Загальна структура та завдання системи ЦО України

у режимі діяльності у НС: здійснення відповідною КТЕБ у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем i структурних підрозділів ЄДС, організація захисту населення i територій, переміщення оперативних груп у район виникнення НС, організація роботи, що пов'язана із локалізацією або ліквідацією НС, із залученням необхідних сил i засобів, визначення меж території, на якій виникла НС, організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування ОЕ та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення, здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала вплив наслідків НС, обстановкою на аварійних об’єктах і прилеглій до них території, інформування провідних органів управління стосовно рівня НС та вжитих заходів, що пов’язані з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення населення тa надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися;

у режимі діяльності у надзвичайному стані: здійснення заходів, передбачених Законом України " Про надзвичайний стан".

Постійним органом управління ЄДС, який координує діяльність центральних органів виконавчої влади, забезпечує організаційне - методичне планування дій ЄДС є Міністерство України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Крім цього МНС забезпечує управління усіма силами та засобами функціональних і територіальних підсистем ЄДС, що залучаються до ліквідації великих за масштабами НС. Для оперативного реагування на НС або на загрозу їх виникнення в складі Урядової комісії по НС наказом Міністра МНС України створюється Мобільна оперативна група (МОГ). До їїзавдання належать: координація оперативних заходів при загрозі або виникненні НС загальнодержавного рівня, а також у всіх випадках прийняття оперативних управлінських рішень в рамках компетенції МНС України; забезпечення необхідною інформацією членів Постійної урядової комісії і уряд України для прийняття рішень з питань ліквідації наслідків НС; оперативний контроль за реалізацією цих рішень безпосередньо на місці дій; забезпечення центрального апарату МНС України необхідною оперативною інформацією про наслідки НС, про хід ліквідації наслідків НС, про залучення необхідних сил, про ефективність прийнятих першочергових оперативно-рятувальних і аварійно-відновлювальних заходів.

В країні діє Кризовий центр МНС України. За своїми технічними можливостями він є головним елементом Урядової інформаційно-аналітичної системи з концентрації інформації. Основна задача Кризового центру - забезпечити інформацією Постійну Урядову комісію для прийняття обґрунтованих рішень щодо техногенно-екологічної безпеки та НС. Координування діяльності органів виконавчої влади, що пов’язані з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на НС природного й техногенного походження, здійснює постійно діюча комісія з техногенно-екологічної безпеки та НС (рис. 1.3). На державному рівні комісію з ТЕБ та НС очолює перший віце-прем’єр, а на територіальному рівні - перші заступники голів місцевих держадміністрацій. Члени комісії з ТЕБ та НС очолюють підкомісії за видами НС: при аваріях зі НХР, при аваріях на АЕС, при аваріях на залізниці, при землетрусах, при лісових пожежах, при аваріях на ОЕ нафто-, газовидобутку, при численних захворюваннях. Обсяг поточної роботи комісії пов’язаний: з виявленням видів та джерел небезпеки; прогнозуванням можливості виникнення НС та їх наслідків; визначенням необхідних сил та засобів для ліквідування НС; організацією захисту та життєзабезпечення людей в умовах НС; забезпеченням готовності сил, що залучаються для проведення АРІНР, а також засобів оповіщення, зв’язку та інше. Керівники підкомісій очолюють оперативні групи з ТЕБ та НС для ліквідування наслідків НС. Комісії з ТЕБ та НС повинні не тільки організовувати роботи в екстремальних ситуаціях, але й забезпечувати високу готовність органів управління і сил, що залучаються для цього, а також здійснювати контроль за реалізацією заходів, які спрямовані на зменшення збитків від НС. Для надійного та стійкого управління процесами захисту населення в НС та інших функцій, що передбачені планами на воєнний час, використовується державна система пунктів управління: на державному рівні – пункт, що мусить бути захищеним, обладнаний засобами зв’язку та життєдіяльності, з цілодобовим чергуванням. Пункт розташовується безпосередньо в місці дислокації Президента та Кабінету міністрів, утворюється також запасний пункт управління в заміській зоні; на рівні міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади запасні пункти управління в заміській зоні; на обласному рівні – по два запасних пункти: один – в місті, де розташований орган, що здійснює керівництво ЦО, та один у заміській зоні; на інших адміністративних рівнях ПУ створюються за місцем дислокації органу, який керує ЦО, в одному із сховищ ОЕ.

