Переваги та недоліки соціальної відповідальності

Ще на початку ХХ століття деякі керівники багатьох фірм виражали впевненість у тім, що корпорації зобов'язані використовувати свої ресурси таким чином, щоб суспільство виявлялося у виграші. Ендрю Карнегі, який займався виробництвом сталі, наприклад, вклав 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував більше 2000 публічних бібліотек. Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера. Доктрина капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства, була розглянута Карнегі в роботі "Євангеліє процвітання", опублікованій у 1900 р.

Перші акції такого роду заклали основи підходу, що дотепер є об’єктом суперечок. Ще одним прихильником розглянутої концепції став Роберт Вуд, глава фирми "Сирс". Вуд мав на увазі непрямий вплив суспільства на організацію, що функціонує в даннои індивіда. Він затверджував далі, що безглуздо виміряти чи кількісно інтерпретувати економічні витрати - вигоди для суспільства, викликані соціальною відповідальністю бізнесу. Серед керівників ділових підприємств Вуд одним з перших визнав многослойность широкої публіки (виділивши, наприклад, споживачів, місцеві громади, власників акцій і працівників), що обслуговується фірмою. Він був також захисником підходу до рішення соціальних проблем не стільки з державних, скількох з менеджерських позицій. Погляди Вуда й інших його прихильників надалі не одержали особливої підтримки. Щоб зрозуміти, чому ці люди не зробили помітного впливу на позиції і практику бізнесу в той час, потрібно згадати, що це був за період, Під час Великої Депресії 30-х рр. головною турботою американських підприємств було елементарне виживання. Найважливішими і вирішальними для цього минулого економічні фактори. У цей час майже всі американці і не чекали від бізнесу нічого іншого крім прибутку і робочих місць. Ви можете згадати, що при розгляді різних методів керування був установлений, що жодна з традиційних шкал не акцентує уваги на взаємозв'язку організації з зовнішнім середовищем.

Відповідно до думки Чи професора Престогону, концепції соціальної ролі бізнесу почали поступово змінюватися в 50-х рр.. Почасти це було обумовлено розвитком співробітництва між бізнесом і урядом під час другий світової і последовавшейий за нею в 50-і рр. "холодною війною". У цей період був створений Комітет з економічного розвитку, у который увійшли найбільш видні представники ділового світу. Хоча ціль комітету полягала в консультуванні уряду по економічних і комерційних питаннях, значення комітету виявилося істотніше, оскільки таким шляхом розширилася участь ділового світу в рішенні проблеми соціальної і державної політики. Саме в 50-х рр. з'явилася перша ґрунтовна праця на теми соціальної відповідальності. У книзі "Соціальна відповідальність бізнесмена" Ховард Боуэн розглянув, як концепція соціальної відповідальності може бути поширена на бізнес, а усвідомлення більш широких соціальних цілей при приняти ділових рішень може приносити соціальні й економічні вигоди суспільству.

Суперечки про роль бізнесу в суспільстві підстьобнули події 60-х і 70-х рр. У відношенні 60-х рр. Джекоби вказує, що в суспільній думці з'явилася опозиція бізнесу. У різних сферах суспільства проявився активний інтерес до таких питань як цивільні права, війна у В'єтнаму, рівноправність жінок, забруднення атмо-сферы відходами промисловості і стан середовища обитания в цілому, а також консьюмеризм - рух споживачів. У 70-і і 80-і рр. на перший план вийшли роззброювання, атомна енергетика, рятування від голоду країн третього світу, захист флори і фауни і торгово-економічні відносини з ПАР.

Протилежні за своїм характером висновки про те, що варто розуміти під концепцією соціальної відповідальності, породжуються суперечками про цілі організацій. З одного боку, є люди, що розглядають організацію як економічну цілісність, зобов'язану піклуватися тільки про ефективність використання своїх ресурсів. Поводячись таким чином, організація виконує економічну функцію виробництва продукції і послуг, необхідних для суспільства з вільною ринковою економікою, забезпечуючи одночасно роботу для громадян і максимальні прибутки і винагороди для акціонерів.

Відповідно до цієї точки зору, роль бізнесу полягає у використанні енергії і ресурсів у діяльності, спрямованій на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри і бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не прибігаючи до шахрайства й обдурювання. З іншого боку, є думка, відповідно до якого організація - це щось більше, ніж економічна цілісність. Відповідно до цієї точки зору сучасна організація є складною частиною оточення, що включає безліч складових, від яких залежить саме існування організації. До таких складових відносяться місцеві громади, споживачі, постачальники, засоби інформації, групи суспільного тиску, союзи чи об'єднання, а також працівники і власники акцій. Ця багатошарова суспільна сила може сильно впливати на досягнення організацією її цілей, тому організації доводиться врівноважувати чисто економічні цілі з економічними і соціальними інтересами цих складових.

