Відповідальність за договором перевезення вантажу.

У разі порушення зо­бов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено ЦК, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК).

Перевізник за ненадання транспортного засобу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання транспорту з ін­ших причин несуть відповідальність, встановлену договором.

Пере­візник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, як­що ненадання або невикористання засобу сталося не з їх вини (обмеження перевезення вантажу – ст. 921 ЦК).

Перевізник також відповідає:

1) за прострочення доставки вантажу (зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки);

2) за втрату, нестачу, псування, пошкодження вантажу (в розмірі фактичної шкоди).

Обставинами, що звільняють перевізника від відповідальності, можуть бути:

– вина вантажовідправника або вантажоодержувача;

– особливі природні властивості перевезеного вантажу;

– нестача тари, упаковки, що не могли бути помічені при прийманні вантажу до перевезення;

– застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, за відсутності слідів ушкодження та­ри в шляху;

– здавання вантажу до перевезення без зазначення у накладній його властивостей, що вимагають особливих умов і за­побіжних заходів для зберігання вантажу;

– здавання до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму тощо.

Діє презумпція винності перевізника. Від­сутність вини має до­водити перевізник.

Обставини, що звільняють залізничного пе­ревізника від відповідальності:

1) прибуття вантажу в непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами вантажовідправника або без пломб, якщо таке перевезення дозволене Правилами перевезень, а також прибуття вантажу в непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування, пошкодження під час перевезення;

2) якщо незбереження вантажу відбулося внаслідок природних причин, пов'язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухли­вому составі;

3) якщо вантаж перевозився в супроводі провідника вантажовід­правника або вантажоодержувача;

4) якщо недостача вантажу не перевищує норм природної втра­ти і граничної розбіжності визначення маси;

5) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, при­був без порушення режиму перевезень (охолоджен­ня, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в шляху не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Пра­вилами перевезень;

6) втрата, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок:

а) таких нестач тари та упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

б) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений, несправний вагон (контейнер), що перед цим був розвантажений цим же відправником (здвоєна операція);

в) здачі вантажу до перевезення без вказівки в накладній особ­ливих його властивостей, що вимагають особливих умов чи попе­реджуючих засобів для забезпечення цілості;

г) стихійного лиха та інших обставин, що залізниця не могла передбачити й усунення яких від неї не залежало (п.111 Статуту за­лізниць України).

4. Договір перевезення пасажира та багажу – це договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а у разі здавання багажу – та­кож доставити останній до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – також за його провезення (ч.1 ст. 910 ЦК).

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджу­ється видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються транспортними кодексами (статутами).

Права пасажира:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити із собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до дванадцяти років ди­тячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити із собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки у дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а у разі хвороби – на весь її час;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка – залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодек­сами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час і місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом;

8) інші права, передбачені ЦК, іншими законами, транспортни­ми кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами і правилами, що видаються відповідно до них (ст. 911 ЦК).

В ідповідальність перевізника (с т. 922 ЦК):

– за затримку у відправленні засобу, що перево­зить пасажира, або запізнення у прибутті до пункту призначення сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (ста­тутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок обставин, що не залежали від нього;

– за втрату, нестачу, псування або пошкодження багажу і пошти, якщо не доведе, що це сталося внаслідок обставин, яким він не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (у розмірі фактичної шкоди).

5. До­говір морського перевезення вантажу – це договір, за яким перевіз­ник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому від­правником вантаж з порту відправлення в порт призначення і ви­дати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за пе­ревезення встановлену плату (фрахт) (ст. 133 КТМ).

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, які уклали між собою договір щодо фрахтування судна (чартер) у письмовій формі.

Документи, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу:

1) рейсовий чартер – якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент – якщо договір не передбачає зазначеної умови;

3) інші письмові докази.

Перевізник відповідає за втрату, нес­тачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що вони сталися не з його ви­ни, зокрема внаслідок (ст. 176 КТМ):

1) дії непереборної сили;

2) виникнення небезпеки і випадковостей на морі та інших суд­ноплавних водах;

3) пожежі, що виникла не з вини перевізника;

4) рятування людей, суден, вантажів;

5) дій або розпоряджень влади (затримка, арешт, карантинтощо);

6) воєнних дій, терористичних актів, народних заворушень;

7) страйків або інших обставин, що спричинили зупинку чи об­меження роботи;

8) дій щодо запобігання забрудненню навколишнього природ­ного середовища тощо.