Запасні ПУ містять захищені виробничі приміщення з вузлами зв’язку, з автономними джерелами енергопостачання, водопостачання та іншими системами

життєзабезпечення, апаратурою централізованого оповіщення, засобами закритого зв’язку, захищені приміщення для роботи та відпочинку особового складу. Для безпосереднього управління висуванням сил в осередки ураження, проведення АРІНР утворюються рухомі ПУ, які є складовими елементами запасних ПУ. Система зв’язку в кожній ланці управління створюється заздалегідь та розгортається повною схемою при переведенні ЦО на воєнне становище. При виникненні НС в мирний час вона розгортається частково з урахуванням існуючої обстановки. Система зв'язку містить: вузли зв’язку стаціонарних та пересувних пунктів управління; лінії прив’язки до вузлів зв’язку державної мережі; лінії, канали та засоби зв’язку, що надаються у розпорядження органів ЦО міністерствами та їх органами на місцях; сили та засоби зв’язку угруповань та частин ЦО, Міноборони (МО), Міністерства Внутрішніх Справ (МВС); резерв сил та засобів зв’язку.

Для вирішення завдань запобігання виникненню НС створюється Державна Інспекція ЦО України (керівник – головний держінспектор з питань ЦО). На Державну Інспекцію покладається контроль за: експлуатацією діючих підприємств та потенційно небезпечних об’єктів; зберіганням, транспортуванням, використанням та похованням НХР, радіоактивних та вибухових речовин, а також проведенням заходів щодо попередження їх аварійних викидів; дотриманням державних будівельних норм щодо інженерно-технічних заходів ЦО, а також техногенної безпеки на хімічно-, пожежо- та вибухонебезпечних об’єктах.

Для надання медичної допомоги населенню, охорони громадського порядку в осередках ураження та лих, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контролю за станом довкілля, матеріально-технічного та інженерного забезпечення заходів з ЦО залучаються міністерства та інші органи державної виконавчої влади. Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) розробляє та здійснює заходи медичного захисту та забезпечення населення у випадку виникнення НС; здійснює управління функціонуванням служби швидкої медичної допомоги в НС; передбачає та забезпечує створення додаткової кількості лікувальних баз, забезпечує медичну евакуацію потерпілого населення в лікувальні заклади цих баз; створює резерв медичного майна та ліків; забезпечує створення медичних невійськових формувань. МВС здійснює заходи щодо охорони громадського порядку; охорону матеріальних та культурних цінностей у випадку НС; здійснює охорону режимно-обмежувальних та карантинних зон у випадку виникнення осередків радіоактивного, хімічного, біологічного ураження та під час їх ліквідування; забезпечує гасіння численних пожеж. Держкомгідромет виконує стаціонарні спостереження за станом радіоактивного та хімічного забруднення атмосферного повітря, опадів, ґрунту та води у відкритих водоймищах; організує аерогамазйомку місцевості на території країни за встановленими маршрутами; забезпечує інформацією керівництва ЦО всіх рівнів про фактичний гідрометеорологічний стан, а у випадку виникнення НС – про стан РЗ та ХЗ об’єктів і довкілля. Мінсільгосппродуктів здійснює загальне керівництво проведенням в державі заходів щодо захисту сільгосптварин та рослин, продукції тваринництва та рослинництва, продуктів, фуражу та джерел водопостачання сільської місцевості від всіх видів зараження; організує лабораторний контроль за радіаційним, хімічним та біологічним зараженням с/г тварин, рослин, продуктів, харчової сировини, фуражу в сільській місцевості. Мінзв’язку забезпечує органи управління ЦО зв’язком з організацією централізованого використання загальнодержавних та відомчих засобів зв’язку, здійснює керівництво створенням та підтримкою готовності територіальних і локальних мереж оповіщення про загрозу та виникнення НС. Мінбудархітектури реалізує спільну зі МНС України єдину технічну політику щодо проектування та будівництва об’єктів ЦО, розглядає та затверджує нормативні документи і держстандарти проектування і будівництва об’єктів ЦО, а також здійснює контроль за їх дотриманням.

