Явища помежів’я і традиція у сучасній літературі. Український поетичний авангард кінця ХХ ст.

План

1. Явища помежів’я і традиція у сучасній літературі.

2. Український поетичний авангард кінця ХХ ст.

Наприкінці 1980-х рр., коли ідеологічний моноліт Системи розпадається й поезія, мистецтво загалом, опиняється у нових ліберальних умовах. Тут суспільно заангажоване поетичне слово починає втрачати свою значущість, яку воно мало в ідеологічно наелектризованій та політично згущеній атмосфері УРСР. Радість від зникнення ідеологічного диктату проросла несподіваним та бентежним усвідомленням того, що світ багатовимірніший, складніший та дивовижніший, аніж це уявлялося раніше – у системі радянських чи антирадянських координат. Крім того, поезія знову отримала змогу уповні та вільно реалізувати свої духовно-естетичні потенції й з усіма своїми посутніми напрацюваннями приходити до читача. У таких умовах різниця між поезією шістдесятників та “киян” проступає ще виразніше.

Активна участь письменників з кінця 80-х років у розгортанні боротьби за державну незалежність. Створення з ініціативи письменницької громади Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка, Народного руху. Масовий вихід митців з КПРС.

Поступове руйнування штучних догм соцреалізму, доки в кінці 80-х років вони не зазнають остаточного краху під тиском демократизації, гласності, наростаючого національного відродження. Тенденції до новаторського естетичного переосмислення та творчого використання здобутків модернізму, авангардизму після зняття з них ідеологічного табу.

90-ті роки ХХ ст. – десятиліття новітньої історії незалежної України. Відродження української державності. Згуртованість поліетнічного українського суспільства навколо державницьких ідей та цілей. Демонтаж в Україні авторитарного режиму з пануванням ідеології однієї партії. Створення плюралістичної, демократичної багатопартійної системи, за якої, як підкреслено в конституції України, - “жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова”.

Продовження в літературі лінії шістдесятників – світоглядне звільнення літератури з-під влади тоталітарної ідеології. Ствердження ідеї свободи творчості, незаангажованості мистецтва, гуманістичного світобачення. Відродження репресованого національного почуття. Розширення уявлень про призначення мистецтва, літератури. Актуалізація інтелектуалізму разом із зростаючим інтересом до світового модернізму.

Прояви світоглядної роздвоєності в розумінні мистецьких ідей – традицій, новаторства, суспільної і естетичної значущості художнього слова, його високої патріотичної ролі, служіння будівництву і розквіту суверенної української держави. Руйнівний вплив на літературний процес ринкових відносин, що подекуди обернувся в панування не тільки літературного неуцтва, а й хуліганства. Поява у деяких областях альманахів, мало не цілком укладених з графоманських віршів, стертих штампів, примітивного епатажу, матюківщини, порнографії.

Постшістдесятники з „київської школи” (М.Воробйов, В.Голобородько, В.Кордун, В.Рубан), окремо кілька теплих слів про Л.Кисельова; „нью-йоркська група” (Ю.Тарнавський, Б.Рубчак, Б.Бойчук). Спеціальна лекція про літературу доби перебудови, після чого – творчі портрети поетів-„вісімдесятників” (В.Герасим’юк, І.Римарук, І.Малкрвич, П.Мідянка, О.Забужко), прозаїків-„вісімдесятників” (Ю.Винничук, В.Медвідь, Є.Пашковський, О.Ульяненко, знову ж Оксана Забужко). Літературні угруповання кінця 80-х – початку 90-х років („Бу-Ба-Бу”: Ю.Андрухович, В.Неборак, О.Ірванець; „Пропала грамота”: Ю.Позаяк, С.Либонь, В.Недоступ; „Нова дегенерація”: С.Процюк, І.Андрусяк, І.Ципердюк; „Лу-Го-Сад”: І.Лучук, Н.Гончар, І.Садловський та ін.). Цех „дев’ятдесятників” (С.Жадан, Р.Скиба, Ю.Бедрик, Мар’яна Савка та Маріанна Кіяновська, Олена Галета, Галина Крук, Назар Федорак та ін.), „станіславівський феномен” (Ю.Андрухович, Т.Прохасько, Ю.Іздрик та ін.) і Любко Дереш, котрого його ровесники читають особливо охоче. Завершую курс оглядом актуальних антологій та колективних збірників („Молоде вино”, „Тексти”, „Іменник”), часописів („Сучасність”, „Дзвін”, „Четвер”).

