Виникнення українських політичних партій(РУП, УНТ,УДП,УСДРП) їх програмні цілі та діяльність. М. Міхновський.

Активізація суспільно-політичних рухів сприяла утворенню перших політичних партій в Україні.

Революційна Українська партія (РУП)- перша активна політична організація на Центральних і Східних Українських Землях, заснована 11 лютого 1900 в Харкові діячами студентських громад: Д. Антоновичем, М. Русовим, Л. Мацієвичем, Б. Камінським, П. Андрієвським, Ю. Коллардом, О. Коваленком, Д. Познанським й ін. як підпільна революційна партія.Метою партії була боротьба за національні права та соціальну революцію, захист інтересів перш за все селянства. Першою політичною програмою РУП стає праця відомого адвоката М. Міхновського «Самостійна Україна», яка у 1900 році брошурою у кількості 1000 примірників була видана у Львові.В цій програмі проголошується ідея політичної самостійності України, юридичною підставою для якої стає перегляд умов Переяславського договору

1654 року, до підписання якого за думкою автора Україна була незалежною країною.

.Проте керівники партії не мали єдиної думки щодо стратегії і тактики її діяльності і це спричинило її розкол.

У 1902 р. з РУП вийшла група М. Міхновського, яка засну вала Українську народну партію (УНП), що виступала з гаслом «Україна для українців». Мета: "єдина, нероздільна, самостійна, демократична Україна. Політичне кредо партії сформульоване Міхновським у так званих «10 заповідях», що проголошували самостійну «демократичну республіку, шанування української мови, традицій». Лозунг « Україна для українців » трактувався таким чином, що саме український народ має бути господарем на власній землі. 1905 року в «Самостійній Україні» у Львові було опубліковано проект української конституції, складений Міхновським.Серед лідерів УНП були ще Микола, Володимир та Сергій Шемети, О. і С. Макаренки, В. і Г. Шевченки, О. Степаненко та інші.Після 1907 року діяльність УНП занепала.

Та частина РУП, що залишилася, перейменувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), лідерами якої були В. Винниченко, С. Петлюра. Виникла в грудні 1905 з Революційної української партії (РУП); визнавала марксистську ідеологію; складалася з інтелігенції, почасти з робітників і селян. Підкреслюючи національні питання і домагаючися автономії України, УСДРП вела свою діяльність незалежно від Російської Соціал-Демократичної Робітничої Партії Вони виступали за демократизацію суспільного ладу, автономію України, конфіскацію великої земельної власності. У 1950 УСДРП об'єдналася з ін. соціалістичними партіями в Українську соціалістичну партію.

Українська демократична партія - українська партія ліберально-народницького спрямування, створена у 1904 р. у Києві з членів Загальної української безпартійної демократичної організації. Серед членів-засновників УДП були Сергій Єфремов, Є. Чикапенко, Борис Грінченко. У 1905 р. було опубліковано програму УДП. У ній засуджувався самодержавно-бюрократичний лад, що протягом тривалого часу гнітив народи Російської держави, і доводилась необхідність запровадження конституційної форми правління. У національному питанні ставилися вимоги: надання широкої національної автономії Україні; створення Українського сейму, який міг би самостійно проводити фінансову й економічну політику, враховуючи загальнодержавні потреби.

Міхновський Микола Іванович (1873-1924 рр.)- діяч національно-визвольного руху, ідеолог державної самостійності України. Народився н с. Турівці на Київщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету. У студентські роки Микола Міхновський був одним з ініціаторів створення таємного «Братства тарасівців» (1891 p.). Працюючи адвокатом, виступав на політичних процесах. Промова Микола Міхновського на Шевченківському святі 1900 р. в Полтаві і Харкові, яка була надрукована у Львові під назвою «Самостійна Україна», стала програмою Революційної української партії (Революційна українська партія) в перший період її діяльності. М. Міхновський був одним з організаторів і лідерів створеної в 1901-1902 pp. Української народної партії, для якої написав «Десять заповідей» і «Програму», що обстоювала ідею самостійності Української держави. У 1917 р. він був членом Української Центральної Ради (Українська Центральна Рада) та Генерального військового комітету, одним з ініціаторів організації українського війська. Під час гетьманату (гетьманат Скоропопадського) зблизився з Українськоюдемократично-хліборобською партією, але після проголошення гетьманом П. Скоропадським (Павло Скоропадський) федерації з Росією взяв активну участь у поваленні його режиму. Після встановлення більшовицької влади зазнав жорстких переслідувань.