Класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості

Отже, в основі будь-якої дії лежить потреба, яка психологічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у низці психологічних змінних: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках. Під інтересами розуміються мотиви, у яких утілюються емоційно забарвлені пізнавальні потреби особистості. Інтерес є не що інше, як емоційно забарвлена інтелектуальна вибірковість, інтерес виникає тоді, коли його об'єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне.

Співвідношення вказаних компонентів дає змогу виділяти безпосередні та опосередковані інтереси. Безпосередні інтереси пов'язані передусім з емоційною привабливістю діяльності, спрямованої на відповідний об'єкт. Опосередковані інтереси стосуються результату діяльності. В них переважає компонент розуму. Безпосередні та опосередковані інтереси тісно пов'язані між собою.

Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість.

Широта інтересів визначається кількістю об'єктів, сфер дійсності, які мають для особистості стійку значущість. Розкиданість інтересів у поєднанні з поверховістю виступає як негативна риса особистості. Широта інтересів є необхідною, але недостатньою умовою гармонійного розвитку особистості.

Глибина інтересів показує ступінь проникнення особистості у зміст пізнаваного об'єкта. Іноді глибина інтересів негативно корелює з їх широтою, і тоді про людину кажуть, що вона має уявлення про все потрошки. Поверхові знання з багатьох галузей дійсності призводять до дилетантства.

Стійкість інтересів виражається у тривалості збереження відносно інтенсивного інтересу. Стійкими є інтереси, які найповніше відповідають основним потребам особистості й тому стають істотними рисами її психологічного складу.

Широта, стійкість та глибина інтересів певною мірою віддзеркалюють напрям розвитку здібностей особистості Так, стійкий інтерес дитини до музики, який проявляється в постійній увазі до всього, що пов'язане з музикою, найімовірніше, свідчить про наявність у дитини музичних здібностей.

Прагнення - це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності. Причому ця діяльність може бути домінуючою протягом досить тривалого часу життя людини. Так, у діяльності студентів виявляється прагнення закінчити навчальний заклад, приступити до роботи за фахом. Іноді - залежно від змісту цілі та ступеня її усвідомленості - прагнення може набувати вигляду потягу чи бажань.

Потягові властивий невисокий рівень усвідомленості цілі. Він переживається як неясний емоційний порив, незадоволення існуючим станом речей. Щось не влаштовує людину в житті, але вона ще не знає точно, що саме, бо потяг не має чітко виявленої спрямованості до цілі. Тому самі по собі потяги не спонукають особистість до цілеспрямованої активності. Вони можуть лише слугувати підставою для орієнтуючої активності, яка змушує суб'єкта хоча б у загальних рисах виявити "зону пошуку" того, чого йому не вистачає, опредметнити свій недиференційований стан, який проявляється в потязі.

Бажання становить більш або менш чітке усвідомлення цілі. У своїх найвищих проявах, які в психології нерідко називають хотіннями, вони спонукають до вольових дій, спрямованих на досягнення значущих цілей.

Чинником, що має мотиваційне значення та виявляє постановку людиною певних цілей, є рівень домагань особистості - прагнення досягти цілей того ступеня складності, на який людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка, підтримання якої стало для людини потребою.

Проблема рівня домагань особистості вперше була поставлена у психологічній школі К. Леніна. Методика його дослідження полягає в тому, пір досліджуваний одержує завдання, наприклад, ряд математичних задач зростаючого ступеня складності. Приступаючи до роботи, він обирає для себе одну з градуйованих задач, тобто визначає рівень, після досягнення (або недосягнення) якого його просять повідомити, задачу якого ступеня складності він вибере наступною. Цей вибір після попереднього успіху (або невдачі) і дає можливість визначити рівень домагань.

Рівень домагань особистості може бути адекватним чи неадекватним (заниженим, завищеним) можливостям індивіда. Для людини зі зниженим рівнем домагань характерна колізія так званого гидкого каченяти, яка виявляється в невпевненості у своїх силах, можливостях, здібностях. Завищений рівень домагань породжується суперечностями між зростаючими потребами й реальними можливостями їх задоволення і в процесі реалізації супроводжується підвищеною критичністю, максималізмом в оцінках дійсності та емоційним напруженням.

Вирішальним фактором у становленні рівня домагань є не сам по собі об'єктивний успіх або невдача, а переживання суб'єктом своїх досягнень як достатніх чи недостатніх. За даними американських психологів, рівень домагань залежить від співвідношення двох протилежних мотиваційних тенденцій - прагнення до успіху та уникнення невдачі, які входять до структури мотивації досягнення. Інакше кажучи, поведінка, орієнтована на досягнення цілі, визначається співвідношенням двох тенденцій - прагнення до успіху та уникнення невдачі.

Тенденція прагнення до успіху є мультиплікативною функцією трьох змінних: мотиву прагнення до успіху, суб'єктивної вірогідності досягнення успіху, його привабливості в даній ситуації. Мотив прагнення до успіху - це стійка диспозиція особистості переживати гордість і задоволення при досягненні успіху.

