Національна академія внутрішніх справ України. 2004

Навчальний посібник

Київ - 2004

 

 

Рецензенти: В.О. Глушков – заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор

О.Г. Кулик – кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

 

За загальною редакцією О.М. Джужи – Заслуженого юриста України, доктора юридичних наук, професора

 

Кримінологія: Навчальний посібник / Упорядники: Джужа О.М., Василевич В.В., Іванов Ю.Ф., Опанасенко П.М., Сюравчик В.Г.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: НАВСУ, 2004. – 200 с.

 

 

У навчальному посібнику висвітлюються основні теоретичні та практичні питання Загальної та Особливої частин кримінології на основі сучасних характеристик злочинності в Україні, досвіду боротьби з нею в умовах реформування та розбудови державно-правової системи.

Матеріал підготовлений із застосуванням загально визначених логічних моделей, які забезпечують його краще сприйняття та засвоєння.

Для студентів, слухачів, ад’юнктів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів.

 

 

© Колектив авторів

© 2004

Загальна частина

 

Тема 1. Поняття, об’єкт, предмет і система кримінології

 

1. Поняття кримінології

2. Об’єкт кримінології

3. Характеристика предмета кримінології

4. Система кримінології

1. Кримінологія – соціолого-правова наука, що вивчає злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності, шляхи і засоби її профілактики.

2. Об’єктом науки кримінології є суспільні явища, пов’язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами злочинності, місцем і роллю особи злочинця в системі суспільних відносин, а також з вирішенням завдань з попередження і профілактики правопорушень.

3. Предметом кримінології є дослідження закономірностей, законів, принципів і властивостей розвитку суспільних відносин, що складають об’єкт кримінології.

Предмет кримінології складається з чотирьох основних елементів:

1) злочинність – соціальне і кримінально-правове явище в суспільстві, що являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у даній державі за визначений період часу. Злочинність визначається наступними якісно-кількісними показниками (параметрами): стан, рівень, структура, динаміка, характер, коефіцієнт злочинності;

2) особа злочинця – система негативних соціально значимих властивостей, які впливають у сполученні із зовнішніми умовами та обставинами на характер злочинної поведінки. Дані про особистісні властивості осіб, які вчиняють злочини містять інформацію про причини злочинів;

3) причини та умови злочинності (криміногенні детермінанти) – вони являють собою систему негативних економічних, демографічних, психологічних, політичних, організаційно-управлінських явищ і процесів, що породжують і обумовлюють злочинність як свій наслідок. Причини та умови злочинності з урахуванням їх змісту, природи та механізму дії вивчаються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому; окремих груп злочинів; конкретного злочину;

4) попередження (профілактика) злочинності розуміється як система державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на усунення, нейтралізацію чи послаблення причин і умов злочинності, утримання від вчинення злочинів і корекцію поведінки правопорушників. Класифікація профілактичних заходів здійснюється: за спрямованістю, механізмом дії, етапами, масштабом, змістом, суб’єктами та іншими ознаками.

Крім цього, в якості елементів предмета кримінології бажано розглядати проблеми: жертви злочинів; прогнозування і планування протидії злочинності; кримінально-правової статистики; методики дослідження злочинності; негативних соціальних явищ, які тісно корелюють зі злочинністю (фонових явищ) тощо [1].

4.У кримінології виділяють Загальну та Особливу частини.

У З агальній частині розглядаються загальнотеоретичні вчення про злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності, протидію злочинності, а також вивчається розвиток самої кримінології як науки. Зазначені кримінологічні явища та категорії досліджуються узагальнено, без виділення специфіки окремих видів злочинності.

В Особливій частині визначається кримінологічна характеристика окремих видів злочинності, яка поділяється за видами злочинів, за змістом злочинних діянь, за особливостями контингенту злочинців.

Останнім часом предметом вивчення кримінології стала економіка: аналізується кримінологічна характеристика злочинів, які вчиняються у різних сферах економіки (в кредитно-банківській; зовнішньоекономічній; паливно-енергетичній; агропромисловому комплексі тощо).

Сім’я з кримінологічних позицій вивчається в рамках сімейної кримінології. При цьому досліджується специфіка злочинів, які вчиняються на ґрунті сімейно-побутових відносин, а також об’єктивні та суб’єктивні фактори, які сприяють різним видам злочинів: насильницьким, корисливим; злочинів, що вчиняються жінками, неповнолітніми. Кримінологія розробляє шляхи та методи попередження злочинів за допомогою впливу на сім’ю.

Так звані “фонові” чи негативні соціальні явища (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція, СНІД, безпритульність і бездоглядність тощо) вивчаються кримінологією в тій мірі, в якій ці явища взаємопов’язані з механізмом вчинення злочинів, оскільки чинники, тенденції і профілактика всіх соціальних відхилень як злочинного, так і незлочинного характеру мають багато спільного.

Основне завдання кримінології на цьому етапі переходу суспільства до утвердження демократичних цінностей полягає в науковому поясненні і прогнозуванні кримінологічних явищ з метою більш ефективної профілактики злочинності.

 

 

Тема 2. Мета, завдання, функції і проблеми кримінології

 

1. Мета кримінології

2. Завдання кримінології

3. Характеристика функцій кримінології

4. Проблеми кримінології

 

1. Теоретична мета кримінології міститься в словесному формулюванні бажаного майбутнього результату наукової діяльності з виявленням актуальних проблем протидії злочинності.

Практична мета кримінології полягає у виробленні наукових і практичних рекомендацій, положень та висновків з підвищення ефективності запобігання злочинності. Практичні цілі формулюються з урахуванням професійної підготовленості кадрів, їх матеріально-технічного, фінансового забезпечення і реального часу.

2.Мета і предмет кримінології визначають її завдання. Основними завданнями кримінології є:

- вивчення об’єктивних і суб’єктивних факторів, що впливають на рівень, структуру, динаміку, характер злочинності, її регіональні особливості;

- соціально-кримінологічне дослідження окремих видів злочинності для визначення способів боротьби з ними;

- вивчення особи злочинця, дослідження механізму вчинення конкретного злочину, класифікація видів злочинних проявів і типів особи злочинців;

- вивчення особи потерпілого від злочинів, взаємозв’язку між жертвою та злочинцем;

- визначення основних напрямків і заходів протидії злочинності, правове регулювання профілактичної діяльності.

3. До основних функцій кримінології відносяться: описова, пояснювальна, прогностична і практично-прикладна.

Описова функція полягає у відображенні явищ і процесів, що входять у предмет кримінології, на основі зібраного практичного матеріалу.

Пояснювальна функція дозволяє з’ясувати характер досліджуваного процесу, його особливості.

Прогностична функція визначає можливий розвиток явища та його процесу.

