Соціально-психологічні фактори трудової поведінки персоналу

Для досягнення цілей організації керівники повинні координувати роботу працівників і примушувати їх виконувати її. Для цього вони використовують різні способи мотивації. Мотивація – це процес спонукання себе та інших до діяльності для досягнення особистих цілей і цілей організації.

Основною спонукальною силою людини, групи є потреби. Потреба – це внутрішній стан фізіологічного або психологічного відчуття людиною нестачі чогось важливого для її життєдіяльності.

Спонукальною силою потреби стають тоді, коли усвідомлюються людиною. Конкретно виражені усвідомлені потреби називаються інтересами, які і є реальною причиною трудової поведінки. Отже, потреби характеризують, що потрібно суб’єкту для нормального існування, а інтереси визначають, як треба діяти, щоб задовольнити потреби.

Розрізняють первинні і вторинні потреби. Первинні потреби за своєю природою є фізіологічними й абсолютно необхідними для виживання людини. Вторинні є психологічними й усвідомлюються з досвідом, а тому значно більшою мірою відрізняються у людей, ніж первинні потреби. Це зокрема, потреби успіху, поваги, причетності до когось (чогось), влади, самовираження. Трудова поведінка працівника, ефективність праці обумовлюються не тільки їхніми потребами, але й трудовою ситуацією, тобто комплексом умов, пов’язаних з організацією та оплатою праці.

Мотивуючий вплив різних заходів повинен бути індивідуальним. На такому підході ґрунтуються так звані процесуальні теорії мотивації.

У їх основі – різні ціннісні орієнтації працівників, тобто усвідомлено сприйняті цінності. Цінність – це поняття, що виражає позитивну або негативну значимість предмета або явища. Для різних працівників одні і ті ж цінності мають різну значимість.

У кожної людини формується певна система ціннісних уявлень, орієнтована на найважливіші для неї цінності, які називають базовими. Залежно від базових цінностей можуть змінюватися і оцінки інших предметів і явищ. Ціннісні орієнтації особистості пов’язані з потребами. Ціннісні орієнтації – це відносно стійке, соціально обумовлене відношення людини до сукупності матеріальних, духовних благ та ідеалів, на підставі яких виникає бажання досягти певних цілей. Вони залежать від базових цінностей, соціального статусу людини, характеру й обсягу фактичних знань, потреб і домагань.

Формами усвідомлення потреб і ціннісних орієнтацій є соціальна установка й соціальна оцінка. Соціальна установка – це вираження ціннісної орієнтації до певних явищ, людей, дій. Соціальна оцінка виражає відношення суб’єкта до об’єкта.

Цінностями в процесі праці є сама праця та різні сторони трудової діяльності, відносно яких працівник формує своє ставлення. На основі сформованих у колективі цінностей виникають (або спеціально встановлюються) правила, стандарти трудової поведінки працівників (норми поведінки).

Процес мотивації трудової поведінки визначається конкретним станом соціальної групи, її соціальними нормами. Мотив визначається як потреба, ціннісна орієнтація та інтерес суб’єкта, які спонукають його діяти певним чином у конкретній ситуації.

Практичне використання мотивації повинно виходити з урахування:

· індивідуально-психологічних властивостей особистості працівника;

· впливу конкретної ситуації на поведінку працівника;

· відмінностей у сприйнятті соціальної реальності працівниками.

Між працівниками існує величезна кількість відмінностей щодо тих потреб, які для них важливі. Винагорода – це все, що людина вважає для себе цінним. Люди мають різне поняття про цінності, а значить, і оцінка винагороди та її цінність відрізняються.

Звідси випливає, що керівнику необхідно враховувати індивідуальні потреби працівника, динаміку структури цих потреб у кожний конкретний період і домінуючі оцінки в системі винагород.