Правове регулювання безготів­кових розрахунків

§ 1. Поняття безготівкових розрахунків. Співвідношення понять «розрахунки», «безготівкові розрахунки» та «роз­рахункові правовідносини».

§ 2. Форми та способи безготівкових розрахунків. § 3. Види банківських рахунків. Порядок їх відкриття. § 4. Порядок здійснення безготівкових розрахунків у на­ціональній валюті.

§ 1. Поняття безготівкових розрахунків Співвідношення понять «розрахунки», «безготівкові розрахунки» та «розрахункові правовідносини»

Необхідно зазначити, що як у науці, так і на практиці застосовуються різні тлумачення терміну «розрахунки». Зокрема, досить поширеною є точка зору, відповідно до якої під розрахун­ками слід розуміти виключно грошові відносини. Так, автори «Фінансово-кредитного словника» визначають «розрахунки у на­родному господарстві СРСР» як «грошові відносини між соціалі­стичними підприємствами і організаціями, між ними та населен­ням з приводу реалізації продукції, товарів, виконаних робіт та наданих послуг, оплати праці, виплати інших доходів населенню, розподілу_](та перерозподілу національного доходу, повернення кредитів». В іншому довідковому виданні під розрахунками

Финансово-кредитньш словарь / Под ред. В.Ф. Гарбузова. В 3-х т. — М.: Финансьі и статистика, 1984. — С.38.

розуміється «система економічних відносин в соціалістичних країнах між державою, підприємствами, організаціями, устано­вами та населенням в процесі реалізації товарів і послуг, оплати праці, а також при розподілі та перерозподілі національного до­ходу через бюджет і в процесі банківського кредитування... В СРСР вони мають дві форми: готівкову та безготівкову». Тоб­то, і в цьому виданні розрахунки визначаються виключно як грошові відносини.

Поряд з вищенаведеною точкою зору в юридичній та в еконо­мічній літературі термін «розрахунки» використовується у стій­кому словосполученні «грошові розрахунки». Отже, фахівці, застосовуючи це поняття у такому контексті, визнають, що існу­ють і негрошові форми розрахунків. Зокрема, О. С. Компанеєць та Е. Г. Полонський визначають в своїй науковій праці, що «без­готівкові розрахунки не є синонімом безгрошових розрахун­ків»¹⁰⁵.

Застосування у радянський період як в науці, так і на законо­давчому рівні терміну «розрахунки» для позначення виконання зобов'язань виключно в грошовій формі, на наш погляд, поясню­ється тим, що у Радянському Союзі тривалий час були заборонені будь-які негрошові форми розрахунків, а також відстрочка пла­тежу у вигляді товарного кредиту, та, відповідно, вексельна фор­ма розрахунків.

У законодавстві України термін «розрахунки» вживається у різних значеннях. Зокрема, в деяких нормативних актах під роз­рахунками розуміються виключно грошові розрахунки (напри­клад, стаття 13 Закону України «Про споживчу кооперацію»). В інших актах законодавства України розрахунки не обмежуються виключно готівковою та безготівковою грошовими формами. Так, у ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» визначено, що для здійснення розрахунків можуть бути викорис­тані цінні папери. Відповідно до ст. З цього Закону в Україні ви­користовуються такі види цінних паперів, як акції, облігації вну­трішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик,

■ Украинская советская зпциклопедия. В 9-ти т. — К.: Главная редакция Украин-ской советской знциклопедии, 1983. — Т. 9. — С. 190.

¹⁰⁴ Воронова Л. К. Правовое регулирование кредитно-расчетньїх отношсний в на-родном хозяйстве. — К.: Вьіша шк., 1988. — С. 141; Кузьмин В. Ф. Кредитньїе и расчет-ньіе правоотношения в про.мьішленности. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 14; Компане-ец Е. С., Полонский 3. Г, Применсние законодательства о кредитований и расчетах. — М: Юрид. лит., 1967. — С. 199; КуникЯ. А. Кредитньїе отношения в торговле. Изд. 2-е, дон. и перераб. — М.: Зкономика, 1976. — С. 14—15.

¹¹¹⁵ Ко.ипанеец Е. С, Полонский 3. Г. Вказана праця. — С. 199.

 

176'

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

'177

облігації підприємств, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери, векселі. Таким чином, згідно з цим законом розрахунки можуть бути грошовими та не грошовими (зокрема цінними па­перами). Найбільш чітко можливість здійснення розрахунків у негрошовій формі визначена в податковому законодавстві Украї­ни. Відповідно до п. 1.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під бартером (товарним обміном) слід розуміти господарську операцію, яка передбачає проведення роз­рахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення вза­ємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зара­хування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Неоднозначність застосування терміна «розрахунки» в зако­нодавстві України зумовлена, зокрема, тим, що і в сучасній юри­дичній науці визначення розрахунків досить часто обмежується виключно грошовою сферою.

Зокрема, О. П. Подцерковний, визначаючи термін «розрахун­ки», звертається до етимології цього поняття. Аналізуючи визна­чення слова «розрахунок» у тлумачному словнику С. І. Ожегова, він приходить до висновку, що «це поняття визначається через поняття «платити», або «здійснювати платіж» як повернення грошей в якості відшкодування чого-небудь або надання послуги за послугу»¹⁰⁶. Тобто, виходячи з висновку вченого, у вищезазна­ченому словнику терміни «розрахунки» та «платіж» є тотожни­ми, а отже, розрахунки можуть здійснюватися виключно в гро­шовій формі. Проте далі вчений в якості ще одного аргументу виключно грошового характеру розрахунків використовує роз­межування термінів «розрахункові відносини» та «платіжні від­носини». Зокрема він зазначає, що «якщо платіжні операції вклю­чають весь набір механізмів, які надають можливість суб'єктам господарювання виконувати свої матеріально-правові зобов'язан­ня, то розрахункові операції сприяють виключно грошовому ви­конанню таких обов'язків»¹⁰⁷. Таким чином, О. П. Подцерковний вважає, що платежі можуть бути здійснені як в грошовій, так і в негрошових формах, на відміну від розрахунків, які є винятково грошовими відносинами.