З метою використання результатів пізнання виділяється програмно-прикладна функція, що дозволяє реалізовувати програму результатів, отриманих за допомогою перших трьох функцій, у реальній дійсності.

За видами впливу практично-прикладні функції можна поділити на економічні, правові, соціально-психологічні, організаційно-управлінські та ін.

4.Проблема – це складне теоретичне чи практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення. До числа актуальних проблем кримінології в даний час відносяться основні напрямки боротьби зі злочинністю:

- встановлення дієвого заслону кримінальному насильству, забезпечення надійної охорони життя, здоров’я і власності громадян;

- підвищення ефективності запобіжних заходів щодо злочинів, які становлять значний громадський резонанс (тероризм, торгівля людьми тощо);

- профілактика злочинів серед неповнолітніх та молоді;

- суттєве поліпшення боротьби з корупцією та організованою злочинністю;

- протидія процесам криміналізації економіки (легалізація (відмивання) доходів здобутих злочинним шляхом, злочинам у бюджетній, кредитно-банківській сфері тощо);

- поліпшення роботи з виявлення і запобігання незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів, зброї та вибухових речовин.

 

 

Тема 3. Кримінологія в системі наук

 

1. Взаємодія кримінології і кримінального права

2. Кримінологія і кримінальний процес

3. Співвідношення кримінології і криміналістики

4. Зв’язок кримінології і кримінально-виконавчого права

5. Взаємодія кримінології і деліктології

6. Кримінологія і соціологічні науки.

 

1. Кримінологія взаємодіє як з юридичними, так і з соціологічними науками. З юридичних наук кримінологія найбільше тісно пов’язана з кримінальним правом.

Кримінально-правова теорія та заснований на цій основі кримінальний закон дають юридичну характеристику злочинам і злочинцям (суб’єктам злочину), які складають основу для кримінології. В свою чергу, кримінологія надає кримінальному праву, законодавцю і правозастосовчій практиці інформацію про рівень злочинності, її структуру, динаміку, ефективність профілактики злочинів, розробляє прогнози щодо майбутніх змін даного негативного явища. Це дозволяє вчасно реалізовувати нормотворчу діяльність у плані визнання діянь злочинними або переведення злочинів у ранг інших правопорушень (криміналізація або декриміналізація).

2. Зв’язок кримінології і кримінального процесу полягає в тому, що суспільні відносини, які регулюються кримінально-процесуальними нормами, націлені не тільки на недопущення реально можливої та припинення розпочатої злочинної діяльності за допомогою оперативних служб кримінальної міліції чи безпосереднім застосуванням передбачених законом заходів примусу (тримання під вартою, арешту майна, вилучення документів тощо), але й виявлення причин та умов вчинення конкретних злочинів.

3. Криміналістика розробляє методику виявлення і фіксації фактичних даних про причини та умови вчинення злочинів, типологічні характеристики ситуацій вчинення злочинних проявів, способів дій злочинців, а також організаційно-технічні і тактичні засоби захисту особи і майна від злочинів, що ускладнює вчинення останніх. Кримінологія ж вказує основні напрямки для їхньої розробки, які випливають з даних про структуру і динаміку злочинності, типові криміногенні ситуації і т.п., а також розглядає ці рекомендації як складову частину системи профілактичних заходів і аналізує ефективність їхнього застосування.

4. Взаємодія кримінально-виконавчого права і кримінології найактивніше здійснюється стосовно боротьби з рецидивом злочинів, результативності виконання покарань, а також ресоціалізації та адаптації осіб, які вчинили злочин після відбуття ними покарання. При цьому кримінально-виконавче право вивчає сам порядок та процес відбування покарання в аспекті реалізації його цілей і виникаючих проблемних ситуацій, а кримінологія – причини та умови рецидиву і заходи щодо їх усунення. Кримінально-виконавче право і кримінологія спільно розробляють рекомендації з попередження рецидиву, підвищення ефективності виправлення засуджених осіб.

5. Кримінально-правова статистика як і кримінологія вивчає масові суспільні явища: сукупність (систему) злочинів, вчинених за певний час на певній території; осіб, які їх вчиняють; допомагає з’ясувати причини та умови вчинення злочинів, а також намітити систему заходів профілактики злочинів тощо. Основними способами збору, обробки та аналізу зазначеної інформації є статистичні методи масового спостереження, групування, аналізу тощо. Зведені дані кримінально-правової статистики органів внутрішніх справ, прокуратури, Міністерства юстиції, суду, податкової та митної служб та результати конкретних кримінологічних досліджень дають узагальнену картину злочинності. Знеособлені дані загальносоціальної статистики (демографічної, медичної, економічної та ін.) використовуються при дослідженні причин та умов злочинності і тенденцій її розвитку.

6. Кримінологія пов’язана з деліктологією. Це міждисциплінарна комплексна наука про некримінальні правопорушення, їх причини та умови, особу правопорушника, шляхи і засоби попередження правопорушень. Її систему складають адміністративна, дисциплінарна, цивільна і сімейна деліктологія.

7. Кримінологічний аналіз причин та умов злочинності в сфері економіки, так і спеціальне вивчення злочинів у сфері господарської чи службової діяльності, неможливий без знання економічної обстановки, галузевої та прикладної економіки.

8. Кримінологія пов’язана з педагогікою. Взаємодія цих наук особливо важлива при дослідженні злочинів неповнолітніх, жінок, побутових і рецидивних злочинів. Знання педагогіки застосовуються також у процесі розробки та аналізу ефективності індивідуальних заходів попередження злочинів. Можна вважати обґрунтованим припущення про виокремлення такого напрямку на стику кримінології і педагогіки, як кримінологічна педагогіка чи педагогічна кримінологія.

9. Кримінологія взаємодіє також з новою науковою дисципліною – юридичною конфліктологією, яка досліджує соціальні конфлікти, механізм їх виникнення, шлях вирішення, різновиди конфліктів (внутрішні, зовнішні тощо).

10. Кримінологія також використовує положення загальної, юридичної та прикладної психології для пізнання причин і умов злочинності та злочинів, тому що вони відіграють провідну роль у вивченні й класифікації особи злочинця, мають значення для розробки заходів профілактичного впливу. Це ж відноситься до даних демографії, соціології (соціології права) та політології, які використовуються в процесі прогнозування і планування боротьби зі злочинністю, а також у спеціальній профілактиці злочинів неповнолітніх, побутових і рецидивних злочинів, злочинів, вчинених особами без постійного місця проживання, представниками національних меншин, тощо.

Таким чином, соціально-правова природа кримінології припускає її унікальну для юриспруденції комплексність, тісну взаємодію з багатьма науковими і галузевими напрямками. Однак, це ні в якій мірі не позначається на чіткому визначенні предмету кримінології, його елементів, при розмежуванні зі спорідненими галузями знань та права.