Б. Жолдак: «Існує така сучасна література, що є потоком безсвідомого, тобто людина пише про те, що вона їла, пила, де блювала, з ким спала тощо, тобто чимала когорта молодих наслідують «Улліса» ірландського письменника Джеймса Джойса, та роблять це не на рівні. А є література сюжетна, динамічна, яскрава. В Україні фундаторами такої літератури є Винниченко, Яновський, Підмогильний».

Я маю можливість спілкуватися з титаном української літератури Юрієм Щербаком, який у зрілому віці раптом бабахнув романи «Час смертохристів» і «Час великої гри». Так як це зробив Юрій Щербак, не напише жодний молодий прудкий автор.

Поезія. Творчі пошуки в сучасній українській поезії. Особлива увага в ній до суто естетичних засад.. Множинність напрямків, збагачення стилів, піднесення майстерності відомих митців І.Драча, М.Вінграновського, Ліни Костенко, Б.Олійника, В.Забаштанського, Д.Павличка, Д.Білоуса, П.Мовчана, Б.Степанюка, Любові Голоти, Ліди Палій, Любові Проць, Наталки Білоцерківець, Т.Федюка, О.Зуєвського та інших. Модерні поети Київської та Нью-Йоркської шкіл. Протистояння поезії наступам масової низькопробної культури, утвердження її як дорогоцінного національного здобутку, плекання поезією рідної мови. Розвиток поруч із класично-пісенними традиціями бароко-метафоричної поезії. Використання класичної строфіки і розкутості верлібра. Не завжди плідні герметизм поетичних образів у деяких поетів, камерність слова, байдужість до суспільних подій, а разом з тим сліди ідеологічної декларативності, прояви розгубленості, естетичної непослідовності, невпорядкованості.

Проза. Вагомий доробок українських прозаїків. Продуктивний донині – стиль письма на класичній основі. Досвід А.Дімарова (повісті “Самосуд”, “Молитва до Марії” та інші твори письменника), Ю.Мушкетика (романи “Морок”, “Яса”, “Гетьманський скарб”, “На брата брат”). П.Загребельного (“Тисячолітній Миколай”, “Юлія” “Зона особливої охорони”), Р.Іваничука (роман “Рев оленів на розвидні”), Софії Майданської (роман “Діти Ніоби”), Ю.Олійника (повісті, що увійшли до збірки “Інферналії”), В.Шкляра (роман “Ключ”), В.Гужви (рооман “Рой”). Проза молодих авторів (оповідання О.Ярового, Валентини Мастерової, Євгенії Кононенко, Любові Паномаренко та ін.)

Продовження традицій шістдесятників. Валерій Шевчук – найплідніший за кількістю надрукованого прозаїк в Україні (романи “Юнаки з палаючої печі”, “Кросворд”, повість “Сонце в тумані” та довгий ряд інших); В.Дрозд (роман “Пришестя”, повість “Острів”); В.Яворівський (роман “Криза”); С.Пушик, О.Шеренговий, О.Колісниченко, Б.Сушинський, Л.Різник, П.Федюк.

Актуалізація жанру оповідально-автобіографічної прози – твори І.Малишевського (“Виковиряні або Дитинство в евакуації”), В.Лопати (“Десь на дні мого серця”), твори Р.Іваничука, Ірини Жиленко та інших.