Навігаційна по­милка (ст. 177 КТМ): перевізник не відповідає за втрату, нестачу, пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслі­док дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоц­мана в судноводінні або управлінні судном.

Комерційна помилка (ст. 176 КТМ): за втрату, нестачу, пошкодження вантажу, викликані діями або упущеннями заз­начених осіб під час навантаження, розміщення, вивантаження або здавання вантажу, перевізник несе відповідальність.

Загальна аварія: збитки внаслідок зроблених умисно і розумно надзвичайних витрат або пожертву­вань з метою врятування судна, фрахту і вантажу, що перевозить­ся на судні, від загальної для них небезпеки. Ознаки загальної аварії:

1) наявність загальної небезпеки для судна, вантажу і фрахту;

2) умисність дій, що вчиняються для рятування судна, вантажу і фрахту;

3) надзвичайність витрат і пожертвувань (не пов'язані зі звичайними небезпеками на морі);

4) розумність витрат і пожертвувань.

Типові обстави­ни, за яких збитки підпадають під ознаки загальної аварії:

1) збитки, спричинені викиданням за борт вантажу або належностей судна, а також збитки від пошкодження судна чи ванта­жу під час вжиття заходів щодо загального рятування, зокрема внаслідок проникнення води в трюми;

2) збитки, заподіяні судну або вантажу під час гасіння пожежі на судні, включаючи збитки від здійсненого з цією метою затоп­лення судна, що загорілося;

3) збитки, заподіяні умисною посадкою судна на мілину і знят­тям останнього з мілини;

4) витрати, зроблені з метою отримання допомоги як за догово­ром про рятування, так і без нього, у тій мірі, в якій рятувальні операції здійснювалися з метою запобігання небезпеці для судна, фрахту і вантажу;

5) збитки від забруднення навколишнього природного середо­вища, яке виникло внаслідок загальної аварії.

6) витрати, спричинені вимушеним заходом судна в місце схо­вища чи поверненням у порт відправлення внаслідок нещасного випадку або іншої надзвичайної обставини, що виклика­ла необхідність такого заходу чи повернення заради загальної безпеки;

7) витрати, пов'язані з виходом судна з початковим вантажем або його частиною з місця сховища чи з порту відправлення, куди воно було змушене повернутися;

8) витрати на заробітну плату та утримання екіпажу, на паливо і предмети постачання, зроблені у зв'язку з подовженням о рейсу в результаті заходу судна в місце сховища або повернення в порт відправлення за вказаних обставин.

Загальна аварія розподіляється між судном, фрахтом і вантажем пропорційно їх вартості. Збитки, що не підпадають під дію ст.ст. 277, 279, 280 КТМ, виз­наються окремою аварією.

Не визнаються загальною аварією:

1) вартість викинутого за борт вантажу, що самозайнявся, і то­го, який перевозився на судні не у відповідності з правилами і зви­чаями торговельного мореплавства;

2) збитки, заподіяні (будь-яким чином) під час гасіння пожежі на борту судна, внаслідок дії диму або нагрівання;

3) збитки, заподіяні обрубуванням уламків або частин судна, знесених чи загублених у результаті нещасного випадку до прове­дення пожертвувань з метою врятування від небезпеки;

4) будь-які збитки або втрати, зазнані судном або вантажем внаслідок збільшення тривалості рейсу (збитки від простою, зміни цін тощо).

За договором морського перевезення пасажира перевізник зо­бов'язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а у разі здавання пасажиром багажу – також доста­вити останній у пункт призначення і видати його уповноваженій особі; пасажир повинен сплатити плату за проїзд, а при здаванні багажу – і плату за його провезення (ст. 184 КТМ).

Права пасажира:

І) перевозити із собою дітей безоплатно або на пільгових умовах;

2) перевозити із собою каютний багаж безоплатно в межах вс­тановлених норм;

3) здавати для перевезення багаж за плату за тарифом.

Відповідальність перевізника:

– за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, а також у результаті втрати чи ушкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів (якщо не доведе, що нестача, пошкодження чи прострочення у дос­тавці сталися не з його вини);

– за втрату чи пошкодження каютного багажу від­повідає лише у випадку, якщо пасажир доведе, що втрата або пошкодження сталися внаслідок наміру або необережності пере­візника;

– за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовнос­тей, прикрас, творів мистецтва або інших цінностей, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився зберігати їх у безпеці.

