Поняття, ознаки та підстави виникнення господарських зобов'язань.

Зобов’язальне право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов’язального права — найзначніша частина цивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі — ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов’язанням.

Водночас загальні положення про господарські зобов’язання містяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі — ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобов’язань.

Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобов’язального права — інститут цивільно-правових зобов’язань і інститут господарських зобов’язань.

Ведучи мову про господарські зобов’язання, доречно, на наш погляд, зупинитись на стислій порівняльній характеристиці цивільно-правових і господарських зобов’язань.

Визначення цивільно-правового зобов’язання міститься в ст. 509 ЦК: зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обо­в’язку.

Визначення господарського зобов’язання Згідно зі ст. 173 ГК України, господарським, визнається зобов'язання, що витікає між суб'єктом господарювання й іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, згідно з яким один суб'єкт, (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Водночас визначення господарського зобов’язання має і свої відмінності, головна з яких полягає в тому, що сторонами в господарському зобов’язанні можуть бути не тільки боржник і кредитор, як це має місце й у цивільно-правовому зобов’язанні, а й зобов’язана й управнена сторона — суб’єкт господарювання і наділені господарською компетенцією органи державної влади та місцевого самоврядування (так звані організаційно-господарські зобов’язання). Крім того, предметом господарського зобов’яза­ння може бути обов’язок однієї зі сторін здійснити не тільки господарську дію (чи певну дію як у цивільно-правовому зобов’я­занні), а й учинити певну дію саме управлінсько-господарського характеру.

Різноманітність господарських зобов'язань зумовлює їх кла­сифікацію на: майново-господарські зобов'язання, організаційно-господарські зобов'язання та, публічні зобов'язання.

Майново-господарськими, згідно зі ст. 175 ГК України, в изнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, згідно з якими зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компе­тенцією.

Організаційно-господарськими згідно зі ст. 176 ГК Украї­ни, визнаються господарські зобов'язання, що виникають у про­цесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, за якими зобов'язана сторона, повинна здійснити на користь іншої сторони певну управлінське-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

- між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником цього суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

- між суб'єктами господарювання, котрі разом організо­вують об'єднання підприємств чи господарське това­риство, га органами управління цих об'єднань або то­вариств;

- між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є стосовно іншого дочірнім підприємством;

- в інших випадках, передбачених цим Кодексом, інши­ми законодавчими актами або установчими докумен­тами суб’єкта господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форм договору.

За соціально-комунальними зобов'язаннями суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів, згідно зі законом, створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання. Суб'єкт господарювання, котрий згідно зі законом і своїх установ­чих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмови­ти у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єкт господарювання, котрий безпідставно ухиляєть­ся від виконання публічного зобов'язання, повинен відшко­дувати іншій стороні завдані цим збитки в порядку, визна­ченому законом.

Підставою виникнення господарських зобов’язань, як і інших господарських правовідносин, є передбачені ГК юридичні факти, що породжують господарські права та обов’язки.

Відповідно до ст. 174 ГК господарські зобов’язання можуть виникати:

1) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

2) з акта управління господарською діяльністю;

3) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

4) унаслідок заподіяння шкоди суб’єктові або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

5) у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також унаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.