Традиції у виховній роботі Павлиської середньої школи

У науковій і довідковій літературі є різні підходи до визначення терміну «традиція». Термін походить від латинського «traditio» (передавання). В одних джерелах він трактується як переказ, передача життєвих цінностей і досвіду від попередніх поколінь наступним; в інших – спадщина, культура; у третіх – звичай, навичка, порядок, що встановлено в поведінці, у побуті тощо, і навіть – ідеологія.

В «Українському педагогічному словнику» С.У.Гончаренка надається таке визначення: «Традиція – елемент соціальної й культурної спадщини, які передаються наступним поколінням і зберігаються-потягом тривалого часу в суспільстві в цілому чи в окремих соціальних групах. Традиції появляються у вигляді усталених, стереотипізованих норм поведінки, звичок, обрядів, свят, морально-етичних елементів тощо. Важливе значення у вихованні дітей мають родинні та шкільні традиції» [2, с.ЗЗЗ].

В «Концепції національного виховання в розділі 4,1», «Основні виховні завдання сім'ї» відмічається: «...засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між близькими людьми
і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності прояву турботи про молодих, милосердя до слабих і людей похилого віку; включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працездатності особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище... уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей... збереження родинних традицій, сімейний реліквій, вивчення коренів родоводу...» [З, с.21-22].

«...через традиції передаються і зберігаються матеріальні, духовні і культурні цінності, відбувається закріплення способів мислення, форм поведінки і нормативної діяльності; відтворення соціального і морального досвіду в нових історичних умовах; становлення міцних гармонійних відносин між поколіннями в сімейно-родинному колі» [1;4], у шкільному колективі.

Велика роль у вихованні дітей належить сімейним традиціям – «відображенню в житті родини суспільних традицій і наявність специфічних норм і правил, приянятих у кожній конкретній родині; влаштуванню життєдіяльності окремої сім'ї та роду... Роль традицій полягає в передаванні і збереженні матеріальних, духовних культурних цінностей; закріпленні форм поведінки і нормативної діяльності; встановлення міцних і гармонійних стосунків між поколіннями в сімейно-родинному колі; удосконалення процесу сімейного і морального виховання» [1; 13].

Чимало наукових праць було присвячено дослідженню феномена традицій і аналізові різного роду конкретних традицій (К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський, М.Стельмахович, Т.Вечерок, І.Касавін, Т.Кулікова, Л.Суслопарова та інші).

У педагогічній спадщині В.Сухомлинського достойне місце в системі виховного впливу на колектив й особистість займають традиції школи і сім'ї. Так, в одній із найвідоміших робіт «Серце віддаю дітям» педагог чимало уваги приділяв використанню традицій в праці, житті, розвитку дітей. Це розділи «Батьки моїх вихованців», «Наш кулачок мрії», «Турбота про живе і прекрасне», «Наші подорожі в світ праці», «Ми слухаємо музику природи», «Зимові радощі і турботи», «Перше свято жайворонка», «Ми живемо в саду здоров'я», «Кімната казки», «Праця одухотворена благородними почуттями», «Ланка сміливих і безстрашних», інші [Т.З, с.9-279].

У роботі «Народження громадянина» Сухомлинський підкреслював, що «усе залежить від виховання в дитинстві», велике значення надавав вихованню моральних і духовних звичок, людяності, громадському началу праці, створенню емоційних та естетичних ситуацій, красі взаємин у колективі тощо. У народженні громадянина в дитинстві й отроцтві в Павлиській школі було впроваджено чимало трудових, моральних, етичних, естетичних традицій у школі й сім'ях вихованців [Т.З, с.283-582].

Цілий розділ «Наші традиції» [Т.4, с,79-88] в роботі «Павлиська середня школа» присвячено методиці використання традицій у родинно-шкільному вихованні. Автор розглядає найважливіші традиції Павлиської школи-родини: шкільні свята й зустрічі школярів із майбутніми першокласниками, незвичайні свята першого та останнього дзвоника; свята й традиції громадянського й патріотичного виховання («День Невідомого героя» інші) традиції, пов'язані з народним календарем («Весняні свята – свято пісні, Свято квітів, Свято птахів», «Новорічна ялинка для найменших», «Зимове свято снігового містечка» ін.). «Особливе місце в житті колективу посідають трудові традиції, завдяки їм праця набуває романтичного забарвлення, супроводжується яскравими почуттями і переживаннями. Духовне піднесення, яке переживають діти в процесі праці, приносить радість; праця і щастя зливаються, стають моральним багацтвом» [Т.4, с.841. Це виготовлення дітьми в подарунок школі наочних приладь і прикрас, прикрашення класів і двору школи, «Тиждень саду» біля школи й на громадських ділянках, «День першого снопа», Свято першого хліба, благоустрій села інші.

