Менеджмент як явище, процес, система, наука

Кафедра менеджменту

АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Київ 2016

Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу КНТЕУ заборонено

Автори М.А. Міненко, д.е.н., проф., Науменко Р.А., д.держ.упр, с.н.с., Миколайчук І.П., к.е.н., доцент

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри менеджменту __.__.___р., протокол №__.

Рецензент: д.е.н., проф., завідувач кафедри менеджменту Бай С.І.

Навчально-методичне видання

АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Автори МІНЕНКО Михайло Анатолійович

НАУМЕНКО Раіїса Андріївна

МИКОЛАЙЧУК Ірина Павлівна

Редактор ______________

Комп’ютерне верстання Міненко Л.М.

Формат 60х80/16. Ум.друк.арк.___. Тираж__пр. Зам.____.

Видавець і виготовлювач

Київський національний торговельно-економічний університет

Вул. Кіото, 19, м. Київ-156, Україна, 02156

ЦПНМВ КНТЕУ. Зам. __________. Дод. Тираж

ЗМІСТ

Методичні рекомендації щодо роботи з опорним конспектом лекцій………………………………………………………………………
Тема 1.	Виникнення і розвиток теорії адміністрації….……………
Тема 2.	Сучасні концепції теорії адміністративного менеджменту
Тема 3.	Проектування та створення організації як основи для побудови системи адміністративного менеджменту………
Тема 4.	Система адміністративного менеджменту…………………
Тема 5.	Закони та принципи побудови ефективної системи адміністративного менеджменту……………………………
Тема 6.	Механізм адміністративного менеджменту ……………….
Тема 7.	Апарат управління як суб’єкт адміністративного менеджменту ………………………………………………...
Тема 8.	Функції адміністративного менеджменту………………….
Тема 9.	Розвиток і вдосконалення системи адміністративного менеджменту організації...…………………………………..
Тема 10.	Результативність системи адміністративного менеджменту…………………………………
	Список рекомендованих джерел…………………………….

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОБОТИ З ОПОРНИМ КОНСПЕКТОМ ЛЕКЦІЙ

Опорний конспект лекцій нормативної дисципліни «Адміністративний менеджмент» призначено для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування» напряму підготовки 8.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування» усіх форм навчання, відповідно до галузевого стандарту вищої освіти України.

Основними завданнями, що мають бути вирішені у процесі викладання дисципліни, є формування у студентів відповідного рівня знань та умінь, обумовлених освітньо-кваліфікаційною характеристикою, а також надання розуміння місця й ролі адміністративного менеджменту в загальноорганізаційній системі управління.

Структура опорного конспекту складається із окремих тем; питань, що розглядаються з кожної теми; рекомендованої літератури до кожної теми (основна, додаткова та інтернет-джерела) для опанування; ключових слів до кожної теми; безпосередньо тексту теми, а також питань для самоперевірки, що дають студентам можливість визначити ступінь засвоєння розглянутого матеріалу.

По тексту теми умовними позначеннями акцентовано увагу на тих діях, що рекомендовано студенту для виконання, зокрема:

– записувати

– запам’ятати

– звернути особливу увагу

– контрольні питання

– визначення

– література

Тема 1. ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК ТЕОРІЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

План лекції

1.1. Історичні передумови та еволюція адміністративного менеджменту.

1.2. Класична адміністративна школа: А. Файоль, Л. Урвік, Г. Черч, Дж. Муні, А. Рейлі.

1.3. Теорія адміністративної організації ідеального типу М. Вебера.

& Література

Основна: 4, 78, 9, 11, 12, 17, 20, 21, 23.

Додаткова: 8, 12, 15, 17.

Інтернет-джерела: 24, 28, 30, 31.

Ключові слова: школи менеджменту, управлінські революції, соціальні підходи в історії розвитку управління, адміністративне управління, теорія адміністрації А. Файоля, послідовники А. Файоля, організація ідеального типу М. Вебера.