Відповідно до цієї точки зору, організації несуть відповідальність перед суспільством, у якому функціонують, крім і понад забезпечення ефективності, зайнятості, прибутки і непорушення закону. Тому організації повинні направляти частину своїх ресурсів і зусиль по соціальних каналах. Організації зобов'язані жертвувати на благо й удосконалювання суспільства. Більш того, у суспільстві склалися визначені стереотипи про те, як повинна поводитися організація, щоб вважатися добропорядним корпоративним членом співтовариств, що обслуговуються.

Думка, що формується на цій основі, значною мірою обумовлена суспільними очікуваннями і зводиться до того, що організації повинні відповідально діяти в таких численних сферах, як захист середовища існування, охорона здоров'я і безпека, цивільні права, захист інтересів споживача і т.п. Кіт Девис указує, що бізнес зобов'язаний бути соціально відповідальним через "залізний закон відповідальності" і стверджує, що "у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує владу в такому напрямку, який суспільство вважає відповідальним, цю влада втратить".

Усім відомо, що соціальні очікування у відношенні бізнесу з роками змінювалися, а ці зміни, у свою чергу, внесли вклад в уявлення суспільства про роль бізнесу. Тут важливо зрозуміти розходження між юридичною і соціальною відповідальністю. Під юридичною відповідальністю розуміється дотримання конкретних законів і норм держрегулирования, які визначають, що може, а чого не повинна робити організація. По кожному питанню існують сотні і тисячі законів і нормативів, - приміром, скільки токсичних речовин може міститися в промислових стоках; як виключити дискримінацію при найманні на роботу; які мінімальні вимоги по безпеці продукції; якого типу товари можна продавати іншим країнам. Організація, що підкоряється всім цим законам і нормативам, поводиться юридично відповідальним чином, однак, вона не обов'язково буде також вважатися і соціально відповідальною.

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, на відміну від юридичної, має на увазі визначений рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку організації. Цей відгук має місце стосовно того, що лежить поза обумовленим чи законом регулювальними органами чи вимог же понад ці вимоги. Наприклад, організації яка, відповідно до регулювання, повинна мати в штаті 15 представників національних меншостей, але фактично не забезпечує досягнення цього рівня, за законом відповідає за дане порушення. Її зовсім не обов'язково розглядати як соціально відповідальну за положення справ у даному регіоні з практикою наймання національних меншостей. З іншого боку, проходження закону не означає, що організація більше не несе ніякої соціальної відповідальності. Іншу організацію, що тримає в штаті більш 15 представників національних меншостей, варто було б вважати соціально відповідальної з погляду рішення даної проблеми. Однак, та ж сама організація може порушувати закон, займаючись брехливою рекламою, і в цій сфері діяльності поводження організації не можна вважати навіть юридично відповідальним.

Концерт, на якому в 1985 р. брали участь ведучі рок-групи з усього світу жертвуючи свій час, щоб допомогти зібрати мільйони доларів для голодуючих Ефіопії, можна вважати прикладом соціально відповідального поводження, оскільки ніякий чи закон регулювання не зобов'язували музикантів надходити в такий спосіб.

Іншим прикладом соціальної відповідальності, що ілюструє концепції добровільної дії, є поводження фірми "Монсанто", що менш чим через два місяці після витоку отруйних речовин у Бхопале на заводі, построеным фірмою "Юнион Карбайдз" в Індії, і загибелі майже 2000 жителів цього міста внаслідок катастрофи, зробила за свідченням "Бізнес Уик" наступне: "Фірма "Монсанто", четверта в хімічній промисловості, здивувала своїх критиків, сповістивши про добровільне розгортання програми "право знати", що полягає в поширенні інформації про можливі небезпеки і запобіжні заходи обов'язкових для людей, що живуть поблизу її заводів..."

Аргументи «за» і суперечки про роль бізнесу в суспільстві породили численні аргументи «проти» соціальної відповідальності.

Суперечки про роль бізнесу в суспільстві породили чисельні аргументи за і проти соціальної відповідальності.

АРГУМЕНТИ НА КОРИСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ:

1. Сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи. Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідують необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, які забезпечуються участю в житті суспільства. У суспільстві більш благополучному із соціальної точки зору умови для діяльності бізнесу є більш сприятливими. Крім того, навіть якщо короткострокові витрати в зв'язку із соціальною дією високі, у довгостроковій перспективі вони можуть стабілізувати прибуток, оскільки в споживачів, постачальників і місцевого співтовариства формується більш привабливий образ підприємства.

2. Зміна потреб і очікувань широкої публіки. Пов'язані з бізнесом соціальні очікування радикально змінилися з 60-х рр. Щоб звузити розбіжності між новими очікуваннями і реальним відгуком підприємств, їх втягнутість у вирішення соціальних проблем стає й очікуваною, і необхідною.

3. Наявність ресурсів для надання допомоги в рішенні соціальних проблем. Оскільки бізнес має у своєму розпорядженні значні людські і фінансові ресурси, йому варто було б передавати їх частину на соціальні нестатки.