 

 

Тема 4. Загальнонаукові методи кримінологічного дослідження

 

1. Поняття методів кримінологічного дослідження

2. Поняття загальнонаукових методів кримінологічного дослідження

3. Види загальнонаукових методів кримінологічного дослідження

4. Характеристика загальнонаукових методів кримінологічного дослідження

1. Методи кримінологічного дослідження визначають як систему прийомів, способів, засобів збору, обробки та аналізу інформації, які застосовуються з метою дослідження злочинності, її причин і умов, особи злочинця і вироблення заходів попередження злочинності.

2. У кримінологічних дослідженнях використовуються загальнонаукові і спеціальні методи.

Загальнонаукові методи пізнання – це загальні способи і шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, що використовуються в різних галузях наукового знання.

3. До загальнонаукових методів кримінологічних досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція і дедукція, гіпотеза, узагальнення, абстракція, експеримент, формалізація, аналогія, історичний підхід, системний підхід, системний аналіз, моделювання, математичні методи та ін.

4. Аналіз являє собою процес уявного чи реального розподілу цілого на частини, а синтез – процес об’єднання елементів у єдине ціле.

Індукція – це спосіб пізнання явища від окремих фактів і положень до загальних висновків; дедукція ж розуміється як констатації висновків шляхом пізнання явища від загального до окремих фактів.

Узагальнення – це відображення і формулювання тенденцій, що лежать в основі досліджуваного процесу.

Абстракція – це процес уявного виділення визначених властивостей і зв’язків досліджуваного явища і відмежування їх від побічних явищ.

Експеримент (проба, досвід) визначає характеристики функціонування об’єкта у певних умовах з метою одержання нової інформації про нього.

Формалізація – це уявлення і вивчення якої-небудь змістовної галузі знання у виді форм, системи числення, наприклад у виді математичних чи логічних методів.

Аналогія – це відповідність, подібність предметів чи явищ процесів у яких-небудь властивостях.

Умовиводи за аналогією – це знання, отримані при вивченні одного об’єкта, що переносяться на менш вивчені, подібні за істотними властивостями і якостями.

Історичний підхід – це розгляд і вивчення закономірного процесу руху і розвитку суспільства з урахуванням характеристик і особливостей конкретного тимчасового періоду.

Системний підхід – це напрямок методології наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить розгляд об’єктів як систем, цілісності цих об’єктів і різноманіття їх зв’язків у єдності.

Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів і прийомів, використовуваних для підготовки й обґрунтування рішень зі складних проблем. Системний аналіз спирається на принципи системного підходу, а також на ряд математичних та інших кількісних методів. Основна процедура – це побудова узагальненої моделі, що відображає взаємозв’язок реальної ситуації.

Моделювання – це спосіб дослідження процесів чи систем об’єктів шляхом побудови і вивчення моделей з метою одержання нової інформації. Ефективне дослідження такого комплексного явища як злочинність неможливо без використання методів моделювання.

Математичні методи – це сукупність способів, підходів, шляхів і засобів кількісного та якісного пізнання предметів реального світу.

 

 

Тема 5. Окремонаукові методи кримінологічного дослідження

 

1. Поняття окремонаукових методів кримінологічного дослідження

2. Види окремонаукових методів кримінологічного дослідження

3. Характеристика методу аналітичного обстеження

4. Характеристика соціологічних методів

5. Метод соціологічного обстеження

6. Сутність статистичного аналізу

7. Дисперсійний і кореляційний аналіз

 

1. Окремонаукові методи кримінологічних досліджень – це способи та прийоми конкретного дослідження об’єкта чи процесу з метою його оптимального регулювання.

2. До окремонаукових методів відносяться:

- аналітичне обстеження (групування і ранжирування);

- соціологічне обстеження (контент-аналіз, вибірка, експертні оцінки);

- статистичний аналіз (апроксимація, екстраполяція, інтерполяція);

- соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання);

- функціональний аналіз (дисперсійний і кореляційний) тощо.

3. Аналітичне обстеження статистичних даних про злочинність показане у виді групування злочинів. Статистичне групування – це розподіл одиниць сукупності на однорідні групи, що якісно розрізняються між собою за тими чи іншими істотними для даного дослідження ознаками.

Основне завдання угрупувань у кримінологічному дослідженні – дати найбільш повну і всебічну кількісну сторону в нерозривному зв’язку з якісною стороною, що дозволить показати об’єктивну характеристику злочинності, особи злочинців, жертв злочинів, причин та умов вчинення злочинів і реакції держави та суспільства на них.

Ранжирування злочинів здійснюється за ознакою суспільної небезпеки в плані виявлення ефективності застосування кримінально-репресивних заходів.

4. Соціологічні методи включають опитування у вигляді анкетування та інтерв’ювання.

Опитування – це метод збору даних про об’єктивні факти, думки, знання тощо, заснований на безпосередній (усне опитування – інтерв’ю) і опосередкованій (письмове опитування – анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв’юером) і опитуваним (респондентом).

Інтерв’ювання дозволяє збирати інформацію про факти, суб’єктивні судження, мотиви поведінки, установки тощо. Тому особистісний характер відносин між інтерв’юером і респондентом, суб’єктивність оцінок пред’являють тверді методологічні і методичні вимоги до підготовки і проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату. Інтерв’ювання використовується не так часто, як анкетування, тому що воно більш трудомістке.

Виділяють три види інтерв’ю:

- формалізоване – за тестом;

- фокусоване – вивчається конкретний об’єкт;

- неформалізоване (вільне), без тесту; при цьому необхідно визначитись з переліком інформації з конкретного завдання.

Анкетне опитування (анкетування) – один з ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки і настрої осіб; рівень знань особами вимог права; їх схильностях, симпатіях і антипатіях; оцінки своїх дій і поведінки інших у тих самих ситуаціях; не зафіксованих в інших документах даних про минуле, про оточення і т.п.

Анкетне опитування (анкетування) може бути груповим чи індивідуальним.

Процес застосування методу анкетного опитування складається з наступних етапів:

- формулювання питань, що випливають із програми дослідження;

- розміщення питань в анкеті;

- обговорення і рецензування анкети;

- пробне опитування;

- облік зауважень і підготовка остаточного варіанта анкети;

- розмноження анкети;

- поширення і збір анкет;

- логічний аналіз анкет;

- кодування анкет і складання таблиць;

- статистична обробка інформації, зібраної в результаті анкетного опитування.

Переваги анкетного методу в порівнянні з інтерв’юванням полягають у тому, що він дає можливість:

- у короткий термін і при невеликих матеріальних витратах охопити велику групу досліджуваних осіб, одержати інформацію “з перших рук”;

- швидко провести повторні опитування через визначений проміжок часу з метою виявлення змін, що відбулися;

- шляхом ретельної розробки, одержання кваліфікованих консультацій підготувати питання анкети на високому якісному рівні за змістом і формою;

- при необхідності забезпечити ефект анонімності опитуваних.

