Види ринків праці. Сегментація ринків праці

Сегментація ринку праці означає виділення певних сегментів на основі видозмін в способах включення робочої сили в процес праці, координації та оцінки праці.

Обрані критерії сегментації широко застосовані у світовій практиці. Вони дозволяють проаналізувати основні моделі поділу ринків праці, зокрема первинний і вторинний, внутрішній та зовнішній, формальний та неформальний.

До первинного ринку праці відносяться підприємці, особи зайняті висококваліфікованою і добре оплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки. Вони мають міцні гарантії зайнятості і доходів, великі можливості просування по службі. В змісті праці переважають творчі, управлінські функції.

До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні працівники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день. Їх зв’язок з основним виробничим процесом слабкий, а доходи від праці низькі.

Інший вид сегментації ринку праці є його поділ на внутрішній та зовнішній. Поняття “внутрішній” та “зовнішній” фіксують стан ринку праці за відношенням до конкретного підприємства. Ці сегменти ринку праці відрізняються системами професійної підготовки кадрів, методами підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, просування працівників та заповнення вакантних робочих місць, особливостями регулювання на основі колективного договору. Кожному типу ринку відповідають і свої системи виробничих відносин.

Особливості політики зайнятості в різних країнах дозволяють виділити характерні риси цих двох моделей ринків праці.

Японська модель. Ця модель є класичним прикладом організованого внутрішнього ринку праці. В основі системи трудових відносин лежить принцип “довічного наймання”, при якому гарантується зайнятість працівника до 55-60 років.

Модель ринку праці в США характеризується де центра-лізацією ринку робочої сили. У кожному штаті діють свої закони про зайнятість і допомогу безробітним.

За несприятливої кон’юнктури американські фірми запроваджують звільнення працюючих, а не скорочення робочого тижня, що практикується в Японії.

Шведська модель ринку праці або модель “повної зайнятості” характеризується активною політикою держави у сфері зайнятості.

Третьою, поширеною, моделлю сегментації ринків праці є поділ їх на формальну і неформальну (неофіційну, берегла-ментовану) частини.

Формальний та неформальний сектори ринку праці є складовими відкритого ринку, який охоплює все працездатне населення.

В протилежність відкритому ринку існує прихований ринок праці. До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причин зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних виробничих взаємозв’язків.

Підходи до сегментації ринку праці залежать від суб’єкта та його мети. Так, ознаками сегментації можуть бути: територіальне положення, демографічні характеристики, соціально-економічні характеристики, економічні критерії, психографічні показники, поведінкові характеристики.

Ефективність моделей ринку праці залежить від їх гнучкості і адаптивності до змін, що відбуваються в економіці в цілому.

Поширення концепції гнучкого ринку праці можна розглядати як форму адаптації ринку праці до структурної перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці передбачає:

· оперативне реагування на зміни кон’юнктури ринку праці;

· територіальну та професійну мобільність працівників;

· різноманітність методів і форм зайнятості;

· різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

· гнучкість диференціації заробітної плати, регулювання витрат на робочу силу;

· гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

· різноманітність методів і форм соціальної допомоги.