За договором морського буксирування власник одного судна зо­бов'язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об'єкт на певну відстань або буксирувати його протягом певного часу чи для виконання маневру (ст. 222 КТМ).

Види договору морського буксирування:

– дого­вір портового буксирування (судновласник за винагороду здійснює введення у порт або виведення з нього суден, інших плавучих об'єктів, виконання маневрів судна, що буксирується, швартовних та інших операцій у портових водах). Має усну форму. Управління буксируванням здійснює капітан судна (об'єкта), що буксируєть­ся, якщо не домовились про інше;

– договір міжпортового бук­сирування (власник одного судна (буксира) зобов'язується за вина­городу буксирувати інше судно чи інший плавучий об'єкт з одного порту до іншого). Має письмову форму. Управління буксируванням здійснюється капітаном судна, що буксирує.

5. Договір транспортного експедирування – договір, за яким од­на сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначе­них договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів (ч.1 ст. 929 ЦК).

Предмет договору – послуги з безпосереднього від­правлення або одержання вантажів і виконання інших допоміжних операцій, що сприяють реалізації цієї мети.

Укладається у письмовій формі на разове експедиційне доручення і на тривалий строк. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо во­на є необхідною для виконання його обов'язків (ст. 930 ЦК).

Сторони у договорі – експедитор і клієнт. Зазвичай як експедитор виступає суб'єкт підприємницької діяльності, юри­дична чи фізична особа.

Основним обов'язком експедитора є відправлення чи одержання вантажу, який прибув на адресу клієнта. Експедитор оформляє товарно-транспортні документи або перевіряє правильність їх заповнення, оплачує за клієнта провізні платежі, оформляє перевізні докумен­ти на вантаж, що прибув на адресу клієнта, за необхідності бере участь у складанні комерційного акта. Може взяти на себе виконання дій, пов'язаних з відправленням або одержанням вантажів (упакування, маркування, завантаження, вивантаження); залучити до вико­нання своїх обов'язків інших осіб.

Основними обов'язками клієнта є надання експедитору ванта­жів, що підлягають відправленню, прийняття вантажу, що прибув на його адресу, а також сплата експедитору обумовленої плати та інших витрат, понесених ним при відправленні або одержанні вантажів. Клієнт зобов'язаний надати експедиторові інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, інформацію, необхідну для виконання обов'язків тощо.

Майнова відповідальність сторін (за неподання транспортних засобів і кон­тейнерів під завантаження, неправильне завантаження, несвоєчасну доставку, втрату, псування, пошкодження, нестачу, невикористання поданих транспортних засобів і контейнерів, затримку їх під завантаженням або вивантаженням, за несвоєчасну оплату тощо) настає у вигляді неустойки (штрафу, пені) і відшкодування заподіяних збитків.

Клієнт або експедитор має право відмовитися від договору, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про відмову, зо­бов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані у зв'язку з розірванням договору.

6. Договір доручення – договір, за яким одна сторона (повіре­ний) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя (ст. 1000 ЦК).

Договір доручення є однією з підстав представництва, а на ре­гульовані ним відносини поширюються загальні норми про пред­ставництво. Договір регулює лише взаємовідносини довірите­ля та повіреного, але не їх взаємозв’язки з іншими особами. Пові­рений не є стороною правочину, укладеного ним з іншою особою від імені та в інтересах довірителя.

Для виконання договору доручення довіритель, як правило, ви­дає повіреному довіреність.

Характеристики договору: консенсуальний, двос­торонній, як правило сплатний.

Відмінність від інших договорів: представництво від імені другої сторони – основна ознака, що дозволяє відрізняти договір доручення від договору комісії і договору підряду, у яких сторона, що на­дає послугу або виконує роботу, завжди виступає від свого імені. За предметом (юридичні дії) він відрізняється від договорів підря­ду та експедиції, предмет яких становлять здебільшого фактичні дії (або сукупність юридичних і фактичних дій).

Сторони договору: як фізичні,так і юридичні особи.

Предмет договору: вчинення юридичних дій, що спричиняють правові наслідки (підписання документів, приймання товарів і робіт, ор­ганізація і ведення претензійної роботи, представництво у суді). Дії можуть мати одноразовий або багаторазовий характер. Предметом договору не можуть бути неправомірні дії, а також дії, за якими представництво не допускається. Фактичні дії мають допоміжне значення для договору доручення і не становлять його предмета.

