Рівні розвитку спільності великих груп.

До основних компонентів політичної свідомості слід відносити:

1. Політичні орієнтації - симпатії та антипатії, що обумовлюють ту чи іншу стратегію поведінки індивіда чи групи в політиці.

2. Соціально-політичні цінності – загальні поняття і спільні ідеї, які лежать в основі ідеологічного вибору індивіда чи/та групи.

3. Думки – найбільш поверховий і рухливий елемент політичної свідомості, який поповнює політичну свідомість реакцією на поточні події.

З точки зору суб’єкта політичної свідомості, виокремлюють:

1. Масову політичну свідомість – це, по-перше, рівень очікувань людей та оцінка ними власних можливостей чинити вплив на політику. По-друге, це швидкоплинні думки і настрої, пов’язані з оцінкою поточного політичного моменту, дій уряду, лідерів тощо.

2. Групову політичну свідомість – узагальнене знання великих/малих груп, пов’язане з політикою; сукупність уявлень, що визначають зміст, спрямованість та інтенсивність політичної активності групи.

3. Індивідуальну політичну свідомість – найважливіший атрибут „людини політичної”, здатної так чи інакше сприймати політику, оцінювати її події, визначати цілі та завдання політичної діяльності тощо.

Політична психологія виокремлює такі форми політичної свідомості як: 1. Буденна політична свідомість характерними рисами якої є суперечливість, емоційність, стихійність становлення під впливом побутових уявлень й суджень по політику в межах „здорового глузду” і 2) Теоретико-ідеологізовану політичну свідомість – цілісну систему поглядів і суджень, певний тип світогляду, який пояснює політичну дійсність точки зору тої чи іншої ідеологічної доктрини.

Важливою категорією політичної психології є політична самосвідомість – процес і результат вироблення стійкої системи уявлень суб’єкта політики про себе, на ґрунті якої суб’єкт цілеспрямовано будує взаємовідносини з іншими суб’єктами політики. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка власної ролі, цілей та ідеалів, інтересів тощо. Суб’єктом політичної самосвідомості може виступати як окрема особа, так і соціальна група. В останньому випадку вона виступає в формі ідеологічних концепцій, що відображають інтереси й потреби групи.

Як зазначає В.Д.Ольшанський, в основі утворення соціальних груп лежать дві основні причини:

1. Людям властиво поєднуватися в групи задля забезпечення відчуття захищеності.

2. Люди утворюють групи задля спілкування та набуття необхідних ідентичностей.

В XIX сторіччі склалися два наукових підходи до розуміння сутності феномену великих груп в політиці – марксизм та веберіанство. Німецький філософ К.Маркс запропонував виокремлювати під час вивчення будь якого суспільства його найважливіші класи, що відрізняються один від одного наявністю чи відсутністю приватної власності на засоби виробництва. Як результат, послідовниками Маркса було зроблено висновок про визначальний вплив приватної власності на соціальну структуру, психологію індивідів та інтеракцію груп.

Послідовники німецького соціолога М.Вебера наголошували на визначальній ролі індивідуальної свідомості, зайнятості, рівні освіти та споживання членів великих соціальних стратів у виборі їхньої політичної тактики та стратегії.

Для політичної психології принципово важливим був той конфлікт між „класової свідомістю” та „громадянською (індивідуальною) свідомістю”, який випливав з протистояння цих двох наукових підходів. І лише наприкінці XX сторіччя стало ясним, що обидва підходи не заперечують, а доповнюють один одного. Поняття „клас” і „страт” були об’єднані в більш широке поняття „великих соціальних груп”.

Об’єктивним чинником є те, що соціальна поведінка людини впливає на її психіку. Приналежність до тієї або іншої великої соціальної групи формує певні психологічні типи. Великі соціальні групи виокремлюються з психологічної точки зору, в першу чергу на підставі виробничої діяльності переважної більшості їхніх членів. А оскільки саме такі групи „роблять” серйозну політику, то вони і є предметом політико-психологічного аналізу.

Соціально-групова психологія – це ті особливості свідомості і поведінки, які представляють собою відображення умов життя, провідної діяльності і особливостей спілкування великої групи людей. Основу соціально-групової психології складають загальні потреби людей, які складають дану велику соціальну групу.

Важливо усвідомлювати, що самі потреби рідко мають ярко виражений політичний характер. Проте над ними вже надбудовуються вже політичні інтереси і цінності групи, яки виступають як засоби реалізації базових потреб. Соціально-групова психологія перш за все набуває форми елементарно інстинктивної політичної психології великих соціальних груп. Але, завдяки усвідомленню вона перетворюється на групову свідомість.

Виступаючи як певна культурна, ціннісна система, ідеологія виконує важливу роль в ідентифікаційних практиках особи й групи, допомагаючи їм досить точно визначити своє місце в соціальному просторі. В разі різкого розпаду подібної ціннісно-орієнтаційної системи, група опиняється в стані аномії (anomos – беззаконня). Це поняття означає стан гострої кризи системи цінностей, загострення протиріч між цілями і можливостями їх досягнення. Людини і група долають цей стан різними засобами до яких можна віднести конформізм (поведінку підкорення) та різноманітні види девіантної поведінки (бунт, насильство, заперечення світу). Подолання аномії найчастіше буває пов’язано знову ж таки зі створенням нових ціннісно-орієнтаційних систем, тобто – ідеологій.

Розвиток соціально-групової свідомості (за В.Д.Ольшанським) передбачає три основних рівня:

1. Зовнішньо-типологічний. Ця назва пов’язана з можливістю зовнішньої фіксації тієї чи іншої ознаки, яка є властивою для представників даної великої соціальної групи („білі” та „сині” комірці, наприклад). Типологічний рівень має свої стійкі прояви і в політичних уподобаннях представників різних соціальних груп. За даними європейських досліджень, люди в робочих спецівках переважно голосують за соціалістів. Навпаки, селянство більш консервативно і часто за традицією голосує за правих.

Поступово, наявність зовнішніх схожих рис стає помітним для людей. Тоді вони фіксують їх і роблять відповідні висновки за принципом „свій – чужий”, „мі” – „вони”.

2. Внутрішнє-ідентифікаційний. Виникає первинний психологічний зв’язок людини з власної великою соціальною групою через співвіднесення себе з нею. Так формується соціально-групова самосвідомість і виникає внутрішня ідентифікація, ототожнення себе з іншими представниками групи, які живуть та працюють поруч.

Рівень внутрішньої ідентифікації є одним з діючих факторів, які визначають, наприклад, характер голосування населення на місцевих виборах.

3. Солідарно-дієвий. Передбачає політико-психологічну готовність членів групи до спільних дій у великих форматах задля досягнення чи збереження цілей і інтересів своїх великих соціальних груп. Для виходу групи на цей рівень розвитку потрібні зовнішні чинники. Як правило до таких належить загроза інтересам групи, яка сприймається як загроза інтересам кожного її члена.