Історична проза, художня документалістика. Відтворення образів героїв і жертв, праведників і катів народу. Романи, повісті Ю.Мушкетика – “Погоня”, “Прийдімо, вклонімося”; О.Лупія – “Лицарі помсти”; Р.Коритка – “Рогатинці”; Л.Різника –“Січові стрільці на Маківці”; Ю.Хорунжого – “Любов маєш – маєш згоду”, “Вірую” (про Михайла Грушевського); Д.Міщенка – “Дике поле”; Наталі Дзюбенко – “Андрій Первозванний”. Твори І,Білика, Р.Федоріва, Я.Гояна, Р.Горака, Я.Павлюка, Раїси Іванченко, М.Кагарлицького, Г.Колісника, Ю.Логвина, М.Слабошпицького, В.Пепи, В.Рубана, Вал.Шевчука, О.Шугая.

Сплеск у художній есеїстиці. Формування нових естетичних уявлень та ламання зужитих стереотипів. Глибокі культурологічні есе І.Дзюби, Л.Череватенка, С.Гальченка, В.Панченка, Л.Куценка, А.Макарова, О.Грищенка, В.П’янова. Поява в українській літературі останнього десятиліття мемуарної прози. Голоси недомордованих сталінщиною приреченців. Мемуарні книжки А.Костенка, І.Савича, Ю.Бадзя, І. Ільєнка, М.Дубаса, В.Рогача, М.Авраменка, В.Борового, Ганни Бровченко-Берізки, Марти Гай, І.Гнатюка, М.Пилипчука, А.Шевченка, Б.Антоненка-Давидовича та багатьох інших.

Книжки Олекси Мусієнка “Афганський маротиролог України”, “Чорні тюльпани”, “Художник Яків Струхмончук”, “Сергій Пилипенко” О.Мусієнко підготував тритомник “Олтар скрботи” (мартирологи українського письменства, мистецтва та журналістики), оприлюднив раніше засекречені факти про злочини тоталітарного режиму в Україні, про фізичне знищення української культурної еліти. Мемуари про пекло гітлерівських концтаборів смерті (“Сповідь після страти” В.Бойка – великомученика з Київщини).

Плідні спроби освоєння детективно-пригодницького жанру. (А.Кокотюха), проблемно-феміністичного роману (Оксана Забужко).

Не сприяє розвитку прози часте зникнення в ній головного репрезентанта – простої сучасної української людини, яку так важко малювати в умовах, коли “героями” стають повія, алкоголік, наркоман, бомж. Іде руйнація людської душі. Послаблення уваги до характеротворення. Войовничий наступ чорнухи, цинізму, зубоскальства, збоченства, вивихів людського духу. Нерідке панування апології зради, п’яних візій чи просто балаканини.

Драматургія. Налагодження зв’язків між театром і драматургією. Прихід в драматургію багатьох нових драматургів. Поява їх імен на афішах театрів Києва, Львова, Харкова, Луцька, Чернівців, Тернополя, Івано-Франківська, Ужгорода, Сум.

Молоді талановиті драматурги -- Марія Віргінська, Олександра Погребінська, Неда Неждана, в доробку якої вже близько десяти сценічно реалізованих цікавих драматургічних творів. П’єси О.Ірванця поставлені за межами України, моновистава “Маленька роль для молодої актриси” втілена на сцені одного з театрів Штутгарта (Німеччина). П’єса обдаровавної письменниці Надії Ковалик зі Львова “Таке життя” (“Се ля ві”) при підтримці Ф.Стригуна втілена в кількох театрах. Знайшли самобутнє сценічне прочитання твори старшого покоління драматургів – Я.Стельмаха, Валерія Шевчука, С.Носаня, В.Савченка, Б.Стельмаха, В.Фольварочного, Я.Яроша.

Вельми репертуарний драматург Володимир Канівець, автор багатьох драм і комедій, які зокрема увійшли до збірників п’єс “Перші барикади”, “Віддавали батька в прийми”. Звернення драматурга до шевченківської теми в п’єсі “Останнє кохання”. Життю сучасного села присвячено п’єсу “Преблаженна наша мати” М.Ілляшенка. Глибина осягнення актуальних суспільних проблем, яскравість образності драми Лесі Тельнюк “УБН”, втілення п’єси у Львівському театрі ім. М.Заньковецької.

