Тема 7. Проблема міжнародного тероризму. Антитерористичні зусилля світової спільноти

План

1. Тероризм у сучасному світі: ступінь загрози.

2. Види тероризму та їх розповсюдження у світі: ультралівий тероризм (Європа, Латинська Америка, США, Японія), ультраправий тероризм (Італія, Німеччина, Франція, США), націоналістичний тероризм (Ірландія, Іспанія, Індія, Туреччина, Китай, Палестина, Ізраїль, США), ісламський тероризм («Аль-Каїда», «Хамас», «Хезболлах», «Брати-мусульмани»).

3. Боротьба з міжнародним тероризмом (США, Росія, Ізраїль, Великобританія): рівень співпраці.

Основні поняття: міжнародний тероризм, терористичний акт, захоплення заручників, антитерористична операція.

 

Тероризм є однією з найбільших загроз стабільності у сучасному світі. Тероризм – це тактика політичної боротьби опозиційних угруповань, для якої є характерним систематичне застосування ідеологічно мотивованих насильницьких дій по відношенню до мирного населення. Насильство використовується як заради ліквідації конкретних осіб, так і заради здійснення тиску на уряди, партії, громадсько-політичні організації, релігійні течії та етнічні групи з метою досягнення політичних, соціально-економічних або релігійних цілей. Від партизанської боротьби тероризм відрізняється перш за все засобами. Захоплення заручників і будь-які насильницькі дії по відношенню до мирного населення з метою його залякування однозначно трактуються як тероризм.

Різке неприйняття буржуазного суспільства, його засобу життя й основних цінностей підштовхувало ультралівих радикалів до терористичних дій. Головним своїм завданням вони вважали загострення соціальних конфліктів з метою провокування влади на репресивні дії у відповідь. При цьому маси, що опинилися б у тяжкому становищі, мали звернутися до політичної боротьби. Лівий тероризм був поширеним в Уругваї («Тупамарос»), Бразилії («Авангард революційної армії»), Аргентині («Революційна народна армія»), Перу («Сандеро Луменосо», «Революційний рух ім. Тупака Амару»), ФРН (Фракція Червоної армії», «Революційні осередки»), Італії («Червоні бригади»), Іспанії («Група патріотичного опору»), Франції («Пролетарська ліга»), Греції («Рух 17 листопада»), Японії («Червона армія»).

Ультраправі терористичні організації стверджують тоталітарні принципи організації суспільства, спираються на ідеї шовінізму, расизму, нацизму або антикомунізму, сповідують культ сильної особистості та її зверхності над загальною масою. Ультраправий тероризм був найбільш поширеним в Італії («Арійське братство», «Молода Італія», «Ангели-месники», «Загони Адольфа Гітлера», «Кати Італії», «Чорна рука» та інші). Крім того багато ультраправих груп було у ФРН («Військово-спортивна група Гофмана», «Німецькі групи дії», «Підпільна організація «Вервольф» та інші), у Франції («Секретна озброєна організація», «Федерація національної та європейської дії») та у США («Ку-Клукс-Клан», «Церква арійської християнської нації», «Арійська республіканська армія»).

Для націоналістичного тероризму є характерним прагнення досягти незалежності певного етносу від конкретної країни, або боротьба за зверхність однієї раси над іншими всередині однієї держави. Найбільш відомими терористичними угрупованнями націоналістичного спрямування у сучасному світі є: Ірландська республіканська партія, баскська організація «ЕТА», терористичні групи сикхів в Індії, «Тигри визволення Таміл Елама», Курдська Робітнича Партія, Фронт національного визволення Корсики, уйгурський Національний революційний фронт Східного Туркестану. Найбільшого розмаху націоналістичний терористичний рух набув у другій половині ХХ ст. на терені Палестини, де діяли такі організації як «Аль-Фатх», «Чорний вересень», «Революційна рада», або організація Абу Нідаля, Фронт народної боротьби, Народний фронт визволення Палестини, «Збройний загін 17» і багато інших.