5. Соціологічне обстеження – це метод дослідження суспільних процесів і явищ.

Контент-аналіз – це прийом оцінки змісту тексту за ключовим словом, яке часто вживається і відображає основний зміст тексту.

Для соціологічного обстеження групи більш 500 чоловік, як правило, застосовується вибірковий метод. Процес виборки заснований на взаємозв’язку і взаємозумовленості якісних характеристик соціальних об’єктів. Висновки про явище в цілому на підставі вивчення його виборки будуть достовірними в тому випадку, якщо вибірка за своїми основними характеристиками є моделлю всієї досліджуваної сукупності фактів. Розрізняють вибірки ймовірні і цілеспрямовані.

Ймовірна (випадкова) вибірка зводиться до того, що кожен елемент сукупності має рівну можливість потрапити у вибірку.

Цілеспрямована вибірка – це вибірка, до якої не застосовується принцип ймовірності чи випадковості; вона здійснюється за допомогою методів: пропорційної вибірки; основного масиву; типологічної вибірки. В залежності від мети визначається припустима точність вибірки.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні, обробці та інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практики з визначених питань, важливих для дослідника. Кількість залучених експертів не перевищує 20-30 чоловік. При оцінці висновків зайві думки відкидаються.

6. Статистичний аналіз припускає використання таких способів, як апроксимація й екстраполяція.

Апроксимація (наближення) – це заміна одних математичних об’єктів іншими, більш простими, але близькими за суттю до вихідних, наприклад, заміна кривих ліній близькими до них ламаними. Це буває важливо при дослідженні динаміки злочинності.

Екстраполяція означає поширення висновків, отриманих зі спостереження за однією частиною явища, на іншу його частину. Метод екстраполяції використовують для короткочасних прогнозів злочинності.

Інтерполяція – це спосіб відновлення показників динамічних рядів, відомості про розміри явища, які за певних причин були відсутні, шляхом обчислення середньої арифметичної простої сусідніх значень відомих рядів динаміки. Інтерполяція дає можливість зробити припущення, що загальна тенденція, яку маємо зараз, мала місце і у той період часу відомості про які були втрачені або відсутні.

7. Дисперсійний аналіз – це сукупність методів визначення розмірів частин цілого в дисперсійних системах. Дисперсія в математичній статистиці і теорії ймовірності є мірою розсіювання величини, за якою спостерігається.

Кореляція – це ймовірна статистична залежність. На відміну від функціональної залежності кореляція виникає тоді, коли залежність однієї з ознак від іншої ускладнюється низкою випадкових факторів.

Дисперсійний і кореляційний аналіз необхідні при дослідженні злочинності для визначення її зв’язку з причинами та умовами, а також зв’язку між останніми.

 

 

Тема 6. Статистика в кримінологічних дослідженнях

 

1. Поняття кримінально-правової статистики

2. Завдання кримінально-правової статистики

3. Методи кримінально-правової статистики

4. Статистичне спостереження

5. Зведення та групування

6. Обчислення узагальнених показників

1. Кримінально-правова статистика – це система положень і прийомів загальної теорії статистики, які застосовуються для вивчення кримінально-правових і кримінологічних явищ з метою виявлення їх закономірностей і розробки заходів, що протидіють злочинності.

2. Завданнями кримінально-правової статистики є:

- цифрова характеристика масштабів злочинності в абсолютних і відносних показниках, а також оцінка практики боротьби зі злочинністю;

- одержання достовірної інформації про реєстрацію злочинів і заходи боротьби з ними;

- визначення тенденцій і закономірностей зміни злочинності;

- виявлення досягнень і недоліків у боротьбі зі злочинністю.

3. До методів кримінально-правової статистики відносяться: масове статистичне спостереження, групування зібраного матеріалу, обробка узагальнених показників, якісний аналіз суспільних явищ.

4. Масове статистичне спостереження – це планомірний науково організований процес збору інформації про масові соціальні явища і процеси шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, що мають відношення до кримінологічного дослідження.

Статистична інформація про злочинність залежить від того, що і як враховується. Тому головним завданням статистичного спостереження в галузі злочинності є реєстрація кожного виявленого злочину та осіб, що його вчинили, які є одиницями її сукупності у відповідних документах обліку.

5. Статистичне зведення являє собою наукову обробку матеріалів статистичного спостереження, зведення окремих одиниць у різні сукупності з метою одержання узагальненої характеристики про явище, яке вивчається, за низкою істотних для нього ознак.

Статистичне групування – це розподіл одиниць сукупності на однорідні групи, які якісно розрізняються між собою за тими чи іншими істотними для даного явища ознаками.

Основне завдання групувань у кримінологічному дослідженні – дати найбільш повну і всебічну кількісну характеристику злочинності, особам, які вчинили злочини, жертвам злочинів, причинам та умовам злочинів і реакції суспільства на них. У залежності від завдань дослідження розрізняють три види групувань: типологічні, варіаційні та аналітичні.

Типологічні групування – це розподіл досліджуваних явищ на однорідні групи, типи за істотними ознаками (наприклад, за об’єктом, предметом чи суб’єктом посягання).

Варіаційні групування – це розподіл типово однорідних груп за кількісними ознаками, що можуть змінюватися. З їх допомогою вивчають склад злочинців за віком, освітою, кількістю судимостей, за термінами позбавлення волі та іншими кількісними ознаками.

Аналітичні групування – це розподіл в залежності від взаємозв’язку між двома чи декількома різнорідними групами (наприклад, кількість злочинів, вчинених в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння).

6.Наступний етап обробки статистичного матеріалу – одержання узагальнюючих характеристик. Вони можуть бути виражені:

- в абсолютних (сумарних) величинах;

- у відносних величинах (наприклад, відношення частини до цілого);

- у середніх величинах (коли узагальнену характеристику якісно однорідної сукупності досліджуваного явища відносять до якої-небудь кількісної ознаки).

 

 

Тема 7. Кримінологічні дослідження

 

1. Поняття кримінологічного дослідження

2. Етапи кримінологічного дослідження

3. Послідовність проведення дослідницьких операцій

4. Форми впровадження

1. Кримінологічне дослідження – це пізнання і вивчення законів та закономірностей розвитку такого складного негативного соціального явища як злочинність, причин та умов її виникнення і розвитку, місця та ролі в цьому явищі особи злочинця, вироблення оптимальних рішень з попередження і профілактики правопорушень.

2 Вивчення злочинності та заходів боротьби з нею складається з трьох етапів:

- підготовчого – формулювання проблеми, постановка наукової гіпотези, розробка напрямків дослідження;

- робочого – розробка інструментарію, пробне обстеження, збір інформації тощо;

- заключного – формулювання висновків, складання звітів, впровадження результатів дослідження в практику.