1.1. Історичні передумови та еволюція адміністративного менеджменту

Серед вчених відсутня не тільки єдина думка щодо часу виникнення управління, але і єдиний підхід до вивчення історії його розвитку. Одні автори схильні розглядати історію управління виключно як черговість п’яти послідовно змінюваних одна одну шкіл. Інші пов’язують цей процес з п’ятьма управлінськими революційними або черговістю зміни суспільного ладу.

На відміну від оцінки етапів розвитку шкіл менеджменту Е.А.Уткін виділяє в історії його становлення періоди, визначені п'ятьма управлінськими революціями.

Відповідно до соціального підходу в історії розвитку управління можна виділити чотири основних етапи.

1.2. Класична адміністративна школа: А. Файоль, Л. Урвік, Г. Черч, Дж. Муні, А. Рейлі

Виникнення адміністративної школи управління головним чином пов'язане з ім'ям Анрі Файоля (1825-1925), який є творцем так званої «теорії адміністрації». Основні положення концепції Файоля викладені в його роботі «Загальне і промислове управління» (1916 р.). В основі його поглядів лежить положення про те, що будь-яке підприємство складається з двох основних систем: матеріальної і соціальної. Перша включає в себе продуктивну працю працівників, а також засоби праці і предмети праці.

Друга характеризує взаємини людей в процесі виробництва матеріальних благ. Однією з основних цілей адміністративної школи було створення універсальних принципів управління, дотримуючись яких, організація безсумнівно доб'ється успіху.

Вважаючи запропоновані ним принципи універсальними, А. Файоль проте вказував, що їхнє застосування повинно носити гнучкий характер і враховувати ситуацію, в якій здійснюється управління. Він відзначав, що система принципів ніколи не може бути завершена, навпаки, вона завжди залишається відкритою для доповнень і змін, заснованих на новому досвіді, його аналізі, осмисленні, узагальненні.

Багато принципів управління, започаткованих А. Файолем, досі мають практичну цінність. Наприклад, японська компанія «Міцусіта електрик» керується наступними сімома принципами управління: об'єктивність, справедливість, згуртованість, благоустрій, скромність, гармонія, оцінка, - які перегукуються з принципами, розробленими А. Файолем.

Надалі багато дослідників займалися вивченням і теоретичним описанням принципів управлінської діяльності, однак, усі вони були тільки послідовниками Файоля, розвиваючи, доповнюючи і конкретизуючи його вчення.

Крім того, А.Файоль адміністративні операції розділив на ряд взаємозалежних і послідовних функцій, які у свою чергу розбив на дві основні групи: специфічні і загальні.

Крім п'яти перерахованих вище функцій управління А. Файоль виділяв ще адміністративну, що мала одну принципову відмінність, що дозволяє розглядати її відокремлено.

А.Файоль достатньо серйозну увагу приділив визначенню ролі головному координатору процесу управління.

Основними послідовниками А. Файоля, які розвивали і поглиблювали його вчення, є Ліндал Урвік, Макс Вебер, Гамільтон Черч, Джеймс Муні та Алан Рейлі.

Англійський дослідник Ліндал Урвік, як і А. Файоль, приділяв велику увагу розробці основних функцій адміністрування, до яких він відносив: планування, організацію, укомплектування штату, керівництво, координацію, звітність та складання бюджету. Крім того, Л. Урвік розробив принципи побудови формальної організації, які актуальні і в наші дні.

Гамільтон Черч основну увагу приділяв вивченню проблем управління виробництвом. У своїй роботі «Наука і практика управління» до числа функцій управління Г. Черч відносить:проектування, обладнання, розпорядництво, облік, оперування.

Істотний внесок у розвиток адміністративної школи менеджменту внесли такі видатні її представники, як Джеймс Муні та Алан Рейлі. Їх погляди на управління викладені в роботі «Принципи організації» (1939 р.). У зазначеній роботі дано визначення організації як однієї з форм об'єднання людей для досягнення спільної мети.

1.3. Теорія адміністративної організації ідеального типу М. Вебера

Німецький соціолог Макс Вебер сформулював принципи побудови ідеальної організації.

