Типи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини залежно від способу їхнього регулювання, методів розв'язання проблем класифікують за типами. Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються рішення в соціально-трудовій сфері.

Важли­ву роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності чи нерівності прав і можливостей суб'єктів соціально-трудових відносин. Від того, якою мірою і яким чином комбінуються ці базисні принципи, залежать конкретний тип соціально-трудових відно­син та інші принципи, що його визначають.

Пріоритетність конкретних принципів існування соціально-трудових відносин, їхня комбінація в процесі розв'язання проблем у соціально-трудовій сфері характеризують тип соціально-трудових відносин.

У цьому випадку основою соціально-трудових відносин можуть служити принципи солідарності і субсидіарності, відносини, побудовані за прин­ципом «панування—підпорядкування»; рівноправне партнерство, конф­лікт, конфліктне співробітництво, конфліктне суперництво, дискриміна­ція. Відповідно до цих принципів (характеристик) виділяють два поляр­них типи трудових відносин: патерналізм і соціальне партнерство. Мож­ливі й інші типи соціально-трудових відносин, обумовлені сполученням принципів і методів їхнього регулювання.

Принцип солідарності — припускає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності і згоді, єдності і спіль­ності інтересів.

Принцип субсидинарності ґрунтується на особистій відповідальності. Принцип субсидінар­ності спрямований на збереження неослабного прагнення людини до самовідповідальності і самореалізації і покликаний запобігати перенесенню відповідальності на суспільство.

Принцип партнерства припускає здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відносин і їхню самореалізацію в політи­ку узгодження взаємних пріоритетів.

Патерналізм може сфор­муватися і на рівні підприємства (організації) унаслідок використання твердої регламентації соціально-трудових відносин. Небезпека побудови соціально-трудових відносин відповідно до цього принципу полягає в обмеженні самостійності суб'єктів відносин, у прояві ними пасивності й утриманства в трудовому і громадському житті.

Принцип загальності повинен бути визначальним у механізмі соціаль­ного захисту.

 

Механізм функціонування системи соціально-трудових відносин

У процесі розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відносин повинні бути включені елементи суспіль­ного регулювання, що дозволить зменшити витрати, неминучі при таких великих суспільних перетвореннях.

Суспільне регулювання процесу становлення соціально-трудових від­носин нової якості може містити в собі:

• формування й освоєння всіма суб'єктами соціально-трудових відносин єдиної системи понять, засвоєння однієї мови спілкування з метою взаєморозуміння;

• ідентифікація соціально-економічних процесів з погляду інтересів сторін;

• формування системи показників, що відбивають процеси взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин, і відповідно визначення джерел інформації;

• дослідження досягнень інших країн у цій сфері, узагальнення й оцінка ефективного, негативного, проблемного досвіду.

Соціальне партнерство

Ідеї соціального співробітництва у сфері праці і трудових відносин, поперед всього, у вигляді дво- чи тристоронній основі, (біпартизм або трипартизм), є основою діяльності міжнародної організації праці (МОП), її ідеологічної бази.

Соціальне партнерство – це система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства, у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів.

Соціальне партнерство здійснюється на дво- чи тристоронній основі через представницькі органи сторін соціального партнерства відповідних рівнів.

Метою соціального партнерства є досягнення громадянської злагоди в суспільстві шляхом узгодження соціально-економічних інтересів сторін соціального партнерства як необхідні умови стійкого економічного розвитку, підвищення життєвого рівня народу.

Ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

· рівень демократизації управління виробництвом;

· рівня життя більшості населення і рівень диференціації їх доходів;

· психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві, які сприяють орієнтації населення розвинених країн на пошук соціальних компромісів, на розв’язання суспільних проблем раціоналістично, без крайніх заходів, на основі правил, визначених законами.

Основу цивілізованих відносин, що складаються між партнерами, повинні складати принципи, вироблені Міжнародною організацією праці. Серед них найважливішими є:

· паритет представництва сторін соціального партнерства;

· пріоритет примирних процедур як способу розв’язання соціально-трудових конфліктів, пошуку компромісних рішень;

· взаємоповага сторін соціального партнерства;

· обґрунтованість і реальність вимог і взаємних зобов’язань сторін соціального партнерства;

· відповідальність сторін соціального партнерства за виконання домовленостей і прийнятих зобов’язань;

· обов’язковість розгляду центральними і місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад рекомендацій органів соціального партнерства відповідного рівня;

· обов’язковість розгляду кожною стороною соціального партнерства звернень інших сторін;

· взаємне інформування сторін соціального партнерства щодо її намірів.

На практиці соціальне партнерство здійснюється на засадах трипартизму як системи тристороннього представництва з боку підприємців, профспілок і держави, які, будучи зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин на ринку праці, однаковою мірою відповідальні за розробку взаємо-прийнятних рішень і, зрештою, за збереження соціального миру.

Соціальне партнерство в Україні здійснюється сторонами у формі:

· спільних консультацій, переговорів;

· колективних договорів і угод;

· спільного розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примирюючих та арбітражних процедур;

· розгляду і вирішення претензій та розбіжностей, що можуть виникати між сторонами соціального партнерства відповідного рівня;

· обміну необхідною інформацією між сторонами соціального партнерства;

· контролю за виконанням спільних домовленостей.

Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин у суспільстві між трьома суб’єктами (тріада) ринкової економіки: власником (роботодавцем) та найманими працівниками (профспілкою) за участю держави, як арбітра, третейського судді.

Органи соціального партнерства. Механізмом організації взаємодії учасників соціального процесу є насамперед органи соціального партнерства відповідних рівнів. На національному рівні таким органом є Національна рада соціального партнерства.

На галузевому рівні можуть утворюватись самостійно діючі органи – галузеві ради соціального партнерства, до складу яких входять на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, які об’єдналися на галузевому рівні.

На виробничому рівні порядок та умови здійснення соціального партнерства та створення відповідних органів визначається сторонами згідно з чинним законодавством.

Система колективно-договірного регулювання в Україні включає національний, галузевий, регіональний рівні та рівень підприємств. Детальніше розглянуто в [4]