Важливе місце в організаційній структурі ЦО країни займає цивільна оборона ОЕ. Під ними розуміють: заводи, фабрики, організації, установи, навчальні заклади та ін. ЦО на об'єкті організується за типовою структурою з урахуванням особливостей виробництва. Начальником ЦО об'єкту є його керівник (директор, ректор та ін.). Він несе повну відповідальність за організацію і стан ЦО, керує її силами та засобами, а також проведенням АРІНР. Керівництво підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності забезпечує своїх працівників засобами індивідуального і колективного захисту, організує проведення евакуаційних заходів, створює сили для ліквідації наслідків НС; підтримує їх у готовності до практичних дій; виконує інші заходи щодо ЦО і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в обсягах, передбачених законодавством. Начальники ЦО радіаційно-, хімічно-, пожежо- та вибухонебезпечних об'єктів додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення НС і оповіщення співробітників та населення, що мешкає у зонах можливого ураження. Начальники ЦО цих об'єктів відповідають за захист населення, яке мешкає у зонах можливого ураження, від виробничих аварій. Начальник ЦО об'єкта підпорядковується начальнику ЦО свого міністерства (відомства), а у оперативному відношенні - начальнику ЦО області (району). Наказом начальника ЦО об'єкта призначаються заступники: з евакуації, з інженерно-технічного забезпечення, з матеріально-технічного постачання, заступник з оперативних питань. Органом управління начальника ЦО є штаб. Штаб ЦО очолює начальник штабу, який одночасно є першим заступником начальника ЦО об'єкта і організує та забезпечує безперервне управління цивільною обороною на об'єкті. Для організації та проведення спеціальних заходів ЦО на об'єкті, на базі відповідних структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій), створюються служби ЦО. Кожна з них має свої формування, команди, групи, дружин, ланки. На невеликих об'єктах служби ЦО не створюються, а їх робота поручається відділам даного об'єкта. На автотранспортних підприємствах створюються специфічні формування ЦО, автомобільні колони, станції знезараження транспорту, евакуаційні групи і т.д.

У навчальних закладах запроваджена наступна організація і структура ЦО. Начальником ЦО закладу є ректор (директор), начальником штабу ЦО – помічник ректора (заст. директора). У великих ВНЗах ЦО організується так само, як і на промислових об'єктах. Для практичного здійснення заходів щодо евакуації особового складу створюється евакуаційна комісія, яку очолює один з проректорів. У ВНЗах створюються: рятувальні загони (команди), що комплектуються з студентів і постійного складу; санітарні дружини; аварійно-технічні групи; ланки по обслуговуванню сховищ і укриттів, які комплектуються з співробітників адміністративно-господарського відділу; команди охорони громадського порядку. Для організації спеціальних заходів ЦО створюються служби ЦО: зв'язку і оповіщення, сховищ і укриттів, охорони громадського порядку, аварійно-технічна, медична, протирадіаційного і протихімічного захисту, матеріально-технічного забезпечення, світломаскування, торгівлі і харчування, транспортна. Крім того загальноінститутські формування ЦО: розвідувальна група, група зв'язку, група радіаційного та хімічного захисту, пости радіаційного та хімічного спостереження, санітарний пост. Для оперативності управління ЦО на кожному факультеті діє самостійна система ЦО. Начальник ЦО факультету – декан, він має заступника з евакуації. Формування ЦО факультету - група евакуації, група охорони громадського порядку, санітарний пост, ланки пожежогасіння, обслуговування сховищ і укриттів, рятувальна, зв'язку, радіаційної і хімічної розвідки, матеріально-технічного забезпечення.

На об'єктах, які продовжують роботу у воєнний час, можуть створюватися невоєнізовані формування ЦО: зведені рятувальні загони (команди, групи); рятувальні загони (команди, групи); розвідувальні групи (ланки); пости радіаційно-хімічного спостереження; групи (ланки) зв'язку; протипожежні команди; команди (групи) охорони громадського порядку; аварійно-технічні команди (ланки); групи (ланки) по обслуговуванню сховищ і укриттів; групи (ланки) по знезараженню та інші формування в залежності від особливостей об'єкта.