Подцерковний О. П. Организационно-правовьіе осіювьі расчетньїх отношєний в хозяйственном комплексе Украйни: Дисс.... канд. юрид. наук. — Одесса, 1999. — С. 38.₇

¹⁰⁷ Подцерковний О. П. Вказана праця. — С. 47.

Ю. В. ВАЩЕНКО

Необхідно зазначити, що, як і у випадку з терміном «розраху­нки», поняття «платіж» досить часто використовується в юриди­чній та економічній літературі у словосполученні «грошовий платіж».

На нашу думку, причиною обмеження О. П. Подцерковним кола розрахунків виключно грошовою формою є те, що він ото­тожнює поняття «розрахунки», та «розрахункові правовідноси­ни». З цією точкою зору не можна погодитися з таких міркувань. У юридичній літературі під розрахунковими правовідносинами розуміють урегульований нормами права окремий, самостійний вид суспільних відносин, які виникають між учасниками при здійсненні безготівкових розрахунків через кредитні установи.

Зокрема Я. А. Кунік визначає розрахункові відносини як «правовідносини, що виникають внаслідок такого урегулювання відносин з розрахунків, при якому суб'єкти зазначених відносин не співпадають з суб'єктами вихідного відношення, яке є підста­вою розрахунків». З його точки зору, головною ознакою, яка дозволяє виділити розрахункові відносини в якості самостійного виду суспільних відносин, відокремити їх від базових товарно-грошових відносин, є участь в цих відносинах особливого учас­ника — банку чи іншої кредитної установи.

Поділяючи цю точку зору, В. Ф. Кузьмін визначає додатковий критерій самостійності розрахункових відносин — особливу пра­вову регламентацію

Аналогічну позицію займає й Ф. X. Ліберман, який зазначає, що «коли у передбачених законом випадках госпорган сплачує готівковими грошима за продукцію або товари, він здійснює грошові розрахунки, але в цьому випадку немає особливих роз­рахункових правовідносин.» "°.

О. П. Подцерковний також є прихильником вищевикладеної точки зору щодо критеріїв самостійності розрахункових право­відносин, які виникають при здійсненні безготівкових розрахун­ків через установи банків або інші кредитні установи. Зокрема, він зазначає, що розрахункові відносини «являють собою особ­ливе коло суспільних відносин процедурного характеру, які реа­лізують виконання грошових платежів у майнових зобов'я-

^ШІ< Ку]шкЯ. А. Кредитньїе и расчетньїе отношения в торговле. — М.: Зкономика, 1970. — С. 16-17.

¹⁰⁹ Кузьмин В. Ф. Кредитньїе и расчетньїе правоотношения в промьішленности. — М: Юрид. лит„ 1975. —С. 21.

Либерман Ф. X. Расчетная дисциплина при поставках. — М: Юрид. лит., 1974. — С. 22.

Банківське право

заннях»¹". Проте, говорячи про товарообмінні операції (бартерні угоди), він зазначає, що «хоча в цьому випадку має місце поняття розрахунків, його, здається, не можна беззастережно віднести до площини розрахункових, по суті, виключно грошових відно­син»¹¹².

Поділяючи вищевикладсну позицію фахівців щодо самостій­ності розрахункових правовідносин та їх виключно грошового характеру, не можна погодитися з точкою зору Подцерковного О.П. щодо ототожнення понять «розрахункові правовідносини» та «розрахунки», обмежуючи коло останніх виключно грошовою формою. У словнику С. І. Ожегова, до якого звертався О. П. Под-церковний для з'ясування поняття «розрахунок», надані такі зна­чення цього слова, як «розрахувати», «звільнення з виплатою за­робленого», «намір, пропозиція», «користь», «економія», «війсь­ковий підрозділ», «бути в розрахунку — не мати боргу (рос. — не должен), не зобов'язаний»^{1 3}. Тобто, в останньому значенні під розрахунком розуміється відсутність боргу, зобов'язання. В цьому словнику словосполучення «мати борг (рос. — должен)» розкрива­ється через такі значення, як «зобов'язаний сплатити борг» та «зо­бов'язаний зробити що-небудь»¹¹⁴. Слова «платіж», «платити» С. І. Ожегов визначає як надання коштів в рахунок певного відшко­дування (наприклад, за товар або в рахунок погашення боргу). Та­ким чином, під словом «розрахунок» у зазначеному виданні розумі­ється повне або часткове погашення боргу: або грошовими коштами — тобто, шляхом платежу, або будь-яким іншим чином — в тому числі послугою за послугу чи товаром за товар.

Проаналізувавши визначення у зазначеному тлумачному сло­внику поняття «розрахунок», «мати борг» та «платіж», можна зробити висновок, що поняття «розрахунок» є більш широким, ніж поняття «платіж», і означає повне або часткове погашення боргу шляхом платежу грошовими коштами або шляхом застосу­вання будь-якого іншого способу розрахунків.

Таким чином, термін «розрахунки» розглядають в декількох зна­ченнях. По-перше, під розрахунками розуміють будь-який спосіб припинення зобов'язань (як грошових, так і негрошових) між сто­ронами, в тому числі виконання зобов'язання в натурі та зарахуван-

Подцерковньш О.П. Вказана праця. — С. 49. ¹¹² Там само. — С. 49.

Ожегов С. И. Словарь русского язьїка. — М.: Советская знциклопедия, 1973. —

С. 616.

Ожегов С.И. Словарь русского язьїка. — М.: Советская знциклопедия, 1973. —

1,4 ₍

Ю. В. ВАЩЕНКО

С. 478. 180

ня однорідних зустрічних (послідовних) вимог (широке значення терміна «розрахунки»). По-друге, під поняттям «розрахунки» розу­міють саме грошові зобов'язання (обов'язки) сторін, платежі (вузь­ке значення терміна «розрахунки»). У цьому значенні поняття «роз­рахунки» нерідко обмежують сферою безготівкових розрахунків, які здійснюються суб'єктами господарювання через фінансово-кредитні установи. Терміни «розрахунки» та «розрахункові право­відносини» не є тотожними. Розрахункові правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які виникають у процесі здійснення безготівкових розрахунків через установи банків або не-банківські фінансові установи. Тобто, обов'язковим суб'єктом цих правовідносин є банк або небанківська фінансова установа.