4. Моральне зобов'язання поводитися соціально відповідально. Підприємство є членом суспільства, тому норми моралі також повинні керувати його поведінкою. Підприємство, подібно індивідуальним членам суспільства, повинно діяти соціально відповідальним чином і сприяти зміцненню моральних основ суспільства. Більш того, оскільки закони не можуть охопити всі випадки життя, підприємства повинні виходити з відповідальної поведінки, щоб підтримувати суспільство, засноване на упорядкованості і законності.

АРГУМЕНТИ ПРОТИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ:

1. Порушення принципу максимізації прибутку. Напрямок частини ресурсів на соціальні нестатки знижує вплив принципу максимізації прибутку. Підприємство поводиться в найбільшій мірі соціально відповідально, зосереджуючись тільки на економічних інтересах і залишаючи соціальні проблеми державним установам і службам, благодійним інститутам і просвітницьким організаціям.

2. Витрати на соціальні потреби. Засоби, що направляються на соціальні нестатки, є для підприємства витратами і тому часто, у кінцевому рахунку, ці витрати переносяться на споживачів у вигляді підвищення цін.

Найбільшою перешкодою в розробці програм в рамках соціальної відповідальності керівники називають вимоги рядових працівників і менеджерів по збільшенню доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Однак, у світі є й такі приклади:

Керівник фірми "Леві Страусс" призиває до корпоративної відповідальності.

Роберт Хаас, президент і головний керуючий фірми "Леві Страусс энд До.", а також праправнучатый племінник її засновника Леві Страусса, призиває бізнесменів об'єднати зусилля з суспільними і благодійними організаціями в вирішенні соціальних проблем тих районів, у який функціонують їхні підприємства "Тільки ми можемо змінити положення.. і ми повинні змінити полження справ у період скорочення державних витрат на соціальні нестатки..." - так сказав Хаас 19 листопада 1984 р., одержуючи в Колумбійському університеті премію Лоренса Вьена за досягнення своєї фірми в області соціальної відповідальності.

Фірма "Леві Страусс" - найбільший у світі виробник одягу, на 140 її підприємствах і в центрах її постачання по усьому світі зайнято близько 44 тис. осіб. У 1984 р. фірма виділила 2,465 мільйонів свого доходу, до відрахування податку, на багатобічну філантропічну діяльність (Значна частина цієї суми пішла на соціальні програми в тих місцевих співтовариствах, у який фірма веде свої операції). Центральною частиною соціальної активності фірми є програма груп допомоги місцевим співтовариствам, запропонована батьком Хаасом у 1970 р.,, яка охопила до 1984р. біля чверті всіх працівників фірми. У 90 таких групах над проблемами і соціальними проектами в благо місцевих співтовариств трудяться працівники фірми. Майже 10 тисяч осіб,які працюювали у його групах одержували професійну підтримку з боку фахівців фірми і матеріальну - із засобів фірми, не говорячи вже про дозвіл займатися відповідними проектами в робочий час. Хаас створив трохи більше ста реалізованих у співтовариствах багатьох країн світу проектів, у тому числі створення організацій, що допомагають іспаномовним американцям у штаті Нью-Мексико; організація сирітського притулку в Аргентині; буравлення водяних колодязів і постачання насосів для філіппінського рибацького села з метою забезпечення жителів питною водою; створення добровільних загонів медичної допомоги, а також суспільних клінік у ряді міст. Турбота фірми про добробут своїх працівників - ще один важливий компонент корпоративної відповідальності. Як сказав Хаас, протягом ряду років збут виявився істотно зниженим, і на початку 80-х рр. через падіння збуту і прибутку фірмі довелося звільнити понад 5 тис. працівників "Однак, ми не припускали скасувати свої зобов'язання в рамках корпоративної відповідальності," - говорить Хаас, - "Для продовження нашої філантропічної діяльності ми використовували засоби накопичені в попередній сприятливий для фірми період. Фірма не тільки завчасно сповістила про скорочення своїх працівників, що насувається, але і допомогла звільненим пройти курси перенавчання і влаштується на нову роботу.

3. Недостатній рівень звітності широкій публіці. Оскільки керуючих не вибирають, вони не є безпосередньо підзвітними широкій публіці. Ринкова система добре контролює економічні показники підприємств і погано - їх соціальну втягнутість. Доти, доки суспільство не розробить порядок прямої звітності йому підприємств, останні не будуть брати участь у соціальних діях, за які вони не вважають себе відповідальними.

4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм. Персонал будь-якого підприємства найкраще підготовлений до діяльності в сферах економіки, ринку і техніки. Він позбавлений досвіду, що дозволяє робити значимі внески у вирішення проблем соціального характеру. Удосконалюванню суспільства повинні сприяти фахівці, що працюють у відповідних державних структурах і благодійних організаціях.

5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Загалом слід зазначити, що підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків.