Морально-етичні – принцип високого гуманізму, притаманний нашому суспільству.

Науково-методичні основи – сучасні досягнення медицини тісно пов’язані з досягненнями суміжних наук, розвитком техніки, які забезпечують комплексне вирішення і значний прогрес у відновній та замісній терапії, наприклад, сучасні реконструктивні, пластичні хірургічні операції, протезування внутрішніх органів, малоінвазивні хірургічні втручання, комп’ютерні обстеження хворих…

Основна мета реабілітації – повернення максимальної кількості хворих та інвалідів до суспільства, соціально корисної праці як необхідних умов здорового і повноцінного життя.

Завдання реабілітації:

1. Максимально можливе відновлення здоров’я.

2. Функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатності чи відсутності можливості відновлення).

3. Повернення до повсякденного життя.

4. Залучення до трудового процесу.

Реабілітація ґрунтується на використанні біологічних і соціальних механізмів адаптації, компенсації і умовно об’єднана у три взаємопов’язані види:медичну, соціальну і професійну.

Медична реабілітація – основний вид реабілітаційного процесу. ЇЇ основними методами є: відновна терапія і реконструктивна хірургія з наступним протезуванням.

Відновна терапія включає:

- медикаментозне лікування;

- фізичну активацію (лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапія, працетерапія);

- психологічні методи (індивідуальна та групова психотерапія).

Завдання медичної реабілітації:

- відновлення здоров’я;

- усунення патологічного процесу;

- попередження ускладнень та рецидивів;

- відновлення або часткова чи повна компенсація втрачених функцій;

- підготовка до побутових і виробничих навантажень;

- запобігання стійкої втрати працездатності (інвалідності).

Фізична активація (реабілітація) включає комплекс заходів, спрямованих на відновлення фізичної працездатності хворих з тимчасовою та стійкою втратою працездатності. Її основними засобами є: лікувальна фізкультура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механо-працетерпія.

Завдання фізичної реабілітації:

- мобілізація резервних сил організму;

- активація захисних і пристосувальних механізмів;

- попередження ускладнень та рецидивів захворювання;

- прискорення відновлення функцій різних органів та систем;

- скорочення термінів клінічного та функціонального відновлення;

- тренування та загартування організму;

- відновлення працездатності.

Психологічна реабілітація передбачає корекцію психологічного стану, навчання хворого психогігієнічним навичкам, орієнтації щодо повернення до активної життєдіяльності на рівні, адекватному його здібностям і можливостям. При цьому особливо важливим є період після виписки із стаціонару – процес адаптації до зміненого становища в сім’ї, суспільстві, сфері професійної діяльності.

Найчастіше використовують групову та індивідуальну психотерапію, аутогенне тренування, поведінкову терапію.

Психологічна реабілітація включає сукупність принципів та правил поведінки медичного персоналу, близьких родичів, співробітників, аналогічних хворих, які залежать від психологічної реакції пацієнта на хворобу.

Соціально-психологічні аспекти реабілітації передбачають вирішення таких питань, як відновлення особистих якостей і здібностей хворого для його взаємодії з соціальним оточенням, а також психокорекцію установок хворого до виконання обов’язків громадянина, члена суспільства, колективу, сім’ї.

В психологічній реабілітації важливе місце займає педагогічний аспект реабілітації – процес отримання освіти, професійного перенавантаження, а також заняття за програмами так званих шкіл для хворих і їх родичів, спрямованих на те, щоб викласти суть захворювання, факторів ризику, зробити хворих і їх родичів свідомими та активними учасниками процесу реабілітації.

Соціальна (побутова) реабілітація – комплекс державно-суспільних заходів, спрямованих на:

- повернення людини до суспільно корисної праці;

- правовий захист;

- матеріальний захист її існування;

- відновлення соціального статусу особи шляхом: організації активного способу життя, відновлення ослаблених чи утрачених соціальних зв’язків, створення морально-психологічного комфорту в сім’ї, на роботі, забезпечення культурних потреб людини, відпочинку, занять спортом;

- при необхідності – розвиток навичок щодо обслуговування (спільна робота реабілітолога, фахівця праці, психолога): підготовка хворого до користування стандартними чи спеціально зробленими пристроями, що полегшують самообслуговування;

- вирішення матеріальних питань (житло, транспорт, телефонний зв’язок);

- перенавантаження, працевлаштування хворих в спеціалізованих закладах, на дому (у разі необхідності);

- надання різних видів соціальної допомоги (протезування, забезпечення засобами переміщення, робочими пристроями, організація санаторно-курортного лікування…);

- юридичний захист хворого.

Ці завдання вирішуються медичними закладами разом з органами соціального забезпечення.

Професійна реабілітація передбачає: професійну підготовку особи, яка перенесла захворювання до трудової діяльності; повернення до попередньої роботи; перекваліфікація на тому ж підприємстві чи навчання новій професій при стійкій втраті працездатності; працевлаштування.

Основна мета професійної реабілітації – підготовка хворого до праці. Її реалізація залежить від: характеру та перебігу хвороби, функціонального стану хворого, його фізичної спроможності, професії, стажу роботи, посади, умов праці, бажання працювати.

Професійну реабілітацію здійснюють: реабілітолог, фахівці з працевлаштування, психологи, педагоги, соціологи, юристи.

Завдання професійної реабілітації: адаптація, реадаптація, перекваліфікація з подальшим працевлаштуванням.