Ісламські терористичні групи по всьому світу об’єднують багато чинників: у них є спільна ідеологія ісламського фундаменталізму, у них є спільні вороги – Ізраїль і Західний світ, вони володіють дуже потужною фінансовою базою та підтримують тісні контакти між собою. Завдяки високій організованості, релігійному фанатизму та значним матеріальним коштам саме терористам-ісламістам останнім часом вдається впливати на світову політику. Серед найвідоміших ісламських терористичних груп слід назвати «Аль-Каїду», «Хамас», «Хезболлах», «Братів-мусульман», «Ісламський джихад».

Боротьбу з тероризмом впродовж другої половини ХХ ст. активно вели країни, яким він безпосередньо загрожував: Велика Британія, Франція, Туреччина, Ізраїль, Індія, Італія, Росія, Китай, Перу, Аргентина та інші. Як правило, міждержавної кооперації у антитерористичній боротьбі за часів «холодної війни» не існувало. Тероризм вважався внутрішньою проблемою кожної конкретної країни. Однак в умовах однополярного світу, особливо після подій 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку та Вашингтоні світове співтовариство усвідомило необхідність загальної протидії терористичній загрозі. В авангарді боротьби із міжнародним тероризмом зараз знаходяться США, які проводять антитерористичні операції в різних країнах світу.

Теми для рефератів

1. Катастрофа 11 вересня 2001 року в США – наймасштабніший терористичний акт в історії людства.

2. Участь українських збройних сил у міжнародних контртерористичних операціях.

3. Боротьба з тероризмом у Російській Федерації.

4. Контртерористичний досвід спецслужб Ізраїлю.

5. Війни в Афганістані (2001 – 2002 рр.) та Іраку (2003 р.) та їхні наслідки.

 

Питання для дискусій

1. Чи доцільно обмежувати права та свободи громадян із метою забезпечення їхньої безпеки?

2. Чи можливо визначити чітку межу між національно-визвольною боротьбою та тероризмом?

3. Як можна оцінити ефективність переговорів з терористами? Чи доцільно надавати їм можливість озвучити свої вимоги?

4. Чи можливо в межах боротьби з тероризмом порушувати кордони суверенних країн?

 

Додаткова література

1. Бельский А. Г., Фурман Д. Е. Сикхи и индусы: Религия, политика, терроризм. – М.: Наука, 1992. – 128 с.

2. Байчоров А. М. Неоколониализм и международный терроризм. – Минск: Университетское издательство, 1985. – 158 с.

3. Витюк В. В. «Левый» терроризм на Западе: история и современность. – М.: Наука, 1987. – 318 с.

4. Голобуцкий А., Шевчук О. Судный век: Информатизация, глобализация, терроризм и ближайшее будущее человечества. – К.: ВД «КМ Академiя», 2004. – 96 с.

5. Крусанов П. Действующая модель ада. Очерки о терроризме и террористах. – СПб.: АСТ, 2004. – 224 с.

6. Ляхов Е. Г. Терроризм и межгосударственные отношения – М.: Международные отношения, 1991. – 212 с.

7. Ландабасо, Коновалов А. М. Терроризм и этнополитические конфликты. (Кн.1: Страна басков.). – М.: Огни, 2004. – 384 с.

8. Ландабасо, Коновалов А. М. Терроризм и этнополитические конфликты. – (Кн.2. Терроризм сегодня.) – М.: Огни, 2004. – 416 с.

9. Международный терроризм: борьба за геополитическое господство / Под ред. А. В. Возженикова. – М.: Изд-во РАГС, 2005. – 528 с.

10. Мусульманские страны на пороге XXI в. Власть и насилие. – М.: ИНИОН РАН, 2004. – 146 с.

11. Таннер Стивен Афганистан: история войн от Александра Македонского до падения «Талибана».– М.: ЭКСМО, 2004. – 444 с.

Інтернетресурс

Електронна версія журналу «Европейская безопасность: события, оценки, прогнозы». – Режим доступу вільний: www.inion.ru/eurosec/VP8/engergaldt.htm