3. Послідовність проведення дослідницьких операцій:

- загальна постановка завдання;

- складання програми – побудова гіпотези, визначення основних напрямків дослідження;

- визначення методики дослідження – яка потрібна інформація, способи її одержання, оцінка і визначення обсягу інформації;

- складання робочого плану;

- розробка інструментарію – підготовка анкет, опитувальних аркушів, бланків інтерв’ю і т.д.;

- уточнення (перевірка) методики;

- збір інформації – спостереження, опитування, вивчення документів і т.д.;

- статистична обробка отриманої інформації;

- формулювання висновків і розробка конкретних пропозицій за результатами дослідження, впровадження їх у практику.

4. Один з найбільш важливих етапів кримінологічних досліджень – є впровадження їх результатів у практику.

Виділяють наступні форми впровадження:

- підготовка планів соціального розвитку, комплексних планів попередження злочинів та інших правопорушень, програм боротьби зі злочинністю, перспективних та поточних планів роботи правоохоронних органів;

- підготовка законодавчих пропозицій, відомчих нормативних актів та інших управлінських документів з актуальних проблем протидії злочинності;

- підготовка аналітичних довідок, доповідних записок, оглядів, методичних листів тощо;

- проведення науково-практичних конференцій і семінарів, використання результатів досліджень у навчальному процесі;

- підготовка наукових рекомендацій, що передбачають удосконалення форм, засобів і методів діяльності у протидії злочинності.

Тема 8. Злочинність

 

1. Поняття злочинності

2. Виникнення злочинності

3. Злочинність як історичне явище

4. Соціальна природа злочинності

5. Злочинність як явище

6. Кримінально-правовий характер злочинності

7. Злочинність як системно-структурне утворення

8. Територія і період часу в злочинності

1. Злочинність – соціально обумовлене, історично мінливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляє себе в системі кримінально-карних діянь вчинених на певній території, за певний період часу[2].

2.Вважається, що злочинність виникла з появою приватної власності, розколом первіснообщинного ладу на класи і появою пов’язаних з цим соціально-економічних протиріч.

Розвиток класового суспільства об’єктивно порушило питання про державно-правову охорону від посягань привласненої колишній рідоплеменною владою общинної власності та охорони особи і привілеїв пануючих прошарків. Відоме нам раніше кримінальне законодавство рабовласницьких держав (закони Хаммурапі і Ману), а згодом і феодальних держав, характеризується в цьому зв’язку розгалуженістю і казуїстичністю правових заборон, суворим характером каральних заходів, нерівністю осіб, які попадали в його сферу, в залежності від їхнього соціального статусу.

3. Злочинність історично мінлива. Стан злочинності неоднаковий в різних соціально-економічних формаціях. Її рівень і структура змінюються і на окремих етапах розвитку визначеної формації в залежності від змісту і тенденцій, причин та умов злочинів, а також від визначення державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності відбивається в історії кримінального законодавства.

4. Злочинність – соціальне явище. Вона соціальна тому, що її суб’єкти, як і особи, на інтереси і відносини які вчиняються посягання, – члени суспільства. Злочинність соціальна і тому, що в її основі лежать соціально-економічні закони, обумовлені сукупністю сформованих виробничих відносин і характером продуктивних сил. Злочинність в цілому породжується причинами та умовами, що носять соціальний характер.

5 Злочинність – не статистична сукупність злочинів, а саме явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за причинно-наслідковою залежністю і зв’язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами – економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства і соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються протиріччями взаємодіючих соціальних процесів і явищ криміногенного, антикриміногенного, змішаного характеру.

6. Злочинність – кримінально-правове явище. Поняття злочину – базового елемента поняття “злочинність” – дається кримінальним правом. Злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину[3]. Не існує власне кримінологічних понять злочинності та її підсистем. Усі вони жорстко запрограмовані їхньою кримінально-правовою оцінкою.

7. Злочинність – це не механічна сукупність, ацілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами. Причому її елементи – окремі злочини та їх групи (підсистеми) – знаходяться у визначених статистично вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.

8. Злочинність складається з конкретних злочинів, вчинених на певній території у відповідний період часу.

 

 

Тема 9. Рівень (коефіцієнти) злочинності

 

1. Поняття рівня злочинності

2. Коефіцієнт злочинності, коефіцієнт злочинної активності

3. Поняття та види латентної злочинності

4. Фактори, що обумовлюють латентність злочинності

5. Показники рівня злочинності

 

1. Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних і кількісних критеріїв, основними з який є наступні: рівень, структура та динаміка.

Рівень злочинності – це її кількісна характеристика, яка вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених злочинів і осіб, що їх вчинили, за певний проміжок часу на визначеній території.

2.Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території проживає нерівна кількість людей, з метою їх співставлення між собою застосовують коефіцієнти.

При цьому використовуються два види основних коефіцієнтів. По-перше, коефіцієнт розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:

З

R₁ = ----- х Е, де

Н

З – кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу;

Н – число жителів, які проживають на цій території;

Е – визначене число жителів (єдина розрахункова база 1000, 10000, 100000), відповідно якого проводиться розрахунок.

По-друге, коефіцієнт злочинності, розрахований на населення за віком (старше 14-60 років), тобто особи, які досягли мінімального віку кримінальної відповідальності. і віку затухання кримінальної активності.

О

R₂ = ---------- х Е, де

Н _{(старші 14)}

О – кількість осіб виявлених за вчинення злочинів;

Н _{(старше 14-60)} – кількість жителів, які проживають на певній території у віці від 14 і старшідо 60 років.

Перший коефіцієнт показує інтенсивність злочинності та як населення страждає від неї, другий є показником кримінальної активності населення. Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочинність в цілому, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить в її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримінальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).

3. При оцінці рівня злочинності необхідно враховувати можливий рівень латентної злочинності, тобто злочинності, що не знайшла відображення в офіційних статистичних звітах. Латентну злочинність підророзділяють на два види: сховану злочинність і приховувану злочинність. Перша не виявлена правоохоронними органами в силу специфіки злочинів і ставлення до них потерпілих або з інших обставин. Друга не знаходить відображення в статистичних звітах у результаті неправомірних дій правоохоронних органів.

За механізмом реєстрації злочинів розрізняють три види латентності.

Природна латентність складається із злочинів, які не реєструються тому, що вони не виявлені правоохоронними органами.

Змішана латентність (“пограничні ситуації”) – злочини не реєструються через неусвідомлення самим потерпілим факту вчинення злочину відносно нього, наприклад, шахрайство.

Штучна латентність складається із злочинів, які виявляються і правильно оцінюються співробітниками правоохоронних органів, але свідомо не реєструються з різних причин.

Рівень латентності різних видів злочинів істотно розрізняється. Найменший ступінь латентності характерний для умисних убивств і умисних тяжких тілесних ушкоджень, а найбільша – для крадіжок, хабарництва, обману покупців та інших схожих злочинів.