§ 2. Форми та способи безготівкових розрахунків

Необхідно зазначити, що у юридичній літературі та у законодавстві України немає єдиного підходу до визначення по­нять «форма безготівкових розрахунків» та «спосіб безготівкових розрахунків».

Стосовно способів платежу, то в науковій літературі виділя­ються такі, як: платіж в повній сумі, зазначеній в розрахунковому документі (глобальний платіж); платіж в сумі сальдо взаємних вимог платників та одержувачів; плановий платіж, тобто перера­хування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача, ви­ходячи з планового розміру вартості товарів, що поставляються, або наданих послуг; гарантований платіж з попереднім депону­ванням коштів на окремому рахунку в банку за місцем знахо­дження платника з подальшим їх списанням з рахунку після за­рахування коштів; гарантований платіж без створення спеціаль­ного депозиту в банку за місцем знаходження платника з пода­льшим списанням коштів з розрахункового або поточного рахун­ку платника після їх зарахування на рахунок одержувача; перера­хування грошових коштів із різноманітних рахунків платника за його дорученнями на рахунки платника та постачальника¹¹⁵.

¹¹⁵ Деньги и кредит в социалистичсском обществе: Учебник / Под ред. О.И. Лавру- шина. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансьі и статистика, 1990. — С. 74—75; Во­ронова Л. К. Вказана праця. — С. 146.

Банківське право

Існує точка зору, відповідно до якої кліринг (залік однорідних зустрічних вимог) являє собою форму безготівкових розрахунків. Наприклад, в Енциклопедичному словнику Гамблера клірингові розрахунки визначаються як «форма розрахунків, що здійсню­ються на основі спеціальної угоди про гарантований залік (саль-дування) взаємних дебетових та кредитових заборгованостей учасників»"⁶.

Не погоджуючись із вищевикладеною позицією, фахівець в галузі економічної науки А. Казанцев вважає, що кліринг є спо­собом розрахунків, який ні в якій мірі не можна ототожнювати з формою розрахунків. Аргументуючи свою точку зору, він зазна­чає, що «організація безготівкових розрахунків базується на та­ких двох найбільш суттєвих та взаємопов'язаних між собою еле­ментах: способах організації платежу; формах розрахунків та відповідному їм документообігові, тобто сукупності правил, які регулюють форми і зміст розрахункових документів та їх рух в процесі розрахунків»"⁷. При цьому під способом платежу він ро­зуміє «організаційну форму заміщення безготівковими розрахун­ками готівкових коштів, в основі якої лежать певні джерела пла­тежу»"⁸. В обґрунтування своєї позиції А. Казанцев також звертає увагу на те, що «спосіб платежу, як правило, не визначає форму розрахунків. Лише окремі форми розрахунків (акредитив, особливий рахунок, чеки з лімітованих книжок) обумовлюють відповідний спосіб платежу, при цьому бронювання коштів є їх невід'ємним елементом»". Взаємні розрахунки він розглядає саме як спосіб організації платежу, а не як особливу форму роз­рахунків.

Таким чином, говорячи про те, що форми розрахунків та спо­соби організації платежу взаємопов'язані, А. Казанцев одночасно підкреслює, що вони є окремими, основоположними складовими елементами системи безготівкових розрахунків.

Точку зору А. Казанцева про те, що кліринг є способом пла­тежу, а не формою розрахунків підтримують, зокрема, О. С. Ком-панеєць та Є. Г. Полонський. Наголошуючи на неправомірності ототожнення зазначених понять, ці вчені піддають критиці пози­цію В. К. Райхера, який в якості критерію класифікації форм роз-

¹¹⁶ Зкономика и право: Знциклопедический словарь Гамблера: Пер. с нем./ Под общ.
ред. А. П. Горкина, Н. Л. Тумановой, Н. Шаповаловой и др. — М.: Большая Российская
Знциклопедия, 1998. — С. 79.

¹¹⁷ Казанцев А. Взаимньїе расчетьі в народном хозяйстве СССР. — М.: Госфиниздат,
1959. — С. 6.

¹¹⁸ Там само. — С. 7.

¹¹⁹ Там само. — С. 7.

рахунків запропонував спосіб платежу. Відповідно, всі форми розрахунків він розділив за цим критерієм на «дві основні гру­пи: платіжні та залікові форми розрахунків»¹²⁰. О. С. Ком-панеєць та Є. Г. Полонський зазначають, що це є «класифікацією не форм розрахунків, а способів їх здійснення, що не одне і те саме» ²¹.

Додатковим аргументом на користь зазначеної позиції, на ду­мку цих авторів, є те, що саме поняття «класифікація» передбачає розподіл чого-небудь за відмітними ознаками, властивими одно­му виду та невластивими іншому. Між тим, «платіжні» та «залі­кові» способи розрахунків мають таку спільну ознаку, що в їх ос­нові лежать спільні для них форми розрахунків у вигляді акцепту, платіжного доручення, планових платежів та ін.

Таким чином, О. С. Компанеєць та Є. Г. Полонський розріз­няють поняття «спосіб розрахунків» та «форма розрахунків». При цьому, на відміну від позиції А. Казанцева, вони вважають, що форма розрахунків є більш широким поняттям, ніж спосіб розрахунків. Залік взаємних вимог вони відносять до категорії «спосіб розрахунків».

Підтримуючи вищевикладену точку зору, важливо відмітити, що в наукових працях досить часто вживається термін «спосіб платежу», в тому числі і по відношенню до клірингу. При цьому спосіб платежу визначається як «порядок перерахування коштів, що застосовується при здійсненні безготівкових розрахунків»¹²². На нашу думку, більш адекватним в цьому випадку є термін «спосіб розрахунків». Як зазначалося вище, платіж полягає у сплаті грошових коштів або готівкою, або шляхом перерахування коштів з рахунку платника на рахунок одержувача. У випадку здійснення клірингових розрахунків платіж має місце лише в ча­стині не зарахованого сальдо. В зв'язку з цим термін «спосіб роз­рахунків» є більш загальним і включає різноманітні види плате­жу та клірингу. Відповідно, кліринг є комплексним способом безготівкових розрахунків, який у випадку часткового зарахуван­ня взаємних грошових вимог поєднує у собі певний вид заліку взаємних вимог та певний вид платежу.

Необхідно зазначити, що досить поширеною як в юридичній, так і в економічній науці є позиція, відповідно до якої під фор-

²⁰ Райхер В. К. Рецензия на книгу Флейшиц Е.А. «Расчетньїе и кредитньїе правоот-ношения» // Советское государство и право. — 1957. — № 12. — С. 137.

¹²¹ Компанеец Е. С, Полонский 3. Г. Вказана праця. — С. 224.

¹ Деньги и кредит в социалистическом обществе: Учебник / Под ред. О.И. Лавру-шина. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансьі и статистика, 1990. — С. 74-75.

 

182

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

мами розрахунків розуміють форми розрахункових документів та відповідний їм документообіг ²³.

Зокрема Ф. X. Ліберман вважає найбільш правильною кла­сифікацію форм розрахунків, наведену в Інструкції Державно­го банку СРСР №2-1970¹²⁴, в якій критерієм класифікації ви­ступає вид основного розрахункового документу, на підставі якого здійснюються розрахунки. Окремо він пропонує класи­фікацію розрахунків за способом їх здійснення. При цьому за­лік однорідних зустрічних вимог він визначає як спосіб роз­рахунків.

Позиція, відповідно до якої форми розрахунків класифікують­ся за головним розрахунковим документом та властивим для ньо­го документообігом, була піддана критиці багатьма вченими. Зо­крема В. Ф. Кузьмін зазначав, що «погоджуючись з таким формулюванням, необхідно було б припустити, що кожній формі розрахунків відповідають певного виду документи, індивідуальні за формою та змістом (реквізити). Між тим, види та зміст розра­хункових документів, спеціальних у минулому майже для кожної форми розрахунків, в той час багато в чому є уніфікованими. За­мість восьми форм платіжних документів, які застосовувалися раніше, було введено три (платіжні доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки), а форм розрахунків при цьому менше не ста­ло. Неможливо відмежувати одну форму від іншої і за правилами документообігу. Аналіз показує, що норми права, які встанов­люють порядок руху документів, часто є аналогічними для декі­лькох форм розрахунків» ¹²⁵. У зв'язку з цим, В. Ф. Кузьмін під­тримує позицію Я. А. Куніка, який визначає форми розрахунків як правові форми, кожна з яких має юридичні особливості ²⁶. У своїй науковій праці В. Ф. Кузьмін формулює таке визначення форм безготівкових розрахунків: «Форми безготівкових розраху­нків є сукупністю правових норм, індивідуально визначених для кожної з них, які встановлюють порядок здійснення грошових платежів між соціалістичними організаціями за допомогою пра­вил та прийомів документообігу» ¹²⁷.

Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993. — С. 281—282.

¹²⁴ Либерман Ф. X. Вказана праця. — С. 42—45.

¹²⁵ Кузьмин В. Ф. Правовое регулирование безналичньїх расчетов в народном хозяй-
стве: Лекция для слушателей факультета повьішения квалификации. — М.: ВЗФЗИ.
1977. — С. 22.

¹²⁶ КуникЯ. А. Вказана праця. — С. 211.

Кузьмин В.Ф. Кредитньїе и расчетньїе правоотношєния в промьшіленности. —

С. 141.

Вищевикладену позицію підтримує і Л. К. Воронова, яка ви­значає форму розрахунків як «правову форму здійснення розра­хунків» ².

Із зазначеною точкою зору погоджується і О. П. Подцерковний Формулюючи своє визначення форм розра­хунків, він говорить, що вони є «сукупністю індивідуально ви­значених для кожної з них правових норм, які закріплюють пра­вила здійснення грошових платежів між учасниками майнових зобов'язань шляхом встановлених державою юридично значу­щих дій, форм документації та правил документообігу в сфері відповідних способів розрахунків, детермінованих вихідними майновими відносинами»^{1 9}. При цьому під способом розрахун­ків він розуміє «комплексну конструкцію, яка представляє собою одноманітний формалізований порядок доступу до використання форм розрахунків в залежності від застосовуваного набору засо­бів платежу, що відповідають правилам різноманітних платіжних документів»¹³⁰. Таким чином, О. П. Подцерковний, на відміну від позиції О. С. Компанеєць та Є. Г. Полонського, вважає, що спосіб розрахунків є більш широким поняттям, ніж форма розрахунків. О. П. Подцерковний також класифікує форми розрахункових до­кументів в залежності від того, здійснюються вони на підставі одного чи декількох видів розрахункових документів, на такі дві групи, як інструментальні форми (розрахунки платіжними дору­ченнями, розрахунки в порядку переказу через міністерства зв'язку, розрахунки платіжними вимогами-дорученнями, з вико­ристанням розрахункових чеків, акредитивна форма розрахунків, акцептна форма розрахунків, розрахунки інкасовими розпоря­дженнями та платіжними вимогами без акцепту платника), та комплексні (інтеграційні) форми розрахунків (розрахунки вексе­лями, розрахунки акцептованими акредитивами, розрахунки у формі документарного інкасо, розрахунки за допомогою системи електронних платежів «клієнт-банк», розрахунки, засновані на заліку взаємної заборгованості, розрахунки в порядку планових платежів).

Н. В. Ростовцева визначає форму розрахунків «як встановлені законодавством, а також звичаями ділового обороту способи ви­конання через банк або іншу кредитну організацію грошових зо­бов'язань, які характеризуються певним (йми) видом(ами) розра-

' Воронова Л. К. Вказана праця. — С. 164.

Подцерковний О. II. Вказана праця. -130 Там само. — С. 135—136.

-С. 135.

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

хункового(их) документа(ів), документообігом та способом пла­тежу»¹³¹.