Строк договору доручення: визначається характером доручення і може встановлюватися точною датою або проміжком часу, протягом якого має бути виконане. Як правило, тривалість договору визначається строками дії довіреності, іншого документа, що підтверджує правомочності.

Форма договору: підпадає під загальні правила про форму правочинів.

Обов'язки повіреного:

1) особисто виконати дане йому доручення. Винятки з правила: передоручення можливе, якщо це передбачено договором доручення (до­віреністю) або коли повірений вимушений до цього обста­винами, або з метою охорони інтересів довірителя (ст. 1005 ЦК). Повірений зобов’язаний негайно повідомити довірителя про передання ви­конання доручення іншій особі, а також повідомити необхідні ві­домості про замісника. У цьому разі повірений надалі відповідає не за дії свого замісника, а лише за його вибір. Повірений, який не повідомив довірителя про передання виконання доручен­ня, відповідає за дії замісника як за свої власні. Якщо замісник по­віреного був указаний у договорі доручення, повірений не відпові­дає за його вибір та за вчинені ним дії. Якщо договором не передбачена можливість вчинення дій замісником по­віреного або така можливість встановлена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає за вибір замісника;

2) вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення, тобто керуватися вказівками довірителя. Довіритель вправі в односторонньому порядку змінити або ска­сувати вказівки чи надати нові інструкції. Повірений вправі відступити від змісту доручення, якщо він: а) не міг попередньо запитати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допуще­ні відступи, як тільки це стане можливим (ст. 1004 ЦК). Якщо несвоєчасне повідомлення про відступи призвело до виник­нення збитків у довірителя, повірений зобов’язаний їх відшкодувати. Вказівки не повинні бути непра­вомірними, нездійсненними або неконкретними.

Згідно з ч. 2 ст. 1004 ЦК повіреному, який діє як комерційний пред­ставник, довірителем може бути надано право відступати в його ін­тересах від змісту доручення без попереднього запиту про це. Ко­мерційний представник повинен в розумний строк повідомити до­вірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором;

3) повідомляти довірителеві на його вимогу відомості про хід виконання доручення в строки, встановлені в договорі, а також на першу вимогу (ст. 1006 ЦК);

4) після виконання доручення або у разі припинення договору до його виконання негайно повернути довірителеві до­віреність, строк якої не закінчився, та надати звіт про виконання доручення та виправдувальні документи, якщо це вимагається договором і характером доручення;

5) негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з вико­нанням доручення.

Обов’язки довірителя (ст. 1007 ЦК):

1) видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором;

2) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконан­ня доручення (відповідною документацією, авансом для покриття витрат), якщо інше не встановлено договором;

3) відшкодувати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення, якщо інше не встановлено договором. Відшкодовуються лише необхідні витрати, інші витра­ти відшкодовуються лише за умови, що вони були зроблені з відома і згоди довірителя або були ним схвалені;

4) негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв’язку з виконанням доручення. За необґрунтоване ухилення від прий­няття виконаного довіритель відповідає як за прострочення кредитора;

5) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Договір доручення припиняється на загальних підставах, а також у разі:

1) відмови довірителя або повіреного від договору;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмежен­ня його дієздатності або визнання безвісно відсутнім;

3) смерті довірителя або повіреного (ст. 1008 ЦК).

Довіритель або повірений мають право відмовитися від догово­ру доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від до­говору доручення є нікчемною.

Якщо повірений діє як комерційний представник, сторона, яка відмовляється від договору, має пові­домити іншу не пізніш як за один місяць до припинення договору, якщо більш тривалий строк не встанов­лений договором. У разі припинення юридичної особи, яка є комер­ційним представником, довіритель має право відмовитися від дого­вору без попереднього повідомлення.

Наслідки припинення договору дору­чення (ст. 1009 ЦК): якщо договір припинений до того, як доручення повністю виконане, довіритель повинен відшкоду­вати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення, а як­що йому належить плата – також виплатити її про­порційно виконаній роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дізнався або міг дізнатися про припинення договору доручення.

Відмова довірителя від договору не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Відмова повіреного від договору не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві, крім випадку відмови за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діявяк комерційний представник.

Якщо повірений діє без повноважень або з їх перевищенням, юридичні дії, вчинені ним, створюють права та обов’язки для дові­рителя лише у разі їх наступного схвалення ним.

7. Договір комісії – це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК). Законом можуть бути встановлені особливості договору комісії щодо окремих видів майна (ст. 1028 ЦК).