Розвиток економіки України в 1953–1964 рр.

Галузь про- мисловості	Досягнення
Металургія і паливно- енергетичний комплекс	1965 р. — порівняно з 1959 р. збільшилося виробництво чавуну, сталі і прокату на 70 %; видобуток нафти збільшився — в 4,6 раза; газу — в 4 раза; 1962 р. — стала до ладу перша черга нафтопроводу «Дружба»; будівництво Каховської, Кременчуцької, Дніпропетровської та Київської гідроелектростанцій
Машинобудування	Дніпропетровськ — завод важких пресів та комбайнів; Запоріжжя — трансформаторний завод; Херсон — завод сільськогосподарських машин; Запоріжжя — легкове автомобілебудування; Миколаїв — випуск суховантажних кораблів; 1960 р. — Київ, Запоріжжя — реактивні лайнери ТУ-134; 1959–1965 рр. — виробництво нових засобів автоматизації зросло в 4,2 рази
Легка промисловість	1959–1965 рр. — споруджено і реконструйовано 700 підприємств; випуск товарів культурно-побутового вжитку зріс удвічі

Аграрна політика у другій половині 50-х — першій половині 60-х рр. XX ст..

У 50–60-ті роки Україна залишалася одним із основних виробників сільськогосподарської продукції СРСР.

Певний час після XX з’їзду КПРС у результаті вжитих заходів сільське господарство республіки розвивалося досить успішно. Це було наслідком зміцнення матеріальної бази колгоспів, радгоспів, деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлі сільськогосподарської продукції, що на практиці мало чим відрізнялися від конфіскацій, замінювалися закупівлями.

Протягом 1952–1958 рр. закупівельні ціни зросли майже втричі, у тому числі на зернові культури — майже в 7 разів, на продукцію тваринництва — в 5,5 раза. Приріст сільськогосподарської продукції був досить значний і у 1954–1959 рр. становив понад 7 % щорічно.

Упродовж 1950–1958 рр. обсяг валової продукції аграрного сектора України зріс на 65 %, проте уже в наступному шестиріччі — лише на 3 %, а 1963 р. довелося вперше імпортувати значну кількість зерна. Як тільки підвищився рівень добробуту колгоспників, М. Хрущов, чиє світосприйняття визначалося уявленнями 30-х років, провів 6 березня 1956 р. через ЦК КПРС і Раду Міністрів рішення про заборону збільшення присадибних ділянок й обмеження кількості свійських тварин, у тому числі корів та свиней.

В інших сільськогосподарських регіонах СРСР також було досягнуто помітного приросту сільськогосподарської продукції, що породило безпідставні ілюзії про можливість економічної перемоги над капіталістичним сільським господарством. У травні 1957 р. М. Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки з виробництва м’яса, молока й масла на душу населення».

Анекдот того часу

— Тату, що таке Америка?

— Це така країна, де панує капіталізм.

— А що таке капіталізм?

— Це безправ’я, голод, злидні, плач і сльози.

— А як ми наздоженемо Америку, то і в нас будуть голод, плач і сльози?

Важливим кроком на шляху до остаточного вирішення цього питання вважався семирічний план (1958–1965). Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70 %.

Для досягнення поставленого завдання були необхідні не лише величезні капіталовкладення, а й матеріальне заохочення селянства, розширення його ініціативи, рамок економічної діяльності.

На практиці ж усе відбувалося навпаки: планувалося одне, робилося інше. Основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася на забезпеченні швидкого розвитку промисловості.

На село коштів не вистачало, всі бюджетні проблеми, особливо пов’язані з розвитком військово-промислового комплексу й оборони, взагалі розв’язувалися передусім шляхом переміщення в ці галузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господарства.

Основна надія покладалася на адміністративно-командні методи, що давали максимальні результати за мінімальних витрат.

На XX з’їзді Компартії України, який відбувся на початку 1959 р., перший секретар ЦК М. Підгорний заявив: «Завдання семирічки в галузі сільського господарства ми зможемо виконати за 5 років, а багато колгоспів і навіть районів — за ще коротші строки!» Методи виконання проголошувалися традиційні: «Треба лише по-більшовицькому взятися за цю справу і як слід використати всі наявні резерви і можливості, що є в колгоспному і радгоспному виробництві».

Уроки семирічки тривало укрупнення колгоспів, яке супроводжувалося

оголошенням безлічі дрібних сіл і хуторів «неперспективними». Внаслідок цього всі видатки на їхній економічний і соціально-культурний розвиток скорочувалися до мінімуму. У 1965 р. в Україні було 9,5 тис. колгоспів проти

13 тис. 1950 року.

Необґрунтованою була також реорганізація сотень колгоспів у радгоспи. Ліквідація з 1958 р. машинно-тракторних станцій і передання їхнього майна колгоспам лише на деякий час дала позитивний ефект. Але вже у 1961–1962 рр. через некваліфіковане обслуговування техніки вперше за мирні роки в країні скоротився парк сільськогосподарських машин.

Негативний вплив на виробництво продукції сільського господарства справила заборона тримати худобу в приміській зоні, на околицях міст і спроба зменшити розміри присадибних ділянок колгоспникам. Передбачалося, що це сприятиме більш активній роботі селян у колгоспах. Насправді єдиним наслідком цього волюнтаристського рішення стало зменшення сільськогосподарської продукції на колгоспних ринках і підвищення цін на неї.

За вказівками зверху «вдосконалювалася» і вся система агротехніки.

Було оголошено шкідливою травопільну систему землеробства, яка підтримувала мінімальну родючість землі в умовах дефіциту мінеральних добрив і вологи в ґрунті; відмовилися від парів.

Нарешті, у другій половині 50-х років, а особливо після офіційного візиту М. Хрущова до Сполучених Штатів Америки в 1959 р., на полях колгоспів і радгоспів у широких масштабах почали впроваджувати кукурудзу, котра швидко витіснила традиційні сільськогосподарські культури.

Основою впровадження кукурудзи, яку щедро величали «царицею полів», стали не економічні, а примусові акції. Ставка робилася на партійно-державний апарат, а не на господарську доцільність, не враховувалися властивості ґрунту, клімат та ін. З 1958 до 1963 р. посівні площі, зайняті цією культурою, зросли більш ніж удвічі, а валовий збір — лише в 1,3 раза. Практично незмінною — у межах 25–28 центнерів з гектара — залишалася врожайність кукурудзи.

Очікуваного ефекту кукурудза не дала, проте в багатьох районах призвела до порушення сівозмін, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових. Становище сільського господарства ускладнив також неврожай 1963 р., хоча на цей раз голоду вдалося уникнути.

Таким чином, запланованого стрімкого зростання сільському господарстві не сталося. Із 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів і радгоспів збільшився лише на 3 %. А 1963 р., порівняно з 1958 р., продукція землеробства склала лише 86 %, тваринництва — 93 %. Сільське господарство, перебуваючи в жорстких рамках директивного управління, неспроможне було забезпечити

населення продуктами харчування достатньою мірою.

Держава була змушена купувати хліб за кордоном, виділяючи зі свого бюджету дедалі більше валюти.