М. Вебер був першим, хто здійснив систематизований аналіз державної бюрократії й бюрократів. У своїх дослідженнях він заклав основу для сучасного вивчення адміністративно-державного управління. Аналіз М. Вебера був заснований на бюрократичній моделі Німеччини. Розроблені ним принципи досить універсальні і можуть бути застосовані повсюдно.

Основний результат наукових доробок
А. Файоля і його послідовників –

розробка адміністративної (класичної) моделі організації, що базується на чотирьох основних принципах:

1. Функціональний розподіл праці.

2. Скалярний ланцюг команд.

3. Єдність розпорядництва.

4. Діапазон контролю.

Головним недоліком адміністративної школи вважається ігнорування окремої людини та її потреб.

? Контрольні питання

1. Основні характеристики школи наукового управління. Вплив основних положень на формування сучасної системи адміністративного менеджменту.

2. Основні характеристики управлінських революцій та вплив на формування сучасної системи адміністративного менеджменту.

3. Соціальний підхід до розвитку управління та на формування сучасної системи адміністративного менеджменту.

4. Вплив теорії адміністрації Анрі Файоля на формування сучасної системи адміністративного менеджменту.

5. Вплив наукових здобутків Ліндала Урвіка, Гамільтона Черча, Джеймса Муні та Алана Рейлі на формування сучасних підходів до адміністративного менеджменту.

6. Вплив наукових здобутків Макса Вебера на формування сучасних підходів до адміністративного менеджменту.

?

Тема 2. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ТЕОРІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

План лекції

2.1. Менеджмент як явище, процес, система, наука.

2.2. Сутність термінів «адміністрація», «адміністрування», «адміністративний менеджмент».

2.3. Нові підходи до адміністративного менеджменту.

& Література

Основна: 2,3,5,6,7.

Додаткова: 13,14,15,19,20,21,22,23.

Інтернет-джерела: 24,31,32.

Ключові слова: менеджмент, адміністрація, адміністративний менеджмент, документи регламентації діяльності організації, процедури реалізації адміністрування, напрями адміністративного менеджменту, дебюрократизація адміністрування.

Менеджмент як явище, процес, система, наука

Для того, щоб зрозуміти змістовну сутність поняття «адміністративний менеджмент», а також дати визначення цьому терміну, необхідно проаналізувати основні його складові «менеджмент», «адміністрація», «адміністрування» і дослідити їх наукову та організаційну основу.

Термін «менеджмент» походить від давньоанглійського слова «manage». Свій термінологічний статус це слово набуло в США і стало позначати як особливу сферу людської діяльності, так і групу професійних управлінців (керівників) (подібно слову «керівництво» заводу, фірми тощо). Різні джерела по різному тлумачать цей термін.

Саме тому поняття «менеджмент» часто асоціюється з людьми, чия робота полягає в координації зусиль всього персоналу підприємства для досягнення його цілей функціонування.

Крім того, поняттям «менеджмент» може визначатися апарат управління сучасних організацій, незалежно від їх форми власності та цілей діяльності.

Для більш змістовного аналізу сутності терміну «менеджмент» доцільно охарактеризувати його як явище, процес, систему і окремийнауковий напрям.

Часто менеджмент розглядають як мистецтво, яке опирається на концепції, закони, принципи та методи, що лежать в його основі. Такий підхід заснований на тому, що будь-яка організація як об'єкт управлінської діяльності є сукупністю складних соціально-технічних систем, на функціонування яких впливають численні зовнішні і внутрішні фактори.

2.2. Сутність термінів «адміністрація», «адміністрування», «адміністративний менеджмент»

Наступним логічним кроком для змістовної оцінки терміну «адміністративний менеджмент» є дослідження поняття «адміністрація», співставлення його з «менеджментом організації», а також визначення змісту терміну «адміністрування».

Не варто ототожнювати адміністрацію з менеджментом організації.