Під способом платежу, на думку науковця, слід розуміти «спосіб погашення грошового зобов'язання при здійсненні безго­тівкових розрахунків. При цьому будемо виходити із найбільш поширеної в юридичній літературі думки про те, що спосіб пла­тежу є можливим у двох варіантах: або шляхом списання коштів з одного рахунку на інший, або шляхом заліку взаємних вимог та зобов'язань, тобто списання з рахунку суми сальдо заліку (взаєм­ні розрахунки)»¹³².

Таким чином, на думку Н. В. Ростовцевої, форма безготівко­вих розрахунків визначається наявністю трьох складових: розра­хунковим документом, документообігом та способом платежу. Проте далі у своєму дослідженні вона приходить до висновку, що відмежування однієї форми від іншої здійснюється на підставі саме виду розрахункового документа¹³³, з чим, на наш погляд, не можна погодитися.

Безперечно, неоднозначність тлумачення понять «форма без­готівкових розрахунків», «спосіб безготівкових розрахунків» та питання щодо їх співвідношення в юридичній та економічній на­уках не могли не позначитися на законодавстві України. При цьому тривалий час найбільш поширеним було визначення у за­конодавстві форми розрахунків на підставі форм платіжних до­кументів та організації документообігу.

Як зазначалося вище, Інструкція Державного банку СРСР №2-1970 «Про безготівкові розрахунки та кредитування за опе­раціями, пов'язаними з розрахунками» критерієм класифікації форм розрахунків виділяла вид основного розрахункового доку­мента, на підставі якого здійснюються розрахунки. Аналогічно вирішувалося це питання і в Положенні «Про безготівкові розра­хунки в господарському обороті України» від 24.05.93 р. № 22001/116, затвердженому рішенням Правління Національного банку України від 24.05.93 р., оформленим протоколом № 37. У пункті 1 цього Положення було вказано, що воно визначає зага­льний регламент щодо організації, форм розрахунків, стандартів документів і документообігу, які впроваджуються в господарсь­кий оборот в Україні з метою забезпечення у найбільш короткий час компенсації виробникам продукції, що постачається, викона-

Ростовцева Н. В. Правовое регулирование аккредитишюй формьі расчетов: Дисс.... канд. юрид. наук. — М., 1998. — С. 22.

' Там само. — С. 23. ' Там само. — С. 24.

них робіт і наданих послуг у грошовій формі, прискорення обігу коштів.

Крім того, вказаним пунктом було передбачено, що Положен­ня базується на принципах вільного вибору суб'єктами форм розрахунків, закріплення їх сторонами у договорах, угодах чи окремих домовленостях і невтручанні установ банків у ці догові­рні відносини. У пункті 3 цього Положення було встановлено, що безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формах: платі­жних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів. Комерційні банки повинні були постійно вивчати стан розрахунків і рекомендувати клієнтам застосовувати найбільш доцільні форми, зважаючи на специфіку їх діяльності і організа­ції взаємних відносин, виявляти можливості і організовувати за­ліки взаємної заборгованості обслуговуючих підприємств, вико­ристовувати планові платежі, попередню оплату.

Таким чином, зазначене вище Положення про безготівкові розрахунки чітко визначало форми розрахунків. При цьому залі­ки взаємної заборгованості не відносилися до форм розрахунків.

У статті 32 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність», який діяв до набуття чинності Законом України від 7 гру­дня 2000 р. №2121-111, було визначено, що банки здійснюють розрахунки у формах, встановлених Національним банком України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці.

Відповідно до п. 1 Інструкції № 7 «Про безготівкові розрахун­ки в господарському обороті України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 № 204, якою було відмінене вищезазначене Положення НБУ, було вста­новлено, що ця Інструкція визначає загальні принципи організа­ції безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу, що впрова­джуються в господарський оборот України. У пункті 6 цієї Ін­струкції було визначено, що безготівкові розрахунки здійсню­ються за такими формами розрахункових документів, як: платіжні доручення, чеки, акредитиви, векселі, платіжні вимоги, інкасові доручення (розпорядження). Крім того, цим пунктом Ін­струкції було встановлено, що безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватись за допомогою банківських пла­тіжних карток. Таким чином, ця Інструкція не містила загального переліку форм розрахунків, як і не визначала поняття «форма розрахунку» та «спосіб розрахунку», а також не наводила крите­ріїв розмежування різних форм розрахунків. Хоча термін «форма розрахунку» застосовувався в цій Інструкції, зокрема при регла-

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

ментації порядку здійснення розрахунків за допомогою платіж­них доручень.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш, безготівкові розраху­нки проводяться на підставі розрахункових документів на папе­рових носіях або в електронному вигляді. Банки в Україні мо­жуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструмен­ти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Тоб­то, діючий Закон України «Про банки і банківську діяльність» взагалі не містить такі поняття, як «форма розрахунків» та «спо­сіб розрахунків».

У статті 7 Закону України «Про Національний банк України» встановлено, що Національний банк України визначає форми платежів, проте не розкрито, що саме розуміється під формою платежу. Відповідно до статті 40 цього Закону Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу Украї­ни із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організа­цію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків. Тобто, як ми бачимо, вживається термін «форма розрахунків», проте визначення його знову ж таки не надається.

Слід зазначити, що перелік форм розрахунків, які застосову­ються при проведенні переказу, містився у статті 4 Закону Украї­ни «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Так, у пункті 4.1 вказаної статті було встановлено, що при проведенні переказу ініціатори можуть застосовувати акредитивну, вексель­ну, інкасову форми розрахунків, а також форму розрахунків за гарантійним зобов'язанням, за чеками з використанням докумен­тів на переказ. Проте Законом України від 06.10.2004 р. №2056-IV статтю 4 вказаного Закону викладено у новій редакції, згідно з якою розрізняють форми та види безготівкових розрахунків. При цьому під формою мається на увазі готівкова або безготівкова форма, а щодо видів розрахунків зазначено, що вони визначають­ся законами та прийнятими на їх підставі нормативно-правовими актами Національного банку України.

В Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в націона­льній валюті, затвердженій постановою Правління Національно­го банку України від 21.01.2004 р. №22, не містяться терміни «форма розрахунків» чи «спосіб розрахунків».

У статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та держав­не регулювання ринків фінансових послуг» кліринг віднесено до форм забезпечення розрахунків.

Звертаємо увагу на те, що термін «форма безготівкових розра­хунків» вживається у статті 347 Господарського кодексу України. Згідно з цією статтею безготівкові розрахунки можуть здійсню­ватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосову­ються у міжнародній банківській практиці.

Таким чином, як бачимо, у законодавстві України не викорис­товується термін «спосіб безготівкових розрахунків», а термін «форма безготівкових розрахунків» вживається тільки у загаль­ному законодавчому акті — Господарському кодексі України, тоді як у актах спеціального банківського законодавства він від­сутній.

Необхідно зазначити, що у законодавстві Російської Федерації використовується термін «форма безготівкових розрахунків». Так, Цивільний кодекс РФ містить статтю 862 «Форми безготів­кових розрахунків», у якій визначено, що при здійсненні безготі­вкових розрахунків допускаються розрахунки платіжними дору­ченнями, за акредитивом, чеками, розрахунки за інкасо, а також розрахунки в інших формах, передбачених законом, встановле­них у відповідності з ним банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які застосовуються у банківській практиці¹³⁴.

На наш погляд, найбільш правильною є вище зазначена пози­ція учених Л. К. Воронової, Я. А. Куніка, В. Ф. Кузьміна, які роз­різняють форми розрахунків не за формою основного розрахун­кового документа й властивим для нього документооборотом, а за особливістю їх правової регламентації. Тобто, ми вважаємо, що форма розрахунків — це правова форма розрахунків.

Наша позиція грунтується на розумінні в юридичній науці по­няття «правова форма». Зокрема, А. В. Сурілов зазначає, що у праві категорія «форма» застосовується у двох значеннях: а) пра­вової форми (наприклад, соціально-економічних відносин). У цьому контексті формою є зміст права, правосвідомість та право­відносини; б) форми самого права у двох її аспектах: форми вну­трішньої та форми зовнішньої. При цьому він звертає увагу на те, що поняття «правова форма» частіше за все застосовується у

¹³⁴ Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть 1. — 7-е изд. — М: Ось-89, 2001.— 192 с.

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

'189

зв'язку з економічними відносинами¹³⁵. Правову форму вчений визначає як сукупність правових норм^і правовідносин.

На відміну від А. В. Сурілова, Р. Й. Халфіна підкреслює, що правовідношення як урегульоване правом конкретне реальне від­ношення необхідно відрізняти від поняття правової форми окре­мих видів суспільних відносин, яке використовується у радянсь­кій юридичній літературі¹³⁶.

Р. И. Халфіна виділяє правову форму певного виду суспільних відносин та правову форму конкретного суспільного відношення. Застосовуючи перше поняття, ми, на думку вченої, знаходимося в сфері абстракції. Поряд з цим правовідношення, як і будь-яке по­няття, саме по собі є абстрактним, але у той самий час воно по­значає конкретне, реальне відношення, у якому беруть участь пе­вні особи (окремі особи або колективи), наділені правами та обов'язками. Конкретна поведінка цих осіб може відповідати мо­делі, встановленій у правовій нормі, а може і відхилятися від неї.

Л. С. Явич звертає увагу на те, що поняття правової (юридич­ної) форми не можна ототожнювати з поняттям форми права як структури та виразу його безпосереднього змісту. Він визначає право як юридичну форму економіки¹³⁸.

М. А. Вороніна визначає правову форму економічних відно­син як «спосіб існування, вираження, організації та перебудови економічного змісту» ¹³⁹.

Проаналізувавши викладені позиції, ми дійшли висновку, що правова форма є сукупністю правових норм та правових інститу­тів, які регулюють певний вид суспільних відносин. Таким чи­ном, форму безготівкових розрахунків можна визначити як суку­пність правових норм, які регулюють порядок здійснення безготівкових розрахунків.

Стосовно співвідношення понять «форма розрахунків» та «спосіб розрахунків», вважаємо необхідним зазначити, що точка зору, відповідно до якої форма розрахунків є більш широким по­няттям, ніж спосіб розрахунків, висловлювалася деякими вчени-

ми-економістами. Зокрема, в учбовому посібнику з економічної дисципліни було зазначено, що «форма безготівкових розрахун­ків визначається способом платежу та організацією документоо-

,140

бігу». В іншому підручнику під формою безготівкових розра­хунків розуміється сукупність способу платежу та організації документообігу¹⁴¹. Як зазначалося вище, у юридичній науці таку позицію займає Н. В. Ростовцева.

Наведена точка зору, на нашу думку, є найбільш обґрунтова­ною. Якщо звернутися до етимології слів «спосіб» та «форма», то у словнику С. І. Ожегова під терміном «спосіб» розуміється «дія або система дій, які застосовуються при виконанні певної роботи, при здійсненні чого-небудь» ⁴². Під формою (від лат. ґогта — зо­внішність, устрій) розуміють «зовнішній вигляд, обрис предме­ту», «вид, устрій, тип, структуру чогось»¹⁴³. Таким чином, форма є більш загальним поняттям та являє собою логічне поєднання певних складових елементів.

У цьому контексті таким, що заслуговує на увагу, з нашої точ­ки зору, є розуміння категорії «форма» І.Зайцевим. Аналізуючи поняття та зміст юридичного процесу, він визначає, що «форма — це правова конструкція нормативного упорядкування діяльно­сті і відповідних документів. Вона являє собою сукупність вимог до дій учасників процесу, спрямованих на досягнення конкретно­го результату»¹⁴⁴. І. Зайцев зазначає, що правова форма — в тій чи іншій мірі — властива будь-якій юридично значущій діяльно­сті. З його точки зору, форма слугує однією з гарантій точного та неухильного застосування, дотримання та виконання юридичних норм. Юридична форма регламентує як правову діяльність гро­мадян, організацій, посадових осіб і компетентних органів, так і офіційні документи, в яких закріплюються підсумки цієї діяльно­сті. На підставі вищевикладеного І. Зайцев робить висновок про те, що необхідно розрізняти форму діяльності та форму правових документів. «Перша — встановлює, хто, які дії, в якій послідов­ності та у який термін може або повинен здійснити. Зміст цієї форми зводиться до таких положень: вичерпно точний склад уча­сників юридичного процесу; їх права та обов'язки щодо здійс-

 

Сурилов А. В. Теория государства и права: Учеб. пособие. — К. — Одесса: Вьіща шк., 1989. —С. 206.