Асоціація українських письменників

Утворена 6–8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва Спілки письменників України (СПУ) реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної). Ставши в опозицію до СПУ, АУП проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням XX ст. Вступ до АУП відбувається на підставі запрошення від Координаційної Ради АУП (23 особи). Президентом АУП було обрано Ю. Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Ю. Андруховича, І. Римарука і Тараса Федюка. 4–5 лютого 2000 року відбувся II конгрес АУП (68 учасників), на якому Президентом АУП було обрано Т. Федюка, віце-президентами 1. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка. 3'їзд констатував наявність в Асоціації організаційної кризи, викликаної відсутністю працівників офісного апарата і професійних менеджерів.

Ідея утворення Асоціації українських письменників (АУП) виникла під час роботи III з’їзду Спілки письменників України в жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організацій­ними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об’єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ.

Асоціація утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим’юк, Павло Гірник, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Анатолій Кичинський, Дмитро Кремінь, Олександр Кривенко, Мирослав Лазарук, Іван Лучук, Іван Малкович, В’ячеслав Медвідь, Петро Мідянка, Воло­димир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Борис Нечерда, Юрко Покальчук, Василь Портяк, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус, Людмила Таран, Тарас Федюк та інші.

Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеоло­гічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва СПУ реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і сві­тоглядної).

Першим президентом АУП було обрано Юрія Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука й Тараса Федюка.

13 листопада 1997 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація українських письменників».

Протягом перших двох років Асоціація провела низку широ­ких презентаційних заходів: у Львові – «Наші в місті», «Вогні великого міста», в Одесі – фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», АУПівські фестивалі відбулися в Києві, Харкові, Чернівцях, Кіровограді.

Протягом 4 років АУПівці тричі ставали лауреатами Націо­нальної премії ім. Т. Г. Шевченка.

19 квітня 2001 р. Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.

За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі україн­ські письменники як Василь Шкляр, Олесь Ульяненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська та інші.

На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що працюють у 17 регіональних організаціях України.

 

Література

1. Андрусів С. Модернізм / постмодернізм: ланки безконечного ланцюга історико-культурних епох // Світовид. – 1997. – № 1–2.

2. Баран Є. Зоїлові трени. Літературно-критичні тексти. – Львів: Логос, 1998.

3. Енциклопедія постмодернізму / Пер. з англ. – К.: Основи, 2003.

4. Єшкілев В. Пролегомени до деміургії. Інтерв’ю провели Олександр Бойченко та Наталя Лихоманова // Кур’єр Кривбасу. – 2000. – № 128 (лип.).

5. Жицінський Ю. Бог постмодерністів / Пер. з пол. – Львів, 2002.

6. Жулинський М. Подих третього тисячоліття. – Луцьк, 2000.

7. Зборовська Н. Реальність суб’єктивності та абсолют тексту // Слово і час. – 1996. – № 11-12.

8. Зборовська Н. Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків. – Л., 1999.

9. Історія української літератури ХХ століття: Підручник для студ. гуманіт. спец. вузів: У 2 кн. / За ред. В.Г.Дончика. – К.: Либідь, 1998. – Кн. 2: Друга половина ХХ століття. – К.: Либідь, 1998. – 456 с.

10. Квіт С. Свобода стилю: Есе та статті. – К., 1996.

11. Павлишин М. Козака в ямайці: постколоніальні риси в сучасній літературі // Слово і час. – 1995. – № 4–5.

12. Пашковський Є. Пора безчасся // Слово і час. – 1995. – №3. – С.82–84.

13. Плерома: Мала українська енциклопедія актуальної літератури. – Івано-Франківськ, 1998.

14. Ткачук М. Літературний процес 90-х років ХХ століття // Укр. мова та літ-ра. – 2000. – № 2.

 

Лекція № 2.