Абсолютно всі спеціалісти і виконавці верхнього рівня управління (інституційного) безпосередньо входять до складу адміністрації організації. Це зафіксовано:

‐ організаційною структурою,

‐ штатним розписом;

‐ положенням про адміністрацію;

‐ посадовими інструкціями для працівників адміністрації.

У процесі функціонування організації адміністрація здійснює загальні, системозабезпечуючі виконавчі повноваження.

Попри все, не потрібно вважати адміністрацію всією управляючою системою організації. Деталізацію та адаптування оперативних цілей, розробку і вирішення конкретних завдань адміністрація делегує лінійним або спеціалізованим функціональним підрозділам організації.

Адміністрація не підміняє діяльність конкретних виробничих і управлінських підрозділів організації, але, перш за все, забезпечує оперативний супровід цієї діяльності.

Зміст терміну «адміністрація» безпосередньо пов'язаний зі змістом терміну «адміністрування».

Адміністрування – це сукупність різноманітних організаційно-методичних впливів, що забезпечують цілеспрямоване і стійке функціонування організації.

По суті, «адміністрування» можна визначити як комплекс необхідних будь-якому суб'єкту управління досить універсальних дій і способів впливу з формалізації, регламентації, розпорядництва, супроводу й контролю та забезпеченню виконання запланованого за допомогою побудованої системи менеджменту організації.

«Адміністрація» – це форма. «Адміністрування» – зміст адміністративного менеджменту організації.

Вплив адміністрації відбувається на всю систему управління, а на нижньому рівні управління функції менеджменту та адміністрації об’єднуються і реалізуються керівником відносно своїх безпосередніх підлеглих. За таких умов, менеджмент та адміністрація, як керуюча система, в цілому об’єднується у своєму впливі на керовану систему організації.

Розмежування обов’язків, прав, відповідальності між адміністрацією і менеджментом організації відбувається на етапі розробки пакету організаційних документів.

Фактично, адміністрування передбачає наявність в організації:

- систематизованого зводу положень, регламентів і правил (пакет документів, які розподіляють і регламентують права, обов'язки і відповідальність підрозділів і співробітників організації);

- основних підходів, принципів, порядків (пакет штатних процедур функціонування підрозділів і співробітників організації, що забезпечує досягнення поставлених цілей), якими постійно керується менеджмент організації в своїй практичній діяльності.

Пакет адміністративних документів має значну організаційно-методичну цінність для організації.

Адміністрування як процес, реалізується у вигляді певних процедур.

На такій основі адміністрування дозволяє деталізувати і конкретизувати зміст інструментарію менеджменту організації для його практичного використання. При цьому:

- керівникам, які входять до складу адміністрації властивий досить широкий спектр різноманітних видів діяльності;

- у діяльності кожного, менеджера, у тому числі й того, який не входить до адміністрації, відповідно зі сформованим в організації розподілом повноважень, використовуються найрізноманітніші форми і методи формалізації, регламентації, контролю, що також розкривають конкретний зміст адміністрування.

Необхідно пам’ятати: ефективність діяльності організації, у першу чергу, залежить від знань, умінь і навичок керівного складу адміністрації та особистих характеристик топ-менеджера і членів його команди.

Організаційно-методичне забезпечення адміністрування передбачає функціональний розподіл загального процесу на уособлені види діяльності з метою їх наступної кооперації на основі спеціалізації за певними видами роботи для побудови дієвої системи адміністрування. Така система розробляється за єдиною, технологічно обґрунтованою і цілеспрямовано орієнтованою моделлю.

Організаційною моделлю розробки, побудови та удосконалення системи адміністрування може бути процедура делегування завдань оперативного супроводу процесу управління на самі нижчі рівні і навіть до виконавця на робочому місці.

Склад і зміст палітри ресурсів адміністрування можуть достатньо широко видозмінюватися залежно від потенціалу організації, можливості залучати нові, необхідності використовувати такі, що забезпечать ефективність функціонування керованої системи.

На цих же адміністративних основах формується, коригується, адаптується і використовується інструментарій оперативного реагування на можливий позаштатний розвиток ситуації.