Тенденція уникнення невдачі є мультиплікативною функцією мотиву уникнення невдачі (прагнення уникнути невдачі та сорому) та Гі непривабливості в певній ситуації.

Привабливість успіху тим сильніша, чим нижча суб'єктивна вірогідність успіху (тобто чим важче його досягнути), і навпаки, привабливість уникнення невдачі тим слабша, чим вища суб'єктивна вірогідність успіху.

Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції (мотиву прагнення до успіху або мотиву уникнення невдачі) завжди зумовлене вибором ступеня складності задачі Люди з переважанням мотиву прагнення до успіху вибирають задачі середнього ступеня трудності. Якщо людина орієнтована на уникнення невдачі, вона надає перевагу задачам дуже легким (їх вибір гарантує успіх) або дуже важким (якщо вона не може вирішити задачі цього класу, це не викликає в неї великого смутку, бо невдача із задачами, з якими навряд чи хто впорається, не дає приводу для сорому та почуття приниження).

Ситуація, в якій актуалізується мотив досягнення, характеризується таким чином:

- у ній існують визначені стандарти якості;

- результат розв'язання задач оцінюється за цими стандартами;

- результат розв'язання може бути успішним чи неуспішним;

- людина розуміє свою відповідальність за наслідки.

- У такій ситуації актуалізуються мотиви прагнення до успіху та уникнення невдачі.

Людям із мотивом прагнення до успіху притаманні такі особливості:

- ситуація досягнення як особистий фактор;

- упевненість в успішному наслідку,

- активний пошук інформації для судження про свої успіхи;

- готовність узяти на себе відповідальність і рішучість у невизначених ситуаціях;

- велика інтенсивність прагнення до мети;

- отримання підвищеного задоволення від цікавих задач;

- бажання робити більш чи менш складну роботу, але таку, яку можна реально виконати;

- відсутність ентузіазму до розв'язання нескладних чи простих задач;

- здатність не розгубитися в ситуації змагання чи перевірки здібностей;

- прагнення до розумного ризику;

- середній, реалістичний рівень домагань;

- велика завзятість у випадку виникнення перешкод;

- підвищення рівня домагань після успіху та зниження після невдачі

Людям з мотивом уникнення невдачі властивий пошук інформації про можливість невдачі в ситуаціях досягнення. Вони беруться за виконання надскладних чи простих задач. На противагу людям з мотивом прагнення до успіху причиною невдачі вважають нестачу власних здібностей, а успіх пояснюють зовнішніми обставинами.

X. Хекхаузен запропонував модель механізму мотивації досягнення (рис. 10). Як бачимо з цієї схеми, мотивація досягнення тісно пов'язана з такою базовою характеристикою особистості, як самооцінка. Дж Аткінсон визначав механізм мотивації досягнення як "здатність пережити гордість за досягнуте". Цей механізм актуалізується в ситуації, в яку потрапляє особистість.

Треба зазначити, що, хоча в житті існує багато ситуацій досягнення (наприклад, у навчальній, професійній діяльності), відмінність у мотивах виявляє себе в тому, що одні люди шукають такі ситуації, інші уникають їх.

Людина обирає ціль, яка відповідає рівневі її домагань, стратегію її реалізації й виконує відповідні дії. Результат своїх дій (успішних чи неуспішних) людина оцінює шляхом зіставлення з рівнем домагань. Результат може негативно чи позитивно впливати на самооцінку.

Відповідна атрибуція (пояснення причин результату) є компенсаційним механізмом, що дає змогу послаблювати негативний чи посилювати позитивний вплив на самооцінку.

Коли ситуація досягнення не може реалізуватися одномоментно, а потребує значних зусиль протягом тривалого часу (наприклад, зростання професійних досягнень), кожний окремий результат оцінюється людиною з погляду наближення до остаточної мети.

Характеристика людей з мотивами прагнення до успіху та уникнення невдачі у зв'язку з особливостями функціонування механізму мотивації досягнення дається у табл. 9.

Переконання становлять основу сьогоденних мотивів і втілюють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про природу, суспільство й людину, тобто світогляд. У психологічній науці заведено пов'язувати світогляд із пізнавальною потребою людини. Це справді один з істотних зв'язків. Водночас світогляд як головна "одиниця" взаємовідносин людини і світу ширший від системи знань. Це, передусім, свідоме ставлення до світу, яке охоплює і знання, і оцінку, і дії в їхній єдності. Світогляд і пов'язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка містить три головні компоненти:

- когнітивний (знання); емоційний (оцінка, ставлення);

- поведінковий (воля).

Інколи переконання ототожнюють зі знаннями, можливо, тому, що знання виявити легше, ніж переконання. Насправді лише знань недостатньо для формування переконань. У цьому плані показовим є експеримент, у якому створювалася "ситуація вільного вибору". Учням ставилося запитання: "Чи потрібно виконувати домашнє завдання?"