М.: Юридическая литература,

¹³⁶ Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. -1974. — С. 80.

137 -

⁷ Там само. — С. 81—82.

¹ Явич Л. С. Общая теория права. — Л.: Издательство Ленинградского университе-та, 1976. — С.97-98.

³⁹ Вороніна М. А. Правова форма економічних відносин (структура, функції, відпо­відність): Автореф. Дис.... канд. юрид. наук. — Харків, 1994. — С. 8.

¹⁹⁰ Ю. В. ВАЩЕНКО

¹⁴¹¹ Деньги и кредит в социалистическом обществе. — С. 76.

■'142

¹⁴¹ Денежное обращение и кредит СССР: Учебник / Под ред. В.С.Геращенко. — 4-е изд. перераб. и доп. — М: Финансьі и статистика, 1986. — С. 128.

Ожегов С. И. Словарь русского язьїка. — С. 697.

¹⁴³ Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. — К.: Головна редакція
Української радянської енциклопедії Академії наук Української РСР, 1974. — С. 717.

¹⁴⁴ Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько.
— М.: Юрист-ь, 1997. — С. 399.

Банківське право

нення правових дій та вчинків; послідовність здійснення назва­них дій... Правова форма документів обумовлює їх зміст та юри­дичну дійсність. Вона виражається у' встановленні відносно обов'язкових реквізитів документів, послідовності їх розміщення, часу складання документу, правових наслідків його прийняття, а також підстав для його скасування та зміни».

На нашу думку, форма розрахунків являє собою урегульовану нормами права на підставі принципів безготівкових розрахунків сукупність способу платежу, форм розрахункових документів та відповідного їм документообігу, джерел платежу, а також прав та обов'язків учасників безготівкових розрахунків. Тобто, форми розрахунків формуються та відрізняються одна від одної саме поєднанням (варіаціями) різновидів складових елементів, визна­чених відповідними правовими нормами.

У словнику С. І. Ожегова наводяться такі значення терміна «класифікація»: 1) «розподіл чого-небудь за групами, розрядами, класами»; 2) «система, за якою що-небудь класифіковано». Та­ким, чином класифікація може проводитись за однією або декі­лькома спільними ознаками, а не обов'язково за усіма спільними ознаками.

В зв'язку з цим, на наш погляд, абсолютно логічною є класи­фікація форм розрахунків за їх складовими елементами, в тому числі на підставі способів розрахунків, як це було здійснено В. К. Райхером.

§ 3. Види банківських рахунків. Порядок їх відкриття

Згідно зі статтею 342 Господарського кодексу України рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.

Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати по-

Там само. — С. 400. ¹ Ожегов С.И. Словарь русского язмка. — С. 254.

датків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахун­ків, пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.

Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним бан­ком України.

Юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають раху­нки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів бан­ківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором та за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

Суб'єктам господарювання, яким виділяються кошти для ці­льового використання з Державного бюджету України або місце­вих бюджетів, відкриваються рахунки відповідно до закону.

Порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розра­хунків та порядок їх здійснення визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

Основним законодавчим актом, яким регламентуються відноси­ни в сфері безготівкових розрахунків, є Закон України «Про платі­жні системи та переказ грошей в Україні». Відповідно до статті 6 цього Закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізич­ним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвес­торам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним осо­бам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих ба­нків для забезпечення своєї господарської діяльності і власних по­треб. Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визнача­ються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом — власником рахунка.

Види рахунків, які можуть відкриватися у банківських устано­вах України, визначені у статті 7 цього Закону. Згідно з цією статтею банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок — це рахунок, що відкри­вається банком клієнту на договірній основі для зберігання кош­тів, що передаються клієнтом банку в управління на встановле­ний строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

Поточний рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інстру­ментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Кореспондентський рахунок — рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських пе­реказів.

Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у поряд­ку, що визначається Національним банком України, та на підста­ві відповідного договору.

Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються нормати­вно-правовими актами Національного банку України й договора­ми, що укладаються клієнтами й обслуговуючими їх банками.

Законодавством України може передбачатися можливість від­криття та функціонування поточних рахунків зі спеціальним ре­жимом використання. Зокрема, відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що для прове­дення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачаль-ники, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені під­розділи та оптовий постачальник електричної енергії відкрива­ють в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеці­альним режимом використання. Для проведення розрахунків з погашення заборгованості за спожиту електричну енергію з ви­користанням механізмів погашення заборгованості, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення ста­лого функціонування підприємств паливно-енергетичного ком­плексу», енергопостачальники, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій тери­торії, і оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установі уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості. Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання в упо­вноваженому банку для зарахування коштів за електричну енер­гію затверджується та доводиться до відома споживачів Націона­льною комісією регулювання електроенергетики України.

Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють ба-

нківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депози­тних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, регламентуються Інструкцією про порядок відкриття, викорис­тання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 р.

Саме цією Інструкцією визначено порядок відкриття банками рахунків у національній та іноземній валютах, порядок викорис­тання коштів на цих рахунках та порядок їх закриття.