Напрацьовані таким чином моделі адміністрування уніфікуються і стандартизуються, що сприяє їх детальній спеціалізації та суттєво збагачує склад і зміст функціонального прояву адміністрування в реальних процесах й системах менеджменту організації.

Адміністративний менеджмент - це один з основних напрямів сучасного менеджменту, що вивчає адміністративно-розпорядчі форми управління.

Адміністративний менеджмент – це:

‐ управління, яке здійснюється вищим керівництвом організації;

‐ діяльність, пов’язана з вирішенням стратегічних завдань, враховуючи комплекс зовнішніх і внутрішніх факторів впливу та тенденцій розвитку як підприємства, в конкурентному оточенні, так і певної галузі суспільного виробництва та держави в цілому;

‐ забезпечення діяльності адміністрації, що пов’язано з організацією роботи усіх підрозділів, які сприяють виконанню адміністрацією покладених на неї функцій.

2.3. Нові підходи до адміністративного менеджменту

У теорії і практиці адміністративного менеджменту окремі науковці, зокрема Едуард Уткін, розрізняють три основних напрями.

Герберт Саймон, Дональд Смітбург і Віктор Томпсон, вважають, що наукові дослідження з адміністративного управління переслідують дві інші цілі.

Основні положення адміністративного менеджменту, повинні формулюватися з урахуванням особливостей організаційної поведінки, а не розглядати поведінку персоналу як самостійний об'єкт дослідження.

Як правило, в адміністративному менеджменті основний акцент робиться на дослідження управлінських процесів, які відбуваються на вищому управлінському рівні (інституційному), а також в органах державної влади. Це багато в чому визначає основні риси, які відрізняють адміністративний менеджмент від загальної теорії і практики управління.

Нові підходи до адміністративного менеджменту констатують той факт, що сучасне виробництво і його інфраструктура не потребують бюрократичних організацій. Сьогодні зростає потреба у мобільних і інтелектуальних організаціях, діяльність яких відповідає революційним змінам у характері робіт, що стався за останні десятиліття.

Нові підходи до адміністративного менеджменту дають можливість визначити головні напрями дебюрократизації адміністрування.

На думку інших експертів, всі великі, середні і малі компанії на Заході та в Азії у своїй практиці управління спираються на систему адміністративного менеджменту – Administrative Management System (AMS).

Дана система є базисною, значно спрощує процес управління і суттєво підвищує ефективність будь-яких організацій, дозволяючи їм прогресивно розвиватися. Сучасні західні керівники навіть не уявляють, що управління може бути інакшим, зокрема – безсистемним.

? Контрольні питання

1. Менеджмент і адміністрування як явище, процес, система, наука.

2. Основні відмінності між адміністрацією і менеджментом організації.

3. Головне призначення адміністрації.

4. Основні складові адміністрування. Їх взаємозв’язок.

5. Співвідношення адміністрації і менеджменту в організації. Їх вплив на керовану систему.

6. Основні внутрішні документи регламентації діяльності організації. Їх головне організаційно-методичне призначення.

7. Основні процедури реалізації адміністрування в менеджменті організації.

8. Основні напрями адміністративного менеджменту за Уткіним Е.А. та Саймоном Г., Смітбургом Д., Томпсоном В. Їх взаємозв’язок.

9. Нові підходи до адміністративного менеджменту.

10. Дебюрократизація адміністрування.

Тема 3. ПРОЕКТУВАННЯ ТА СТВОРЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОСНОВИ ДЛЯ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

План лекції

3.1. Визначення місії, цілей, основних функцій і стратегій організації.

3.2. Вибір правової форми організації.

3.3. Формування робочих груп.

3.4. Поділ праці та спеціалізація.

3.5. Департаменталізація.

3.6. Централізація та децентралізація.

3.7. Диференціація та інтеграція.

3.8. Координація та зв’язки в організації.

3.9. Розподіл спроектованих робочих груп за рівнями управління.

3.10. Вибір оптимальної структури управління.

