Тойнбі А. Дослідження історії

Питання:

1. Чому «творча меншість» є чинником цивілізаційнго розвитку? Яка тоді доля демократії?

2. Наведіть аргументи, які б підтверджували позицію автора про те, що проблема підтягування нетворчої більшості до рівня творчих першопрохідців не може практично бути вирішена?

... Могутні сили сучасності – демократія та індустріалізм – виникли в надрах невеликої творчої меншості, й основна маса людства досі лишається на тому самому інтелектуальному та духовному рівні, на якому вона перебувала ще тоді, коли грандіозні нові соціальні сили тільки почали зароджуватися. Головна причина, чому наша творча еліта, ця західна Сіль Землі не може звітріти і втратити свою духовну наснагу, – це те, що більшість нашого західного суспільства залишилася не посолена.

Сам факт, що розвиток цивілізацій – це справа рук творчих індивідів або творчих меншин, має своєю передумовою те, що нетворча більшість залишатиметься позаду, аж поки першопрохідці винайдуть засіб підтягти ар'єргард до власних далеко висунутих уперед позицій. Останнє міркування вимагає, щоб ми уточнили визначення, яким раніше провели межу між цивілізаціями і примітивними суспільствами.

На попередніх сторінках даного дослідження ми з'ясували, що примітивні суспільства – принаймні ті, які нам відомі, – перебувають у статичному положенні, тоді як цивілізації – за винятком загальмованих – у динамічному русі. Тепер ми повинні відзначити, що цивілізації, які перебувають у процесі розвитку, відрізняються від примітивних суспільств насамперед тим, що в їхньому суспільному організмі відбувається ніби внутрішній рух-бродіння творчих індивідуальностей; і туг-таки спід додати, що за будь-яких обставин ці творчі особистості складають у суспільстві незначну меншість.

У кожній цивілізації, захопленій процесом рэзвитку, переважна більшість індивідів і далі перебувають у стані стагнації, характерному для статичних примітивних суспільств. Ба навіть більше: в розвинутій цивілізації основна маса народу, попри зовнішній лак освіти, аіддається тим самим пристрастям, що й первісні люди. В цьому явищі ми знаходимо підтвердження відомої сентенції, що людська вдача ніколи не змінюється. Особистості вищого порядку, генії, містики чи надлюди – назвіть їх, як вам хочеться, – це тільки дріжджі, які бродять у казані, заповнені пересічним людством.

Тепер спробуємо зрозуміти, як ці динамічні особистості, які спромоглися зламати у власних душах те, що Бейджот назвав «корою звичаю», перетворюють свою індивідуальну перемогу на перемогу суспільного масштабу, як їм щастить уникнути суспільної поразки і зламати «кору звичаю» у своєму соціальному середовищі.

За словами Бергсона, для розв'язання цієї проблеми «потрібне подвійне зусилля: зусилля з боку людей - творців новаторської ідеї – і зусилля з боку всіх інших, готових сприйняти ці ідеї і пристосуватися до них. Суспільство можна назвати цивілізацією лише в тому разі, якщо такі прояви ініціативи і акти послуху зливаються воєдино. Варто зазначити, що домогтися виконання другої умови значно важче. Фактором, якого бракувало суспільствам, що так і не спромоглися вийти на стежку цивілізації, очевидно, була не відсутність сильної особистості (немає жодних підстав припускати, що природа позбавила якесь суспільство людей, наділених силою волі і вищим розумом). Таким фактором, найімовірніше, стало те, що індивіди подібного штабу не знайшли належних умов для того, щоб повести за собою інертну більшість».

Проблема, як спонукати нетворчу більшість відгукнутися на заклик творчої меншості, мабуть, має два розв'язання: одне – практичне, друге – ідеальне.

Безпосередня передача творчої енергії від душі до душі, – безперечно, ідеальний спосіб, але покладатися тільки на нього було б принаймні необачно. Проблема підтягування нетворчої маси до рівня творчих першопрохідців не може бути практично розв'язана в масштабах усього суспільства без звернення до мімезису (наслідування) – однієї з менш високих властивостей людської природи, що набувається радше навчанням, ніж у процесі чистого натхнення.