Згідно з Інструкцією суб'єкти господарювання, нерезиден-ти-інвестори, іноземні представництва і фізичні особи мають право відкривати рахунки для забезпечення своєї господарсь­кої діяльності і власних потреб у будь-яких банках України відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

До поточних рахунків відповідно до Інструкції також нале­жать:

• рахунки за спеціальними режимами їх використання, що
відкриваються у випадках, передбачених законами України або
актами Кабінету Міністрів України;

• поточні рахунки типу «Н», що відкриваються в національній
валюті офіційним представництвам і представництвам юридич­
них осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою дія­
льністю на території України;

• поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній
валюті постійним представництвам;

• карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за
платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції. Опера­
ції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливос­
тей, визначених цією Інструкцією та відповідними нормативно-
правовими актами Національного банку, що регулюють здійс­
нення операцій із застосуванням платіжних карток;

• поточні (накопичувальні) рахунки виборчих фондів.

Інструкцією чітко визначено, які рахунки мають право відкри­вати ті чи інші суб'єкти, перелік документів, необхідних для від­криття рахунку в залежності від його виду.

Юристи банку, до функціональних обов'язків яких віднесено юридичне супроводження справ на розрахунково-касове обслу-

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

'195

говування клієнтів, повинні дуже добре знати положення цієї Ін­струкції і обов'язково відстежувати всі зміни, які досить часто вносяться Національним банком України. Також необхідно звер­тати увагу не лише на наявність тих чи інших документів, які ви­магаються для відкриття рахунку, але й на правильність їх офор­млення відповідно до законодавства.

§ 4. Порядок здійснення безготівкових розрахунків у національній валюті

 

Порядок здійснення безготівкових розрахунків у наці­ональній валюті визначений, в першу чергу, у Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також в Інструкції «Про безготівкові розрахунки в національній валюті України», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

Згідно із вказаним Законом ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допо­могою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом ви­конавчих документів у випадках, передбачених законом.

Ініціювання переказу проводиться шляхом:

1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його раху­
нок, розрахункового документа;

2) подання платником до будь-якого банку документа на пе­
реказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі;

3) подання ініціатором до відповідної установи — члена пла­
тіжної системи документа на переказ, що використовується у
відповідній платіжній системі для ініціювання переказу;

4) використання держателем спеціального платіжного засобу
для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у
готівковій формі;

5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному
списанні;

6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чи­
ном оформленого доручення на договірне списання.

Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розра­хункових документів:

1) платіжне доручення;

2) платіжна вимога-доручення;

3) розрахунковий чек;

4) платіжна вимога;

5) меморіальний ордер.

Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахунко­вого документа (крім платіжної вимоги), які визначені вищевка­заним Законом, для ініціювання переказу.

Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором пе­реказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач.

Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його об­слуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, який обслу­говує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку.

Стягувач має право подавати розрахункові документи, що іні­ціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Націо­нальному банку України, безпосередньо до Національного банку України.

При використанні розрахункового документа ініціювання пе­реказу вважається завершеним з моменту прийняття банком пла­тника розрахункового документа на виконання.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розра­хункового документа на виконання.

Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено до­говором.

Подання електронних розрахункових документів може здійс­нюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за до­помогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповіда­ти вимогам, що встановлюються Національним банком України.

Обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити від­повідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікацій-

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

'197

ного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ 1 до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цьо­го розрахункового документа в порядку, встановленому Націона­льним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.

Обслуговуючий отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифі­каційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в роз­рахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отри­мувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення нале­жного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що об­слуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуго­вує отримувача.

У разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахунково­го документа банк має повернути його ініціатору не пізніше на­ступного операційного дня банку із зазначенням причини повер­нення.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється банками на договірній основі.

Банки виконують розрахункові документи відповідно до чер­говості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслугову­ючим його банком кредиту.

Порядок визначення залишку коштів встановлюється Націо­нальним банком України.

У разі недостатності на рахунку платника коштів для вико­нання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом пе­реказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на ра­хунок отримувача.

Незалежно від особи ініціатора банки України не ведуть облік розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недоста­тності) коштів на рахунках платників, якщо інше не передбачено

Ю. В. ВАЩЕНКО

договором між банком та його клієнтом. У разі наявності догово­ру невиконані розрахункові документи (повідомлення про їх над­ходження) банки зобов'язані передавати платникам — клієнтам цих банків з отриманням від них письмового посвідчення щодо їх

вручення.

Сума переказу, що обліковується в банку, який обслуговує отримувача, до настання дати валютування не може бути об'єк­том примусового списання, що застосовується до отримувача.

Ініціювання клієнтом банку переказу в інтересах третіх осіб може здійснюватися у випадках, передбачених законодавством.

Процедура ініціювання переказу у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи, погодженими з Національним банком України.

Слід звернути увагу на те, що платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання су­ми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуго­вує цього ініціатора, документа на відкликання.

Платіжна вимога на примусове списання коштів може бути відкликана стягувачем у будь-який час до списання коштів з ра­хунка платника шляхом подання до банку, що обслуговує цього стягувача, документа на відкликання.

Розрахунковий документ може бути відкликаний тільки в по­вній сумі.

Документ на відкликання може бути як паперовим, так і елек­тронним. Він складається ініціатором у довільній формі та засві­дчується ним у встановленому порядку.

Ініціатор до настання дати валютування може відкликати ко­шти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отриму­вача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про

повернення коштів.

Банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідом­ляє отримувача про відкликання коштів ініціатором.

Порядок відкликання розрахункових документів у небанківсь­кій платіжній системі визначається правилами відповідної платі­жної системи, погодженими з Національним банком України.

Платник при укладенні договорів із банком має право перед­бачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Банківське право

Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; наймену­вання отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з яко­го має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що пе­редбачає право отримувача на договірне списання; перелік доку­ментів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговую­чий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо).

Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.

У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий плат­ника банк, право банку на проведення договірного списання пе­редбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Ініціювання переказу при договірному списанні у небанківсь-кій платіжній системі визначається правилами відповідної платі­жної системи, погодженими з Національним банком України.

Більш детально порядок здійснення безготівкових розрахунків у національній валюті України визначений у вищевказаній Ін­струкції Національного банку України. Зокрема, Інструкцією ви­значені форми платіжних інструментів, порядок їх заповнення, правила подання та відкликання, права та обов'язки учасників розрахунків в залежності від застосування тієї чи іншої форми безготівкових розрахунків.

РЕЗЮМЕ