3.11. Делегування повноважень і розподіл відповідальності.

3.12. Створення системи комунікацій та інформаційного забезпечення діяльності організації і налагодження комунікаційних зв’язків.

3.13. Формування позитивного іміджу організації.

& Література

Основна: 3, 5, 6.

Додаткова: 8, 12, 14.

Інтернет-джерела: 24, 27, 34.

?

Ключові слова: місія організації, цілі організації, функції організації, стратегії організації, правова форма організації, департаменталізація, централізація та децентралізація, диференціація та інтеграція, координація та зв’язки в організації, структура управління, делегування повноважень, розподіл відповідальності, комунікаційні зв’язки, імідж організації.

G

Процедура організаційного проектування, якою повинен володіти кожен представник адміністрації, включає в себе такі основні етапи:

- визначення місії, цілей, основних функцій і стратегій організації;

- вибір правової форми організації;

- формування робочих груп;

- поділ праці та спеціалізація;

- департаменталізація;

- централізація та децентралізація;

- диференціація та інтеграція;

- координація та зв’язки в організації;

- розподіл спроектованих робочих груп за рівнями управління;

- вибір оптимальної структури управління;

- делегування повноважень і розподіл відповідальності;

- створення системи комунікацій та інформаційного забезпечення діяльності організації і налагодження комунікаційних зв’язків;

- формування позитивного іміджу організації.

3.1. Визначення місії, цілей, основних функцій і стратегій організації

"

Місія – це мета, задля якої існує організація. Вона тісно пов’язана з такими категоріями як «бачення розвитку», «філософія існування» і майже завжди є особистим поглядом керівників вищого рівня на стратегічну перспективу розвитку організації

?

"

Цілі організації – конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких є бажаним і на досягнення яких спрямована її діяльність.

Цілепокладання – характеризує процес визначення цілей та їх взаємозв’язок.

Функції організації – основні напрями діяльності, що мають соціально-економічне спрямування, виконання яких забезпечує досягнення визначених цілей організації.

?

"

Стратегія організації:

· генеральний план дій, що визначає пріоритети стратегічних завдань, необхідні ресурси і послідовність кроків по досягненню цілей організації;

·

G

основний управлінський «план гри», спрямований на налагодження функціонування і розвиток в організації довгострокової перспективи, шляхом виконання продуктово-товарних, ресурсних й функціональних стратегій, необхідних для заповнення «стратегічної прогалини» та досягнення її цілей.

Типи стратегій:

- стратегії зростання (розвитку);

- стратегії концентрованого зростання;

- стратегії інтегрованого зростання;

- стратегії диверсифікаційного зростання;

- стратегії скорочення.

3.2. Вибір правової форми організації

?

G

Прибуткові (комерційні) організації з метою координації їх підприємницької діяльності, а також представлення і захисту загальних майнових інтересів можуть за договором між собою створювати об'єднання у формі асоціацій, спілок тощо, які є неприбутковими організаціями.

Громадські та інші некомерційні організації, у тому числі установи, також можуть добровільно об'єднуватися в асоціації (союзи тощо). Асоціація (союз тощо) некомерційних організацій є також неприбутковою організацією.

Формування робочих груп

Серед малих груп можна спостерігати окремі різновиди:

• умовні або номінальні;

• природні (формальні та неформальні);

• лабораторні;

• референтні, не референтні та антиреферентні

Неформальною вважається спонтанно створена група людей, які регулярно взаємодіють для досягнення певної мети.

Цілі неформальних груп – виникають та існують на базі особистих інтересів їхніх учасників і можуть співпадати або розходитися з цілями офіційної організації.

Взаємовідносини всередині груп між учасниками і заінтересованими сторонами діляться на:

• офіційні й неофіційні;

• відносини керівництва та підлеглих;

• ділові й особисті;

• раціональні та емоційні

Процедура організаційного проектування – передбачає формування робочих груп з метою забезпечення виконання учасниками цих утворень конкретних функціональних напрямів економічного і соціального спрямування.

