдалося реалізувати. І все ж Акт злуки УНР та ЗУНР був і залишається важливою подією в історії українських визвольних змагань.