4. Факторами, що обумовлюють латентність злочинності, є:

- небажання розголосу з боку потерпілого;

- малозначність заподіяного злочином збитків;

- відсутність часу в потерпілого;

- невпевненість у реальності покарання злочинця;

- особливі взаємини потерпілого, свідків зі злочинцем;

- страх щодо погроз з боку злочинця;

- дефекти правосвідомості;

- зв’язок потерпілого зі злочинцем.

5. Офіційна кримінально-правова статистика веде облік рівня злочинності за наступними показниками:

- кількість заяв та звернень потерпілих про злочини;

- кількість порушених кримінальних справ;

- число виявлених осіб, які вчинили злочини;

- кількість кримінальних справ, розглянутих в суді і прийняті по ним рішення;

- число засуджених осіб, винних у злочинах згідно вироку, що вступив у законну силу.

 

Тема 10. Структура, характер і динаміка злочинності

1. Поняття структури злочинності

2. Основні показники структури злочинності

3. Поняття динаміки злочинності

4. Характеристика динаміки злочинності

5. Показники динаміки.

 

1. Структура злочинності визначається співвідношенням у злочинності видів (груп) злочинів, які класифікуються за кримінально-правовими чи кримінологічними підставами. Показники структури дають якісно-кількісну характеристику суспільної небезпеки злочинності, її особливостей, істотних для організації профілактики і диференціації практики застосування кримінально-правових заходів.

2. Як відзначає відомий російський кримінолог Кузнєцова Н.Ф. [4], основні показники структури злочинності наступні:

- співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, даною в Особливій частиніКК;

- питома вага найбільш розповсюджених злочинів;

- співвідношення видів злочинів за домінуючою мотиваційною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливі-насильницькі та необережні);

- питома вага злочинності неповнолітніх;

- питома вага групової злочинності, а всередині її – організованої;

- питома вага рецидиву;

- “географія” злочинності, тобто розподіл її за регіонами і типами населених пунктів;

- питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї;

- питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків;

- “вуличні” злочини;

- транснаціональні злочини.

3. Динаміка злочинності – показник, який відображає зміну її рівня і структури протягом того чи іншого тимчасового періоду (рік, три роки, п’ять років, десять років і т.д.).

4. Динаміка злочинності як соціально-правового явища відчуває на собі вплив двох груп факторів. Перша – це причини і умови злочинності, демографічна структура населення та інші соціальні процеси і явища, що впливають на злочинність. Друга – зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинного і кримінального, що змінюють класифікацію і кваліфікацію злочинів.

Диференціація соціальних і правових факторів, що впливають на статистичну криву злочинності, необхідна для об’єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання об’єму злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня і структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально карних діянь, у повноті реєстрації, в інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов’язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття і викриття винних, забезпечення невідворотності справедливого покарання.

Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є “ціна злочинності”, яка складається із:

- кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов’язковим елементом їх складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);

- шкода, яка заподіюється злочинами за межами їх складу (прямі та непрямі наслідки);

- соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, розроблення законодавства та заходів боротьби зі злочинністю тощо).

5. Рівень ряду – це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.

Абсолютний приріст (зниження) – це різниця між рівнями минулого і попереднього періодів, відображена в абсолютних показниках.

Темп росту (зниження) – відсотковий показник рівня минулого періоду до рівня попереднього, що береться за базу (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) – відсотковий показник відношення приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений за нерухому базу.

 

 

Тема 11. Основні риси злочинності ХХІ ст. в Україні

 

1. Рівень зареєстрованої злочинності і судимості

2. Насильницькі злочини

3. Економічна злочинність

4. Організована злочинність

5. Інтернаціоналізація злочинності

6. Злочинність неповнолітніх

7. Рецидивна злочинність

 

1. Коефіцієнт злочинності і судимості на 100 тис. населення в 90-х роках ХХ ст. виглядає таким чином: у 1990 р. вона відповідно складала 713 і 201, у 1991 р. – 780 і 209; 1992 р. – 921 і 221; 1993 р. – 1034 і 293; 1994 р. – 1102 і 327; 1995 р. – 1208 і 413; 1996 р. – 1208 і 474; 1997 – 1162 і 469; 1998 – 1145 і 462; 1999 – 1119 і 445; 2000 – 1147 і 466; 2001 – 1018 і 473; 2002 – 910 і 431 [5].

2. Перше місце за питомою вагою в структурі злочинності займають насильницькі злочини. В 2002 році в результаті злочинів потерпіли 256979 громадян, з яких 9862 загинули. Загалом сума завданих громадянам матеріальних збитків перевищила 110 млн грн. Жертвами тяжких та особливо тяжких злочинів стали понад 155 громадян, з яких загинули 9227.

За останні десять років коефіцієнт убивств і замахів на убивство в цілому виріс у 2,5 рази. У 1990 р. зареєстровано близько 2823 умисних убивств і замахів на убивство 1995 р. – 4783; 2000 р. – 4806; 2002 р. – 4296, умисних тяжких тілесних ушкоджень відповідно по роках 6673; 8800; 6852; 6032, зґвалтувань і замахів на них в 2002 р. зареєстровано 1043 [6].

3. Широкого поширення набула економічна злочинність. Тільки органами внутрішніх справ в 2002 році зареєстровано 32237 злочинів. Служба боротьби з економічною злочинністю МВС України виділяє в структурі злочинів в економічній діяльності наступні види: злочини в сфері кредитно-грошових відносин (кредитно-банківські зловживання і фальшивомонетництво); у сфері зовнішньоекономічної діяльності; у сфері споживчого ринку; у сфері приватизації.

1995 рік увійшов в історію кримінології як рік найбільшого зростання фінансової злочинності. У її склад входять: банківські зловживання, які вчинялись шляхом хабарництва, підробок, шахрайства, розкрадань; фальсифікація грошей і цінних паперів.

Кредитно-банківська система (яку становлять банки та небанківські фінансово-кредитні організації) є найвагомішим сегментом фінансової системи держави. До останньої, крім кредитно-банківської, відносяться державний бюджет, податкова система, фінанси окремих галузей народного господарства, державне страхування, казначейство та його органи, різні фонди тощо.

В сучасних умовах кримінальну ситуацію в банківській сфері характеризують такі чинники:

- щорічне збільшення кількості злочинів у банківській сфері та розмірів заподіяної нами шкоди;

- поступова концентрація кримінальних інтересів у банківському секторі на використанні цих установ для організації значного витоку незаконно здобутих капіталів за кордон з їх подальшою легалізацією (“відмиванням”);

- відносно високого ступеню латентності банківських злочинів;

- тенденція до поступового “сембіозу” корупції, організованої злочинної діяльності із банківською злочинністю;

- труднощі та перешкоди виявлення та розслідування банківських злочинів.