Постановою Кабінету Міністрів України за важливістю - політичною, економічною та оборонною, відносно реалізації заходів з ЦО всі міста та території розподілено на групи - ОВ (особливої важливості) -1, ІІ та ІІІ, а ОГД - на категорії - ОВ, 1 та ІІ. Ці міста та об’єкти називаються категорованими (КМ та КО).

Сили цивільної оборони України. Для проведення АРІНР залучаються сили ЦО МНС України: війська ЦО, СФ, НФ, спеціалізовані служби ЦО (рис. 1.4). Війська ЦО підпорядковані Міністру МНС України. Безпосереднє керівництво ними здійснює перший заступник міністра МНС України – командуючий силами ЦО. Війська ЦО виконують завдання з захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, військових дій, а також здійснюють АРІНР. До військ ЦО належать: окремі мобільні механізовані бригади, окремі мобільні механізовані полки, окремі аварійно-рятувальні батальйони. Спеціалізованим формуванням доручаються рятівні, аварійні та евакуаційні роботи в осередку ураження, надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо на робочому місці або під час евакуації; роботи

щодо запобігання НС; виготовлення, ремонт та технічне обслуговування ОЕ. Для реалізації наданих завдань СФ центрального підпорядкування можуть мати у своєму складі оперативні та допоміжні підрозділи, науково-дослідницькі організації та підприємства. Структуру оперативних підрозділів, масштаб та кількість визначає відповідний орган державної виконавчої влади (адміністрація підприємства, закладу, організації).Комплектування СФ здійснюється за контрактом з числа фахівців, що мають досвід роботи з ліквідації наслідків НС. Основними СФ центрального підпорядкування, що створені відповідно до наказу міністра МНС України, є Державна воєнізована гірничорятувальна (аварійно-рятувальна) служба з головним штабом в м. Києві. Основною сферою діяльності її є ПНО, а також об'єкти з підвищеним ризиком для життя. До складу Державної воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби належать: головний штаб Державної воєнізованої гірничорятувальної служби МНС України; 4 регіональних штаби з підпорядкованими силами. Наприклад: Південний регіон: м. Дніпропетровськ (Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська та Херсонська області - 4 рятуваль­них загони). Всі вище наведені сили знаходяться у постійній готовності і здатні діяти у автономному режимі 3 доби.

