Тема 34. Здійснення права на спадкування.

ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА СПАДЩИНУ

План

 

1. Усунення від спадщини.

2. Прийняття та відмова спадщини.

3. Охорона спадкового майна

 

1. Спадкоємцями за законом і за заповітом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися живими після відкриття спадщини. Юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (держава, територіальні громади, іноземні держави, інші суб'єкти публічного права) можуть набути спадщину лише за заповітом.

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова правоздатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства.

Водночас законодавець передбачив випадки, коли право громадянина стати спадкоємцем обмежується. Йдеться про так званих негідних або недостойних спадкоємців, тобто про спадкоємців, які усуваються від спадщини. Керуючись нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає і коло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв'язки з померлим, а в певних випадках незважаючи і на раніше висловлену волю спадкодавця в заповіті.

Відповідно до ст. 1224 ЦК усуваються він права на спадкування:

за законом і за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого із можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Якщо незважаючи на вчинений замах спадкодавець складе на користь такої особи заповіт, вона спад кує на загальних підставах;

за законом батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків щодо утримання спадкодавця якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку;

особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування в них чи в інших осіб або сприяли збільшенню їх частки у спадщині.

Від спадщини усуваються і особи, шлюб між якими визнано недійсним.

Коло негідних спадкоємців потрібно розширити. Не повинні отримувати спадщину за законом спадкоємці, які засуджені за будь-які злочини проти особи спадкодавця, (доведення до самогубства, умисне тяжке та середньої тяжкості тілесне пошкодження, катування, погроза вбивством, побої і мордування); засуджені за ненадання допомоги спадкодавцю, який перебував в небезпечному для життя стані, за завідомо неправдиве обвинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, незаконне позбавлення спадкодавця свободи, за злочини проти статевої свободи та недоторканості спадкодавця), оскільки спадкодавець в силу віку, стану здоров'я, інших поважних обставин не завжди має можливість скористатися своїм правом і скласти, змінити чи скасувати заповіт, позбавивши права на спадщину спадкоємця за законом, який вчинив злочин.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч.2 ст. 1259 ЦК України.

 

2. Відкриття спадщини і закликання до спадщини недостатньо для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти. Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Прийняття спадщини - це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які в сукупності становлять спадщину. Це односторонній правочин, укладанням якого спадкоємець висловлює свою згоду на настання певних юридичних наслідків. Така згода повинна бути виражена встановленим законом способом. Право на прийняття спадщини є однією із складових змісту правоздатності. Спадщина вважається прийнятою, якщо:

спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини протягом шести місяців, не заявив про відмову від спадщини;

спадкоємець, який не проживав постійно із спадкодавцем і повинен подати заяву про прийняття спадщини, подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини;

малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, за винятком випадку, коли вони (їх опікуни) із дозволу органів опіки та піклування відмовилися від прийняття спадщини.

Тільки в одному випадку законодавець не вимагає вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини коли спадкоємцем є держава.

Спадкоємець може особисто звернутися із заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.

Прийняття спадщини як односторонній правочин характеризується не лише особливими способами прийняття, а й неможливістю волевиявлення під умовою чи із застереженням з боку особи, яка приймає спадщину. Спадкоємець не може заявити про прийняття спадщини частками чи відмовитися від неї за умови наявності чи відсутності певних подій або обставин, які, можливо, настануть у майбутньому.

Заява про прийняття спадщини, як і заява про відмову від спадщини, є безумовною і беззастережною. У виключних випадках встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом (наприклад, спадкоємець доведе, що він не знав і не міг знати про відкриття спадщини). Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені в свідоцтво про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину, але за умови, що свідоцтво про право на спадщину ще нікому не видавалося.