Регламентація діяльності – відбувається через процедуру затвердження положення про структурний підрозділ і посадових інструкцій для кожної штатної одиниці.

Сукупність структурних підрозділів і взаємозв’язки між ними – визначають організаційну структурну схему управління суб’єкта господарювання і слугують основою для побудови та налагодження функціонування дієвої системи адміністративного менеджменту.

3.4. Поділ праці та спеціалізація

Ефективного та продуктивного функціонування організації неможливо досягти, якщо один із її членів або одна з її частин роблять усе, чим займається організація, або ж тоді, коли всі її члени або її частини роблять те саме. Тому в будь-якій організації існує поділ праці між її членами або частинами.

Спеціалізація – конкретизація, деталізація фаху, набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності тощо.

3.5. Департаменталізація

Ріст спеціалізації окремих робіт в організації обмежується можливостями з їх координації. Розв´язати цю проблему можна, якщо почати групувати схожі роботи та їх виконавців, тобто почати здійснювати визначене організаційне відокремлення виконавців схожих робіт. Даний процес організаційного відокремлення називається департаменталізацією

3.6. Централізація та децентралізація

Централізація – це концентрація прав прийняття, вирішення, зосередження владних повноважень на верхньому рівні керівництва організацією.

Децентралізація – це передача або делегування відповідальності за ряд ключових рішень, а отже, і передача відповідно до цієї відповідальності прав на нижчі рівні управління організацією.

3.7. Диференціація та інтеграція

Важливе місце в проектуванні організації займає проблема встановлення необхідних відносин між частинами або підрозділами організації. На відносини між підрозділами, поряд з іншими, впливають такі чинники, як ступінь відмінності між підрозділами (диференціація) і ступінь необхідного співробітництва підрозділів (інтеграція).

Різноманітні комбінації розглянутих двох факторів (диференціації та інтеграції) впливають на відносини між частинами або підрозділами організації, що має безпосереднє застосування в проектуванні організації та управлінні нею.

3.8. Координація та зв’язки в організації

В організації, що складається з багатьох частин, повинна здійснюватися певним чином координація їх діяльності.

Дана координація виступає основою структури організації, яку визначають як сукупність стійких зв’язків в організації.

Без зв’язків і фактичної взаємодії частин не може бути організованого цілого.

3.9. Розподіл спроектованих робочих груп за рівнями управління

Більшість організацій мають три рівні управління: верхній, середній і нижній (інституційний, інформаційний, технічний). На кожному рівні управління, робочі групи утворюють структурні підрозділи, які в загальній системі менеджменту забезпечують виконання закріплених за ними функцій для досягнення цілей організації, що відповідають її місії.

3.10. Вибір оптимальної структури управління організації

Основні групи видів організаційних структур:

• традиційні (бюрократичні);

• адаптивні (органічні).

Адаптивні (органічні) структури управління:

• програмно-цільові;

• матричні;

• матрично-штабні.

3.11. Делегування повноважень і розподіл відповідальності

Делегування повноважень – передача задач і повноважень певній особі, яка бере на себе зобов'язання щодо їх виконання.

Відповідальність – зобов'язання працівника виконувати притаманні займаної ним посади завдання і відповідати за результати своєї діяльності.

Відповідальність виконавця – зобов'язання працівника виконувати делеговані йому завдання і відповідати за результати своєї праці.

Відповідальність керівника – зобов'язання відповідати за результати праці підлеглих йому працівників.

Види організаційних повноважень:

1. Лінійні.

2. Апаратні:

• рекомендаційні;

• повноваження обов'язкового узгодження.

3. Функціональні.

4. Паралельні.

3.12. Створення системи комунікацій та інформаційного забезпечення діяльності організації

Комунікація – обмін інформацією між людьми. У систему комунікацій організації входять зовнішні і внутрішні комунікації.

Зовнішні комунікації – обмін інформацією між організацією та її зовнішнім середовищем.

Внутрішні комунікації – інформаційні обміни між елементами організації.