Особливе місце серед сил та засобів, що призначені для вирішування задач щодо запобігання та ліквідації НС техногенного і природного характеру, окремих їх наслідків, проведення АРІНР займають аварійно-рятувальні служби. Основними завданнями АРС є: проведення під час утворення НС на об'єкті і території АРІНР; ліквідація НС та окремих їх наслідків; виконання робіт щодо запобігання утворення та мінімізації наслідків НС техногенного або природного характеру, а також щодо захисту від них населення та територій; захист довкілля та локалізація зон впливу шкідливих та небезпечних факторів, що утворюються в наслідок аварій та катастроф. У відповідності до специфіки діяльності професійні АРС можуть бути спе­ціальними (воєнізованими). Вони можуть створюватися на професійній або на непрофесійній основі, а за підпорядкуванням поділяються на державні, комунальні, АРС громадських організацій, АРС підприємств, закладів, організацій (далі об'єктові АРС). Постійному та обов'язковому обслуговуванню АРС підлягають: об'єкти, що видобувають та переробляють тверді, рідинні та газоподібні копалини, продуктопроводи, підземні виробітки; споруди транспортних підприємств та організацій з підвищеними вимогами до рівня безпеки їх експлуатації (морські та річкові порти, аерод­роми та аеропорти, метрополітени і т.п.); металургійні, хімічні, радіаційно-небезпечні, вибухово- та пожежо-небезпечні об'єкти, а також ті, що застосовують у своєму виробництві або зберігають НХР; рекреаційні зони та інші території під час масового відпочинку людей; райони відповідальності України за організацію обслуговування повітряного руху; водні об'єкти України, у тому числі у зоні відповідальності України у Чорному та Азовському морях, на річках Дніпро та Дунай. Особливим видом державних АРС є Державна служба медицини катастроф. Ця служба надає безкоштовну медичну допомогу громадянам та рятувальникам у екстремальних ситуаціях. АРС обслуговують окремі території, а також підприємства, заклади та організації незалежно від форм власності та підпорядкування. Відповідно до постанови КМУ від 14 квітня 1997 р. № 343 “Про утворення Державної служби медицини катастроф”, основним призначенням її є надання в мирний час громадянам безоплатної медичної допомоги при НС природного та техногенного характеру. Державна служба медицини катастроф (надалі Служба) функціонує на двох рівнях: державному та територіальному. Визначення медичних сил і засобів та лікувальних закладів територіального рівня згідно із зазначеною постановою КМУ покладено на МОЗ України за погодженням з МНС, МО, МВС, Міністерством транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з органами охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. До формувань Служби належать: мобільні шпиталі (багато чи одно профільні) та медичні загони швидкого реагування, які створені на базі лікувальних закладів Служби або медичних підрозділів відомчого підпорядкування і призначаються для надання першої медичної та кваліфікованої медичної допомоги постраждалим за умов НС. Медичні загони, які формуються з декількох лікарсько-сестринських бригад із складу медичних працівників лікувальних закладів одного міста для надання невідкладної першої медичної допомоги постраждалим на до госпітальному етапі; санітарно-епідеміологічні загони, які формуються на базі санітарно-епідеміологічних закладів і складаються з спеціалізованих бригад екстреної санітарно-профілактичної допомоги (епідеміологічних, гігієнічних та радіологічних) та виконують функції пересувних частин санітарно-епідеміологічних станцій в районах НС для проведення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів; бригади швидкої медичної допомоги (загально профільні і спеціалізовані), що в складі служби швидкої медичної допомоги (ШМД) системи охорони здоров’я, при НС на території, яку вони обслуговують, виконують функції бригад постійної готов
ності першої черги територіального рівня. Частина цих бригад, визначена МОЗ за по
годженням з територіальними органами управління охорони здоров’я виконує фун
кції бригад постійної готовності першої черги державного чи територіального рівня; бригади постійної готовності Служби першої черги (крім бригад ШМД), які створюються на базі центрів екстреної медичної допомоги та лікувальних закладів для посилення служби швидкої медичної допомоги в районі НС; спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги, які формуються на базі центрів та закладів Служби (територіального та державного рівня) для посилення стаціонарних та мобільних лікувальних закладів другого етапу медичної евакуації, що забезпечують надання постраждалим кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги; спеціалізовані протиепідемічні бригади, які створюються на базі науково-дослідних установ санітарно-епідеміологічного профілю, використовуються для проведення протиепідемічних заходів в районах НС, в першу чергу при виникненні осередків особливо небезпечних інфекцій; санітарні дружини та санітарні пости утворюються із складу штатних медичних працівників або спеціально підготовлених для надання невідкладної медичної допомоги працівників немедичних професій, на підприємствах, в господарствах та окремих населених пунктах для першої медичної допомоги постраждалим при НС переважно на об’єктах свого формування.

Невоєнізовані формування (НФ) – група людей, з’єднана у загін, команду або дружину, яка забезпечена спеціальною технікою та майном для виконання необхідних дій при виникненні НС. НФ – це складова частина сил ЦО, які створюються на час НС в областях, районах, а також на ОЕ. НФ розподіляються за підпорядкуванням та готовністю. За підпорядкуванням НФ можуть бути територіальні та об’єктові. За готовністю – підвищеної готовності, а також ті, що розгортаються при приведенні ЦО до готовності. До НФ ЦО зараховуються працездатні громадяни України за винятком жінок, що мають дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, що мають дітей віком до 3-х років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.

Для забезпечення заходів з ЦО, захисту населення і територій від наслідків НС та проведення спеціальних робіт у Міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на ОЕ, створюються спеціалізовані служби ЦО: енергетики, захисту сільгосптварин і рослин, інженерні, комунально – технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення та зв’язку, протипожежні, торгівлі та харчування, технічні, транспортного забезпечення та ін.