Якщо для прийняття спадщини спадкоємець повинен так чи інакше демонстративно засвідчити свій намір прийняти спадщину, то відмовитися від спадщини можна не тільки шляхом вчинення певних дій (подачі заяви про це), а й не вчиняючи дій, які б свідчили про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців за законом чи за заповітом, а також на користь держави чи будь-якої організації. Проте така відмова можлива лише на користь тих спадкоємців, які були закликані до спадщини, тобто на користь спадкоємців однієї черги. Так, якщо до спадщини закликані спадкоємці першої черги - син, дочка, жінка, то вони не можуть відмовитися від належної їм частки на користь спадкоємців другої черги - діда, баби, сестри чи брата померлого.

На користь інших спадкоємців не може відмовитися й обов'язковий спадкоємець, оскільки його право на обов'язкову частку є суто особистим правом, яке обумовлене його неповноліттям, непрацездатністю, утриманням за кошти померлого. Така відмова від обов'язкової частки спадщини суперечила б її призначенню.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом шести місяців, то після закінчення цього строку він може передати належне йому спадкове майно іншим спадкоємцям вже тільки на підставі загально-цивільних договорів: купівлі-продажу, дарування, міни.

3. Охорона спадкового майна здійснюється для захисту прав спадкоємців, відказоодержувачів та інших зацікавлених осіб з метою збереження майна.

Повноваження виконавця заповіту традиційно поділяють на такі групи: повноваження інформаційного характер; повноваження охоронного характеру: управління спадщиною; повноваження забезпечувального характеру.

Виконавець заповіту вживає заходів щодо охорони спадкового майна і управління ним за власною ініціативою чи за вимогою спадкоємця. Такий же обов'язок покладено і на нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Заходами щодо охорони спадкового майна є:

– оцінка і опис спадкового майна;

– внесення готівки, яка входить до складу спадщини, у депозит нотаріальної

– контори;

– передача цінних паперів, валютних цінностей, дорогоцінних металів та каменів, а також виробів із них на зберігання в банк;

– передача майна, що потребує управління (частка в статутному капіталі, цінні папери, виключні права), в довірче управління;

– передача окремих речей на зберігання спадкоємцям або іншим особам.

У певних випадках може постати питання не тільки про охорону, а й про управління спадщиною, що пов'язано, по-перше з наявністю майна в її складі, яке потребує управління; по-друге, зі строком, протягом якого майно потребує управління (від відкриття спадщини до її прийняття); по третє, з відсутністю спадкоємців або виконавця заповіту, які у змозі були б управляти цим майном.

Договір на управління спадщиною укладає нотаріус на підставі заяви зацікавленої особи після пред'явлення свідоцтва про смерть спадкодавця.

Управитель має право на вчинення будь-яких дій, необхідних для збереження спадкового майна та його ефективного використання. Особа, яка управляє спадщиною за договором, має право на плату за виконання своїх повноважень.

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом). У кожному свідоцтві зазначається все спадкове

майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво є підставою вважати законними спадкоємцями лише тих осіб, які зазначені в ньому, і лише на майно, яке вказане у свідоцтві. Отримання свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком спадкоємця. Але в певних випадках спадкоємець без свідоцтва про право на спадщину не зможе здійснити свої спадкові права. Так, без свідоцтва неможливо отримати грошовий вклад, цінності, які належали спадкодавцю і були здані на збереження, майно, яке знаходиться у третіх осіб, перереєструвати домоволодіння, транспортний засіб тощо.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає обов'язковій реєстрації, видається нотаріусом після подання відповідних правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту на це майно. Якщо на майно накладено заборону, державний нотаріус зобов'язаний повідомити кредитора про видачу спадкоємцям боржника свідоцтва про право на спадщину.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке знаходиться під арештом, затримується до зняття арешту.

Свідоцтво про право на спадщину видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Свідоцтво може бути видане і раніше, якщо є дані про те, що окрім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

До прийняття спадщини спадкоємцями державний нотаріус за необхідності дає розпорядження про видачу із спадкового майна грошових сум на покриття таких витрат:

1) по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала його смерті, а також на його поховання;

2) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

3) на задоволення претензій, які випливають із законодавства про працю, та прирівнюваних до них;

4) на охорону спадкового майна і управління ним, а також витрат, пов'язаних із повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.