Багато традицій у Павлиській школі пов'язані з єдністю сімейно-шкільного виховання, сімейними традиціями, які підтримує школа. Це Свято матері 7-8 березня (шанування матерів, бабусь, сестер подарунками, зробленими власноруч, і добрими справами). «Ця традиція утверджує в дітей правильний погляд на джерела радості,яку одна людина приносить іншій: радість насамперед у добрій справі, в утвердженні честі і гідності сім'ї» [Т.4, с.81]. Цікаво проводяться свята для майбутніх сім'янинів: Свято дівчат і Свято хлопців (не 8 березня й не 23 лютого!). «Свято давчат проводимо в першу неділю зимових канікул. Хлопці в цей день вручають дівчатам подарунки, зроблені своїми руками, – квіти, малюнки...» [Т.4, с.81]. На присадибних ділянках батьків учні за традиціями вирощують багато квітів, дерев. Так, «кожний першокласник саджає дома весною яблуню матері, яблуню батька, яблуню бабусі, яблуню дідуся, надалі він же й доглядає за цими деревцями... Перші яблука, а також перші плоди винограду, посадженого тієї весни, дитина несе матері, батькові, бабусі, дідусеві. Це добрий засіб виховання людяності» [Т.4, с.86]. Саджанці надає дітям школа. Кожен учень школи за роки навчання вирощував по 100 дерев, присвячених певним традиціям. Тому в Павлиській школі створений Культ Жінки, Матері, Рідного слова, Книги, Батьківщини. Проблеми виховних традицій у школі й сім'ї розглядаються педагогом і в інших відомих творах («Сто порад учителеві», «Як виховати справжню людину» ін.) в розділах «Ставлення до людей і обов'язок перед ними», «Ставлення до батьків, рідних, близьких» («10 заповідей Не можна» ін.), «Виховання високих моральних якостей і норм поведінки», «Дружба, любов, сім'я», «Ставлення до краси в природі і суспільстві» [Т.2, с. 149-416].

У багатьох статтях В.Сухомлинський показує роль добрих традицій у родинно-шкільному вихованні. Так, у статті «Народження добра» він пише: «Треба учити дітей робити добро для нас батьків, вихователів, взагалі людей старших поколінь. За добро дитина повинна платити добром» [Т.5, с.219]. Наводяться приклади таких традицій: в осіннє Свято троянди діти саджають удома кущі троянд на честь своїх рідних; створюють домашній куточок краси; в 2-3 класах закладають сад вдячності [Т.5, с.220-222].

У статті «Моральні цінності сім'ї» [Т.5, с.436-446] ідеалом родинного щастя називає педагог «непорушний закон у сім'ї: як тільки дитя на ноги зіп'ялося – працюй. І не тільки для себе, а й для людей. І на людей дивитися людськими очима... цей непорушний закон полягає в глибокому благородстві, красі людських взаємовідносин...Турботи, поваги...Культ Людини, Культ обов'язку перед Людиною...діти вчаться у батька поважати, шанувати матір, бабусю, жінку, Людину» [Т.5, с.437-438]. Як приклад такої традиції доброї сім'ї наводиться традиція шанування пам'яті померлої бабусі («Троянда покійної бабусі», «Бабусин день» ін.) «...без цього не мислим'е справжнє виховання, без цього немає тих духовних сил, на яких держиться сім'я...Повага й пошана до пам'яті покійних – великий капітал, проценти з якого йдуть живим. Це найтонші корінці, що несуть животворні соки землі до дерева, ім'я якому – людяність» [Т.5, с.438-439]. «Мистецтво виховання в таких сім'ях у тому й полягає, що моральне багацтво твориться взаємовідносинами, де тісно переплітаються любов і добро із суворим і працею, з особистим прикладом» [Т.5, с.439]. «В ранньому дитинстві людина повинна пойти велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці відносини – найголовніше багацтво сім'ї» [Т.5, с.440].

У статі «Лист молодому батькові» [Т.5, с.440-446] Сухомлинський розкриває традиції трудового виховання в сім'ї, наводоть їх приклади сад і виноградник біля хати, який доглядають діти; вирощуть саджанці для людей; «Сад для людей»; заробляють гроші на свої потреби вирощуванням шовкопрядів [Т.5, с.445].

У «Слові до батьків» [Т.5, с.449-504] автор наводить цікавий приклад сімейної реліквії. Це проста солдатська алюмінієва ложка загиблого у Великій Вітчизняній війні батька – кулеметника. Вона стала сімейною реліквією в родині сина. Син три роки служив в армії, і алюмінієва ложка батька була нерозлучною його супутницею. Цю ложку він передасть трьом своїм синам. «Ложка їх діда лежить в домі на найвищому місці, і певен: лежатиме вічно» [Т.5, с.501].

Отже, традиції пронизували всі напрями навчально-виховної роботи в Павлиській школі-родині. Вони основувалися на народній педагогіці, на ідеях гуманізму, на головній меті педагогічної системи Сухомлинського – виховання справжньої Людини, патріота своєї Батьківщини, відповідального й щасливого сім'янина. І як заповіт прийдешнім поколінням звучить звернення до них мудрого педагога: «Крім безлічі інших відносин, наше життя рухається також відносинами поколінь... Людина смертна, але безсмертний народ. Його безсмертя – у наступності поколінь. Мудрість віків зберігається в книжках і нашій історії, а багатства народної душі зберігаються в пам'яті, серці, у вчинках старших поколінь – твоїх дідів і батьків. Тим, чим ти став і станеш у майбутньому, ти зобов'язаний старшим поколінням... Повага, шанування старших поколінь – закон нашого життя. Поважати старших треба тому, що вони мудріші, духовно багатші за тебе» [Т.2, с.201]. Виконанню і цієї заповіді педагога-гуманіста сприяють різнопланові традиції народної мудрості.

Література:

1. Вечерок Т.В. Сімейні традиції у моральному вихованні старшокласників: Метод, посібник. – Херсон: Айлант, 2004. – 84 с.

2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

3. Концепція національного виховання //Рідна школа. – 1995. – №6. – С. 18-25.

4. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К.: Рад. школа, 1985. – 312 с.

5. Суслопарова Л.Д. Семейньїе традиции. – М.: Знание, 1979. – 95 с.

6. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: В 5т. – К.: Рад. школа, 1976-1977.