В прикладному плані вбачається доцільним при систематизації ознак злочинців у сфері банківського кредитування класифікувати суб’єктів злочину таким чином:

- представники юридичної особи (підприємства-позичальника);

- представники банківської установи (банку-кредитора);

- представники “третіх” організацій та інші особи, послугами яких користувалися злочинці.

Зовнішньоекономічні злочини – це розкрадання, контрабанда, хабарництво, корисливі зловживання владою.

Злочини в сфері приватизації державного і комунального майна – це розкрадання, хабарництво, корисливі зловживання владою, підробки і шахрайства, за допомогою яких відбувається протиправна трансформація державного майна в приватну власність. Для цього використовуються: заниження початкової ціни при продажі об’єктів на аукціоні чи величини статутного капіталу акціонерного товариства, невірна (фальсифікована) інвентаризація виробничих і невиробничих фондів та інші способи. Кримінологи виділяють три види злочинної приватизації: стихійна (“дика”) номенклатурна і директорська.

4. Третя риса структури злочинності в 90-х роках – різке зростання рівня організованої злочинності.

У 2002 р. організованими групами і злочинними організаціями вчинено 6467 злочинів. Найбільше такими групами вчинено: розбоїв (691), крадіжок в особливо великих розмірах (568); злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів (553), зброї (239) [7].

КК України розрізняє чотири види злочинних груп: групи без попередньої змови; групи з попередньою змовою; організовані групи; злочинне співтовариство (злочинна організація).

5. Четвертою рисою сучасної злочинності є її інтернаціоналізація – взаємодія із зарубіжними злочинними кланами в основному з таких видів злочинів, як підробка грошей, фальсифікація товарів, шахрайство в сфері бізнесу й імміграції, грабежі, розбої, незаконні заволодіння автомобілями, контрабанда.

6. Злочинність неповнолітніх (вчинені ними чи в співучасті з дорослими злочини) за питомою вагою зі всіх зареєстрованих злочинів склала у 2002 р. 8 % (32335 злочинів). Одним із серйозних її показників стала частка тяжких злочинів, вчинених неповнолітніми – 12, 2 % від всієї злочинності (22266 злочинів) і вчинення злочинів групами (групова корисливо-насильницька) [8].

7. Рецидивна злочинність за питомою вагою до всіх засуджених у 2002 р. склала 16,2 %. Однак необхідно враховувати особливості статистичного обліку, де фіксуються рецидивісти за їхньою кримінально-правовою характеристикою, а з кримінологічної точки зору рецидивістами вважають осіб, які раніше вчиняли злочини, незалежно від того, чи знята або погашена у них судимість. Найбільш поширені злочини, які вчиняються особами, раніше засудженими – це бандитизм (48, 1 %), умисні вбивства вчинені у складі групи (24,4 %), розбої (28,9 %), крадіжки з квартир (22,2 %), зґвалтування (20,5 %), грабежі (20,3 %) [9].

 

Тема 12. Особа злочинця

1. Поняття особи злочинця

2. Структура особи злочинця

3. Біофізіологічні ознаки

4. Соціально-демографічні ознаки

5. Психологічні та моральні ознаки

6. Соціально-рольові ознаки

7. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки

 

1. Під особою злочинця розуміється – система негативних соціально значимих властивостей, зв’язків і відносин, які у сполученпоєднані із зовнішніми умовами та обставинами характеризують людину винну у вчинені злочину.

У даному визначенні знаходить своє відображення взаємозв’язок між соціологічним і юридичним змістом поняття особи злочинця. Всяка особа являє собою індивідуальне вираження соціально значимих властивостей, індивідуальну форму відображення буття і духовних умов суспільства. З юридичних позицій про особу злочинця можна говорити тільки тоді, коли особа вчинила злочин і визнана судом винною.

2. Структура особи злочинця містить у собі наступні ознаки: біофізіологічні, соціально-демографічні, морально-психологічні, моральні, соціально-рольові, кримінально-правові та кримінологічні, психічні аномалії, що не виключають осудність.

3. Біофізіологічні ознаки – це стать, вік, стан здоров’я, особливості фізичної конституції, природні властивості нервової системи тощо.

Біологічна природа людини – необхідна умова індивідуальності особи, що визначає її самобутність і неповторність.

Деякі психологічні характеристики людей мають генетичний характер. Від генетично обумовлених особливостей, психофізіологічних можливостей індивіда залежить багато в чому те, що він бере з навколишнього середовища, конкретних умов життя та виховання, а також інших обставин, з якими йому приходиться зіштовхуватися. Важливе значення має генетично обумовлений ступінь активного опору негативним явищам навколишнього середовища.

4. Соціально-демографічні ознаки включають такі характеристики, як стать, вік, освіту, соціальне походження і становище, рід занять, національна і професійна приналежність, сімейний стан, рівень матеріальної забезпеченості, приналежність до міського чи сільського населення і т.п.

Вікова характеристика злочинців дозволяє дійти висновку про ступінь інтенсивності прояву криміногенної активності та особливості злочинної поведінки представників різних вікових груп.

Освітній та інтелектуальний рівні визначають характер злочину.

Найбільш криміногенною соціальною групою є особи, не зайняті суспільно корисною працею: вони складають майже третю частку всіх злочинців.

Кримінологічне значення мають дані про сімейний стан, рівень матеріальної забезпеченості, місце проживання тощо.

5. У структурі особи злочинця важливе місце належить його моральній і психологічній характеристиці. Ці ознаки дозволяють пізнати внутрішній зміст особи – його світоглядні та моральні риси і властивості, погляди, переконання, ціннісні орієнтації і т.п.

Світоглядна позиція визначає загальну спрямованість особи, її цілеспрямованість, позначається на всій сукупності особливостей поведінки, звичок і соціальної спрямованості. Людина стає особистістю лише тоді, коли в нього вироблена визначена система поглядів з основних питань суспільного буття, життя і діяльності. Характеристику особи злочинця доповнюють його інтелектуальні, емоційні та вольові властивості.

До інтелектуальних властивостей відносяться: рівень інтелектуального розвитку, обсяг знань, широта поглядів, зміст і розмаїтість інтересів і прагнень, життєвий досвід і т.д.;

Емоційні властивості складаються з таких ознак, як сила, врівноваженість чи рухливість нервових процесів, динамічність почуттів, ступінь емоційної збудливості, характер реагування на різні прояви зовнішнього середовища і т.д.

Вольові властивості включають: здатність приймати і реалізовувати прийняті рішення, уміння регулювати свою діяльність і спрямованість вчинків, володіння витримкою, стійкістю, твердістю, наполегливістю та іншими рисами.

6. Для характеристики особи злочинця істотне значення представляють його соціальна роль і соціальний статус. Під соціальною роллю прийнято розуміти реальні соціальні функції конкретної особи, обумовлені її становищем у системі суспільних відносин і приналежністю до визначених соціальних груп.

Соціальна роль пов’язана із соціальним статусом людини, його обов’язками і правами. Відповідно до соціального статусу (положення) від кожної людини очікується визначений образ поведінки і вчинків. Невиконання рольових розпоряджень може викликати конфлікт між особою і суспільством або особою і її оточенням.

7. Найбільш важливими в розумінні особи злочинця є кримінально-правові і кримінологічні характеристики. Вони відображають ступінь соціальної деформації особи, її особливі властивості, що дозволяють виділити саменайбільш істотні ознаки осіб, які вчинили злочини. (притягувалася раніше особа до відповідальності чи ні, які міри покарання застосовувалися тощо).

8. Виділення такої важливої характеристики в особі злочинця як психічніаномалії, що не виключають осудність, тривалий час або заперечувались, або ж сприймались вкрай поверхово. Це сприяло виникненню низки проблем, пов’язаних із серійними злочинними проявами (серійними вбивствами, серійними насильницькими діями тощо).

 

 

Тема 13. Соціально-демографічна характеристика особи злочинця

1. Загальні положення

2. Характеристика за статевими ознаками

3. Характеристика за віковими ознаками

4. Характеристика за освітою

5. Характеристика за сімейним станом

6. Характеристика за соціальним станом і родом занять

1. Соціально-демографічні властивості особи злочинця пов’язані: з умовами формування особи та її життєдіяльності, з потребами і мотивацією, із соціальними ролями і статусом особи. Тому соціально-демографічні властивості являють собою істотний елемент поняття особи злочинця і мають важливе значення для розробки і здійснення заходів профілактики.

2. Співвідношення осіб жіночої і чоловічої статі серед злочинців складає в середньому 1:8. Так, тільки у 2000 році було засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі 10942 жінок, з них 3682 осіб відбували покарання неодноразово.

Найбільше засуджено жінок за крадіжки приватного майна (3337 злочинів), умисні тяжкі тілесні ушкодження (2360), розбої (677); умисні вбивства (637) [10].

3. Співвідношення осіб різних віків у злочинності показує, що кримінальна активність найбільш характерна для вікової групи 25-29 років, потім слідують групи 18 – 24, 14 – 17, 30 – 40-літніх злочинців. Найменшу частку серед злочинців складають особи старше 50 років. Таким чином, переважне число злочинів вчиняють особи молодого віку.

В 2000 році було виявлено 32238 неповнолітніх, що вчинили злочини, в 2001 р. – 36218. Хоча в 2002 р. ми спостерігаємо помітне зниження, виявлено 26611 таких осіб [11].

4. Характеристика рівня освіти осіб, які вчинили злочини, має кримінологічне значення, оскільки пов’язана з культурою особи, її соціальним статусом, колом контактів, життєвими планами і можливостями для їхньої реалізації. Рівень загальної освіти злочинців в цілому трохи нижче, ніж у осіб, які не порушують закон. Значні коливання у рівні освіти виділяються серед різних категорій злочинців. Найнижчий рівень освіти характерний для осіб, які вчиняють насильницькі (умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження), корисливо-насильницькі (грабіж, розбій) злочини і крадіжки особистого майна. Вищій рівень освіти у осіб, які вчиняють розкрадання шляхом привласнення і розтрат, зловживання службовим становищем, посадові й економічні злочини.

5. Сімейний стан і його зміна в осіб, які вчинили злочини, також впливає на формування особистісних якостей. Певним чином воно впливає на спрямованість і стійкість злочинної поведінки.

Найбільш ґрунтовно у кримінології досліджені положення про вплив сімейного виховання на формування особи неповнолітніх правопорушників, вплив сімейних конфліктів на побутову злочинність.

В цілому масштаби злочинності серед осіб, які мають родину, значно менші, ніж серед осіб, які залишили сім’ї чи самотніх. У більшості випадків родинні відносини стимулюють позитивну поведінку і виконують функції соціального контролю.

6. Характеризуючи злочинців за соціальним станом і родом занять, слід виділити серед них значну частку осіб без певного виду занять.

У 1991 р. в Україні серед усіх виявлених злочинців старше 16 років питома вага працездатних осіб, які не мають визначених занять, складала 20 %. У 2000 р. 34 % розкритих в Україні злочинів вчинили особи, що не мають постійних джерел доходу, у тому числі 8,7 % – безробітні. У 2001 р. темпи приросту числа злочинців з осіб, які не мали постійного джерела доходу, склали 24,3 %, а з числа безробітних – 43,8 %. У 2002 р. їх питома вага в загальній кількості виявлених осіб, які вчинили злочин, становила 48 %. Найбільший відсоток серед тих, що вчинили злочини, особи зайняті некваліфікованою важкою фізичною працею. Для них характерне поєднання низького освітнього і культурного рівня, вузькість і деформованість кола потреб та інтересів. Істотних розбіжностей за коефіцієнтом злочинності на 100 тис. населення між робітниками, селянами не спостерігається.

Вивчення соціально-демографічних характеристик особи має особливу цінність в зв’язку з тим, що за допомогою їх можна зробити висновки про інші властивості особи. Наприклад, за освітою можна дійти висновку про наявність у особи тих чи інших знань, чи працювала за фахом особа до вчинення злочину і за яким фахом, яке його ставлення до праці. Наявність судимості дає підстави припускати, що людині властиві криміногенні якості.

 

 

Тема 14. Класифікація і типологія злочинців

 

1. Поняття класифікації злочинців

2. Критерії класифікації злочинців

3. Класифікація за характером і змістом мотивації

4. Класифікація за глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості

1. Класифікація злочинців – це розподіл їх за групами, з урахуванням визначених критеріїв.

Особа злочинця відрізняється від особи незлочинця суспільною небезпекою. Характер суспільної небезпеки залежить від мотиваційної спрямованості злочинної поведінки. Ступінь суспільної небезпеки особи змінюється в залежності від стійкості і глибини цієї спрямованості.

2. Тому вирішальне значення має класифікація злочинців за двома критеріями:

- за характером і змістом мотивації;

- за глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості.

3. За характером і змістом мотивації можна виділити наступні основні групи злочинців:

- з негативно-зневажливим ставленням до людської особи, її найважливіших благ: життя, здоров’я, тілесної недоторканності (насильницький тип особи);

- з корисливою спрямованістю (корисливий тип);

- зі свідомо зневажливим відношенням до своїх суспільних обов’язків (анархічний тип);

- з легковажно-безвідповідальним і недбалим ставленням до вимог певних правил поведінки та обов’язків (необережний тип)ні злочинці);

- з орієнтацією на абсолютний пріоритет своїх власних (а також рідних і близьких) потреб (егоцентричний тип);

- з орієнтацією на необхідність задоволення елементарних життєвих